65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1569/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1569/25
за позовом: Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, просп. Незалежності (Ушакова), № 37, код ЄДРПОУ 44326699)
до відповідача: Дочірнього підприємства «Сантехкомплект» м. Херсон Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект» (73009, м. Херсон, вул. Фонтанна, № 7, код ЄДРПОУ 24123188)
про стягнення 11 505,07 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Сантехкомплект» м. Херсон Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект» 11505,07 грн, з яких: заборгованість згідно договорів про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу в розмірі 6413,33 грн, пеня в розмірі 1121,01 грн, штраф в розмірі 320,67 грн, інфляційні втрати в розмірі 3056,52 грн та 3% річних в розмірі 593,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу № 02-20-05/19 від 16.01.2019 та № 02-20-178/18 від 24.07.2018 щодо повного та своєчасного здійснення плати за договорами.
Позивач наголошує, що спірні правовідносини, крім укладених договорів, регулюються Законом України «Про рекламу», Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, Правилами розміщення та експлуатації об'єктів зовнішньої реклами та інформації в місті Херсоні, затвердженими рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.10.2015 № 369, рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 18.01.2011 № 15 (зі змінами) «Про затвердження типової форми договору про тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу», рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 18.05.2021 № 203 «Про затвердження Тарифів та Коефіцієнтів на території Херсонської міської територіальної громади», розпорядженням начальника Херсонської міської військової адміністрації від 19.06.2024 № 512р «Про врегулювання оплати за тимчасове користування місцями для розміщення (розташування) рекламних засобів в умовах воєнного стану на території Херсонської міської територіальної громади» (зі змінами) та іншими актами законодавства.
Окрім того, як вказує позивач, на момент укладення договорів, функції робочого органу з регулювання діяльності у галузі розміщення об'єктів зовнішньої реклами на території міста Херсона здійснювалися Управлінням естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради, яке відповідно було стороною цих договорів, однак відповідно до п. 6 рішення Херсонської міської ради від 26.02.2021 № 73 «Про затвердження структури виконавчих органів Херсонської міської ради, їхніх положень та загальної чисельності апарату міської ради та її виконавчих органів» ліквідовано Управління естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради, правонаступником якого відповідно до п. 8 даного рішення, є Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради.
Так, позивач зазначає, що у зв'язку з припиненням на підставі рішення Херсонської міської ради від 26.02.2021 № 73 Управління естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради та з метою забезпечення нерозривності виконання повноважень з питань зовнішньої реклами, 02.08.2021 на підставі акта приймання-передачі матеріальних цінностей Управлінням естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради здійснено передачу Управлінню маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради договорів згідно з переліком. Відповідно до пор. №№ 316, 317 у переліку, викладеному у вказаному акті, Управлінням естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради передано Управлінню маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради договори № 02-20-05/19 від 16.01.2019 та № 02-20-178/18 від 24.07.2018, укладені з Дочірнім підприємством «Сантехкомплект» м. Херсон Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект».
Відтак, позивач стверджує, що Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради є правонаступником Управління естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради, що надає йому право вимагати від Дочірнього підприємства «Сантехкомплект» м. Херсон Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект» відшкодування заборгованості за договором.
В свою чергу, позивач наголошує, що в результаті виконання ним функцій робочого органу щодо здійснення контролю за своєчасним надходженням плати за договорами про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу, укладеними з відповідачем, встановлено факт невиконання ним своїх зобов'язань за договорами.
Тому, як позивач повідомляє, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами утворилась заборгованість до бюджету Херсонської міської територіальної громади, що на момент подання позовної заяви з урахуванням штрафних санкцій становить 11505,07 грн, з яких: основний борг у розмірі 6413,33 грн, пеня у сумі 1121,01 грн, штраф у розмірі 320,67 грн, 3% річних у сумі 593,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 3056,52 грн.
Отже, на переконання позивача, оскільки відповідач не виконав зобов'язання за договорами, порушив вимоги пунктів 2.2, 2.3.3, 2.4, 4.2.4, 6.3, 6.4 договорів, а врегулювати спір в досудовому порядку не виявилося можливим, то у позивача наявна підстава для заявлення вимоги до відповідача про відновлення порушеного права та відповідно стягнення суми заборгованості в судовому порядку.
Між тим позивач додає, що у зв'язку зі встановленням відповідачу пріоритетів на місця розташування рекламних засобів й було укладено спірні договори, дія яких згодом була продовжена у зв'язку із видачею відповідачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами та укладення додаткових угод та уточнень до договорів. Протягом періоду, за який позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості з відповідача в рамках даного спору, останній був зобов'язаний щомісячно сплачувати за право користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів, точний перелік яких визначено відповідними уточненням та додатками до договорів.
Наразі позивач повідомляє, що за договором № 02-20-178/18 від 24.07.2018 у період з 01.08.2021 по 28.02.2022 та за договором № 02-20-05/19 від 16.01.2019 у період з 01.07.2021 по 28.02.2022 відповідач не виконав зобов'язання з оплати за право користування переданими йому робочим органом місцями для розміщення рекламних засобів. При цьому, розмір плати за розміщення відповідачем рекламних засобів на об'єктах комунальної власності узгоджено сторонами відповідно до умов договорів та положень чинного законодавства.
Додатково позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору щодо стягнення заявлених сум заборгованості за договором, позивач в порядку статті 222 ГК України звертався до відповідача з письмовими претензіями за вих. № 01-32-294/24 від 09.05.2024 та за вих. № 01-32-477/24 від 28.06.2024, в яких зазначав про необхідність сплати загальної суми заборгованості за договорами про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу та штрафних санкцій, однак, як зазначає позивач, претензії залишилися без виконання, а сума боргу не була сплачена.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2025 позовна заява вх.№1608/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
28.04.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 1608/25 від 22.04.2025) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/1569/25 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Стосовно здійснення повідомлення відповідача про розгляд справи в суді суд зазначає наступне.
Здійснюючи повідомлення відповідача про наявність судового провадження щодо нього, суд враховує, що у відповідача відсутній електронний кабінет, а адресою місцезнаходження Дочірнього підприємства «Сантехкомплект» м. Херсон Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект» є наступна: 73009, м. Херсон, вул. Фонтанна, № 7.
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, враховуючи відсутність у ДП «Сантехкомплект» м. Херсон ПрАТ «Сантехкомплект» електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 28.04.2025 про відкриття провадження у справі № 916/1569/25 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17, від 19.12.2024 року у справі № 910/9262/23 тощо.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, тощо).
В пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 року об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з відповідачем, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») здійснено офіційне оприлюднення оголошення від 07.05.2025.
Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 28.04.2025, судом неодноразово було направлено процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача admin@stk.ks.ua (вказана електронна пошта зазначена позивачем у позовній заяві та міститься у відомостях щодо адреси електронної пошти організації розділу договорів «Юридичні адреси, реквізити та підписи сторін»).
При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію, що відповідачу документ не було доставлено до електронної скриньки та повернуто з повідомленням про помилку, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/1569/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
12.11.2025 судом ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Як з'ясовано судом, між Управлінням естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради (Управління, позивач) та Дочірнім підприємством «Сантехкомплект» м. Херсон Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект» (Організація, відповідач, ДП «Сантехкомплект» м. Херсон ПрАТ «Сантехкомплект») були укладені договори про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу № 02-20-178/18 від 24.07.2018 (далі - договір-1) та № 02-20-05/19 від 16.01.2019 (далі - договір-2), відповідно до п. 1.1 яких управління як уповноважений Херсонською міською радою орган на умовах та в порядку, передбаченому договором, надає, а організація приймає в тимчасове платне користування місце з метою розташування на ньому рекламного засобу (далі - РЗ), котрий використовується для розміщення зовнішньої реклами (далі - місце).
Згідно з п.п. 1.2, 1.3 договорів, останні визначають відносини сторін щодо тимчасового платного користування організацією місцем. Адреса, площа, кількість місць, що надаються в користування за договором, визначаються згідно з додатком 1 до договору.
Пунктами 2.1, 2.2 договорів передбачено, що за користування місцем організація щомісячно сплачує плату, розрахунок якої здійснюється у відповідності до тарифів, установлених відповідним рішенням міської ради. Підставою для нарахування та внесення організацією на поточний рахунок управління плати є цей договір та відповідні додатки до нього.
Положеннями п. 2.3. договору-1 сторони визначили, що плата за користування місцем сплачується організацією з дати прийняття управлінням рішення про встановлення пріоритету від 24.07.2018 № 02-23-310/18 та становить 25% плати за тимчасове користування місцем у перші три місяці дії встановленого пріоритету, розрахунок якої визначається згідно з додатком 2 до договору. У наступні три місяці дії встановленого пріоритету: 25% плати за користуванням місцем з дати прийняття рішення управлінням про продовження дії пріоритету, якщо строк його дії продовжується у зв'язку з потребою виконання архітектурно-планувальних робіт та розроблення проектно-технічної документації, розрахунок якої визначається згідно із додатком 2 до договору; 100% плати за користування місцем з дати прийняття рішення Управлінням про продовження дії пріоритету, якщо строк його дії продовжується на підставі письмового звернення заявника, розрахунок якої визначається згідно з додатком 2 до договору; 100% плати за тимчасове користування місцем із дати прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, розрахунок якої визначається згідно із додатком 2 до договору.
Положеннями п. 2.3. договору-2 сторони визначили, що плата за користування місцем сплачується організацією з дати прийняття управлінням рішення про встановлення пріоритету від 16 січня 2019 року № 02-23-09/19 та становить: 25% плати за тимчасове користування місцем у перші три місяці дії встановленого пріоритету, розрахунок якої визначається згідно із додатком 2 до договору. У наступні три місяці дії встановленого пріоритету: 25% плати за користуванням місцем з дати прийняття рішення управлінням про продовження дії пріоритету, якщо строк його дії продовжується у зв'язку з потребою виконання архітектурно-планувальних робіт та розроблення проектно-технічної документації, розрахунок якої визначається згідно із додатком 2 до договору; 100% плати за користування місцем з дати прийняття рішення Управлінням про продовження дії пріоритету, якщо строк його дії продовжується на підставі письмового звернення заявника, розрахунок якої визначається згідно з додатком 2 до договору; 100% плати за тимчасове користування місцем із дати прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, розрахунок якої визначається згідно із додатком 2 до договору.
Пунктом 2.4 договорів визначено, що плата за користування місцем для розташування РЗ сплачується організацією щомісяця за 10 днів до кінця поточного місяця за розрахунками, згідно з додатком 2 до договору, у безготівковій формі на поточний рахунок робочого органу, відкритого в управлінні Державної казначейської служби України у місті Херсоні, незалежно від наслідків господарської діяльності організації, наявності або відсутності підписаних сторонами актів наданих послуг. Невнесення плати є підставою для нарахування управлінням штрафних санкцій, передбачених договором та чинним законодавством.
Розмір плати за користування місцем може змінюватися в порядку, передбаченому договором. Розповсюджувач зовнішньої реклами не звільняється від плати за цим договором при відсутності РЗ, дозвіл на право розміщення якого виданий у встановленому чинним законодавством порядку. У разі прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про збільшення плати за користування місцем, управління письмово повідомляє організацію про такі зміни та надає копію відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування (п.п. 2.5 - 2.7 договорів).
Пунктом 2.8 договорів передбачено, що умови договору щодо розміру плати за користування місцем змінюються у відповідності до прийнятого рішення з моменту набрання ним чинності.
В п. 3.1 договорів передбачено право управління, зокрема: нараховувати та вимагати від організації оплати штрафних санкцій за порушення умов договору в розмірі та в порядку, передбаченому договором та чинним законодавством (п.п. 3.1.6); вимагати від організації усунення порушень умов цього договору (п.п. 3.1.7).
Умовами п. 4.2 договорів встановлені зобов'язання організації, зокрема: використовувати надані місця відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України з питань реклами, рішень Херсонської міської ради та її виконавчого комітету (п.п. 4.2.3); своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування місцями в розмірі, передбаченому договором (п.п. 4.2.4).
Положеннями п. 6.1, 6.3 договорів сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків сторони несуть відповідальність у відповідності до умов договору та чинного законодавства України. За несвоєчасну оплату платежів за користування місцем організація сплачує на користь управління пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів за весь час прострочення.
Відповідно до п. 6.4 договорів за прострочення внесення платежів за користування місцем (-ями), що складає більше 1 місяця, організація додатково сплачує штраф у розмірі 5 (п'яти) відсотків від простроченої суми.
За умовами п. 6.11 договорів у разі невиконання організацією протягом двох місяців зобов'язання за договором щодо своєчасної сплати платежів (виникнення двомісячної заборгованості) управління надсилає організації претензію, в якій вказує розмір заборгованості та термін, в який вона повинна її погасити.
Положеннями п. 8.1, 8.2 договорів передбачено, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до закінчення строку дії дозволу. Дія договору продовжується при продовженні строку дії відповідного дозволу, на визначений у ньому строк.
Відповідно до п. 8.3 договорів усі зміни та доповнення до договору оформлюються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами, за винятком випадків змін умов договору, передбачених пунктами 2.7, 2.8 договору, та уточнень до нього, у разі не продовження терміну дії дозволу на місце (-ця), передбачене в додатках 1, 2 договору.
Пунктом 11.2 договорів визначено, що всі додатки до договору, підписані та скріплені печатками сторін, у т.ч. передбачені у пунктах 1.3., 2.2, є невід'ємними частинами договору.
Договори про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу № 02-20-178/18 від 24.07.2018 та № 02-20-05/19 від 16.01.2019 підписано представниками сторін та скріплено їх печатками.
Окрім того, між сторонами до договору-1 підписано додатки № 1 та № 2, при цьому додатком № 1 сторонами визначено місцезнаходження рекламного засобу, його тип, вид та розмір, натомість додатком № 2 - розмір щомісячної плати у період з 24.07.2018 по 23.10.2018.
Також до вказаного договору-1 сторонами укладалися численні уточнення, відповідно до яких вносилися зміни щодо плати за тимчасове користування місцем у зв'язку з продовженням строків дії пріоритету, втратою чинності пунктів договору, виданням нових дозволів.
Уточненням до договору-1, укладеним на виконання рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 18.05.2021 № 203 «Про затвердження тарифів та коефіцієнтів на території Херсонської міської територіальної громади», визначено, що з 01.06.2021 плата за тимчасове користування місцем для відповідача здійснюється згідно з додатками 3, 4 договору, зокрема: організація - Дочірнє підприємство «Сантехкомплект» м. Херсон Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект»; № дозволу 01-26-682; місце знаходження РЗ: на фасаді будинку № 27 по вулиці Залаегерсег; тип та вид РЗ: об'ємні букви, односторонній; розмір: 1х5,6. За період з 01.06.2021 по 20.11.2023 щомісячна плата становить 305,83 грн.
При цьому, між сторонами до договору-2 також підписано додатки № 1 та № 2, де додатком № 1 сторонами визначено місцезнаходження рекламного засобу, його тип, вид та розмір, а додатком № 2 - розмір щомісячної плати у період з 16.01.2019 по 15.04.2019.
Уточненням до договору-2, укладеним відповідно до рішення виконкому міської ради від 21.05.2021 № 220, видано дозвіл № 01-26-851 на розміщення об'єкту зовнішньої реклами, плата за тимчасове користування місцем для відповідача з 21.05.2019 становить 414,72 грн.
В свою чергу, Уточненням до договору-2, укладеним на виконання рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 18.05.2021 № 203 «Про затвердження тарифів та коефіцієнтів на території Херсонської міської територіальної громади», визначено, що з 01.06.2021 плата за тимчасове користування місцем для відповідача здійснюється згідно з додатками 3, 4 договору, в яких зазначено, зокрема: організація - Дочірнє підприємство «Сантехкомплект» м. Херсон Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект»; № дозволу 01-26-851; місце знаходження РЗ: на фасаді будинку № 27 по вулиці Залаегерсег; тип та вид РЗ: браундмауер, односторонній; розмір: 2х6. За період з 01.06.2021 по 20.05.2024 щомісячна плата становить 677,10 грн.
Окрім того, між сторонами також були укладені додаткова угода до договорів (тотожні за змістом), якими відповідно до рішень міської ради від 26.02.2021 № 73 «Положення про управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради», від 23.07.2021 № 447 «Про визначення управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради балансоутримувачем майна комунальної власності Херсонської міської територіальної громади», враховуючи пункт 3 рішення виконавчого комітету міської ради від 18.05.2021 № 205, з 28.07.2021 внесено зміни до договорів, замінивши сторону, уповноважену Херсонською міською радою здійснювати функції робочого органу, на Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради. Всі інші пункти договору, в тому числі, пункт 8 залишено без змін.
Матеріали справи містять рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради № 356 від 21.11.2018 та № 220 від 21.05.2019 «Про видачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами» з додатками до них, на підставі яких відповідачу були видані відповідні дозволи згідно із його заявами та оформленими погоджувальними частинами на рекламні засоби.
Як встановлено судом, відповідно до пункту 6 рішення Херсонської міської ради від 26.02.2021 № 73 «Про затвердження структури виконавчих органів Херсонської міської ради, їхніх положень та загальної чисельності апарату міської ради та її виконавчих органів» ліквідовано Управління естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради, правонаступником якого, відповідно до пункту 8 даного рішення, є Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради.
Відповідно до п. 3.2. Положення про Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради, затвердженого рішенням Херсонської міської ради від 26.02.2021 № 73, Управління здійснює повноваження щодо регулювання відносин у галузі розміщення (розташування) зовнішньої реклами, а саме: монтажу та демонтажу рекламних засобів у порядку, визначеному законодавством (пп. 3.2.1.); поповнення бюджету Херсонської міської територіальної громади, шляхом укладання договорів про тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів на території Херсонської міської територіальної громади (пп. 3.2.2.); здійснення контролю за надходженням плати за договорами, укладеними з управлінням (пп. 3.2.3.); здійснення контролю та обліку об'єктів зовнішньої реклами, згідно з установленим порядком їхнього розміщення (розташування) (пп. 3.2.4.).
Пунктом 4.1.43 зазначеного Положення визначено функції Управління приймати та розглядати заяви про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами та/або його скасування/анулювання, продовження строку дії дозволу, переоформлення дозволу, внесення змін та доповнень до дозволів (договорів).
Крім того, рішенням Херсонської міської ради від 23.07.2021 № 447 «Про визначення управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради балансоутримувачем майна комунальної власності Херсонської міської територіальної громади» визначено Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради балансоутримувачем майна, зазначеного в переліку в додатку 1 до рішення, та майна комунальної власності Херсонської міської територіальної громади, що перебуває в господарському віданні та на балансовому обліку комунального підприємства «Господарська організація «Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами» Херсонської міської ради, зазначене в додатку 2, про що скласти відповідний акт приймання-передачі.
Відтак, у зв'язку з припиненням на підставі рішення Херсонської міської ради від 26.02.2021 № 73 Управління естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради та з метою забезпечення нерозривності виконання повноважень з питань зовнішньої реклами, 02.08.2021 на підставі акту приймання-передачі матеріальних цінностей Управлінням естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради здійснено передачу Управлінню маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради договорів згідно з переліком. Відповідно до пор. №№ 316, 317 у переліку, викладеному у вказаному акті, Управлінням естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради передано Управлінню маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради договір № 02-20-178/18 та № 02-20-05/19 від 16.01.2019, укладений з ДП «Сантехкомплект» м. Херсон ПрАТ «Сантехкомплект».
Між тим, рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради № 203 від 18.05.2021 затверджено Тарифи на користування місцем на території та об'єкті під розміщення зовнішньої реклами та інформації на території Херсонської міської територіальної громади та Коефіцієнти зон розміщення засобів на території Херсонської міської територіальної громади.
Відповідно до розпоряджень начальника Херсонської міської військової адміністрації від 19.06.2024 № 512р зі змінами від 06.11.2024 №1032р та від 31.10.2024 № 1005р, плата за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів на території Херсонської міської громади не нараховується за період з 01.03.2022 до 31.12.2024, а також з 01.01.2025 до дати завершення бойових дій, визначеної наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.
З метою досудового врегулювання спору щодо стягнення заявлених сум заборгованості за договором, позивач звертався до відповідача з письмовими претензіями:
- претензія № 01-32-295/24 від 09.05.2024 щодо необхідності сплати загальної суми заборгованості за договорами про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу від 24.07.2018 № 02-20-1178/18 та від 16.01.2019 № 02-20-05/19 за період з 01.10.2021 по 28.02.2022 в сумі 6413,33 грн, яка надсилалася 10.06.2024 разом з рахунком на оплату № 332 від 06.05.2024 та актом звірки взаємних розрахунків на електронну адресу відповідача, зазначену у договорі, admin@stk.ks.ua, що підтверджується скріншотом з електронної пошти Управління;
- претензія № 01-32-477/24 від 28.06.2024 щодо необхідності сплати вищезазначено загальної суми заборгованості за договорами про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу від 24.07.2018 № 02-20-178/18 та від 16.01.2019 № 02-20-05/19 та штрафних санкцій, яка надсилалася 28.06.2024 разом з рахунком на оплату № 107 від 03.06.2024 та актом звірки взаємних розрахунків на поштову адресу відповідача, однак лист повернено поштовою установою з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою (не працює)». У вказаній претензії позивач вимагав погашення заборгованості та попереджав відповідача про наслідки невиконання цих вимог. Додатково вказана претензія була надіслана 07.04.2025 на електронні адреси admin@stk.ks.ua та stkmastersantehnik@gmail.com, що підтверджується скріншотfvb з електронної пошти позивача.
Вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та реагування (доказів іншого матеріали справи не містять), що і стало для позивача підставою для звернення до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захитом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд враховує, що відповідно до Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», Господарський кодекс України з 28.08.2025 втратив чинність.
Однак, для господарських договорів, укладених до 28.08.2025, норми ГК України продовжують застосовуватися до завершення строку дії таких договорів або до їх припинення, якщо інше не передбачено законом чи договором. У даному випадку договори укладено 24.07.2018 та 16.01.2019 відповідно та спірні правовідносини виникли до втрати чинності ГК України, тому його норми підлягають застосуванню у цьому випадку.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В частинах 1 та 7 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором
Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про рекламу» зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 затверджені Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі - Типові правила) (із змінами та доповненнями), які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.
Згідно із пунктом 3 Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Пунктом 24 Типових правил передбачено, що лише виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
Пунктом 32 Типових правил закріплено, що плата за тимчасове користування місцем для розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.
Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.10.2015 №369 затверджено Правила розміщення та експлуатації об'єктів зовнішньої реклами та інформації в місті Херсоні (далі - Правила), які визначають порядок надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, їх переоформлення та анулювання (скасування), продовження термінів їх дії, вимоги до технічного стану рекламних засобів (зовнішньої реклами), їх установки, експлуатації та демонтажу, а також органи, що здійснюють контроль за дотриманням цих Правил.
За умовами п. 1.2. Правил, дія цих правил поширюється на всі підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності та відомчої належності, а також на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які здійснюють діяльність у сфері розміщення об'єктів зовнішньої реклами у місті Херсоні. Правила є обов'язковими для виконання всіма учасниками рекламної діяльності.
Пунктами 6.1. та 6.3. Правил передбачено, що плата за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розташування РЗ здійснюється на підставі договору, укладеного Робочим органом та розповсюджувачем, відповідно до затверджених тарифів і коефіцієнтів, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з їх власником або уповноваженим ним органом (особою). Плата за користування місцем справляється з дня укладення договору. Відсутність РЗ на вказаному місці не є підставою для звільнення від плати за користування місцем.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, нормами цивільного права України в розділі «Зобов'язальне право» визначено, що зобов'язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов'язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов'язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов'язання.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач, на умовах та в порядку, передбаченими договорами, надав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування місця з метою розташування на них рекламних засобів, що використовуються для розміщення зовнішньої реклами, за користування якими відповідач зобов'язується щомісячно сплачувати платежі.
Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладені між ними договори підписано уповноваженими особами, предметом судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавалися, сторонами розірвані не були.
Судом також встановлено, що договори укладено сторонами у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками, що відповідає приписами ст.181 Господарського кодексу України, ст.ст.207, 208 Цивільного кодексу України. Відповідно, дані договори є правомірними правочинами в силу ст.204 ЦК України, оскільки сторонами не доведено зворотного. Таким чином, укладені між сторонами договори є дійсними, укладеними належним чином та є обов'язковими для виконання сторонами. Суд також зауважує, що договори, на підставі яких заявлені позовні вимоги у даній справі, було укладено на виконання вимог чинного законодавства у сфері реклами.
