ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.11.2025Справа № 910/10014/25
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/10014/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМ-ТЯЖМАШ» (Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Центральна, буд. 77-Ж; код ЄДРПОУ 34520474)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СВОЙСТРОЙ» (02121, місто Київ, вул. Колекторна, буд. 3А; код ЄДРПОУ 44336157)
про стягнення 23 634 грн,
без виклику представників сторін,
Стислий виклад позовних вимог.
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМ-ТЯЖМАШ» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВОЙСТРОЙ» про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 23 634,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині поставки сплаченого позивачем товару.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у відповідності до приписів ст. 178 ГПК України не скористався та не надав, а також не надав на підтвердження письмових пояснень та доказів на спростування позиції позивача.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визнано справу №910/10014/25 малозначною, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала суду від 19.08.2025 була направлена відповідачу рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - 02121, місто Київ, вул. Колекторна, буд. 3А. Конверт з ухвалою суду від 19.08.2025 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з зазначенням про те, що поштове відправлення не було вручено відповідачу, з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СВОЙСТРОЙ» - 02121, місто Київ, вул. Колекторна, буд. 3А; код ЄДРПОУ 44336157.
Також зазначені дані щодо Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СВОЙСТРОЙ» про перебування фізичної особи-підприємця у процесі провадження у справі про банкрутство відсутні.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розумінні ГПК України.
Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Також судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду по справі № 910/10014/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи викладене, Відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.
ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕМ-ТЯЖМАШ» (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВОЙСТРОЙ» (далі - Відповідач), було досягнуто усну домовленість щодо придбання Круг сталевий 110 MM 30x13 (1940 мм) з подальшим укладенням відповідного договору.
Відповідачем згідно домовленостей позивачу було виставлено рахунок на оплату №98 від 26.06.2025 на суму 23 634, 00 грн на поставку: круг сталевий 110 мм 30х13 (1940 мм) у кількості 150, 00 кг.
Частини першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.1 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Позивач на виконання домовленостей здійснив передоплату за поставку товару згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату № 98 від 26.06.2025 на суму 23 634, 00 грн на поставку: круг сталевий 110 мм 30х13 (1940 мм) у кількості 150, 00 кг було перераховано відповідачу 23 634, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1725 від 26.06.2025 з призначенням платежу - «оплата за рахунок №98 від 26.06.2025 за круг сталевий у т.ч. ПДВ 20 % -3939.00» та банківською випискою за період 26.06.2025.
В матеріалах справи міститься претензія позивача б/н від 15.07.2025 адресована відповідачу про повернення коштів за непоставлений товар у сумі 23 634, 00 грн, з причин неможливості поставити в обумовлений термін товар згідно з рахунком №98 від 26.06.2025.
Матеріли справи містять докази надсилання на адресу відповідача претензію від 15.07.2025.
Проте, відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, грошові кошти не повернув.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідач, не зважаючи на попередню оплату товару, не здійснив його поставку, у зв'язку із чим позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 23 634, 00 грн.
Також позивач у позовній заяві посилається на правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Як зазначає позивач, станом на день подання позову договір щодо поставки відповідного товару не укладався та поставка замовленого товару належним чином не відбувалася.
Так, зазначає, що згідно аргументів позивача грошові кошти, сплачені на рахунок відповідача за платіжною інструкцією №98 від 26.06.2025 на суму 23 634, 00 грн є безпідставно набутими з огляду на положення ст. 1212 ЦК України, у зв'язку з чим підлягають поверненню позивачу.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Судом під час розгляду справи по суті було досліджено докази, якими позивач обґрунтовував свої доводи, а саме копії: рахунку на оплату № 98 від 26.06.2025; платіжної інструкції №1725 від 26.06.2025; виписки банку за 26.06.2025; претензії від 15.07.2025; рекомендованого повідомлення про повернення з відміткою «кінець терміну зберігання», судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.
