Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/113/25
Провадження № 2/376/509/2025
16 жовтня 2025 року Сквирський районний суд Київської області у складі:
Головуючого Батовріної І.Г.
з участю секретаря судових засідань Гіптенко Є.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 , ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», про відшкодування шкоди в порядку суброгації, -
Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначає, що 16.03.2021 року між Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» та ТОВ «ІНТЕГРАЛ ЕКСПРЕС» було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 33-01/RZ/5271457. Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «LAND ROVER», державний номерний знак « НОМЕР_1 ». 30.04.2021 р. 0 16:20 у с. Вінницькі Стави, на вул. Центральній сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Bmw», реєстраційний № « НОМЕР_2 » та транспортного засобу «Opel», реєстраційний № « НОМЕР_3 », під керуванням ОСОБА_1 . Дана ДТП сталася в результаті порушення ПДР водієм транспортного засобу «Opel» ОСОБА_1 .. Внаслідок даної ДТП автомобілю «Bmw» були спричинені значні механічні пошкодження, а його власнику завданий матеріальний збиток. Із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся Страхувальник та надав всі необхідні документи. На підставі наданої заяви та документів було складено страховий акт. На підставі вище зазначеного страхового акту розраховано розмір страхового відшкодування, який складає 32 000 грн. Оскільки, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за полісом обов'язкового страхування, то керуючись ст.ст. 22 та 29 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" АТ "СК "Країна" було виплачено страхове відшкодування у розмірі 19 767,87 грн.. Отже, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить: 12 232,13 грн.. За таких обставин, представник позивача просить стягнути з відповідача 12 232,13 грн., та судові витрати.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 13.02.2025 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
27.05.2025 р. представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Рашкова В.В. через систему «Електронний суд» подала пояснення у яких вказала, що відповідачем не заперечується, що 30.04.2021 року о 16:20 у селі Вінницькі Стави відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі засобу «BMW» реєстраційний номер № НОМЕР_4 та транспортного засобу «Opel» зареєстрований №АТ881ЕО, під керуванням відповідача. Відповідно до Постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19.05.2021 року по справі №362/2468/21 відповідача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення. На момент скоєння правопорушення цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за полісом обов'язкового страхування №ЕР-203533594, тому на основі ст. 22 та ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» Позивачу було відшкодовано шкоду Страховою компанією Відповідача - Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» у розмірі 19 767,87 грн. При цьому розмір фактично виплачених коштів ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» не перевищив встановленого ліміту страхового відшкодування, враховуючи цей факт звернення позивача до ОСОБА_1 є незрозумілим та невмотивованим, оскільки позивач не довів обов'язку саме ОСОБА_1 виплачувати кошти. Зазначає, що у Постанові Великої Палати ВС від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) ВП ВС наголосила, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик. Саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відповідно до правової позиції ВС винуватець відповідає за завдану шкоду, якщо вона перевищує міру відповідальності страховика або відноситься до сум, які страховик не повинен відшкодовувати. Покладення відповідальності у розмірі завданого збитку який повинен відшкодувати страховик на винуватця - суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Зазначає, що враховуючи той факт, що ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» здійснила виплату страхового відшкодування позивачу не в повному розмірі, при цьому не перевищивши ліміту страхового відшкодування, з урахуванням всіх наведених аргументів та аналізуючи вказані норми законодавства, належним відповідачем у справі є саме Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп». Окрім того просила застосувати строк позовної давності, оскільки строки на подання даної заяви уже пропущено, законом встановлено загальний термін на подання відповідної заяви перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. На підставі викладеного просила відмовити у задоволенні позовної заяви та залучити до справи Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» в якості належного відповідача.
Ухвалою суду від 27.05.2025 р. визнано явку позивача обов?язковою.
Ухвалою суду від 04.08.2025 р. залучено у якості співвідповідача Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп».
11.09.2025 р. від представника відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс Груп» надійшов відзив на позовну заяву у якому вказав, що страховик здійснив виплату страхового відшкодування у відповідності до ст.ст. 22, 28, 29, 36 ЗУ «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зазначає, що із відповідача може бути стягнуто та/або відшкодовано у якості страхового відшкодування - вартості відновлювального ремонту із урахуванням фізичного зносу транспортного засобу (матеріальний збито) відповідно до положень ЗУ «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та правових висновків викладених Верховним Судом. Згідно з розрахунком коефіцієнту фізичного зносу складових КТЗ (Ез) ТЗ BMW Х5, д.н.з. НОМЕР_2 становить 0,623 Згідно ремонтної калькуляції № 63867 від 12.05.2021 розмір відновлювального ремонту складало 37 131,89 грн.. Розмір матеріального збитку склав 19 767,87 грн.. Сума страхового відшкодування у розмірі 19 767,87 грн. була виплачена на користь позивача, що останнім не заперечується. Вказує, що у відповідача відсутні будь - які зобов?язання перед позивачем, оскільки вони були виконанні у повному обсязі та належним чином. Просить у задоволенні позову відмовити та стягнути заявлену суму із ОСОБА_1 .
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у резолютивній частині позовної заяви просив здійснювати розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Рашкова В.В. у судове засідання не з'явилися, подали заяву у якій просили проводити розгляд справи за їх відсутності, у задоволенні позовних вимог просили відмовити.
Представник відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» у судове засідання не з?явився, у відзиві просив проводити розгляд справи за його відсутності, у задоволені позову у частині вимог до ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» просив відмовити.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 16.03.2021 року між Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» та ТОВ «ІНТЕГРАЛ ЕКСПРЕС» було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 33-01/RZ/5271457, згідно з яким АТ «Страхова компанія «Країна» взяло на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування за пошкодження автомобіля марки «BMW X5» (номерний знак НОМЕР_2 ) (а.с. 20 зворот -22).
30.04.2021 р. 0 16:20 у с. Вінницькі Стави, на вул. Центральній сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Bmw», реєстраційний № « НОМЕР_2 » та транспортного засобу «Opel», реєстраційний № « НОМЕР_3 », під керуванням ОСОБА_1 ..
Дана дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення п.13.1 Правил дорожнього руху водієм автомобіля «Opel» (номерний знак НОМЕР_3 ) ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області, справа 362/2468/21 (а.с.17 зворот - 18).
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди автомобілю «Bmw» були спричинені механічні пошкодження.
АТ «Страхова компанія «Країна» на підставі Страхового акту №33-01/63897/2.1.5.1 від 26.05.2021 року здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 32 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 22291 від 27.05.2021 року (а.с. 26, 27).
Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», то керуючись ст.ст. 22 та 29 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" АТ «Страхова компанія «Країна» було виплачено страхове відшкодування у розмірі 19 767,87 грн., що підтверджується випискою по рахунку (а.с. 27 зворот, 28).
Залишок невідшкодованої суми страхового відшкодування становить 12 232,13 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав для виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження N 14-176цс18).
З метою досудового врегулювання спору АТ «Страхова компанія «Країна»звернулось до ОСОБА_1 з претензією № 63867/ІНС від 06.02.2023 року. Проте, станом як на час звернення до суду, так і на час розгляду справи кошти відповідачем на користь страхової компанії не були сплачені (а.с. 28 зворот - 29).
Оскільки відповідач не відшкодував шкоду та згідно з положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» позивач отримав право вимоги на таке відшкодування, то відповідач повинен відшкодувати шкоду позивачу у примусовому порядку.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про страхування» страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем.
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Суброгація істотно відрізняється від регресу. Основна відмінність суброгації від регресу полягає в тому, що при суброгації переходить існуюче право з усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Суброгація - це перехід прав до третьої особи на основі закону. Регрес - це право, що виникає у особи внаслідок платежу. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. Право регресу - це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов'язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу.
Таким чином, у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора, а саме, страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
При застосуванні наведених норм права підлягає врахуванню правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц: стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону № 1961-IV, з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Позивач, як страховик потерпілої особи, виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
У зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди в деліктному зобов'язанні в межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди ТОВ «Інтеграл Експрес», в порядку суброгації.
Отже, відносини між ОСОБА_1 та його страховиком ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та Законом № 1961-IV.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону № 1961 - IV встановлюють певні умови (обмеження) для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: виключно відшкодовується:
1) оцінена шкода, а розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленому у полісі (п. 22.1 ст. 22 Закону №1961- IV);
2) розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу;
3) розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (ст. 9, 12 Закону № 1961 - IV).
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961- IV передбачено, що в разі настання страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з п. 2-3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092, вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розкомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розкомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з п. 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану колісного транспортного засобу унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості колісного транспортного засобу, що виникає в процесі його експлуатації.
Відповідно до матеріалів справи встановлено, що ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»застосовано коефіцієнт фізичного зносу. Тобто, Страховик ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»діяв в межах Закону України № 1961-IV.
Аналогічні позиції, а саме щодо стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що такої різниці неодноразово висловлювався Верховний Суд у своїх постановах, зокрема: у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц, у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №522/15636/16-ц.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1,6 статті 81 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина 2 статті 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд звертає увагу, що різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме з врахуванням зносу при відшкодуванні витрат пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
За наведених обставин, саме відповідач ОСОБА_1 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити позивачу таку різницю, між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З матеріалів справи убачається, що при виплаті страхового відшкодування страхова компанія відповідача ОСОБА_1 вирахувала знос транспортного засобу, внаслідок чого і не покрила нанесений збиток відповідачем у розмірі фактичних витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу (ст.22 ЦК України.)
ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»здійснило виплату страхового відшкодування на користь позивача АТ «Страхова компанія «Країна»у розмірі визначеному ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка дорівнює вартості відновленого ремонту пошкодженого автомобіля з рахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0623 та становить 19 767,87 грн..
Різницю в сумі 12 232,13 грн. між фактичним розміром шкоди (32 000 грн., яка не спростована відповідачем та його представником) і страховою виплатою, яка повинна була виплатити страхова компаній завдавача шкоди, відповідно до вимог Закону № 1961- IV (19 767,87 грн.) повинен відшкодувати відповідач ОСОБА_1 , як винна особа, яка завдала шкоду.
При цьому, у страховика відповідача - ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»не виникло обов'язку з відшкодування вказаної різниці незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності) за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином суд відхиляє доводи представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Рашкової В.В. про те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем і з нього не потрібно стягувати заявлену позивачем суму відшкодування, як такі, що суперечать чинному законодавству України.
Суд зазначає, що саме ОСОБА_1 є належним відповідачем і саме з нього необхідно стягнути завдані збитки у розмірі 12 232,13 грн..
Представник відповідача заперечуючи проти задоволення позову не зазначено жодних конкретних та фактичних обставин які свідчать про неправильність визначеного матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу, не подано доказів на спростування доводів позивача про розмір заподіяної шкоди унаслідок ДТП, а також не заявлялось клопотань про проведення експертизи на предмет визначення заподіяних позивачеві матеріальних збитків.
Щодо клопотання про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
При вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, то з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування.
Таким чином, при субронації строк позовної давності обчислюється з моменту виникнення страхового випадку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12.03.2020).
Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №27/55(914/4078/21).
Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови № 211 починається саме з 12.03.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася і триває на цей час.
Право на позов у АТ «Страхова компанія «Країна»виникло 30.04.2021, тобто після введення карантину 12.03.2020, а тому строк позовної давності не сплив.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина відповідача встановлена та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Отже, з урахуванням викладеного вище, суд, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку про те, що позовні вимоги АТ «Страхова компанія «Країна»підлягають задоволенню і з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 12 232,13 грн..
Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 280, 284 ЦПК України, ст. 990, 1166, 1188, 1191, 1192 ЦК України, Законом України "Про страхування", Закону України "Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", -
ухвалив:
Позов Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 , ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», про відшкодування шкоди в порядку суброгації - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (04176, м. Київ, вул. Електриків, 29А, код ЄДРПОУ: 20842474) 12 232,13 грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (04176, м. Київ, вул. Електриків, 29А, код ЄДРПОУ: 20842474) 2 422,40 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.Г. Батовріна