Відповідно до частини 1 статті 54 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.
З рішення Херсонської міської ради від 26.02.2021 №73 вбачається, що в частині забезпечення нерозривності виконання повноважень місцевого самоврядування щодо прав та зобов'язань виконавчих органів ради правонаступником припиненого Управління естетики та зовнішньої реклами, як виконавчого органу Херсонської міської ради (зі статусом юридичної особи), із урахуванням повноважень відповідно до положень про нього є Управління маркетингу міста і туризму.
З метою організації обліку та збереження матеріальних цінностей, які перебувають на балансовому обліку та у користуванні Управління естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради, та забезпечення нерозривності виконання повноважень з питань зовнішньої реклами голова ліквідаційної комісії Управління естетики та зовнішньої реклами Угріна Тетяна передала, а начальник Управління маркетингу міста і туризму прийняв договори, зокрема договори № 02-20-178/18 від 24.07.2018 та № 02-20-05/19 від 16.01.2019.
У зв'язку з правонаступництвом між виконавчими органами Херсонської міської ради та для приведення у відповідність спірних договорів, Управління маркетингу міста та туризму склало відповідні додаткові угоди, якими внесено зміни шляхом заміни сторони, уповноваженою Херсонською міською радою здійснювати функції робочого органу.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що у спірних правовідносинах Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради є правонаступником Управління естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради в частині повноважень щодо надання в тимчасове платне користування місць для розташування рекламних засобів, які реалізуються шляхом укладення цивільно-правових договорів, а також правонаступництво відбулось в межах спірних договорів, що надає йому право вимагати відшкодування заборгованості за договорами від Дочірнього підприємства «Сантехкомплект» м. Херсон Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект».
Як встановлено судом, відповідачем рекламні засоби розміщувалися на об'єктах комунальної власності на підставі наданих виконавчим комітетом міської ради дозволів та наданих робочим органом пріоритетів на місце розташування рекламного засобу.
Відповідно до вищевказаних умов договорів та положень Правил, сторонами узгоджено розрахунок розміру щомісячної плати за право розміщення кожного рекламного засобу, з урахуванням переліку рекламних засобів, їх розміру та місця розташування, що закріплено у додатках та уточненнях до договору.
Відтак, як встановлено судом, у відповідача існувало зобов'язання зі здійснення щомісячної плати у період з 01.06.2021 по 28.02.2022 за договором № 02-20-178/18 від 24.07.2018 у розмірі 305,83 грн, а за договором № 02-20-05/19 від 16.01.2016 у розмірі 677,10 грн.
Судом взяті до уваги пояснення позивача про те, що підвищення розміру щомісячної плати за договорами з 01.06.2021 зумовлено прийняттям виконавчим комітетом Херсонської міської ради 18.05.2021 рішення № 203 «Про затвердження Тарифів та Коефіцієнтів на території Херсонської міської територіальної громади».
При цьому, відповідно до положень пункту 2.8. договорів сторони узгодили, що умови договору щодо розміру плати за користування місцем змінюються у відповідності до прийнятого рішення з моменту набрання ним чинності. У зв'язку з цим, на переконання суду, робочий орган правомірно здійснив перерахунок плати за договором.
Позивач за договором-1 нараховує заборгованість за період з серпня 2021 року по лютий 2022 року у загальному розмірі 2140,81 грн та включає в розрахунок заборгованість до серпня 2021 року у розмірі 0,91 грн. Також позивач, визначаючи розмір вимоги із стягнення основного боргу, враховує часткову оплату відповідача у розмірі 193,54 грн, а тому сума основного боргу становить 1948,18 грн.
Так само, за договором-2 позивач нараховує заборгованість за період з серпня 2021 року по лютий 2022 року у загальному розмірі 4739,70 грн та включає в розрахунок заборгованість до серпня 2021 року у розмірі 140,17 грн. Також позивач, визначаючи розмір вимоги із стягнення основного боргу, враховує часткову оплату відповідача у розмірі 414,72 грн, а тому сума основного боргу становить 4465,15 грн.
Відтак, за даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, останній своєчасної та повної оплати за право користування місцями для розташування рекламних засобів у період з 01.08.2021 по 28.02.2022 не здійснив. У відповідача за двома договорами існувало зобов'язання внести оплату за право користування місцями для розташування рекламного засобу за період з 01.08.2021 по 28.02.2022 у загальному розмірі 7021,59 грн, відповідачем було сплачено лише 608,26 грн, у зв'язку із чим, за розрахунком позивача залишок заборгованості загалом склав 6413,33 грн.
Враховуючи викладені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків за право користування місцями для розташування рекламних засобів у період з 01.08.2021 по 28.02.2022, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості.
Як встановлено судом, заявлена позивачем до стягнення сума відповідачем не сплачена, доказів протилежного сторонами суду не надано.
Отже, суд приходить до висновку, що докази, на підтвердження правомірності вимог Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради про стягнення заборгованості з ДП «Сантехкомплект» м. Херсон ПрАТ «Сантехкомплект» з плати за право користування місцями для розташування рекламних засобів вірогідно підтверджують стверджувані позивачем обставини, та дозволяють суду дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Водночас, будь-яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо сплати заборгованості за право користування місцями для розташування рекламних засобів у період з 01.08.2021 по 28.02.2022, відповідач, у порушення приписів ст. 73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність порушених прав позивача.
Враховуючи викладене та те, що відповідачем не подано ані обґрунтованих заперечень вимогам позивача, ані доказів сплати боргу, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6413,33 грн заборгованості за право користування місцями для розташування рекламних засобів у період з 01.08.2021 по 28.02.2022, у зв'язку з чим вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.
Разом з тим, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 1121,01 грн пені, 320,67 грн штрафу, 3056,52 грн інфляційних втрат та 593,54 грн - 3% річних. Математичний детальний розрахунок обтяжень боргу доданий до позовної заяви.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в загальному розмірі 3056,52 грн та встановлено, що розрахунок інфляційних нарахувань здійснено позивачем правильно із застосуванням вірно обраного сукупного індексу інфляції у вказаному періоді прострочення, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 3056,52 грн.
Окрім того, враховуючи невиконання відповідачем грошового зобов'язання, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 593,54 грн, судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем арифметично правильно та є вірним, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено, контррозрахунку не наведено. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нараховані за несвоєчасну оплату плати, в сумі 593,54 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 1121,01 грн та штрафу в сумі 320,67 грн, суд дійшов до таких висновків.
Договір про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді штрафу укладено в письмовому виді відповідно до приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України.
Як вже було зазначено судом, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання за договором у вигляді пені та штрафу погоджена сторонами у п.6.3, 6.4 договорів.
Так, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 вказано, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Господарський суд зазначає, що сторонами не погоджувався інший термін щодо нарахування пені, а тому до спірних правовідносин застосовуються умови ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
В свою чергу, особливістю застосування штрафу є те, що штраф обчислюється тільки у відсотках від суми порушеного зобов'язання. Штраф має одноразовий характер і вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання.
Відтак, кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість установлення за будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним чином тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірними договорами щодо здійснення оплати за користування місцями розміщення рекламних засобів, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано пеню та штраф. Дослідивши та перевіривши здійснені позивачем розрахунки суми пені та штрафу, судом встановлено, що вказані розрахунки були здійснені позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорено. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в загальній сумі 1121,01 грн та штраф у загальному розмірі 320,67 грн.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом із наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, що полягало у неналежному виконанні відповідачем умов договорів про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу № 02-20-178/18 від 24.07.2018 та № 02-20-05/19 від 16.01.2019, а, отже, про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
У зв'язку із задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Сантехкомплект» м. Херсон Приватного акціонерного товариства «Сантехкомплект» (73009, м. Херсон, вул. Фонтанна, № 7, код ЄДРПОУ 24123188) на користь Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, просп. Незалежності (Ушакова), № 37, код ЄДРПОУ 44326699) суму основної заборгованості в розмірі 6 413 (шість тисяч чотириста тринадцять) грн 33 коп, пеню в розмірі 1 121 (одна тисяча сто двадцять одна) грн 01 коп, штраф в розмірі 320 (триста двадцять) грн 67 коп, 3% річних в розмірі 593 (п'ятсот дев'яносто три) грн 54 коп, інфляційні втрати в розмірі 3 056 (три тисячі п'ятдесят шість) грн 52 коп та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 12 листопада 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський