вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
15 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/557/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
За участю секретаря судового засідання Сінкіна Е.В.,
розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДАС АГРОТРЕЙД", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО КОМПЛЕКС», м. Ужгород
про стягнення суми 6 090 102,76 грн
За участю представників:
від позивача - Предместніков О.Г. - адвокат
від відповідача - не з'явився
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 6 090 102,76 грн з якої 2 704 800,00 грн попередньо сплачених грошових коштів відповідно до договору поставки №19/10/18-П від 19.10.2018 р., 2 104 761,07 грн інфляційних втрат, 438 844,54 грн 3% річних, 540 960,00 грн штрафу, 300 737,15 грн пені, посилаючись на порушення відповідачем умов договору та положень ст. 530, 629 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.
Ухвалою суду від 22.05.2025 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДАС АГРОТРЕЙД", м. Київ залишено без руху.
22.05.2025 р. через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 30.05.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.07.2025р.
06.06.2025 р. через систему «Електронний суд» до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 11.06.2025 р. прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДАС АГРОТРЕЙД", м. Київ (вх. №02.3.1-05/5425/25 від 09.06.2025 р.) про вжиття заходів забезпечення позову по справі № 907/557/25 р. до розгляду. Викликано учасників справи у судове засідання призначене на 15.07.2025 р.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обгрунтованість наявними у справі матеріалами. Також просить суд задовольнити подану суду заяву про вжиття заходів забезпечення у повному обсязі.
Відповідач вимог ухвали суду від 30.05.2025 не виконав, відзиву по суті заявлених позовних вимог не подав, свого повноважного представника у засідання суду не направив. Матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем поштового повідомлення суду про дату та час проведення судового засідання відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення відповідачем 11.06.2025.
Також відповідач не подав суду заперечень по суті поданої позивачем заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвалою суду від 15.07.2025 задоволено клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову та відкладено підготовче засідання на 13.08.2025.
Ухвалою суду від 13.08.2025 відкладено підготовче засідання у справі на 1.09.2025.
18.08.2025 позивачем через підсистему «Електронний Суд» подано заяву про зміну предмету позову, згідно якої просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 6 090 102 (шість мільйонів дев'яносто тисяч сто дві гривні) 76 копійок, з яких: 2 704 800,00 гривень - збитки; 2 104 761,07 гривень - інфляційні витрати; 438 844,54 - 3% річних; 540 960 гривень - штраф; 300 737,15 гривень - пеня. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО КОМПЛЕКС» (Код ЄДРПОУ: 37692302, адреса: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, ВУЛИЦЯ ІВАНА ФРАНКА, будинок 1Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІДАС АГРОТРЕЙД» (Код ЄДРПОУ: 40961311, адреса: 02094, місто Київ, пров.Хоткевича Гната, будинок 8, офіс 209/1) витрати по сплаті судового збору за подачу позову до суду.
Ухвалою суду від 11.09.2025 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 15.10.2025 р.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МІДАС АГРОТРЕЙД", м. Київ позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.
Вказує на те, що 19 жовтня 2018 року між ТОВ «МІДАС АГРОТРЕЙД» та ТОВ «АГРО КОМПЛЕКС» було укладено договір поставки №19/10/18-П. За умовами вказаного договору Відповідач зобов'язувався поставити на користь Позивача товар: кукурудзу фуражну (3 класу) українського походження, рок урожаю 2018 року. Відповідно до специфікації №1 від 19.10.2018 року до договору поставки №19/10/18-П від 19.10.2018 року право власності до покупця переходить на складі продавця (поставка на умовах EXW), що знаходиться за адресою: 48130, Тернопільска область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Лесі України, буд. 7Ф). З цією метою між позивачем та відповідачем було укладено Договір про надання послуг по прийманню, сушці, очистці, зберіганню сільськогосподарської продукції від 04.10.2018 року.
Згідно видаткової накладної №51 від 22.10.2018 року Відповідач поставив Позивачу товар: кукурудзу 3 класу у кількості 715 тон, вартістю 3 003 000, 00 гривень. Вказані кошти були повність сплачені на користь Позивача. Відповідно до акту від 22.10.2018 року до договору поставки №19/10/18-п від 19.10.2018 року, вбачається, що продавець переоформляє, а покупець приймає кукурудзу 3 класу, рік урожаю 2018 року, в кількості 715 тон, яке знаходиться на зберіганні на підприємстві - зберігачеві.
В подальшому із вказаного об'єму товару на користь позивача було відвантажено товар у кількості 71 900 тони. Вказаний факт позивач не заперечує, та це вбачається із оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 за січень 2018 - червень 2025 року. Відтак залишок товару на зберіганні становив зберігання 643,1 тонни кукурудзи 3 класу
Відповідно до складської квитанції на зерно №33 від 24.06.2019 року зерновий склад Відповідача прийняв на зберігання 643,1 тонни кукурудзи 3 класу, що на праві власності належить Позивачу.
За доводами позивача він свої обов'язки виконав у повному обсязі та сплатив на корить Відповідача вартість товару. Відповідач у свою чергу свої обов'язки не виконав, та не поставив в обумовлений сторонами час товар, як було вказано вище, тобто до 30 листопада 2019 року (включно).
У зв'язку з чим позивач, вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача 6 090 102 (шість мільйонів дев'яносто тисяч сто дві гривні) 76 копійок, з яких: 2 704 800,00 гривень - збитки; 2 104 761,07 гривень - інфляційні витрати; 438 844,54 - 3% річних; 540 960 гривень - штраф; 300 737,15 гривень - пеня.
Відповідач письмового відзиву у відповідності до ст. 165 ГПК України не надав.
Разом з тим, у поданій суду 17.03.2025 р. заяві про проведення судового засідання за відсутності представника відповідача, зауважує про не сплату позивачем судового збору та просить уразі не сплати такого до оголошення судом про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами і переходу до судових дебатів залишити позов без розгляду.
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача письмово викладеної позиції по суті спору не подала.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У судовому засіданні 15.04.2025 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено скорочене рішення.
Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
19 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІДАС АГРОТРЕЙД» (далі - Покупець, Замовник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО КОМПЛЕКС» (далі - Постачальник, Виконавець, Відповідач) було укладено договір поставки №19/10/18-П (далі - Договір поставки)
За умовами п. 1.1 Договору поставки Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти і оплатити кукурудзу фуражну (3 класу ) - українського походження (надалі іменується «Товар»).
Кількість Товару зазначається у специфікаціях до Договору, які є його невід'ємними частинами. Одиницею виміру Товару, що поставляється на умовах Договору є метрична тонна (п. 2.1 Договору поставки).
Ціна Товару за одиницю виміру та загальна вартість Товару зазначається в специфікаціях до Договору, які є його невід'ємними частинами.
Загальна вартість Договору становить суму вартості поставленого Товару протягом строю дії Договору, відповідно до специфікацій, видаткових накладних та або актів приймання-передачі Товару (п. п. 3.1, 3.2 Договору поставки).
Поставка товару здійснюється на умовах які зазначаються в додаткових угодах до Договору, згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (у редакції 2010 року), за виключенням умов, які можуть бути обумовлені в Договорі. Місце поставки Товару зазначається в додаткових у годах до Договору, які є його невід'ємними частинами (п. 4.1 Договору поставки).
Строк поставки Товару зазначається у специфікаціях до Договору, які є його невід'ємними частинами (п. 4.2 Договору поставки).
Поставка товару підтверджується та супроводжується наступними документами : а) видатковою накладною, що оформлена на підставі довіреності Покупця на отримання товарно - матеріальних цінностей; б) рахунком Постачальника із зазначенням точної кількості та ціни Товару та номеру і дати додаткової угоди до цього Договору згідно якої здійснюється поставка Товару; в) посвідченням (сертифікатом) якості, виданим сертифікованою лабораторією на кожне транспорте одиницю; г) товарно-транспортними накладними у 4-х екземплярах; д) специфікацією (п. 4.3 Договору поставки).
Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі товару Покупцю, що засвідчується підписаними Сторонами видатковою накладною та/або актом приймання-передачі Товару. Датою переходу права власності від Постачальника до Покупця є дата підписання вищевказаних документів. Датою поставки Товару вважається дата підписання Сторонами видаткової накладної та/або акта приймання-передачі Товару (п. 4.5 Договору поставки).
Оплата за Товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у рахунку Постачальника. Порядок та строк оплати кожного окремого рахунку може визначатися у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору (п. 5.1 Договору поставки).
Покупець зобов'язується вчасно прийняти і оплатити Товар відповідно до умов Договору (п. 7.1 Договору поставки).
Постачальник зобов'язується вчасно поставити і передати товар та надати Покупцю протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати поставки товару повний пакет оригіналів доку- ментів, які підтверджують та супроводжують поставку Товару відповідно до розділу 4 Договору (п. 7.2 Договору поставки).
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох Сторін та скріплення печатками обох Сторін і діє до « 19» жовтня 2019 р. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору (п. 10.2 Договору поставки).
04.10.2018 між позивачем та відповідачем укладено Договір про надання послуг по прийманню, сушці, очистці, зберіганню сільськогосподарської продукції (далі - Договір зберігання).
Предметом цього Договору є домовленість сторін про надання Виконавцем за плату послуг зі зберігання та доведення Товару, що передається Замовником, до відповідних кондицій, згідно ДСТУ. ГОСТу, параметрів, державних стандартів, послуг із сушки, очистки, прийомки та погрузки Товару, та повернення Товару Замовнику (чи особі, зазначеній ним як одержувач) у кількості та на умовах визначених цим Договором (п. 1.1 Договору зберігання).
Загальна кількість Товару, що поставляється на склад Виконавця становить: суму всіх накладних по кількості, виписаних Виконавцем, або суму всіх складських квитанцій (п. 1.4 Договору зберігання).
У випадку, коли Замовник хоче відвантажити (забрати Товар зі зберігання), він зобов'язаний надати Виконавцю наступні документи, оформленні належним чином (підписані уповноваженими особами та скріплені печатками): лист від Замовника на відвантаження партії Товару; доручення на отримання матеріальних цінностей на отримання відповідної партії Товару; накладна, складська квитанція (складське свідоцтво) на Товар виписане на ім'я Замовника; повна оплата за послуги, нараховані та виставлені Виконавцем за цим Договором; присутність представника Замовника з дорученням, що уповноважує такого представника на здійснення вищевказаної операції. У випадку, якщо Замовником не дотримані умови даного пункту, відвантаження Товару Виконавцем проводитись не буде, і Виконавець не несе ніякої відповідальності, в тому числі за простій транспорту поставленого Замовником під завантаження, чи за інші непередбачувані витрати з боку Замовника (п. 4.3 Договору зберігання).
У відповідності до п. 5.1 Договору зберігання, до обов'язків виконавця зокрема, входить повернути (відвантажити) Товар на письмову вимогу Замовника протягом семи днів після проведення повного розрахунку за послуги.
Строк зберігання коленої партії Товару визначається в актах приймання передавання Товару (п. 8.1 Договору зберігання).
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань у повному обсязі (п. 9.1 Договору зберігання).
Відповідно до специфікації №1 від 19.10.2018 року до договору поставки №19/10/18-П від 19.10.2018 року Постачальник передає у власність Покупцю наступний товар: кукурудзу фуражну (3 класу) кількістю 700 тон, вартістю 2 940 000,00 грн. Право власності до покупця переходить на складі продавця (поставка на умовах EXW), що знаходиться за адресою: 48130, Тернопільска область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Лесі України, буд. 7Ф).
Згідно видаткової накладної №51 від 22.10.2018 року Відповідач поставив Позивачу товар: кукурудзу 3 класу у кількості 715 тон, вартістю 3 003 000, 00 гривень. Вказані кошти були повність сплачені на користь Позивача.
Відповідно до акту від 22.10.2018 року до договору поставки №19/10/18-п від 19.10.2018 року, вбачається, що продавець переоформляє, а покупець приймає кукурудзу 3 класу, рік урожаю 2018 року, в кількості 715 тон, яке знаходиться на зберіганні на підприємстві - зберігачеві.
В подальшому із вказаного об'єму товару на користь позивача було відвантажено товар у кількості 71 900 тони. Вказаний факт позивач не заперечує, та це вбачається із оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 за січень 2018 - червень 2025 року. Відтак залишок товару на зберіганні становив зберігання 643,1 тонни кукурудзи 3 класу.
Відповідно до складської квитанції на зерно №33 від 24.06.2019 року зерновий склад Відповідача прийняв на зберігання 643,1 тонни кукурудзи 3 класу, що на праві власності належить Позивачу.
31 травня 2019 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №19/10/18-П від 19.10.2018 року. Із вказаної угоди сторони погодили, що вартість вказаного залишку товару становить - 2 704 800, 00 гривень. За умовами вказаної додаткової угоди, сторони змінили умови специфікації від 19.10.2018 року. Зокрема сторони погодили, що поставка товару в повному обсязі здійснюється до 30 листопада 2019 року (включно). Також, вказаною додатковою угодою, сторони погодили доповнити договір поставки №19/10/18-П від 19.10.2018 року пунктом 6.10 наступного змісту: « 6.10. За прострочку поставки товару чи недопоставки товару Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожень день прострочки/ недопоставки. У випадку прострочки/недопоставки товару більше чим на 5 (п'ять) календарних днів Постачальник додатково сплачує Покупцю штраф у розмірі 20% загальної ціни договору».
31.05.2019 р. сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання послуг по прийманню, сушці, очистці, зберіганню: та відпуску сільськогосподарської продукції від 04 жовтня 2018 року. За умовами якої у зв'язку із технічною неможливістю «Виконавцем» надати послуги відвантаження товару та у зв'язку зі зміною умов Договору поставки № 19/10/18-П від 19.10.2018 року, Сторони дійшли згоди визнати недійсним розділ "2. ВЗАЄМОРОЗРАХУНКИ СТОРІН" договору про надання послуг по прийманню, сушці, очистці, зберіганню: та відпуску сільськогосподарської продукції від 04 жовтня2018 року.
За доводами позивача, ним обов'язки виконано у повному обсязі, що полягало в оплаті на корить Відповідача вартості товару. Відповідач у свою чергу свої обов'язки не виконав, та не поставив в обумовлений сторонами час товар, як було вказано вище, тобто до 30 листопада 2019 року (включно).
Позивач надсилав Відповідачу вимоги на відвантаження кукурудзи. зокрема: №07-/06-19-2 від 07.06.2019 року; №27-/08-19 від 27.08.2019 року; №11-/11/-19 від 11.11.2019 року. На вказані вимоги Відповідач не реагував, товар не поставив.
Претензії позивача від 03.02.2020 року та від 05.11.2020 року залишені Відповідачем без задоволення.
У зв'язку з чим позивач, вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача 6 090 102 (шість мільйонів дев'яносто тисяч сто дві гривні) 76 копійок, з яких: 2 704 800,00 гривень - збитки; 2 104 761,07 гривень - інфляційні витрати; 438 844,54 - 3% річних; 540 960 гривень - штраф; 300 737,15 гривень - пеня.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд у розгляді даного спору виходить з того, що під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов'язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Отже, у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків, моменту виникнення зобов'язання.
Відповідно до специфікації №1 від 19.10.2018 року до договору поставки №19/10/18-П від 19.10.2018 року Постачальник передає у власність Покупцю наступний товар: кукурудзу фуражну (3 класу) кількістю 700 тон, вартістю 2 940 000,00 грн. Право власності до покупця переходить на складі продавця (поставка на умовах EXW), що знаходиться за адресою: 48130, Тернопільска область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Лесі України, буд. 7Ф).
Згідно видаткової накладної №51 від 22.10.2018 року Відповідач поставив Позивачу товар: кукурудзу 3 класу у кількості 715 тон, вартістю 3 003 000, 00 гривень. Вказані кошти були повність сплачені на користь Позивача.
Відповідно до акту від 22.10.2018 року до договору поставки №19/10/18-п від 19.10.2018 року, вбачається, що продавець переоформляє, а покупець приймає кукурудзу 3 класу, рік урожаю 2018 року, в кількості 715 тон, яке знаходиться на зберіганні на підприємстві - зберігачеві.
В подальшому із вказаного об'єму товару на користь позивача було відвантажено товар у кількості 71 900 тони. Вказаний факт позивач не заперечує, та це вбачається із оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 за січень 2018 - червень 2025 року. Відтак залишок товару на зберіганні становив зберігання 643,1 тонни кукурудзи 3 класу.
Таким чином, судом встановлено, що зобов'язання які виникли на підставі договору поставки №19/10/18-П від 19 жовтня 2018 року, виконано сторонами вчасно та належним чином.
Разом з тим, 04.10.2018 між позивачем та відповідачем укладено Договір про надання послуг по прийманню, сушці, очистці, зберіганню сільськогосподарської продукції.
Предметом цього Договору є домовленість сторін про надання Виконавцем за плату послуг зі зберігання та доведення Товару, що передається Замовником, до відповідних кондицій, згідно ДСТУ. ГОСТу, параметрів, державних стандартів, послуг із сушки, очистки, прийомки та погрузки Товару, та повернення Товару Замовнику (чи особі, зазначеній ним як одержувач) у кількості та на умовах визначених цим Договором (п. 1.1 Договору зберігання).
Загальна кількість Товару, що поставляється на склад Виконавця становить: суму всіх накладних по кількості, виписаних Виконавцем, або суму всіх складських квитанцій (п. 1.4 Договору зберігання).
У випадку, коли Замовник хоче відвантажити (забрати Товар зі зберігання), він зобов'язаний надати Виконавцю наступні документи, оформленні належним чином (підписані уповноваженими особами та скріплені печатками): лист від Замовника на відвантаження партії Товару; доручення на отримання матеріальних цінностей на отримання відповідної партії Товару; накладна, складська квитанція (складське свідоцтво) на Товар виписане на ім'я Замовника; повна оплата за послуги, нараховані та виставлені Виконавцем за цим Договором; присутність представника Замовника з дорученням, що уповноважує такого представника на здійснення вищевказаної операції. У випадку, якщо Замовником не дотримані умови даного пункту, відвантаження Товару Виконавцем проводитись не буде, і Виконавець не несе ніякої відповідальності, в тому числі за простій транспорту поставленого Замовником під завантаження, чи за інші непередбачувані витрати з боку Замовника (п. 4.3 Договору зберігання).
У відповідності до п. 5.1 Договору зберігання, до обов'язків виконавця зокрема, входить повернути (відвантажити) Товар на письмову вимогу Замовника протягом семи днів після проведення повного розрахунку за послуги.
Строк зберігання кожної партії Товару визначається в актах приймання передавання Товару (п. 8.1 Договору зберігання).
За доводами позивача, які підтверджуються матеріалами справи, позивач надсилав відповідачу вимоги на відвантаження кукурудзи, зокрема: №07-/06-19-2 від 07.06.2019 року; №27-/08-19 від 27.08.2019 року; №11-/11/-19 від 11.11.2019 року. На вказані вимоги Відповідач не реагував, товар не поставив.
Претензії позивача від 03.02.2020 року та від 05.11.2020 року залишені Відповідачем без задоволення.
Згідно зі встановленими судом обставинами і визначеними відповідно до них правовідносинами вбачається, що предметом спору є вимога позивача, як поклажодавця, спрямована до відповідача, як зберігача, про відшкодування вартості майна, яке не було повернуто зі зберігання, тобто між сторонами виникли правовідносини зберігання майна.
Так, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.1 ст.936 ЦК України).
Згідно ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
В силу положень ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.
Відповідно до ст. 943 ЦК України зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.
Згідно ст. 944 ЦК України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ст.949 ЦК України).
Статтею 953 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч.1 ст. 950 ЦК України).
Межі відповідальності зберігача перед поклажодавцем за неналежне виконання своїх обов'язків установлено статтею 951 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, яка була передана на зберігання, тобто безумовно, в тому числі і до закінчення терміну зберігання, а в разі втрати (нестачі) речі - відшкодувати збитки, завдані втратою (нестачею), у розмірі її вартості.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, між позивачем, як поклажодавцем, та відповідачем, як зберігачем, виникли, за умовами якого Виконавець за плату послуг зі зберігання та доведення Товару, що передається Замовником, до відповідних кондицій, згідно ДСТУ. ГОСТу, параметрів, державних стандартів, послуг із сушки, очистки, прийомки та погрузки Товару, та повернення Товару Замовнику (чи особі, зазначеній ним як одержувач) у кількості та на умовах визначених цим Договором (п. 1.1 Договору зберігання).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення п. 5.1 Договору зберігання не здійснено відвантаження товару згідно з вимогами позивача.
В силу приписів статей 948 та 953 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, а зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Тобто, отримавши від позивача вимоги №07-/06-19-2 від 07.06.2019 року; №27-/08-19 від 27.08.2019 року; №11-/11/-19 від 11.11.2019 року відповідач був зобов'язаний повернути товар зі зберігання.
Втім, відповідач після отримання вимог поклажодавця не повернув товар, який був прийнятий ним на зберігання як зберігачем. Кількість товару, яка не повернута зберігачем згідно становить 643,1 т. кукурудзи 3 класу.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №915/1723/21, від 28.09.2023 у справі №910/19206/21, від 28.09.2022 у справі №910/1539/21 (910/9303/21) та від 18.05.2021 у справі №916/2255/18.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №910/14817/22, від 05.12.2023 у справі №920/659/22, від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Враховуючи вищезазначене, за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт не належного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором зберігання в частині вжиття заходів забезпечення збереження товару, та його повернення.
Згідно із частиною першою, другою статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч.1 ст. 950 ЦК України).
За статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Частиною першою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини другої цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)).
Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрату або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
До складу збитків, згідно зі статтею 225 ГК України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язань другою стороною.
Таким чином, збитки є наслідком неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу, отже вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина 1 статті 936 ЦК України).
При цьому, в силу положень ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Приймаючи до уваги вищевикладене, аналізуючи умови укладеного між сторонами договору зберігання та встановлені фактичні обставини справи, зважаючи на те, що відповідач не забезпечив належне виконання покладених на нього за умовами договору та вимогами чинного законодавства обов'язки щодо забезпечення схоронності прийнятого на зберігання майна та його повернення за вимогою позивача, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для покладення на нього відповідальності за не повернення (втрату) такого майна, так як саме його дії з мають прямий причинний зв'язок з шкодою, яка завдана позивачу у вигляді вартості втраченого товару.
Відповідно до ч.1 ст.951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості.
Відповідно до частини другої, третьої статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності, оцінивши наявні у справі докази на підтвердження факту завдання позивачу збитків відповідачем, які виникли у зв'язку із втратою переданого йому на зберігання товару, та суми таких збитків, виходячи з принципу справедливості, добросовісності, розумності і найбільш повного відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача вартості не повернутого зі зберігання майна у розмірі 2.704.800,00 грн, як вартості визначеної сторонами.
При цьому, судом враховано, що згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Отже, суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У даному випадку, з огляду на вищенаведене, застосуванню до спірних правовідносин підлягають спеціальні положення ч.1 ст.950 ЦК України, ч.1 ст.951 ЦК України, що врегульовують відносини в разі наявності збитків, завданих поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, у зв'язку з чим суд зазначає про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 2.704.800,00 грн як збитків у розмірі вартості товару, переданого на відповідальне зберігання та неповернутого на вимогу поклажодавця.
Крім позовної вимоги про стягнення суми 2 704 800,00 грн збитків, позивачем з посиланням на п. 6.10 Договору поставки №19/10/18-П від 19.10.2018 р. заявлено також позовні вимоги про стягнення 540 960 грн - штрафу та 300 737,15 грн - пені.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у своїй постанові від 19 січня 2024 року зі справи №911/2269/22 зазначив, що неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Поряд з цим ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Судом встановлено, що в обґрунтування вимог щодо стягнення штрафу та пені, позивач посилається на стверджуване порушення відповідачем умов Договору поставки №19/10/18-П від 19.10.2018 р.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що зобов'язання які виникли на підставі договору поставки №19/10/18-П від 19 жовтня 2018 року виконано сторонами вчасно та належним чином.
Натомість, погодження штрафу та пені умовами договору зберігання, позивачем не доведено.
Таким чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, щодо стягнення суми 540 960 грн - штрафу та 300 737,15 грн - пені.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з поданим позивачем розрахунком, за неналежне виконання своїх зобов'язань відповідачу за період з 01 грудня 2019 року по 28 квітня 2025 нараховано 3% річних в розмірі 2 104 761,07 грн - інфляційних втрат та 438 844,54 грн - 3% річних.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджується, обов'язок відповідача протягом семи днів з отримання вимоги повернути майно, у зв'язку з чим, станом 01.12.2019 р. обов'язок з повернення майна у відповідача настав.
Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, суд вважає правомірними, документально підтвердженими та обґрунтованими вимоги визначені позивачем, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО КОМПЛЕКС», м. Ужгород про стягнення суми 6 090 102,76 грн, підлягають задоволенню частково в розмірі 5 248 405,61 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 62 980,86 грн.
Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 73-79, 86, 129, 216, 222, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО КОМПЛЕКС» (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Івана Франка, будинок 1Б, код ЄДРПОУ 37692302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІДАС АГРОТРЕЙД» (02094, місто Київ, пров. Хоткевича Гната, будинок 8, офіс 209/1, код ЄДРПОУ 40961311) суму 5 248 405,61 грн (п'ять мільйонів двісті сорок вісім тисяч чотириста п'ять гривень 61 коп.) в.т.ч. 2 704 800,00 грн збитків, 2 104 761,07 грн інфляційних втрат, 438 844,54 грн 3 % річних.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО КОМПЛЕКС» (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Івана Франка, будинок 1Б, код ЄДРПОУ 37692302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІДАС АГРОТРЕЙД» (02094, місто Київ, пров. Хоткевича Гната, будинок 8, офіс 209/1, код ЄДРПОУ 40961311) суму 48 720,82 грн (сорок вісім тисяч сімсот двадцять гривень 82 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО КОМПЛЕКС» (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Івана Франка, будинок 1Б, код ЄДРПОУ 37692302) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) суму 14 260,04 грн (чотирнадцять тисяч двісті шістдесят гривень 04 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
5. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 12.11.2025.
Суддя О.Ф. Ремецькі