вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" листопада 2025 р. Справа№ 910/5938/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 04.11.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 03.09.2025
у справі №910/5938/25 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн»
до Держави Україна в особі Державної казначейської служби
України
про стягнення 2 000 000, 00 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди в розмірі 2 000 000, 00 грн, завданої Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в результаті порушення права при розгляді справи №910/11952/21 та винесені постанови від 05.10.2022 у проваджені 3351/2022.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України моральної шкоди у розмірі 2 000 000, 00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/5938/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №910/11952/21 йому завдано шкоди, зокрема моральної та не вказано, в чому саме виразилась така шкода.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не прийнято до уваги доводів, викладених у позові.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Явка представників у судове засідання
Представники сторін в судове засідання 04.11.2025 не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (ухвали суду від 08.10.2025) до електронного кабінету позивача та відповідача.
Разом з цим, 13.10.2025 та 31.10.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн» надійшла заяви про розгляд справи без участі представника позивача. При цьому, позивач наголосив, що скаргу підтримує, просить її задовольнити.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/11952/21 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди у розмірі 1 327 346, 32 грн за рахунок державного бюджету.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/11952/21 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/11952/21 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 29 865, 60 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» на рішення Господарського суду Києва від 27.10.2021 року у справі №910/11952/21 повернуто без розгляду, оскільки скаржником не усунуто недоліки апеляційної скарги у визначений судом строк, а саме не подано доказів сплати судового збору в сумі 29 865, 60 грн.
Не погодившись із ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 у справі №910/11952/21 Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного господарського суду від 15.08.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн» на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 у справі №910/11952/21 залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн» строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів із дня вручення ухвали.
05.09.2022 на виконання вимог ухвали Верховного суду у складі судді Касаційного господарського суду від 15.08.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», подано заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі №910/11952/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 про повернення апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», залишено без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 у справі №910/11952/21 залишено без змін.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на незаконність дій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, що полягали у зазначені останніми в постанові від 05.10.2022 у справі №910/11952/21 неправдивих відомостей, а саме про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є органом державної влади, що на його думку є ознаками кримінального правопорушення. Вказане призвело до прийняття негативного рішення для нього (залишення без задоволення його касаційної скарги), що порушує його право на ефективний засіб правового захисту в національному органі від дій суду. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в цій справі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Предметом позову у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн» до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 000, 00 грн, завданої Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в результаті порушення права при розгляді справи №910/11952/21 та винесені постанови від 05.10.2022 у проваджені 3351/2022.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільного права та інтересів передбачені статтею 16 Цивільного кодексу України.
У відповідності до положень статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що судді Верховного Суду Пєсков В.Г., Банасько О.О. і Картере В.І. внесли до зазначеної вище постанови неправдиві відомості, а саме про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є органом державної влади, що на думку позивача є ознаками кримінального правопорушення. Позивач зазначає, що незаконні дії суддів Верховного Суду та винесена за їх наслідками постанова призвели до порушення його прав на ефективний засіб правового захисту в національному органі та завдали йому моральної шкоди.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
За приписами статті 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Визначення терміну «ділова репутація» наведено у пункті 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». За змістом цієї норми діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.
Отже, виходячи з комплексного аналізу наведених норм, юридична особа, яка звертається до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, повинна довести факт спричинення їй немайнової шкоди внаслідок приниження її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.11.2021 у справі №915/1375/20, від 06.10.2022 у справі №910/18745/21.
За загальним правилом, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вини.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України).
Водночас, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади визначені статтею 1173 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Положеннями статті 1173 Цивільного кодексу України закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність, отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо. Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Відповідно до частини 6 статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Разом з цим, із змісту позовної заяви вбачається, що фактично зміст доводів позивача зводиться до того, що він не погоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2022 у справі №910/11952/21, а тому він вважає дії суддів, як і саме судове рішення незаконними.
Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічної позиції притримується і Консультативна рада європейських суддів у висновку №11 (2008) «Щодо якості судових рішень», де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
У висновку №3 (2002) «Щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності» Консультативна рада європейських суддів зазначила, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Відповідно до частини 1, 3 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Крім того, як неоднаразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, застосування положення частини 6 статті 1176 Цивільного кодексу України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду (постанови від 03.02.2021 у справі №454/192/17, від 22.04.2020 у справі № 454/3206/16-ц, від 25.04.2019 у справі № 757/25713/16-ц, від 10.01.2018 у справі № 454/1642/16-ц).
Отже, у межах даної справи суд не може досліджувати обставини наявності/відсутності порушень з боку суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вимог закону у справі у справі №910/11952/21 та перевіряти ухвалене судове рішення, тобто фактично здійснювати його перегляд.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені (пункт 78-80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №521/18287/15-ц; пункти 62-64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц).
Положення частини 11 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що держава відповідає за шкоду, завдану судом, на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зміст вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
За таких обставин, незгода позивача з судовим рішенням у справі №910/11952/21 не може бути покладена в обґрунтування позову щодо незаконності дій та рішень суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час вирішення вказаної справи. Відтак, доводи позивача про порушення його прав незаконними діями/судовими рішеннями суду є безпідставними.
Крім того, у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, завданої юридичній особі, господарський суд в кожному конкретному випадку повинен з'ясовувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні йому втрати немайнового характеру та чим (якими доказами) він обґрунтовує розмір відшкодування такої шкоди, що підлягає стягненню.
Так, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/11952/21 йому завдано шкоди, зокрема моральної. Позивач не вказав, в чому саме виразилась така шкода.
При цьому слід зауважити, що згідно з частиною 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Тож характер відносин, що виникають з приводу відшкодування моральної шкоди, вимагає від зацікавленої особи вчинення активних дій по доведенню суду обставин заподіяння такої шкоди, у тому числі і наявності трьох елементів деліктної відповідальності органу державної влади. Це досягається збором та витребуванням відповідних доказів у порядку, встановленому статтею 74 ГПК України, відповідальність за що, перш за все, лежить на зацікавленій стороні.
Суд зазначає, що здійснення дій на виконання посадовими особами органів державної влади своїх процесуальних обов'язків, навіть у випадку подальшого їх скасування, не може трактуватися, як приниження честі, гідності або підрив ділової репутації позивача (такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.09.2018 у справі № 910/6099/17).
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази визнання постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/11952/21 в установленому порядку незаконною. Не доведено також і факту понесення позивачем збитків у своїй підприємницькій діяльності або наявності посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, або вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача. Зокрема, позивачем не надано доказів, а саме довідок (актів, звітів тощо) про зменшення вартості нематеріальних активів; свідоцтв про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи; висновків судової експертизи; експертної оцінки вартості нематеріальних активів; повідомлень в засобах масової інформації; результатів проведення перевірок контрольними органами (якщо ці перевірки були викликані діями відповідача) тощо, на підтвердження того, що дії відповідача призвели до приниження ділової репутації, зниження престижу чи підрив довіри до діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн».
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/5938/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/5938/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/5938/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/5938/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 13.11.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко