вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" листопада 2025 р. Справа№ 911/2308/23 (369/10479/23)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Пантелієнка В.О.
Сотнікова С.В.
за участі секретаря Вага В.В.
та за участю представників сторін:
від позивача: Сторожук В.А. орд.;
від відповідача: Козир С.В. орд.;
від третьої особи: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025
у справі №911/2308/23 (369/10479/23) (суддя Лопатін А.В.)
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - керуючого реструктуризацією боргів ОСОБА_1 - арбітражного керуючого Приходька Дмитра Володимировича
про визнання права власності на майнові права на квартирув межах справи № 911/2308/23
за заявою ОСОБА_1
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність,
У липні 2023 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся у Києво-Святошинський районний суд Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просив суд визнати за позивачем право власності на майнові права (у тому числі право на отримання в натурі та оформлення у власність після завершення будівництва) на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.09.2019 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, був укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б., за умовами якого продавець зобов'язався побудувати житловий будинок АДРЕСА_2 до 30.12.2019 та передати у власність покупця квартиру АДРЕСА_3 у вказаному будинку, покупець зобов'язався прийняти і оплатити цю квартиру за ціною 384 948,00 грн, а договір купівлі-продажу має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.12.2019. Позивач на виконання вказаного договору сплатив відповідачу передплату у вигляді авансу в розмірі 384 848,00 грн, а залишок суми в розмірі 100,00 грн мав оплатити під час підписання основного договору, однак у погоджені сторонами строки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань (основний договір між сторонами не підписано, квартира у власність позивача не передана, будівництво житлового будинку не закінчено). Вказаний договір позивач вважає удаваним правочином, оскільки фактично між сторонами укладено договір купівлі-продажу майнових прав на майбутню квартиру в об'єкті незавершеного будівництва. Позивачем, як інвестором, були вчинені всі дії, спрямовані на виникнення передумов, необхідних і достатніх для набуття майнових прав на об'єкт будівництва. Уклавши договір та оплативши аванс, позивач, маючи правомірні очікування від укладеного правочину, розраховував саме на отримання у власність квартири до 30.12.2019 включно, проте через недобросовісність дій відповідача станом на 2023 рік так і не отримав у власність житло.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.05.2024 справу направлено до Господарського суду Київської області, де перебуває справа №911/2308/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.07.2024 прийнято до свого провадження справу №911/2308/23 (369/10479/23) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майнові права на квартиру в межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ,
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що сторонами укладений саме попередній договір і зобов'язання за ним припинились, оскільки основний договір не був укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, а згідно п.6 попереднього договору сторони передбачили наслідки його невиконання, а саме повернення всієї суми авансового платежу.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі №911/2308/23 (369/10479/23) позовні вимоги задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3849,49 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 1924,73 грн судового збору. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд першої інстанції неправильно кваліфікував правову природу укладеного між сторонами договору від 20.08.2019 р. як змішаного договору з елементами інвестиційного договору, тоді як за своєю суттю це є виключно попередній договір про укладення в майбутньому основного договору купівлі-продажу квартири, що прямо випливає зі змісту договору та норм ст. 635 ЦК України; суд першої інстанції, кваліфікуючи договір як змішаний з елементами інвестиційного, вийшов за межі волевиявлення сторін; судом першої інстанції також не враховано, що позивач не виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі, оскільки не сплатив повну вартість квартири (не сплачений залишок у сумі 100,00 грн, який зобов'язувався сплатити під час підписання основного договору), однак, оскільки основний договір не укладено, повна оплата не відбулася, що також виключає набуття майнових прав; суд не врахував процедуру реструктуризації боргів, де введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; суд не всебічно дослідив докази, надані відповідачем (текст договору, пояснення щодо волі сторін), та не оцінив вплив мораторію на можливість задоволення вимог; суд ігнорував доводи відповідача про реальну волю сторін (укладення саме попереднього договору, передбачення наслідків невиконання); суд ігнорував участь третьої особи (арбітражного керуючого), яка не надала аргументів, але мала б оцінити вплив на процедуру банкрутства.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що зі змісту попереднього договору вбачається, що сторони не лише погодили укладення договору в майбутньому, а дійшли згоди щодо всіх умов інвестування, зокрема: узгодили характеристики квартири, узгодили ціну продажу квартири та квадратного метру, узгодили порядок та строк здійснення оплати за квартиру, узгодили плановий строк будівництва будинку - до 30.12.2019 року; на практиці в сфері будівництва житла досить поширеною є ситуація, коли сторони укладають договори, які формально іменуються «попередніми», однак за своєю правовою природою фактично є змішаними договорами з елементами інвестиційного; суд вірно встановив характер правовідносин та дійшов абсолютно обґрунтованого висновку, що за своєю суттю укладений між позивачем і відповідачем договір є змішаним, натомість апелянт, посилаючись виключно на формальну назву договору, недобросовісно намагається представити його як попередній, щоб уникнути виконання своїх зобов'язань і позбавити позивача результату інвестування; посилання Апелянта на те, що суд вийшов за межі принципу свободи договору, є безпідставним, оскільки позивач якраз і розцінював укладений правочин як інвестування у будівництво, сплатив відповідні кошти, погодив характеристики квартири та очікував її введення в експлуатацію; враховуючи те, що квартира АДРЕСА_3 , проінвестована позивачем розташована у першій секції багатоквартирного житлового будинку, яка вже майже збудована (встановлено вікна, засклені лоджії, пофарбований фасад 1 секції, частково проведено комунікації) позивач має всі правові підстави на набуття майнових прав на таку квартиру; що стосується доводів Відповідача про несплату 100 грн., то суд першої інстанції абсолютно обґрунтовано зазначив, що відмова у задоволенні позову, у зв'язку з не здійсненням сплати залишку вартості квартири, що позивач має намір отримати у власність, у сумі 100,00 грн., як наслідок, буде саме застосуванням надмірного формалізму; більше того, ухвалою Господарського суду Київської області від 18.06.2025 року у справі про банкрутство №911/2308/23 суд відхилив Вимоги ОСОБА_2 , заявлені у заяві з вимогами до боржника б/д (вх. №3396/24 ві12.03.2024 р.) саме у зв'язку із задоволенням позову ОСОБА_2 про визнання права власності на майнові права; те, що арбітражний керуючий не брав участь в судових засіданнях та не оцінював його вплив на процедуру банкрутства, не впливає на законність ухваленого рішення. Також вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції складається із витрат на правничу допомогу становить 20 000, 00 грн.
Учасники справи належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується довідками про доставку електронного документа до електронних кабінетів сторін і третьої особи.
Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, суд, на підставі ч.12 ст. 270 ГПК України, ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.
Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1009 га з кадастровим номером 3222486200:03:006:0021 за адресою: АДРЕСА_4 , з цільовим призначенням "для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку", що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 здійснює будівництво десятиповерхового багатоквартирного будинку з поштовою (будівельною) адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується декларацією про початок виконання будівельних робіт серії КС №083171603184 від 09.06.2019, зміною даних в декларації про початок виконання будівельних робіт серії КС №102183381724 від 04.12.2018.
20.08.2019 р. між ОСОБА_1 , в особі її представника Корніяша Романа Володимировича, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області, зареєстровано в реєстрі за №1705 (далі - договір), відповідно до умов якого за цим договором у строк до тридцятого грудня дві тисячі дев'ятнадцятого року продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_5 у збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_7 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором (п. 1).
Відповідно до п. 2 зазначеного договору вказана земельна ділянка, на якій буде побудована вказана квартира, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Михальченко М.М., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 07 березня 2017 року за реєстровим № 1063, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07 березня 2017 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157328232224.
Також сторони домовились про такі умови основного договору:
- продавець зобов'язується збудувати на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_6 житловий будинок до 30.12.2019 року, в якому буде розташовуватись вищевказана квартира;
- квартира АДРЕСА_3 в житловому будинку згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на п'ятому поверсі і буде передана покупцю по основному договору в наступному вигляді: на стінах буде виконана штукатурка, будуть виведені провода для підключення світильників, розеток і вимикачів, електричні схеми будуть зібрані в розподільчих коробках, буде встановлено лічильники холодної води та електрики, буде заведена електрика в квартиру. На підлозі буде виконана чистова стяжка. Будуть встановлені сталеві радіатори 21 типу, з розмірами згідно теплотехнічного розрахунку, буде встановлено запорну арматуру на вводах води і газу, встановлено лічильник газу і двоконтурний (турбінного типу) котел на опалення і гаряче водопостачання. Вхідні двері в квартиру сталеві.
- договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше тридцятого грудня дві тисячі дев'ятнадцятого року;
- ціна продажу - 384 948 (триста вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот сорок вісім) гривень 00 копійок, що на день укладення договору еквівалентно 15 300 (п'ятнадцять тисяч триста) доларів США. Ціна за 1 кв.м квартири становить 14 101 (чотирнадцять тисяч сто одна) гривня 00 копійок.
- у випадку зміни загальної площі квартири більше або менше ніж на 1 кв.м, сторони зобов'язуються сплатити різницю за ціною визначеною цим попереднім договором;
- підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займатиметься продавець;
- витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням основного договору сторони сплачують порівну.
Згідно з п. 4 вказаного договору при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму авансу в розмірі 384 848 (триста вісімдесят чотири тисячі вісімсот сорок вісім) гривень 00 копійок, що на день укладення договору еквівалентно 15 294 (п'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто чотири) долари США. Залишок суми у розмірі 100 (сто) гривень 00 копійок покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
Сторони також домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 384 848 (триста вісімдесят чотири тисячі вісімсот сорок вісім) гривень 00 копійок протягом одного місяця (п.5 договору).
Судом першої інстанції встановлено, що копія довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., на підставі якої від продавця діяв Корніяш Роман Володимирович , міститься в матеріалах справи № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , у межах провадження в якій розглядається даний спір.
Позивач зазначає, що незважаючи на те, що за умовами попереднього договору покупець зобов'язався збудувати житловий будинок до 30.12.2019 та укласти із позивачем основний договір, на сьогоднішній день будівництво об'єкта нерухомості не завершено (призупинено), об'єкт не введено в експлуатацію. Разом з тим, квартира АДРЕСА_3 , проінвестована позивачем, розташована у першій секції багатоквартирного житлового будинку, яка вже майже збудована (встановлено вікна, засклені лоджії, пофарбований фасад 1 секції, частково проведено комунікації), що підтверджується знімками екрану на сайті ЛУН щодо стану будівництва у вересні 2019 року та у січні 2022 року. Позивач вважає, що згідно змісту попереднього договору, сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу (вартість квартири, площа, внутрішнє оздоблення та комунікації тощо). При укладенні попереднього договору позивач сплатив відповідачу аванс, який в контексті правовідносин, що склались між сторонами, є по своїй правовій природі оплатою за договорами купівлі-продажу.
Виходячи з наведеного, на думку позивача, між сторонами було укладено не попередній договір у відповідності до встановленої статтею 635 ЦК України правової конструкції, а договір купівлі-продажу відповідно до статті 655 ЦК України.
Також, позивач зазначає, що беручи до уваги те, що у погоджені сторонами строки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань (основний договір купівлі-продажу квартири між сторонами не підписано, квартира у власність позивача не передана, будівництво житлового будинку не закінчено), позивач змушений звертатися до суду за захистом своїх прав із позовною заявою про визнання майнових прав на квартиру.
Поряд з наведеним, позивач наголошував, що із змісту попереднього договору вбачається, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу, а саме: узгодили істотні умови (характеристики) квартири, узгодили ціну продажу квартири, узгодили порядок та строк здійснення оплати за квартиру, узгодили плановий строк будівництва будинку - до 30.12.2019 року.
Також, у попередньому договорі встановлено зобов'язання позивача щодо внесення грошових коштів, які зараховуються на виконання зобов'язання щодо сплати загальної ціни купівлі-продажу квартири, тобто сторони узгодили між собою зобов'язання майнового характеру у вигляді сплати грошових коштів, які в контексті правовідносин, що склались між сторонами є по своїй правовій природі оплатою за договором купівлі-продажу.
За таких обставин, із посиланням на положення частини першої статті 655 ЦК України, позивач наголошує, що між позивачем та відповідачем було укладено не попередній договір в межах передбаченої статтею 635 ЦК України правової конструкції, а договір купівлі-продажу відповідно до статті 655 ЦК України. При цьому, враховуючи, що предметом договору, укладеного між позивачем та відповідачем є квартира АДРЕСА_3 , який незважаючи на плановий термін закінчення будівництва, встановлений у пункті 3 попереднього договору, станом на дату звернення до суду є незакінченим (тобто об'єкт будівництва є незавершеним, а відповідно майно квартира) станом на дату звернення до суду не існує), випливає, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу майнових прав на майбутню квартиру в об'єкті незавершеного будівництва. Тобто, за правочином, укладеним між позивачем та відповідачем, позивач отримав у власність не індивідуально визначену умовами попереднього договору нерухомість з усіма притаманними йому властивостями, а майнові права на ще не існуюче майно, яке може стати таким при сукупності всіх передбачених будівельною документацією обставин.
Позивачем, як ним наголошено, як інвестором, були вчинені всі дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття майнових прав на об'єкт будівництва.
Таким чином, оскільки квартира АДРЕСА_6 знаходиться в АДРЕСА_6 оплачена позивачем, знаходиться в об'єкті новоствореного нерухомого майна (житлового будинку), після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію стане окремим майном, тобто, до прийняття об'єкта в експлуатацію - позивачу належать майнові права на неї, в тому числі, право на оформлення у власність вказаної квартири після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію житлового будинку, в якому знаходиться квартира.
Виходячи з наведених вище обставин, позивачем заявлено позовну вимогу про визнання за ОСОБА_2 права власності на майнові права (у тому числі право на отримання у натурі та оформлення у власність після завершення будівництва) на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що відповідно до п.5 попереднього договору сторони передбачили наслідки невиконання умов попереднього договору, а саме: повернення всієї суми авансового платежу. Крім цього, відповідач наголошував, що згідно з частиною третьою статті 635 ЦК України передбачено, що зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення, а відповідно до п. 15 вказаного договору сторони зазначили, що зі змістом ст. 525, 635 ЦК України вони ознайомлені і проект попереднього договору відповідає волевиявленню сторін і ними схвалений та нез'ясованих питань у них немає, тому відповідач позов не визнає у зв'язку з його незаконністю та необґрунтованістю.
За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки укладений між позивачем і відповідачем договір є змішаним, тому що у ньому містяться елементи різних договорів, позивачем було належним чином виконано умови договору, натомість відповідач діяв недобросовісно і наразі триває процедура реструктуризації боргів відповідача, що ставить під сумнів можливість виконання нею своїх зобов'язань за договором, тому наявні підстави для визнання майнових прав за позивачем на об'єкт інвестування.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Права та обов'язки сторін у справі виникли на підставі попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.08.2019, який посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області, зареєстровано в реєстрі за № 1705.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Характеризуючи будь-який договір, важливо визначити його елементи, які не лише надають змогу з'ясувати сутність і зміст зобов'язання, але й встановити відповідність договору вимогам імперативних норм чинного законодавства та волі сторін.
Позивач доводить, що укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру, оскільки він містить істотні умови, притаманні такому виду договору, а відповідач доводить, що укладений сторонами договір є саме попереднім договором.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово викладав правову позицію, відповідно до якої правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків (постанови Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17).
Так, частиною 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).
Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору, 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3)така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3)відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач наполягає на тому, що попередній договір, укладений між сторонами 20.08.2019 р. є не попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири, а є саме договором купівлі-продажу.
Так, положеннями частини 1 статті 635 ЦК України (у редакції чинній на дату укладення сторонам договору) передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Аналіз вказаної норми права свідчить про те, що відсутні будь-які обмеження щодо виду або предмета договору, який можуть зобов'язатися укласти сторони у майбутньому на підставі попереднього договору, тому така домовленість може бути досягнута сторонами щодо будь-яких договорів: про відчуження нерухомого чи рухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості, надання послуг, виконання робіт, надання майна в оренду тощо.
Сутність попереднього договору полягає у виконанні таких функцій: спонукання до укладення в майбутньому основного договору шляхом встановлення відповідного обов'язку; фіксація умов основного договору.
Отже, попередній договір створює для сторін одне основне зобов'язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.
Одним із завдань попереднього договору є те, що він повинен забезпечити відносини між сторонами до укладення основного договору, гарантувати реальну можливість через певний час набути відповідні права на тих самих умовах, які існували в момент укладення попереднього договору, навіть у тому разі, коли одна із сторін втратить інтерес до цих правовідносин.
Аналогічного правового висновку дотримується Верховний Суд у постанові від 22.01.2025 р. у справі №753/7776/22.
Водночас, статтею 655 ЦК України (у зазначеній редакції) визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, що воля сторін укладеного ними договору була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені попереднім договором, та настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені таким правочином.
Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.08.2019 р., згідно його змісту, відповідає поняттю попереднього договору і не є самим договором купівлі-продажу майна, а лише передбачає укладення такого договору у майбутньому у відповідні строки, визначені сторонами.
Крім того, інвестиційний договір - основний правовий документ, що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності. Він є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності. Договір має відповідати сутності інвестування, тобто закріплювати факт вкладання коштів або інших матеріальних чи інтелектуальних цінностей в об'єкт інвестування; визначати мету та основні права та обов'язки сторін.
Законодавець у статті 628 ЦК України не пропонує чіткого визначення змішаного договору, а лише передбачає можливість укладення сторонами договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) та вказав, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
При цьому, у цивілістичній доктрині визначається те, що "елементи різних договорів" можна звести до таких: 1) елементи різних договорів - це не окремі ізольовані обов'язки у змісті договору, а певна їх сукупність, характерна для відповідного договору; 2) системні ознаки, які обумовлюють виокремлення того чи іншого договору; 3) всі імперативні правила, які стосуються договору (істотні умови та умови, які відображають специфіку договору); 4) поєднання змісту різних договорів.
Таким чином, специфіка змішаних договорів полягає в тому, що вони включають в договірну конструкцію елементи саме різних договорів (наприклад, договір поставки обладнання з елементами надання послуг щодо встановлення відповідного обладнання), адже до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Як вірно встановив суд першої інстанції, за своєю суттю укладений між позивачем і відповідачем договір є змішаним, оскільки в ньому містяться елементи різних договорів, що не заборонено законом.
Так, згідно змісту вказаного правочину багатоповерховий будинок, в якому продавець зобов'язується в майбутньому продати покупцю квартиру недобудований та не введений в експлуатацію, а відтак, сплачений покупцем, на виконання цього договору аванс у розмірі 384 848,00 грн, що підтверджується умовами договору, можна розцінювати як інвестування будівництва.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.
Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 761/32696/13-ц зазначено, що "захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Судами встановлено, що ОСОБА_4 виконав свої зобов'язання сторони за договором №0326/322-405 пайової участі у будівництві в повному обсязі, сплатив пайові внески та додаткові внески у визначених договорами сумах, у зв'язку з чим, за умовами договору, набув майнових прав щодо "долі пайщика", зокрема, права на отримання в подальшому спірної квартири та двох місць для паркування. Отже, висновки судів про те, що до завершення будівництва об'єкту нерухомості, а саме 4-кімнатної квартири АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4- секційний будинок), а також місця паркінгу у другій черзі будівництва блок "В" комплексу по АДРЕСА_1 на другому поверсі і введення їх в експлуатацію, позивачу, як інвестору, належать майнові права на цей об'єкт, є правильними.
Встановивши під час розгляду справи, що відповідачем не виконувалися належним чином взяті на себе зобов'язання, а також, враховуючи, що будинок АДРЕСА_1 на той час не було введено в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем майнових прав на вищевказані спірні об'єкти".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц зазначено, що: "захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Встановивши під час розгляду справи, що позивачка повністю сплатила вартість пайового внеску за нерухоме майно, а також ту обставину, що введення об'єкта будівництва в експлуатацію не відбулось у встановлені договором строки, ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" припинило діяльність, що ставить під сумнів можливість виконання ним своїх зобов'язань за договором, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про визнання майнових прав за позивачкою на об'єкт інвестування".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц вказано, що: "під майновим правом слід розуміти "право очікування", що є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно у майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна (див. постанову Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16).
Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов'язань за договором, не визнає майнових прав позивачки на спірне нерухоме майно, хоч вона і сплатила пайові внески у повному обсязі, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу майнових прав на об'єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачкою майнових прав на квартиру".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі №1522/16455/12 зазначено, що: "установивши під час розгляду справи, що відповідач - ТОВ фірма "Консоль ЛТД" не виконало належним чином узятих за договором зобов'язань, хоч позивачі і сплатили пайові внески в повному обсязі, тобто вчинили дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачами майнових прав на спірні квартири."
Аналогічні висновки по суті вирішеного спору зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27 лютого 2019 року у справі №761/32696/13-ц, від 03 квітня 2019 року у справі №761/9951/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі №761/20844/13-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 вказано, що: "відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів з фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір. Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/13400/14-ц від 21 березня 2018 року, та у справі № 361/558/15-ц від 17 квітня 2019 року".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що: "13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в межах справи № 760/17864/16-ц (провадження № 61-699св17) підтвердив раніше сформовану позицію, викладену в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) та від 27 лютого 2019 року у справі №761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), яка полягає у тому, що в разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Інвестор після виконання ним фінансових зобов'язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об'єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об'єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об'єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об'єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об'єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).
Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об'єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.".
Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначено вище, між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.08.2019, відповідно до умов якого за цим договором у строк до 30.12.2019 продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру № 123 (сто двадцять три) загальною площею 27,3 кв.м., секція 1 (один) у збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_7 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором (п. 1).
За своєю суттю укладений між позивачем і відповідачем договір є змішаним, оскільки у ньому містяться елементи різних договорів, оскільки згідно змісту вказаного правочину багатоповерховий будинок, в якому продавець зобов'язується продати покупцю квартиру, недобудований та не введений в експлуатацію, тобто на стадії будівництва, а відтак, сплачений покупцем аванс у сумі 384 848,00 грн., на виконання такого договору, можна розцінювати як інвестування будівництва.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, продавцем, у порушення умов попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, у встановлений таким договором строк до 30.12.2019, не було добудовано житловий будинок, в якому мала розташовуватись квартира, що є предметом продажу за попереднім договором та за яку покупцем сплачено аванс, не введено об'єкт будівництва в експлуатацію та, відповідно, не передано покупцю квартиру.
При цьому, відповідно до п.3 договору підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець.
Таким чином, саме на продавця (відповідач) умовами договору покладено обов'язок організації та підготовки до укладення основного договору, що ним виконано не було.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, у тому числі всупереч меті такого права.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що саме недобросовісна поведінка відповідача призвела до не укладення у встановлений попереднім договором строк договору купівлі-продажу квартири, тобто основного договору.
Також судом першої інстанції вірно враховано, що позивач залишок суми - ціни продажу квартири у розмірі 100,00 грн мав сплатити, згідно умов договору, під час підписання основного договору, а відтак саме поведінка відповідача призвела до не здійснення позивачем повної оплати квартири, яку він мав намір придбати за основним договором.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26.07.2007). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998).
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 13.09.2023 р. у справі №204/2321/22 наголосила, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
З огляду на наведені висновки ЄСПЛ та Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у даному випадку відмова у задоволенні позову, у зв'язку з не здійсненням сплати залишку вартості квартири, що позивач має намір отримати у власність, у сумі 100,00 грн., як наслідок, буде саме застосуванням надмірного формалізму, що безпосередньо вплине на справедливість вирішення цього спору, а такі дії не можуть бути допущені судом.
Таким чином, враховуючи, що позивачем було належним чином виконано умови договору щодо сплати авансу в сумі 384 848,00 грн., решту суми вартості квартири, яку він має намір придбати, у розмірі 100,00 грн. ним не було сплачено лише з-за недобросовісної поведінки відповідача, з урахуванням того, що введення об'єкта будівництва в експлуатацію не відбулось у встановлені договором строки, а відповідач звернулась до суду з заявою про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність і наразі триває процедура реструктуризації боргів останньої, що ставить під сумнів можливість виконання нею своїх зобов'язань за договором, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про можливість визнання майнових прав за позивачем на об'єкт інвестування, а саме, квартиру АДРЕСА_1 , тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про визнання права власності на майнові права із зазначенням: "у тому числі право на отримання в натурі та оформлення у власність після завершення будівництва", то, як вірно зазначив суд першої інстанції, відсутні правових підстав та необхідність у задоволенні зазначеної вимоги позивача, оскільки вказана вимога по суті є роз'ясненням у рішенні прав, що набув позивач та порядку реалізації таких прав.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню у частині визнання за позивачем права власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , а в іншій частині позову слід відмовити.
При цьому, часткове задоволення позову не впливає на процедуру реструктуризації боргів та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність відповідача.
Таким чином, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані позивачем докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Київської області законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 18 червня 2025 року - без змін.
2. Матеріали справи повернути до Господарського суду Київської області.
3. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтею 288 Господарського процесуального кодексу України та статтею 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повна постанова складена 12.11.2025.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді В.О. Пантелієнко
С.В. Сотніков