Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/2972/21
Провадження № 2/376/255/2022
"01" лютого 2022 р.
Сквирський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Віговського С.І.,
при секретарі - Кропивлянській С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сквира, Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу, -
Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона з відповідачем 16 березня 2019 року уклала шлюб, який зареєстрований виконавчим комітетом Луб'янської сільської ради Рокитнянського району Київської області, актовий запис № 02.
Від шлюбу мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, не проживають разом, не підтримують близьких стосунків, не ведуть спільного господарства, спору відносно поділу майна між сторонами на даний час немає. Примирення з відповідачем та збереження сім'ї є неможливим.
Позивач просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, ОСОБА_2 та малолітню доньку залишити проживати разом із позивачем.
Позивач в судове засідання не з'явилася, надала суду письмову заяву, в якій просить суд розглянути справу в її відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, подав до суду відзив, у якому не заперечує проти розірвання шлюбу, проте не погоджується з вимогами щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом із позивачем.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Судом встановлено, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 16 березня 2019 року, що підтверджено Свідоцтвом про шлюб, Серія НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Луб'янської сільської ради Рокитнянського району Київської області, актовий запис № 02.
Від шлюбу мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження, Серія НОМЕР_2 , виданого Рокитнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис - № 58.
Сторони однією сім'єю не проживають, миритися та жити разом не бажають. Спору відносно поділу майна між сторонами не має.
Вказані обставини справи встановлені матеріалами справи.
Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Щодо визначення підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі в частині розірвання шлюбу, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч. 1 ст. 110 СК України).
Відповідно до ст. 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Таким чином, враховуючи, що подружні відносини сторін не склалися, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін по справі, суд вважає розірвати шлюб між сторонами.
Оскільки відповідно до ст. 113 СК України відповідачка до суду не зверталася з вимогою щодо відновлення свого дошлюбного прізвища, суд таким чином залишає її прізвище набуте в шлюбі - ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 2, абз. 2 ч. 3 ст. 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Щодо визначення підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання малолітньої доньки, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 3,4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Частинами 1 та 2 ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, частинами сьомою, восьмою статті 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. В усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 18 Конвенції про права дитини зазначено про необхідність докладання всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної і однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Абзацом 1 пункту 14 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що у випадку коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя, зокрема, не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.01.2020 року у справі № 200/952/18 зазначив, що під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов'язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов'язково враховується стан здоров'я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.
За загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Як вбачається з матеріалів справи під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, жодна із сторін по справі не подавала до суду клопотання про залучення як третьої особи у справі органу опіки та піклування, участь в якій є обов'язковою; позивачем до позовної заяви про визначення місця проживання дитини суду не надано висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання малолітньої дитини саме з матір'ю; не надано характеристик з місця проживання, роботи позивача, місця навчання дитини, медичних довідок про стан здоров'я позивача; не надано довідок про доходи позивача (інші документи, які підтверджують її матеріальне становище), акти обстеження житлово-побутових умов позивача, документів, що підтверджують право власності на житло.
При цьому, судом спостерігається між сторонами по справі спір щодо визначення місця проживання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи, за наявності між сторонами по справі спору щодо визначення місця проживання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам порядок вирішення цього питання, шляхом звернення до суду з окремим позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1 п. 3 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 5, 11-13, 19, 23, 28, 76-81, 89, 95, 133, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, на підставі ст.ст. 110, 112, 113, 114, 115, 160, 161 СК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), про розірвання шлюбу - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований 16 березня 2019 року виконавчим комітетом Луб'янської сільської ради Рокитнянського району Київської області, актовий запис № 02, - розірвати.
Прізвище позивача, набуте у шлюбі « ОСОБА_4 », - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 454 грн. 00 коп. судового збору.
Копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили направити до Сквирського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: http://sk.ko.court.gov.ua.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя С. І. Віговський