Як вбачається із доводів позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рем-Тяжмаш» отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю «СВОЙСТРОЙ» рахунок на оплату від 26.06.2025 №98 на суму 23 634, 00 грн.
26.06.2025 позивач здійснив передоплату за поставку товару згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату № 98 від 26.06.2025 на суму 23 634, 00 грн на поставку: круг сталевий 110 мм 30х13 (1940 мм) у кількості 150, 00 кг було перераховано відповідачу 23 634, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1725 від 26.06.2025 з призначенням платежу - «оплата за рахунок №98 від 26.06.2025 за круг сталевий у т.ч. ПДВ 20 % -3939.00» та банківською випискою за період 26.06.2025.
Позивач у позовній заяві зазначив, що Договір між позивачем та відповідачем укладений не був, тобто між позивачем та відповідачем виникли позадоговірні відносини.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
- по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Аналіз ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за наявності таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже, кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом положень глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов'язань, характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Для кондикційних зобов'язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду У складі Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 922/1830/20, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Також, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Як вже було вказано вище, 26.06.2025 позивач здійснив передоплату за поставку товару згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату № 98 від 26.06.2025 на суму 23 634, 00 грн на поставку: круг сталевий 110 мм 30х13 (1940 мм) у кількості 150, 00 кг було перераховано відповідачу 23 634, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1725 від 26.06.2025 з призначенням платежу - «оплата за рахунок №98 від 26.06.2025 за круг сталевий у т.ч. ПДВ 20 % -3939.00» та банківською випискою за період 26.06.2025.
З наявних у матеріалах справи фактичних даних слідує, що жодних правочинів між позивачем та відповідачем укладено не було. Доказів поставки оплаченого товару матеріали справи також не містять.
Сама по собі наявність посилань у графі призначення платежу на договір чи рахунок не доводять існування договірних зобов'язань. Схожу правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у справі № 920/169/18 від 20.12.2018.
З огляду на подані позивачем докази, враховуючи, що відповідач доводи позивача про безпідставне отримання коштів не спростував, доказів повернення таких коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМ-ТЯЖМАШ» не надав, то суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення 23 634 грн безпідставно набутих грошових коштів.
У відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що зобов'язання відповідача з повернення коштів позивачу виникло на підставі ст. 1212 ЦК України, а строк виконання обов'язку з повернення коштів в розумінні закону не є встановленим, то позивач, як кредитор, має право вимагати його виконання у будь-який час.
Оскільки положеннями ст. 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. При цьому волевиявлення щодо виконання боржником відповідного обов'язку має бути вчинено кредитором в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до відома боржника (аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/20).
Доказів повернення позивачу безпідставно отриманих коштів у сумі 23 634 грн, зокрема, після звернення позивача з даним позовом, відповідач суду не надав.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/24 виснувала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
З огляду на вказане, в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу безпідставно набуті кошти, в зв'язку з чим, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, які відповідач набув за рахунок позивача без достатньої правової підстави в сумі 23 634 грн обґрунтованою, доведеною, відповідачем не спростовану та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява № 37801/97, п. 36).
У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, №274).
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постанові Верховного суду від 23.07.2024 у справі № 913/162/22.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМ-ТЯЖМАШ» підлягають задоволенню повністю.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 242, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМ-ТЯЖМАШ» - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВОЙСТРОЙ» (02121, місто Київ, вул. Колекторна, буд. 3А; код ЄДРПОУ 44336157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМ-ТЯЖМАШ» (Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Центральна, буд. 77-Ж; код ЄДРПОУ 34520474) безпідставно набуті кошти у сумі 23 634 (двадцять три тисячі шістсот тридцять чотири) грн 00 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВОЙСТРОЙ» (02121, місто Київ, вул. Колекторна, буд. 3А; код ЄДРПОУ 44336157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМ-ТЯЖМАШ» (Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Центральна, буд. 77-Ж; код ЄДРПОУ 34520474) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки відповідно до приписів ст. ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА