79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
05.11.2025 Справа № 914/1922/25
Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., за участі секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», місто Львів
до відповідача 1 Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, місто Львів
до відповідача 2 Львівського комунального підприємства «Агенція ресурсів Львівської міської ради», місто Львів
про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів у вигляді стягнення раніше сплаченої орендної плати у загальному розмірі 300928,87 грн.
за участю представників:
від позивача: Раневич Т.І.;
від відповідача 1: Григорович Р.Р.;
від відповідача 2: Шубак М.І..
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до відповідачів: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Агенція ресурсів Львівської міської ради» про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів у вигляді стягнення раніше сплаченої орендної плати у загальному розмірі 300928,87 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2025, справу №914/1922/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П.
Ухвалою від 25.06.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
04.07.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 04.07.2025) від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№17962/25), у якій зазначено запитувані судом відомості та до якої надано відповідні докази.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу (ч. 3 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України).
Ухвалою суду від 07.07.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов та призначено підготовче засідання на 06.08.2025.
21.07.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 21.07.2025) від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№19361/25).
22.07.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 21.07.2025) від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№19431/25).
25.07.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 25.07.2025) від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№19871/25).
29.07.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 29.07.2025) від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині вимог до ЛКП «Агенція ресурсів ЛМР» (вх.№3193/25).
Ухвалою від 06.08.2025 суд відклав підготовче засідання у справі до 03.09.2025.
У підготовче засідання 03.09.2025 з'явився представник позивача. Додаткових заяв, клопотань, окрім раніше поданої заяви про збільшення позовних вимог не скерував.
У підготовче засідання 03.09.2025 з'явився представник відповідача 1. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих що містяться в матеріалах справи до суду не скерував.
03.09.2025 у підготовче засідання з'явився представник відповідача 2, проти заявленої до нього заяви позивача (від 29.07.2025 за вх.№ 3193/25) про збільшення позовних вимог не заперечив, поклався на розсуд суду.
Ухвалою суду від 03.09.2025 заяву Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про збільшення позовних вимог в частині вимог до ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» від 29.07.2025 за вх.№3193/25 задоволено. У зв'язку з чим позовні вимоги щодо ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» розглядаються судом у редакції означеної заяви, відповідно має місце нова ціна майнової вимоги щодо відповідача 2 - 16 826,39грн.). Крім того, цією ж ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.10.2025.
Ухвалою суду від 10.10.2025 розгляд справи було відкладено на 05.11.2025.
У судове засідання 05.11.2025 з'явилися представники сторін. Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Представники відповідачів проти позову заперечили, просили суд у його задоволенні відмовити.
У судовому засіданні 05.11.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач покликається на те, що 18.11.2015 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради - орендодавець та Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» - орендар (Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго», перейменоване з Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства») було укладено договір оренди № Ш-9902-15 (№112/156/15-492).
Згідно п.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, зокрема приміщення за адресою: м. Львів, вул. Золота, 29 (ТП-1179), що знаходиться на балансі ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради».
08.11.2021 між ПрАТ «Львівобленерго» - орендар та Львівським комунальним підприємством «Агенція ресурсів Львівської міської ради» - балансоутримувачем, був укладений договір № 1242 (№112/131/21-1109) про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.
Однак, як в подальшому стало відомо позивачу, станом на 18.11.2015 рік спірне нежитлове приміщення не перебувало у власності Львівської міської ради, а отже відповідач 1 не мав права укладати такий договір оренди з позивачем. Аналогічної позиції позивач дотримується і щодо відповідача 2 та договору про відшкодування витрат балансоутримувача від 08.11.2021. За твердженням позивача, вищенаведені факти були встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 11.09.2024 у справі №914/2991/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025.
Таким чином, позивач вважає вказані вище договори з відповідачем 1 та відповідачем 2 недійсними та просить суд застосувати наслідки недійсності правочинів шляхом стягнення з відповідачів коштів сплачених на виконання таких договорів.
Аргументи відповідача 1.
Заперечуючи щодо позовних вимог відповідач 1 наголошував на тому, що укладенню спірних договорів оренди передували суперечливі дії, які були вчинені з боку позивача, а саме:
Листи ПАТ «Львівобленерго»:
1. №270-2944 від 31.10.2012 (зареєстроване у Львівській міській раді 06.11.2012 за №2-25906) та №131-6043 від 05.11.2012 (зареєстроване у Львівській міській раді 14.11.2012 за №2-26481) зареєструвати у комунальну власність, з подальшою передачею у власність ПАТ «Львівобленерго» об'єктів електропостачання, які станом на дату звернення не мають власника та ніким не експлуатуються. Серед переліку зазначених об'єктів було зазначено КТП-1179, за адресою: м. Львів, вул. Золота,29.
2. №131-5630 від 02.10.2013 (зареєстроване у Львівській міській раді за №2-20234 від 08.10.2013): передати обладнання, розміщене в об'єктах, які перелічені у пункті 1 цієї ухвали, та кабельні лінії, які під'єднанні до цього обладнання, у власність публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», залишивши одночасно будівлі у власності територіальної громади м. Львова».
Крім того, ПрАТ «Львівобленерго» самостійно ініціювало укладення спірних договорів оренди, не перевіривши, що будівля (як в подальшому зазначає позивач з 2016 року) вже належить йому. На підтвердження цього, долучаємо до матеріалів справи заяви від імені ПрАТ «Львівобленерго», які передували укладенню договорів оренди:
- заява від 09.06.2014 про надання в оренду вільних нежитлових приміщень, за адресою: м. Львів, вул. Золота,29;
- заява на продовження договору оренди від 29.09.2015 року (адреса: м. Львів, вул. Золота,29).
- заява на продовження договору оренди від 19.09.2018 року (адреса: м. Львів, вул. Золота,29).
- заява на продовження договору оренди від 12.08.2021 року (адреса: м. Львів, вул. Золота,29).
Це, в свою чергу, на думку відповідача 1 свідчить про недбалість або необережність з боку позивача- тобто вина у виникненні недійсного правочину лежить на ПрАТ «Львівобленерго».
Разом з тим, з моменту укладення між позивачем та відповідачем 1 вищезазначених договорів оренди позивач жодного разу не заявляв про відмову від договору, не вказував про повернення грошових коштів, сплачених на виконання умов договору, мотивуючи це недійсністю договору та користувався майном, переданим в оренду, при цьому, отримував вигоди за таке користування.
Також, вирішуючи питання, які входять до предмету позову у даній справі, необхідно враховувати правову природу орендних відносин та обставини щодо фактичного користування позивачем майном (яке мало місце у зазначених спірних правовідносинах). Специфіка правовідносин за договором оренди полягає в тому, що здійснити подвійну реституцію в разі недійсності (нікчемності) такого правочину, зважаючи на закладений у ч.1 ст. 216 ЦК України зміст, у спірних правовідносинах із дотриманням принципів рівноправності, пропорційності, справедливості неможливо. А тому, таке фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, у разі його недійсності (нікчемності), проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов'язання (права та обов'язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином - припиняються на майбутнє (що узгоджується зі змістом вимог статті 236 ЦК України).
При цьому, відповідач 1 покликався на практику Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/9652/23 від 17.04.2025, згідно якої фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України. А тому, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Аргументи відповідача 2.
ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню, а правова позиція відповідача 2 полягає в наступному:
- Спірні договори відповідають вимогам цивільного законодавства.
- Скасування права власності на нежитлове приміщення не може спричиняти недійсності договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, оскільки предметом договору є надання послуг та виконання робіт зміст якого, ніяким чином не порушує право власності позивача.
- У спірних договорах (передання майна в користування, виконання робіт,
надання послуг) здійснити двосторонню реституцію неможливо.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
18.11.2015 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради - орендодавець та Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» - орендар (Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго», перейменоване з Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства») було укладено договір оренди № Ш-9902-15 (№112/156/15-492).
За предметом договору №112/156/15-492, згідно із його п.1, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, зокрема приміщення за адресою: м. Львів, вул. Золота, 29 (ТП-1179), що знаходиться на балансі ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради».
В подальшому, договір №112/156/15-492 був переукладений між сторонами 28.12.2018 року № Ш-11585-18 (№112/131/18-686).
За предметом Договору №112/131/18-686, згідно із його п.1, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, зокрема приміщення за адресою: м. Львів, вул. Золота, 29 (ТП-1179), загальною площею 55,0 м2, що знаходиться на балансі Львівського комунального підприємства «Агенція ресурсів Львівської міської ради».
22.01.2020 до договору №112/131/18-686 була укладена додаткова угода про внесення змін в частині порядку розрахунків. Так, згідно із положенням даної угоди, 10% з орендної плати починаючи з 01.01.2020 сплачується на рахунок балансоутримувача - Львівському комунальному підприємству «Агенція ресурсів Львівської міської ради».
08.11.2021 між ПрАТ «Львівобленерго» - орендар та Львівським комунальним підприємством «Агенція ресурсів Львівської міської ради» - балансоутримувачем було укладено договір № 1242 (№112/131/21-1109) про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.
За предметом договору №112/131/21-1109 згідно із його п.1 (п.п. 1.1. - 1.2.), орендар майна здійснює користування або володіння майном, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Золота, 29 (ТП). Балансоутримувач несе витрати (надає послуги), а орендар, в свою чергу, відшкодовує їх вартість.
09.11.2021 договір №112/131/18-686 у зв'язку з закінченням його дії, був переукладений між сторонами на новий строк.
Як встановлено судом відповідно до вказаних договорів ПрАТ «Львівобленерго» здійснило оплату Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради орендну плату у розмірі 291 868,76,01 грн. та Львівському комунальному підприємству «Агенції ресурсів Львівської міської ради» відшкодування у розмірі 16 826,39 грн.
Так, як вбачається з матеріалів справи, підставою для укладення даних договорів стало прийняття Львівською міською радою ухвал, зокрема: 30.05.2013 ухвали №2319, згідно із якою ЛМР прийняла безоплатно у власність територіальної громади м. Львова ТП-1179, зазначивши адресою даного об'єкта: вул. Золота, 29 у м. Львові (п.1.1. п.1 ухвали) та 26.12.2013 ухвали №2948, якою внесено зміни до ухвали від 30.05.2013 №2319 та викладено п.2 цієї ухвали в новій редакції: « 2. Передати обладнання, розміщене в об'єктах, які перелічені у п.1 цієї ухвали, та кабельні лінії, які під'єднані до цього обладнання, у власність ПАТ «Львівобленерго», залишивши одночасно будівлі у власності територіальної громади м. Львова».
Однак, будівля ТП-1179 за адресою: вул. Єрошенка, 20 у м. Львові на час прийняття даної ухвали (ще з 2008 року) належала на праві приватної власності ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач» (на підставі рішення виконкому Львівської міської ради № 774 від 01.08.2008).
Отже, приміщення ТП-1179 на момент передачі його Львівською міською
радою в оренду ПрАТ «Львівобленерго» не перебувало у комунальній власності.
Про те, що на будівлю ТП-1179 вже оформлено право власності ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач» ще у 2008 році і Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради не мало права на укладення такого договору з ПрАТ «Львівобленерго» станом на листопад 2015 року, про що останньому не було відомо.
В подальшому, ПрАТ «Львівобленерго» дане нежитлове приміщення було викуплено в процесі реалізації арештованого майна ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач» 07.12.2015, що підтверджується протоколом проведення електронних торгів №132618 від 07.12.2015 та актом про проведені електронні торги від 22.12.2015, право власності ПрАТ «Львівобленерго» на будівлю ТП-1179 було зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майна в 2016 році.
Факт незаконності підпункту 1.1. пункту 1 ухвали Львівської міської ради №2319 від 30.05.2013 та незаконності пункту 1 ухвали Львівської міської ради № 2948 від 26.12.2013, які були підставою для незаконної реєстрації за Львівською міською радою права власності на нежитлове приміщення ТП-1179 по вул. Золотій, 29 та передачі даного приміщення ТП за договором оренди встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 11.09.2024 у справі №914/2991/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.04.2025 закрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Львівської міської ради.
Так, вказаними рішеннями судів у справі №914/2991/23 встановлено преюдиційні факти, що мають значення для справи, а саме:
1. Незаконність прийняття у власність Львівською міською радою нежитлового приміщення ТП-1179 (розташованого на розі вулиць Золота та Єрошенка у м. Львові), яке вже на той час перебувало у власності ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач» (за адресою: м. Львів, вул. Єрошенка, 20) та реєстрації права власності на нього за іншою адресою (м. Львів, вул. Золота, 29).
Господарським судом Львівської області рішенням від 11.09.2024 у справі
№914/2991/23 встановлено, що «Ухвалу №2319 від 30.05.2013 прийнято Львівською міською радою, у частині підпункту 1.1 пункту 1, усупереч фактичним обставинам та з порушенням прав власника трансформаторної підстанції ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач» (якому належало право власності на вказану будівлю до 07.12.2015)», що в подальшому потягло за собою прийняття всіх наступних ухвал та рішень.
2. Також судами у справі №914/2991/23 встановлено законність підстав набуття права власності на будівлю ТП-1179 ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач» та згодом ПрАТ «Львівобленерго».
Зокрема судами встановлено: «Відкрите акціонерне товариство "Львівський завод Автонавантажувач" та згодом позивач (ПрАТ «Львівобленерго») набули на законних підставах право власності на будівлю трансформаторної підстанції, що розташована на території, прилеглій до вулиць В. Єрошенка, 20 та Золота, 29, і яка була зареєстрована за адресою: м. Львів, вул. В. Єрошенка, 20, відтак усі зазначені рішення Виконкому Львівської міської ради та ухвали Львівської міської ради стосовно прийняття у комунальну власність та реєстрації тієї ж будівлі трансформаторної підстанції, але за іншою адресою (вул. Золота, 29), порушують права позивача, як власника вказаного об'єкту нерухомості, що зумовлює наявність достатніх підстав для визнання їх незаконними. При цьому у Львівської міської ради відсутніми були будь-які правовстановлюючі документи для оформлення права власності на будівлю ТП і така будівля не визнавалась і не могла визнаватись безхазяйним майном (згідно з вимогами ст. 335 ЦК України), так як перебувала до 07.12.2015 у власності ВАТ "Львівський завод Автонавантажувач", а після придбання на електронних торгах у власності ПАТ "Львівобленерго"».
3. Також судами у справі №914/2991/23 встановлено незаконність надання
Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради будівлі ТП-1179 в оренду ПрАТ «Львівобленерго», оскільки така будівля перебувала у приватній власності ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач», і в Львівської міської ради були відсутні будь-які правовстановлюючі документи для оформлення права власності на цю будівлю.
Так, Господарським судом Львівської області у рішенні від 11.09.2024 у справі №914/2991/23 зазначено, що «надання Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради вказаної будівлі трансформаторної підстанції в оренду ПАТ «Львівобленерго» за Договорами від 27.10.2014 та 18.11.2015 здійснено всупереч факту перебування такого об'єкту нерухомості у приватній власності ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач».
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч.1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
У зв'язку з наведеним, оскільки, як було встановлено судом, на момент укладення договорів оренди № Ш-9902-15 (№112/156/15-492) від 18.11.2015, № Ш-11585-18 (№112/131/18-686) від 28.12.2018, №Ш-12780-21 (АП) (№112/131/21-874) від 09.11.2021 та договору про відшкодування витрат балансоутримувача та утримання орендованого майна №1242 (№112/131/21-1109) від 08.11.2021 Львівська міська рада не мала законного права власності на ТП-1179 (що встановлено судовими рішеннями у справі №914/2991/23), Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та ЛКП «Агенція ресурсів ЛМР» діяли без належних правових підстав, укладаючи ці договори. Тобто, вказані юридичні особи не мали права розпоряджатися майном, яке їм не належало.
Так, враховуючи встановлені судовими рішеннями у справі №914/2991/23 обставини щодо припинення права власності Львівської міської ради на будівлю ТП-1179, а також положення статей 203, 215, 317 та 761 ЦК України, договори оренди № Ш-9902-15 (№112/156/15-492) від 18.11.2015, № Ш-11585-18 (№112/131/18-686) від 28.12.2018 та №Ш-12780-21 (АП) (№112/131/21-874) від 09.11.2021, а також договір про відшкодування витрат балансоутримувача та утримання орендованого майна №1242 (№112/131/21-1109) від 08.11.2021 є недійсними з моменту їх укладення, оскільки були укладені від імені Львівської міською ради Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської та Львівським комунальним підприємством «Агенції ресурсів Львівської міської ради» поза межами своїх повноважень, без належного на те правового титулу власника майна.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17, постанова КГС ВС від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16).
У постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19 викладено висновок про те, що преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У своїх запереченнях відповідачі наголошували на тому, що у даній справі застосування реституції, як наслідків недійсності правочинів є неможливим, оскільки фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. При цьому, відповідачі покликалися на правовий висновок Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2025 у справі № 910/9652/23.
У вищевказаній постанові від 17.04.2025 у справі №910/9652/23 Верховний Суд виходив з того, що застосувати наслідки недійсності правочину за передане в оренду майно неможливо, тому що відновити первісне становище сторін за одержане в користування майно - є безповоротним явищем, а тому фактичне користування майном на підставі договору оренди не дозволяє в разі його недійсності (нікчемності) провести двосторонню реституцію.
Водночас, господарський суд у цій частині поданих відповідачами запереченнях не погоджується з ними з огляду на наступне.
Так, суд вважає, що посилання відповідача 1 та відповідача 2 на постанову Верховного Суду у справі № 910/9652/23 від 17.04.2025 є безпідставним, оскільки обставини та правова природа спірних правовідносин у вказаній справі є нерелевантними із правовідносинами, що є предметом розгляду у нашій справі.
Як з'ясовано, у справі № 910/9652/23 предметом спору між позивачем - ТОВ «ГАЛС-К ЛТД» та відповідачем - ФОП Барановою А.О. було питання правомірності застосування реституції за нікчемним правочином (визнаний нікчемним, тому що не було дотримано нотаріальної форми договору). Сторони оспорювали, чи має позивач використовувалося ним за нікчемним договором, з урахуванням принципів добросовісності та рівності сторін у цивільних правовідносинах.
Водночас, господарський суд вважає, що обставини у господарській справі справі є відмінними від наведеної відповідачами справи, висновки щодо якої викладені у постанові Верховного Суду від 17.04.2025, оскільки предметом договорів оренди в господарській справі було майно, власником якого був сам орендар - ПрАТ «Львівобленерго», отже сплата ним орендної плати в користь орендодавця, який протиправно присвоїв собі майно та здав його в оренду його ж власнику, була помилковою та безпідставною, адже товариство користувалося власним майном. В той час, у справі № 910/9652/23 власником майна був орендодавець, а орендар користувався майном орендодавця.
Також, в наведеній справі було недотримано нотаріальної форми договору, який був укладений без введення в оману іншої сторони і добросовісно виконувався обома сторонами.
Відтак, Верховний Суд в справі на яку посилаються відповідачі, зробив правильні висновки, що оскільки орендар фактично користувався майном орендодавця, то здійснення судом реституції, незважаючи на нікчемність такого правочину, призведе до порушення принципів рівноправності, пропорційності та справедливості.
В той же час, застосування реституції у даній господарській справі є не лише можливим, але й ефективним способом захисту порушених прав позивача недійсності.
Згідно з положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/1 зазначив, зокрема, що відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Якщо правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12.08.2021 року у справі № 910/17567/19).
З огляду на наведене, суд прийшов до висновку про підставність позовних вимог, як у частині визнання договорів недійсними, так і в частині застосування наслідків недійсності правочинів, а саме стягнення з відповідачів 308 695,15 грн безпідставно отриманих коштів.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, згідно із встановленими судом обставинами справи, угоди та договори, на підставі яких ґрунтується співробітництво позивача та відповідача, не передбачають необхідність укладення договору земельного сервітуту. А тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що судом було задоволено позовні вимоги у повному обсязі, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.
Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна (приміщення ТП-1179, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Золота, 29) № Ш-9902-15 (№ 112/156/15-492) від 18.11.2015, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго».
3. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна (приміщення ТП-1179, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Золота, 29) № Ш-11585-18 (№ 112/131/18-686) від 28.12.2018, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської рада та Приватним акціонерним товариством «Львівобленерго» із додатковою угодою від 22.01.2020 про внесення до нього змін (в частині порядку розрахунків).
4. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності (нежитлового приміщення ТП за адресою: м.Львів, вул. Золота, 29) № Ш-12780-21 (АП) (№ 112/131/21-874) від 09.11.2021, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівським комунальним підприємством «Агенція ресурсів Львівської міської ради» та Приватним акціонерним товариством «Львівобленерго».
5. Визнати недійсним договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (нежитлового приміщення ТП за за адресою: м. Львів, вул. Золота, 29) № 1242 (№ 112/131/21-1109) від 08.11.2021, укладений між Львівським комунальним підприємством «Агенція ресурсів Львівської міської ради» та Приватним акціонерним товариством «Львівобленерго».
6. Застосувати наслідки недійсності правочинів: договору оренди № Ш-9902-15 (№ 112/156/15-492) від 18.11.2015; договору оренди № Ш-11585-18 (№ 112/131/18-686) від 28.12.2018 з додатковою угодою від 21.01.2020; договору оренди № Ш-12780-21 (АП) (№ 112/131/21-874) від 09.11.2021 та договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна №1242 (№112/131/21-1109) від 08.11.2021, а саме:
6.1. Стягнути з Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, ідентифікаційний код 25558625) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 3, ідентифікаційний код 00131587) 291 868,76 грн безпідставно отриманих коштів.
6.2. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Агенція ресурсів Львівської міської ради» (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, ідентифікаційний код 30823414) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 3, ідентифікаційний код 00131587) 16 826,39 грн безпідставно отриманих коштів.
7. Стягнути з Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, ідентифікаційний код 25558625) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 3, ідентифікаційний код 00131587) 10 769, 63 грн (десять тисяч сімсот шістдесят дев'ять гривень 63 копійки) судового збору;
8. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Агенція ресурсів Львівської міської ради» (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, ідентифікаційний код 30823414) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 3, ідентифікаційний код 00131587) 4 844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок) судового збору.
9. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене та підписане 13.11.2025.
Суддя Гоменюк З.П.