пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 листопада 2025 року Справа № 903/978/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/978/25 за позовом Приватного підприємства «Рожищенський м'ясокомбінат «ВЕПР» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бабусині лакітки» про стягнення 107129,70 грн,
10.10.2025 представник Приватного підприємства «Рожищенський м'ясокомбінат «ВЕПР» сформував в системі «Електронний суд» позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бабусині лакітки» про стягнення 107129,70 грн заборгованості.
Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору поставки №11 від 01.03.2023.
Позивач просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 13.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 13.11.2025 доставлена до електронного кабінету відповідача 13.11.2025 об 13:44 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.37).
Строк для подання відзиву - до 28.10.2024 включно.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
12.11.2025 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» заяву про визнання позову, також просить суд розподілити судові витрати та повернути позивачу 50% сплаченого судового збору.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2023 між Приватним підприємством «Рожищенський м'ясокомбінат «ВЕПР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бабусині лакітки» укладено Договір поставки №11 (далі - Договір, а.с.7).
Згідно п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставляти покупцеві товар, а Покупець зобов'язується приймати то своєчасно оплачувати його в порядку та на умовах передбачених цим договором. Товаром є м'ясо свинини.
Відповідно до п. 2.2 Договору загальна вартість даного договору становить вартість всіх поставок за даним договором. Вартість кожної поставки зазначається у видаткових накладних та іншій супровідній документації.
П. 3.1 Договору передбачає, що оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника протягом 3 днів з моменту передачі товару Постачальником (або в готівковій формі шляхом внесення коштів Покупцем в касу Постачальника).
Відповідно до розділу 4 договору, поставка товару здійснюється відповідно до замовлення Покупця транспортом постачальника. За домовленістю, поставка може здійснюватись транспортом і за рахунок Постачальника. Завантаження товару на транспорт у місці поставки здійснюється силами та за рахунок Постачальника, розвантаження товару на складі Покупця здійснюється силами та за рахунок Покупця. Перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця відбувається в момент підписання видаткової накладної Покупцем. Після приймання товару Покупець зобов'язаний повернути Постачальнику один екземпляр видаткової накладної, завірений підписом та печаткою (або довіреністю) уповноваженого представника Покупця. Перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару від Постачальника до Покупця відбувається в момент отримання товару Покупцем та/або уповноваженими представниками Покупця. Постачальник зобов'язаний поставляти товар у тарі або упаковці, які забезпечують схоронність товару під час його транспортування.
Згідно п.п.7.1-7.2 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками двох Сторін та діє до 31.12.2023 року. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення або зміну умов цього договору до закінчення строку дії договору він вважається продовженим на тих самих умовах, на наступний календарний рік. Кількість таких пролонгацій необмежена.
На виконання вимог вказаного договору позивачем здійснено поставку товару на суму 393054,90 грн, що підтверджується видатковими накладними №2876 від 20.08.2025, №2775 від 12.08.2025, №2750 від 11.08.2025, №2223 від 02.07.2025, №2217 від 01.07.2025, №2262 від 04.07.2025, №2276 від 07.07.2025, №2696 від 07.08.2025, №2324 від 10.07.2025, №2367 від 14.07.2025 (а.с.12, 14, 16,18-24).
Крім того, в ТОВ «Бабусині Лакітки» була наявна заборгованість перед ПП «РМ «Вепр» в розмірі 251611,40 грн., яка утворилась до вищевказаного періоду. Сума заборгованості зменшилась у зв'язку з частковим погашенням боргу в сумі 517 827,10 грн. (згідно платежів від: 01.08.2025 на суму 246 155 грн.; 09.08.2025 на суму 18 500 грн.; від 18.08.2025 на суму 106 786,10 грн.; 22.08.2025 на суму 27 144 грн.; 03.09.2025 на суму 50 000 грн.; 12.09.2025 на суму 49 242 грн.; 19.09.2025 на суму 20 000 грн.).
Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період 01.07.2025 -23.09.2025 від 23.09.2025, у Відповідача наявна заборгованість в розмірі 126839,20 грн (а.с.8).
24.09.2025 ПП «РМ «Вепр» сформовано лист-вимогу про необхідність сплати заборгованості в розмірі 126 839,20 грн (а.с.9).
09.10.2025 від Відповідача на рахунок Позивача надійшло два платежі згідно платіжних інструкцій № 430 на суму 8283,60 грн. та № 431 на суму 11 425,90 грн (а.с.10-11).
На день розгляду справи сума боргу становить 107 129,70 грн.
Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Отже, акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою боржника є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед кредитором грошового зобов'язання щодо повернення грошових коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).
Відповідно до ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Жодних зауважень з приводу кількості чи якості товару від відповідача до позивача не надходило. Видаткова накладна підписана Відповідачем без жодних застережень, що свідчить про належне прийняття останнім товару.
Підписання видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і які відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків.
Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За визначенням статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 107129,70 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Разом з тим, згідно ч.1 ст.130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн. (50% судового збору, сплаченого при поданні позову) відповідно до ст. 129, 130 ГПК України слід віднести на нього.
Враховуючи вищевикладене, визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, судовий збір у сумі 1211,20 грн. (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову), підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бабусині лакітки» (вулиця Клима Савури, буд.21а, місто Луцьк, 43005, код ЄДРПОУ 44764589) на користь Приватного підприємства «Рожищенський м'ясокомбінат «ВЕПР» (вулиця Прилісна, буд.5а, село Носачевичі, Луцький район, Волинська область, 45108, код ЄДРПОУ 39868757) 107129,70 грн (сто сім тисяч сто двадцять дев'ять гривень 70 коп.) заборгованості, а також 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути із Державного бюджету України - Приватному підприємству «Рожищенський м'ясокомбінат «ВЕПР» (вулиця Прилісна, буд.5а, село Носачевичі, Луцький район, Волинська область, 45108, код ЄДРПОУ 39868757) судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.), що сплачений згідно платіжної інструкції №4575 від 09.10.2025 на суму 2422,40 грн (копія міститься в матеріалах справи).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення підписано 13.11.2025.
Суддя І. О. Гарбар