29.10.2025 року м. Дніпро Справа № 904/647/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Чус О.В. (доповідач),
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання Солодова І.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Боголіп Ю.В. (в залі суду) - адвокат;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 (повне рішення складено 21.04.2025, суддя Назаренко Н.Г.) у справі № 904/647/25
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення грошових коштів у розмірі 525 240,50 грн.,
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач) заборгованість за договором надання послуг організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020, у загальному розмірі 525 240,50 грн. Ціна позову складається з наступних сум: - 3% річних в розмірі 107 652,81 грн; - інфляційні втрати в розмірі 417 587,69 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що виходячи зі змісту винесених по справі № 904/2020/22 рішень, відповідач, не маючи належних підстав, проставив заперечення на відомостях плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №№ 29059248; 03069257; 09069267; 13069276; 22039067; 22039068; 25039081; 30039089; 04049101; 09049111; 14049121; 19049132; 24049145; 29049161; 04059175; 09059185; 14059204; 19059227; 24059238, чим у свою чергу унеможливив списання залізницею належних їй коштів (1 954 524,72 грн) у строк, визначений Договором (не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами)). Вказані неправомірні дії відповідача призвели до порушення з його боку строку виконання грошового зобов'язання по Договору, а тому він має сплатити позивачу три проценти річних (107 652,81 грн) та інфляційні втрати (417 587,69 грн).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 у даній справі позов Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" про стягнення грошових коштів у розмірі 525 240,5 грн. задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00191023) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 108, код ЄДРПОУ 4008123) 3% річних в сумі 107 652,81 грн., інфляційні втрати в сумі 417 587,69 грн. та судовий збір в розмірі 6 302,89 грн., про що видати наказ.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, до Центрального апеляційного господарського суду, з використанням системи "Електронний суд", з апеляційною скаргою звернулося Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", в якій просить: рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 у справі № 904/647/24 скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. У разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, врахувати позицію Відповідача щодо початку періоду прострочення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні інфляційних втрат в повному обсязі, а у стягненні 3% річних відмовити в частині стягнення 105 730,33 грн.
Скаржник зазначає, що оскаржуване рішення є: незаконним, оскільки ухвалено з порушенням норм матеріального права; не відповідає завданню господарського судочинства; прийняте з порушенням норм процесуального права.
Апелянт вказує, що понад встановлені граничні межі відповідальності вантажоодержувача за договором перевезення з вантажоодержувача не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки. Отже, підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України у вигляді стягнення з Відповідача боргу, що виник в в'язку з неналежним виконанням умов договору перевезень, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми - відсутні.
Апелянт відмічає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, стягнення з Відповідача, як з вантажоодержувача, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням договору перевезення (несвоєчасною сплатою плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу) суперечить вимогам законодавства, а саме приписам ч. 2 ст. 908, ст. 920 ЦК України, ст. 105 Статуту залізниць України.
За твердженням скаржника, договором не визначено строк виконання відповідачем обов'язку з оплати послуг у разі не підписання ним таких документів або наявності спору щодо наданих послуг. Також, Правила розрахунків за перевезення вантажів також не визначають строку виконання замовником (вантажовласником) обов'язку з оплати наданих перевізником послуг у випадку наявності спірних питань між сторонами договору.
Скаржник звертає увагу, 26.02.2024 Відповідач добровільно виконав рішення суду по справі № 904/2020/22, сплативши Позивачу 1 954 524,72 грн. Таким чином, прострочення Відповідача існувало в період з 14.02.2024 (наступний день після набрання рішенням суду у справі № 904/2020/22 законної сили) до 25.02.2024 (день, що передує дню оплати). Тому, вимоги Позивача щодо стягнення інфляційних втрат у період з 24.03.2022 по 13.02.2024 є безпідставними, оскільки в цей період прострочення Відповідача було відсутнє.
На думку скаржника, інфляційні втрати за лютий 2022 у даній ситуації нарахуванню не підлягають, оскільки прострочення існувало всього 12 днів (з 14.02.2024 до 25.02.2024). Враховуючи, що прострочення Відповідача тривало з 14.02.2024 до 25.02.2024 (12 днів), то, відповідно, 3% річних від суми заборгованості в розмірі 1 954 524,72 грн за вказаний період складатимуть 1 922,48 грн.
Скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, є помилковими та суперечать нормам матеріального права.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою ЦАГС від 19.05.2025 здійснено запит матеріалів справи №904/647/25 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
21.05.2025 матеріали справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 у справі № 904/647/25. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 29.10.2025 об 11:20 год. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - 15 днів з дня вручення цієї ухвали.
У судове засідання 29.10.2025 з'явився представник позивача. Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином (а.с. 205).
У судовому засіданні 29.10.2025 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє вказує, що відповідно до положень ч. 3 ст. 11, ч. 2 ст. 4, ч. 2 ст. 625 ЦК України, обов'язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат виникає безпосередньо з Цивільного кодексу України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, зокрема, зауважує, що вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19, позивач зазначає, що витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, підлягають відшкодуванню.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц зроблено висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як зауважує позивач, з матеріалів даної справи слідує, що останній заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством (3%), суми яких (15 806,33 грн) значно менші за суми прострочених платежів (444 219,96 грн) та, відповідно, є більш, ніж співмірними, враховуючи також і період, за який вони нараховувались. Отже, підстав для зменшення сум 3% річних немає.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним товариством “Українська залізниця» та ПрАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00191023/2020-0001 від 25.02.2020 (далі - Договір).
Предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 Договору).
Надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п.1.4 Договору).
Згідно п.1.9 Договору Перевізник, за результатом розгляду заяви (акцепту), направляє Замовнику у власній інформаційній системі Перевізника повідомлення з накладенням КЕП: або про мотивоване повернення без розгляду заяви (акцепту) із зазначенням причин для такого повернення; або про дату укладення договору, присвоєння Замовнику коду Замовника як платника, коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Код платника є номером договору із Замовником.
Договір є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником Інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 Договору (пункт 1.10 Договору).
Пунктом 2.1. Договору визначено обов'язки Замовника:
- сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної переплати за кодом платежу.
Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність винесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника (п.п. 2.1.4. Договору);
- у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості.
Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46,відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника підписувати та на давати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п.п. 2.1.7. Договору).
Розрахунки за Договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" (п. 4.1. Договору).
Договір діє з дня укладання, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на веб-сайті http://uz.cargo.com / та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення Замовника умови Договору застосовуються до відносин з Замовником, які виникли між сторонами до його укладання та введення в дію (п. 12.1. Договору).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022 по справі №904/2020/22 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами у розмірі 1 954 524, 72 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 рішення місцевого господарського суду скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постановою Касаційного господарського суду від 15.06.2023 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2023, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами у розмірі 1 954 524, 72 грн. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення мотивовано тим, що прийняті до перевезення позивачем спірні вагони були затримані на шляху прямування через скупчення на станції призначення і несвоєчасне вивільнення колій від вантажу, тобто з вини відповідача. При цьому позивачем дотримано порядок дій та складено відповідні акти на засвідчення зазначених обставин, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчасного вивільнення ним колій станції призначення від вантажу, що прибув на його адресу. Відповідачем не доведено наявність обставин, що могли бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на положення ст.121 Статуту та п.16 Правил користування вагонами і контейнерами.
Відповідно до витягу з реєстру документів по рахунку зі спеціальним режимом використання за дату 26.02.2024 відповідач добровільно виконав рішення суду по справі №904/2020/22, сплативши позивачу 1 954 524,72 грн.
Посилаючись на порушення з боку відповідача строку виконання грошового зобов'язання по Договору, Позивач нарахував 3% річних в сумі 107 652,81грн. та інфляційні втрати в сумі 417 587,69грн.
Зазначені обставини стали причиною звернення позивача з позовними вимогами та є предметом спору у даній справі.
Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ч. 5 ст. 307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України, статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Порядок і умови обліку і нарахування плати за користування вагонами встановлено Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Мінтранспорту України №113 від 25.02.1999 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 1.03.1999 за №165/3458 (далі - Правила).
Облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами ф.ГУ-46, відомістю плати за користування контейнерами ф.ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів ф.ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку ф.ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23 (п.3 Правил)
Відомості плати за користування вагонами складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами. У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями (п.4 Правил).
Згідно з пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Відповідно до ч.1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).
Враховуючи обставини, встановлені у рішенні суду по справі № 904/2020/22, яке набрало законної сили, відповідач підписав вищевказані відомості плати за користування вагонами ф. ГУ-46 з запереченнями, що унеможливило списання Позивачем плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у строк, визначений п. 2.1.7 Договору.
Оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Отже, отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій, зокрема, підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. При цьому, згідно з пунктом 1.4 Договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які з боку відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення.
Таким чином, ненадання відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). З огляду на вказане, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
Господарським судом обґрунтовано зазначено, що враховуючи встановлений законодавством порядок оплати спірних послуг у вигляді автоматичного списання з рахунку Відповідача, оплата за надані Позивачем послуги має бути здійснена негайно в день підписання (оформлення) відомості плати за користування вагонами, накопичувальної картки. При цьому, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення відомості плати за користування вагонами, накопичувальної картки.
За порушення строків внесення плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Припис частини другої ст. 625 ЦК України застосовується судом за наявності порушення боржником будь-якого грошового зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати
Таким чином, обов'язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат виникає безпосередньо з Цивільного кодексу України.
З приводу посилань апелянта на п.2.14 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002, апеляційний суд зазначає про неможливість застосування останнього, оскільки у вказаному пункті Роз'яснень йде мова про майнові вимоги, які не підлягають стягненню з залізниці, а не вантажовласника.
Враховуючи викладене, заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% та інфляційних втрат, які обґрунтовані нормою ст. 625 ЦК України, що підлягає застосуванню у разі порушення грошового зобов'язання, підлягають задоволенню.
Не підлягають задоволенню доводи апелянта щодо спливу строку позовної давності за заявленими вимогами, адже до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Вимоги про стягнення передбачених ст. 625 ЦК України грошових коштів не є додатковими в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц.
Таким чином, оскільки строк позовної давності у даному спорі становить три роки, станом на момент звернення з позовом до суду, строк позовної давності не пропущено.
Також необхідно зауважити, що відповідно до п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Стосовно підстав для зменшення нарахованих позивачем 3% річних та інфляційний втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як встановлено ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно положень ч.2 ст. 233 ГК України, у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
У справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством - 3%, суми яких є значно меншими за суми прострочених платежів та, відповідно, є співмірними, враховуючи також і період, за який вони нараховувались.
Щодо заявленого в клопотанні відповідача прохання зменшити нараховані інфляційні втрати, суд зауважує, що положеннями статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України не передбачено можливості зменшення інфляційних втрат з огляду на їх компенсаційний характер.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 107 652,81 грн. та інфляційний втрат в сумі 417 587,69 грн. в повному обсязі.
Згідно із положеннями ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 у справі № 904/647/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює судового рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 у справі № 904/647/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2025 у справі №904/647/25 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 13.11.2025
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін