вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" листопада 2025 р. Справа№ 910/14711/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Коробенка Г.П.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Король Я.П.,
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдберрі" та Громадської організації "Львівська група"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025
(повний текст рішення складено 14.07.2025)
у справі № 910/14711/24 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Атлант"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдберрі"
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: Громадська організація "Львівська група"
про захист ділової репутації
за участю представників сторін:
від позивача: Ярош С.В., Захарчук І.А.
від відповідача: Кучерук Н.С.
від третьої особи: Воробйов Є.Л.
ТОВ "Видавництво Атлант" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Голдберрі" про захист ділової репутації та просило, з урахуванням заяви про зміну предмету позову,
1) визнати недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації ТОВ "Видавництво Атлант" інформацію, яка була поширена 07.08.2024 на веб-сайті ТОВ "Голдберрі" за посиланням: https://espreso.tv/suspilstvo-novostvorene-vidavnitstvo-atlant-otrimalo-vid-mon-kontrakt-za-zavishchenimi-tsinami-na-ponad-180-mln-grn-rozsliduvannya-nglmedia шляхом розміщення гіперпосилання на публікацію від 05.08.2024 під назвою "Атлант розправив плечі. Нове видавництво за сприяння Міносвіти підкорює ринок шкільних підручників", розміщену за посиланням https://ngl.media/2024/08/05/atlant-rozpravyv-plechi/, а також шляхом поширення допису з скороченим викладенням змісту цієї публікації;
2) зобов'язати ТОВ "Голдберрі" спростувати поширену ним недостовірну інформацію, розмістивши на веб-сайті www.espreso.tv перед публікацією за посиланням: https://espreso.tv/suspilstvo-novostvorene-vidavnitstvo-atlant-otrimalo-vid-mon-kontrakt-za-zavishchenimi-tsinami-na-ponad-180-mln-grn-rozsliduvannya-nglmedia резолютивну частину даного рішення протягом 5 днів з дня набрання рішення законної сили;
3) зобов'язати ТОВ "Голдберрі" опублікувати відповідь на веб-сайті www.espreso.tv перед публікацією за посиланням: https://espreso.tv/suspilstvo-novostvorene-vidavnitstvo-atlant-otrimalo-vid-mon-kontrakt-za-zavishchenimi-tsinami-na-ponad-180-mln-grn-rozsliduvannya-nglmedia наведеного в позовній заяві змісту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.08.2024 на веб-сайті www.ngl.media, власником домену якого є ГО "Львівська група", було поширено публікацію авторства Єлизавети Чип під назвою "Атлант розправив плечі. Нове видавництво за сприяння Міносвіти підкорює ринок шкільних підручників" (далі - публікація) (https://ngl.media/2024/08/05/atlant-rozpravyv-plechi/). У подальшому коротке викладення, відеоролик з інтерв'ю Єлизавети Чип та гіперпосилання для переходу на першоджерело публікації - https://espreso.tv/suspilstvo-novostvorene-vidavnitstvo-atlant-otrimalo-vid-mon-kontrakt-za-zavishchenimi-tsinami-na-ponad-180-mln-grn-rozsliduvannya-nglmedia було розміщено на веб-сайті https://espreso.tv/ , власником домену якого є відповідач (ТОВ "Голдберрі"). Позивач вважає, що вказана публікація містить негативні відомості про позивача, які завдали шкоди його діловій репутації.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/14711/24
- визнано недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації ТОВ "Видавництво Атлант" інформацію, яка була поширена 07.08.2024 на веб-сайті ТОВ "Голдберрі" шляхом розміщення гіперпосилання на публікацію від 05.08.2024 під назвою https://espreso.tv/suspilstvo-novostvorene-vidavnitstvo-atlant-otrimalo-vid-mon-kontrakt-za-zavishchenimi-tsinami-na-ponad-180-mln-grn-rozsliduvannya-nglmedia шляхом розміщення гіперпосилання на публікацію від 05.08.2024 під назвою "Атлант розправив плечі. Нове видавництво за сприяння Міносвіти підкорює ринок шкільних підручників", розміщену за посиланням https://ngl.media/2024/08/05/atlant-rozpravyv-plechi/ , а також шляхом поширення допису з скороченим викладенням змісту цієї публікації;
- зобов'язано відповідача спростувати поширену ним недостовірну інформацію, розмістивши на веб-сайті www.espreso.tv перед публікацією за посиланням: https://espreso.tv/suspilstvo-novostvorene-vidavnitstvo-atlant-otrimalo-vid-mon-kontrakt-za-zavishchenimi-tsinami-na-ponad-180-mln-grn-rozsliduvannya-nglmedia резолютивну частину даного рішення протягом 5 днів з дня набрання рішенням суду законної сили;
- зобов'язано відповідача опублікувати відповідь на веб-сайті www.espreso.tv перед публікацією за посиланням: https://espreso.tv/suspilstvo-novostvorene-vidavnitstvo-atlant-otrimalo-vid-mon-kontrakt-za-zavishchenimi-tsinami-na-ponad-180-mln-grn-rozsliduvannya-nglmedia ухваленого змісту;
- стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 9 084,00 грн.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що поширена відповідачем у стверджувальній формі негативна інформація про укладення з позивачем угод на виготовлення підручників у неконкурентний спосіб та без оголошення тендеру, як і інформація про завищення вартості поліграфічних послуг та отримання позивачем надмірного прибутку, відмову ТОВ "Видавництво Атлант" надати відповідь з приводу завищення вартості своїх робіт, є недостовірною. Поширення в інформаційному просторі негативної та недостовірної інформації щодо позивача зі сторони відповідача є порушенням особистих немайнових прав позивача, як юридичної особи, на недоторканність її ділової репутації та завдало шкоди нематеріальним активам ТОВ "Видавництво Атлант".
Не погодившись з прийнятим рішенням, ГО "Львівська група" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на нез'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/14711/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, стягнути судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.
За твердженням третьої особи, судове рішення в частині вимог про визнання інформації недостовірною зачіпає права та інтереси скаржника як першоджерела оскаржуваної інформації. На думку третьої особи, гіперпосилання не є поширенням оскаржуваної інформації, суд не дослідив належним чином чи правильний суб'єктний склад учасників справи та чи правильно пред'явлені позовні вимоги. Третя особа вважає, що неправильно розмежовано твердження про факти та оціночні судження, а також не доведено позивачем, що інформація є недостовірною. Третя особа зазначає, що судом не з'ясовано, чи дійсно завдано позивачу шкоду діловій репутації від оскаржуваної інформації. На думку третьої особи, спростування інформації та право на відповідь є взаємовиключними способами захисту. Також третя особа наполягає, що оскаржувана інформація містить суспільний інтерес.
ТОВ "Голдберрі" також звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/14711/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача.
ТОВ "Голдберрі" стверджує, що відповідач не поширював інформації, яку просить визнати недостовірною та спростувати позивач у даній справі, суд першої інстанції безпідставно ототожнив розміщення відповідачем "гіперпосилання" з поширенням інформації.
Також скаржник наполягає на порушенні місцевим господарським судом ст. 43, 117 Закону України "Про медіа", ст. 30 Закону України "Про інформацію", ст. 277 ЦК України, ст. 6, 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129 Конституції України, ст. 2, 11, 13, 42, 74, 238, 240 ГПК України.
При апеляційному перегляді справи ТОВ "Голдберрі" просить врахувати викладені у апеляційній скарзі правові висновки Верховного Суду (зокрема постанови від 08.06.2021 № 918/121/20, від 24.11.2021 № 331/5809/16-ц, від 10.12.2024 № 910/924/24, від 08.08.2024 № 910/8562/22, від 08.01.2025 № 742/2051/22, від 12.11.2019 № 904/4494/18, від 21.01.2021 № 910/9397/18, від 17.04.2018 № 523/9076/16-ц, від 11.04.2025 № 715/1613/24, від 05.07.2023 № 910/15792/20, 01.10.2019 № 910/13556/18) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (зокрема справи "MAGYAR JETI ZRT v. HUNGARY", "Газета "Україна-центр" проти України").
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГО "Львівська група" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/14711/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Голдберрі" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/14711/24, об'єднано провадження за апеляційними скаргами ГО "Львівська група" та ТОВ "Голдберрі" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/14711/24 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду, справу призначено до розгляду на 10.09.2025.3
22.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому відповідач вимоги та доводи апеляційної скарги третьої особи підтримав та просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/14711/24 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 розгляд справи було відкладено на 22.10.2025. У судовому засіданні оголошувалась перерва до 06.11.2025.
Представники скаржників у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційних скарг підтримали та просили їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційних скарг заперечив та просив залишити їх без задоволення, наполягаючи на їх безпідставності.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано в суді апеляційної інстанції, 05.08.2024 на веб-сайті www.ngl.media було поширено публікацію авторства Єлизавети Чип під назвою "Атлант розправив плечі. Нове видавництво за сприяння Міносвіти підкорює ринок шкільних підручників"(далі - публікація) (https://ngl.media/2024/08/05/atlant-rozpravyv-plechi/).
Відомості на сайті www.ngl.media свідчать, що власником домену цього веб-сайту є ГО "Львівська група" (третя особа).
07.08.2024 на веб-сайті https://espreso.tv/ було розміщено коротке викладення вказаної публікації, а також відеозапис з інтерв'ю Єлизавети Чип та гіперпосилання для переходу на першоджерело публікації (https://espreso.tv/suspilstvo-novostvorene-vidavnitstvo-atlant-otrimalo-vid-mon-kontrakt-za-zavishchenimi-tsinami-na-ponad-180-mln-grn-rozsliduvannya-nglmedia).
Відомості, оприлюднені на веб-сайті https://espreso.tv/ свідчать, що власником домену цього сайту є ТОВ "Голдберрі" (відповідач).
У вказаній публікації викладена інформація, зміст якої оскаржує позивач.
Так, позивач зазначає, відповідач поширив на своєму веб-сайті публікацію третьої особи, яка містить недостовірну інформацію, оскільки вона викладена у формі твердження та висновки, зроблені у ній, не відповідають дійсності. Поширена відповідачем інформація про те, що ТОВ "Видавництво Атлант" за сприянням Міносвіти без проведення тендерів постачає за державним замовленням шкільні підручники за завищеними цінами і таким чином незаконно отримало прибуток в сумі від 100 до 120 млн грн, завдала шкоди його діловій репутації, наслідком чого стало відкриття кримінального провадження правоохоронними органами, розпочате службове розслідування Міністерством освіти і науки України та призупинено оплату за поставлену продукцію.
Перевіряючи доводи позивача, суд першої інстанції, оцінивши наявні у справі докази, дійшов висновку про недостовірність поширеної ТОВ "Голдберрі" про ТОВ "Видавництво Атлант" у публікації інформації про укладення з позивачем угод на видання підручників в неконкурентний спосіб, без оголошення тендеру, із завищенням вартості поліграфічних послуг та отримання позивачем надмірного прибутку. Висновок суду скаржниками в суді апеляційної інстанції не спростовано, доказів на підтвердження викладених у публікації фактів ні відповідачами, ні третьою особою надано не було.
Судом першої інстанції також встановлено та не спростовано скаржниками, що 30.07.2024 позивач надав відповідь, в якій заперечив факт завищення цін, надав інформацію про особливості процедур державної закупівлі підручників, запропонував за потреби надати додаткову розгорнуту відповідь з коментарями та аргументами, надати розрахунки, калькуляції, висновки фахівців, пропозиції інших друкарень.
Отже, інформація про те, що позивач відмовився надавати відповідь з приводу завищення вартості своїх робіт не відповідає фактичним обставинам, а тому є недостовірною.
Місцевим господарським судом, також, встановлено та не спростовано в суді апеляційної інстанції, що 23.08.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про спростування недостовірної інформації та реалізацію права на відповідь, в якій запропонував поширити відповідь обсягом 1302 слова.
26.08.2024 ТОВ "Голдберрі" листом № 01-26/08/24 відмовило позивачу в опублікуванні відповіді ТОВ "Видавництво Атлант", мотивуючи це її великим обсягом, та запропонувало свій варіант відповіді.
03.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про опублікування скороченої відповіді, однак, листом № 02-09/09/24 від 09.09.2024 відповідач повідомив позивача про свою незгоду з варіантом відповіді позивача, наполягаючи на своєму варіанті.
У відповідь на вказаний лист позивач листом № 13/1-24 від 13.09.2024 повідомив ТОВ "Голдберрі" про те, що із запропонованою відповідачем публікацією не погоджується, вважає, що вона не містить необхідних акцентів і не надає читачам можливість отримати повну та об'єктивну інформацію про суть ситуації, яка склалася.
Листом № 02-16/09/24 від 16.09.2024 відповідач зазначив, що запропонований позивачем текст значно перевищує обсяг поширеної інформації, тому ТОВ "Голддеррі", як суб'єкт онлайн-медіа, відмовляє в поширенні спростування на підставі п. 1 ч. 6 ст. 43 Закону України "Про медіа".
Предметом розгляду у даній справі є визнання недостовірною та такою, що порушує право позивача на недоторканність ділової репутації інформацію, поширену відповідачем у мережі Інтернет, зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію про позивача та захист права на відповідь.
Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
За положеннями ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 927/791/18 зробив висновок про те, що під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Частиною 2 ст. 34 ГК України (чинного на момент виникнення спірних відносин та прийняття рішення судом першої інстанції) визначено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про інформацію", приписи якої кореспондуються з ч. 1 ст. 200 ЦК України, під інформацією розуміються будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (ст. 7 Закону України "Про інформацію").
Згідно із ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Частиною 4 ст. 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
За змістом ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст. 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Отже, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ч. 1 ст. 299 ЦК України.
Верховний Суд неодноразово та послідовно викладав правову позицію щодо юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист, зокрема ділової репутації юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, зокрема, вказано, що: юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як:
- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
- поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача;
- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі № 910/5117/17 зазначено висновок про те, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
У постанові від 21.01.2021 у справі № 910/9397/18 Верховний Суд зазначив, що слід враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.
Проте, твердження скаржників про неможливість одночасного судового захисту права спростовувати недостовірну інформацію про себе із судовим захистом права на відповідь ґрунтується на невірному тлумаченні висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.01.2021 у справі № 910/9397/18.
Так, у зазначеній справі Верховний Суд зазначив, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Попри думку скаржників, чинне законодавство не обмежує право особи дати відповідь на публікацію негативної та/або недостовірної інформацію про неї поряд із спростування недостовірної інформації.
Відповідно до ч. 6 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Під "правом на спростування", як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, слід розуміти право фізичної особи вимагати від особи, яка порушила особисте немайнове право фізичних осіб шляхом поширення недостовірної інформації, визнання цієї інформації неправдивою у формі, яка є ідентичною чи адекватною до форми поширення неправдивої інформації.
Водночас під "правом на відповідь" слід розуміти право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права.
Колегія суддів погоджується, що обидва способи захисту можуть мати місце у випадку, коли особисті немайнові права зазнали порушення внаслідок поширення інформації, а відмінність між ними полягає в тому, що: 1) відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей, тоді як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відомостей неправдивими; 2) відповідь здійснюється особою, стосовно якої були поширені відомості, або членами її сім'ї, тоді як спростування особою, яка поширила ці неправдиві відомості.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про медіа" особа, яка вважає, що суб'єктом у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь.
Обсяг спростування або відповіді має бути достатнім для донесення позиції заявника і не може перевищувати обсяг поширеної інформації. У разі якщо обсяг спростування або відповіді перевищує обсяг поширеної інформації чи спростування або відповідь не обмежується коментуванням інформації, яку заявник вважає недостовірною, суб'єкт у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа має запропонувати заявнику скоротити або змінити спростування або відповідь. Скорочення чи інші зміни у спростуванні або відповіді, поданих заявником, без його згоди не допускаються. (ч. 4 ст. 43 Закону України "Про медіа").
Суб'єкт у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа має право відмовити в поширенні спростування або відповіді лише у визначених ч. 6 та ч. 7 ст. 43 Закону України "Про медіа" випадках, зокрема у разі, якщо обсяг спростування або відповіді, який вимагає поширити заявник, перевищує обсяг поширеної інформації, а заявник відмовився скорочувати спростування або відповідь до обсягу, визначеного частиною четвертою цієї статті, або не відповів на таку пропозицію суб'єкта у сфері медіа (п. 1 ч. 6 ст. 43 Закону України "Про медіа").
Відмова поширити спростування або відповідь, дії суб'єкта у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа з поширення спростування або відповіді, які не відповідають вимогам цієї статті, можуть бути оскаржені до суду (ч. 15 ст. 43 Закону України "Про медіа").
Дослідивши текст відповіді, наданої позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що варіант відповіді ТОВ "Видавництво "Атлант" не перевищує обсяг поширеної відповідачем інформації, а тому немає підстав для відмови у її публікації відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 43 Закону України "Про медіа".
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ч. 4 ст. 43 Закону України "Про медіа" обмежує обсяг поширеної інформації, а не розмір публікації.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 10 Конвенції визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі "Карпюк та інші проти України" від 06.10.2015) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (рішення у справі "Карпюк та інші проти України" від 06.10.2015).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про телекомунікації", Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.
Отже, інформація яка поширюються через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. Інтернет-видання (веб-сайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, а відтак є засобом масової інформації.
Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, їх обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються (рішення ЄСПЛ у справі "Газета "Україна-центр" проти України" від 15.07.2010).
ЄСПЛ також вказував, що Інтернет, як інформаційний і комунікаційний інструмент, дуже відрізняється від друкованих засобів масової інформації, особливо у тому, що стосується здатності зберігати та передавати інформацію. Електронна мережа, яка обслуговує мільярди користувачів у всьому світі, не є і потенційно не буде об'єктом такого ж регулювання та засобів контролю. Ризик завдання шкоди здійсненню та використанню прав людини і свобод, зокрема права на повагу до приватного життя, який становлять інформація з Інтернету та комунікація в ньому, є безумовно вищим, ніж ризик, який походить від преси (рішення у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" від 05.05.2011).
Справа "MAGYAR JETI ZRT v. HUNGARY", до якої звертається ТОВ "Голдберрі", стосувалася "обов'язків та відповідальності" інформаційного інтернет-порталу, з точки зору статті 10 Конвенції, у конкретній ситуації, коли онлайн стаття містила гіперпосилання, що скеровує до доступного Інтернет контенту, який пізніше було визнано дифамаційним. ЄСПЛ дійшов висновку, що питання про те, чи може розміщення гіперпосилання виправдано, з точки зору статті 10, призвести до відповідальності за зміст, вимагає індивідуальної оцінки в кожному випадку, враховуючи наявність низки чинників. Зокрема, для аналізу відповідальності компанії-заявника, як видавця гіперпосилання, були важливі наступні аспекти: (i) чи журналіст схвалив оскаржуваний контент; (ii) чи журналіст повторив оскаржуваний контент (не схвалюючи його); (iii) чи журналіст просто розмістив гіперпосилання на оскаржуваний зміст (без підтвердження або повторення); (iv) чи знав журналіст або міг розумно знати, що оскаржуваний контент був наклепницьким або іншим чином незаконним; (v) чи діяв журналіст добросовісно, дотримувався журналістської етики і здійснив належну перевірку, очікувану від відповідальної журналістики? Не можна виключити, що за певних особливих збігів обставин навіть просте повторення висловлювання, наприклад, на додаток до гіперпосилання, може потенційно викликати питання про відповідальність. Такі ситуації можуть скластися тоді, коли журналіст не діяв добросовісно і відповідно до журналістської етики та із сумлінністю, якої слід очікувати від відповідальної журналістики, що розглядає питання, які становить громадський інтерес. Проте це не стосувалось справи компанії-заявника, у якій згадана стаття не повторювала жодних наклепницьких заяв, і публікація насправді була обмежена розміщенням гіперпосилання.
На відміну від обставин справи "MAGYAR JETI ZRT v. HUNGARY" ТОВ "Голдберрі" розмістив не лише гіперпосилання на першоджерело, а й відеозапис з інтерв'ю Єлизавети Чип та коротке викладення вказаної публікації.
У дифамаційному праві цивільно-правовий судовий захист зазначених нематеріальних благ можливий лише при умові одночасного захисту права на свободу слова і масової інформації. Тобто значення будь-якого дифамаційного спору - у досягненні балансу і вирішенні колізії між правом на захист честі, гідності та ділової репутації й спростування недостовірної інформації, з одного боку, і правом на свободу слова і масової інформації, з іншого (рішення ЄСПЛ "Українськапрес-група" проти України" від 29.03.2005).
Для того, щоб втручання держави в здійснення права на вільне висловлення думок вважалось би пропорційним переслідуваній ним меті захисту репутації інших осіб, необхідна наявність об'єктивного зв'язку між спірним твердженням та особою, яка звернулась в суд з позовом про дифамацію. Просто особистих домислів або суб'єктивного сприйняття тої чи іншої публікації в якості дифамаційної недостатньо для встановлення факту, що публікація напряму зачепила інтереси такої особи. В умовах конкретної справи повинно бути дещо таке, що змушує пересічного читача відчути, що спірне твердження в публікації напряму кидає тінь персонально на позивача, або що цей позивач став об'єктом критики (п. 44 рішення ЄСПЛ "Дюльдін і Кислов проти Росії" від 31.07.2007).
У справі "BLADET TROMSO AND STENSAAS v. NORWAY" ЄСПЛ дійшов висновку про те, що безсумнівний інтерес членів екіпажу у захисті своєї репутації не був достатнім, щоб переважати життєво важливі суспільні інтереси у забезпеченні інформованої публічної дискусії з питань місцевого та національного, а також міжнародного характеру. Тобто, аргументи, на які посилався відповідач, хоча й є доречними, однак недостатні, щоб показати, що втручання, на яке скаржилися заявники, було "необхідним у демократичному суспільстві". Незважаючи на межі розсуду національних органів влади, ЄСПЛ зауважив, що не було розумного співвідношення пропорційності між обмеженнями права заявників на свободу вираження поглядів та переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі "BLADET TROMSO AND STENSAAS v. NORWAY" від 20.05.1999).
У рішенні ЄСПЛ від 28.03.2013 у справі "Нова газета" та Бородянський проти Росії" Суд наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.
Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.
Таким чином, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Згідно зі ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності, дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.
Отже ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 927/791/18.
Для того, щоб відокремити фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 761/32924/19-ц від 22.11.2021.
У даному випадку, здійснивши аналіз змісту спірної публікації та фактичні обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що інформація, поширена відповідачем щодо позивача, не є припущенням чи критикою позивача, її можна перевірити на достовірність, вона не містить алегорій, сатири, гіпербол, тому вона є не оціночним судженням, а фактичним твердженням.
Перевіривши викладені у публікації факти, суд першої інстанції мотивовано погодився з доводами позивача про те, що відповідачем було поширено недостовірну, тобто таку, що не відповідає дійсності, негативну інформацію про позивача саме у стверджувальній формі.
У той же час поширення в інформаційному просторі негативної та недостовірної інформації щодо позивача зі сторони відповідача є порушенням особистих немайнових прав позивача, як юридичної особи, на недоторканність її ділової репутації, яке завдало шкоди немайновим благам ТОВ "Видавництво Атлант".
Колегія суддів вказує на безпідставність посилання скаржників на приписи ст. 117 Закону України "Про медіа", згідно із п. 1 ч. 1 якої суб'єкти у сфері медіа та їх працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа, або точним за змістом відтворенням оригінальних матеріалів іноземного медіа з посиланням на них. Дана норма не є безумовною і стосується передбаченої розділом VIII Закону України "Про медіа" відповідальності за порушення законодавства у сфері медіа, а не гарантованого ст. 32 Конституції України судового захисту права спростовувати недостовірну інформацію.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб (ст. 68 Конституції України).
Здійснення свобод, зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, передбачених статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Колегія суддів погоджується з доводами скаржників про те, що ч. 3 ст. 277 ЦК України (негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного) виключена на підставі Закону України від 27.03.2014 № 1170-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" і не має зворотної дії в часі на підставі ч. 1 ст. 58 Конституції України.
Втім суд, вирішуючи господарський спір, має в першу чергу виходити із закріплених у ч. 3 ст. 2 ГПК України основних засад (принципів) господарського судочинства (зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін).
Верховний Суд у постанові від 15.08.2023 у справі № 922/2993/21 зазначає, що згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому, відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Одночасно ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Відхиляючи доводи скаржників щодо неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, колегія суддів враховує, що у постанові від 23.09.2025 у cправі № 910/11308/24 зазначено, що не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. До того ж алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Відповідачем в суді апеляційної інстанції належними та допустимими доказами не спростовано обґрунтованість позовних вимог, не доведено достовірність поширеної про позивача інформації, не спростовано аргументи позивача щодо порушення його права на відповідь. Не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції і доводи апеляційної скарги третьої особи.
За встановлених у цій справі обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційних скарг його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції, покладаються на скаржників.
Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдберрі" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/14711/24 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Громадської організації "Львівська група" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/14711/24 залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/14711/24 залишити без змін.
4. Матеріали справи № 910/14711/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.11.2025.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді Г.П. Коробенко
Ю.Б. Михальська