Справа №155/1271/25
Провадження №2/155/694/25
12.11.2025 м. Горохів
Горохівський районний суд Волинської області в складі головуючого судді Санакоєв Д.Т., при секретарі судового засідання Федонюк О.М., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Головного управління Державної податкової служби у Волинській області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування (фраудаторний договір), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Волошин Сергій Анатолійович,
Короткий виклад обставин справи.
30 липня 2025 року до Горохівського районного суд Волинської області надійшов позов Головного управління Державної податкової служби у Волинській області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування (фраудаторний договір), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Волошин Сергій Анатолійович.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа підприємець 25.08.2021 року. 04.07.2025 року припинив підприємницьку діяльність. Станом на 11.07.2025 по ОСОБА_1 обліковується податковий борг по коду платежу (18050400) єдиний податок з фізичних осіб 1 320 924,10 гривень. Перебуваючи зареєстрованим ФОП ОСОБА_1
17.06.2025 подано до ДПС та добровільно задекларовано податкові зобов'язання за 2023 рік в сумі 563999,24 грн, але дана сума не сплачена, тому набула статус податкового боргу. 24.06.2025 року ФОП ОСОБА_1 надіслано податкову вимогу про наявність у нього податкового боргу в сумі 563999,24 грн та рішення про опис майна від 24.06.2025 року.
27.06.2025 року ФОП ОСОБА_1 маючи податковий борг уклав договір дарування магазину промислових товарів А-2/ Ідентифікатор об'єкта в ЄДЕССБ 01.2476938.5050495.20250625.66.0000.71, загальна площа (кв.м): 77 АДРЕСА_1 мамі ОСОБА_2 . Договір дарування, який є предметом спору, виданий 27.06.2025 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Волошиним С.А.
02.07.2025 ФОП ОСОБА_1 подано до ГУ ДПС у Волинській області та добровільно задекларовано додатково податкові зобов'язання за 2024 рік - в сумі 756 924,86 грн. 04.07.2025року припинено підприємницьку діяльність про що зроблено запис в ЄДР про припинення ФОП.
Позивач вказує, що фактично на момент укладення договору дарування магазину ОСОБА_1 мав добровільно задекларований податковий борг по якому отримав податкову вимогу та зобов'язаний був сплатити його. Вважає що, майно, на яке можна було б звернути стягнення з метою погашення податкового боргу було відчужене боржником після виникнення податкового боргу протиправно та стверджує, що укладення оспорюваного правочину містять ознаки фраудаторного правочину, оскільки відповідач відчужив майно після отримання ним податкової вимоги про стягнення заборгованості. Також вважає, що укладення договору дарування слугувало інструментом для подальшого ухилення від сплати податків.
ГУ ДПС у Волинській області у позовній заяві просить суд визнати недійсним договір дарування магазину промислових товарів ОСОБА_1 для ОСОБА_2 . Скасувати державну реєстрацію права власності на ОСОБА_2 та визначити, що ОСОБА_1 належить магазин промислових товарів.
Відповідач ОСОБА_1 29 серпня 2025 року подав до суду відзив в якому вказав, що не погоджується із позовом та вважає договір дарування законним, на момент його укладення були відсутні будь які обтяження та заборони щодо нерухомого майна. Вказує, що податкову вимогу та рішення про опис майна в податкову заставу не отримував, не був повідомлений про такі заходи, станом на 27.06.2025 року податкова застава в реєстрі обтяжень зареєстрована не була тому жодних обмежень щодо укладення договору дарування не було. Вважає, що позивач не вжив всіх заходів для погашення податкового боргу та не подав доказів відсутності грошових коштів на його рахунках. Вважає позов передчасним, та просить у його задоволені відмовити повністю.
Відповідач ОСОБА_2 02 жовтня 2025 року подала до суду відзив в якому вказала, що договір дарування є законним та таким що відповідає вимогам закону, оскільки на момент його укладення були відсутні обтяження нерухомого майна, а прийнявши дар жодних норм закону не порушила, та не мала не маті завдавати шкоди інтересам держави. Вважає не доведеним порушення інтересів позивача. Просить у задоволені позову відмовити повністю.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Волошин С.А. 16 жовтня 2025 року подав до суду клопотання в якому повідомив, що дійсно посвідчував договір дарування нерухомого майна між відповідачами та вчиняв реєстраційні дії щодо нього, при цьому використовував відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Будь-яких обтяжень чи обмежень щодо нерухомого майна (застав, іпотек та ін.) на момент укладення правочину виявлено не було. Відповідачі у ЄРБ не значились. Вказує, що нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. Жодних підстав для відмови посвідчення правочину виявлено не було.
Позиції учасників справи, їхні заяви та клопотання
Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте подав до суду письмову заяву в якій просить розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позові та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання на з'явився, проте у поданому відзиві просив розгляд справи проводити без його участі, у задоволені позову просив відмовити повністю.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання на з'явилася, однак у відзиві просила розгляд справи проводити без її участі, у задоволені позову просила відмовити повністю.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Волошин С.А.в судове засідання на з'явився, проте у поданому клопотанні просив розглядати справи у його відсутності, у задоволенні позову просив відмовити повністю.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 06.08.2025 року відмовлено у задоволені зави про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 07.08.2025 року після залишення судом позову без руху та усунення недоліків позивачем відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, витребувано докази.
Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 17.09.2025 року задоволено клопотання позивача про залучення співвідповідача.
Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 16.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що 16 червня 2025 року ОСОБА_1 подав податкову декларацію платника податку - фізичної особи - підприємця за 2023 рік відповідно до якої сума податку становить 563999,24 грн (а.с.11, 12).
Крім того 02 липня 2025 року ОСОБА_1 подав податкову декларацію платника податку - фізичної особи - підприємця за 2024 рік відповідно до якої сума податку становить 756924,86 грн (а.с.13, 14).
ГУ ДПС у Волинській області 24 червня 2025 року за №0006358-1304-0320 надіслано ОСОБА_1 податкову вимогу про наявність у нього станом на 20.06.2025 року податкового боргу в сумі 563999,24 грн та рішення про опис майна у податкову заставу від 24.06.2025 року №13233/6/03-20-13-04-06 (а.с.18, 19), які він особисто отримав 01 липня 2025 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.20).
Відповідно до інформації про наявність/відсутність заборгованості з ЄСВ/податкового боргу станом на 11.07.2025 року у ОСОБА_1 наявний податковий борг в розмірі 1320924,10 грн. Стан - припинено, але не знято з обліку (а.с.21).
За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.2025 року об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2691985907080 з типом будинок, магазин промислових товарів/А-2/, Ідентифікатор об'єкта в ЄДЕССБ 01.2476938.5050495.20250625.66.0000.71, Загальна площа (кв.м): 77, адреса: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування серія та номер 1763 виданого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Волошиним Сергієм Анатолійовичем 27 червня 2025 року був відчужений ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та здійснено державну реєстрацію права власності за індексним номером №79658583 (а.с.15-17).
Із наданих приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Волошиним С.А. на ухвалу суду доказів, встановлено, що останнім 27 червня 2025 року за №1763 було посвідчено договір дарування яким відповідно до якого дарувальник ОСОБА_1 передав безоплатно у власність обдаровуваної ОСОБА_2 , яка прийняла безоплатно у власність магазин промислових товарів/А-2/, загальною площею 77 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.59, 60).
Також судом встановлено, що вищевказаний об'єкт нерухомого майна належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14 лютого 2023 року виданого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Волошиним С.А. (а.с.61).
Окрім того, із долучених до договору дарування документів встановлено, приватним нотаріусом здійснювались заходи щодо встановлення обтяжень чи обмежень щодо речових прав, а саме: за його запитом було сформовано інформаційні довідки №433253290 та №433253553 від 27 червня 2025 року про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження щодо фізичної особи ОСОБА_1 та за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до яких право власності на магазин промислових товарів/А-2/, загальною площею 77 кв.м зареєстровано за ОСОБА_1 , відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та про державну реєстрацію обтяжень - відсутні. В Єдиному реєстрі боржників інформація щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутня. Санкційних дій в Державному реєстрі санкцій щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не знайдено (а.с.63-66).
Застосоване судом законодавство
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом закріплений в статті 67 Конституції України.
Обов'язок щодо сплати податків та зборів, порядок нарахування, строки сплати та відповідальність за порушення вимог податкового законодавства визначено у Податковому кодексі України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Статтею 19-1 Податкового кодексу України визначені функції контролюючих органів, до яких, зокрема, належать: здійснення адміністрування податків, зборів, платежів; здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
За положеннями підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п.191.1 ст.191 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (191.1.1.); звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством (191.1.45.).
Згідно з пунктом 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України).
В силу пункту 88.1 статті 88 цього Кодексу з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
За змістом п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючому органу, серед іншого, надається право: для здійснення функцій, визначених законом, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (пп.20.1.4.); у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів (пп.20.1.14.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків (20.1.18.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (20.1.19.).
Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Правовою підставою позову контролюючим органом вказано статтю 215 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова Пленуму) зазначено, що нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження №61-8593св21)).
Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі №359/12165/14-ц (провадження №61-13417св21)).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі №523/17429/20 (провадження №61-2612св23)).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі №523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі №644/5819/20 (провадження №61-1787св23)).
Верховний Суд в постановах від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18, від 24.03.2020 у справі № 704/1410/18, від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 зробив наступний висновок: "будь-який правочин, який вчиняється боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, який спрямований на обмеження його платоспроможності, має ставитися під сумнів та сам по собі набуває ознак фраудаторного правочину".
Водночас, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19.
У вказаних постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
Висновки Суду
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа підприємець.
17.06.2025 ФОП ОСОБА_1 подав до ДПС та задекларував податкові зобов'язання за 2023 рік в сумі 563999,24 грн.
24.06.2025 року ФОП ОСОБА_1 ГУ ДПС у Волинській області надіслало податкову вимогу про наявність у нього станом на 20.06.2025 року податкового боргу в сумі 563999,24 грн та рішення про опис майна від 24.06.2025 року.
Вказані податкову вимогу та рішення про опис майна ОСОБА_1 особисто отримав 01 липня 2025 року.
Спірний договір дарування, який є предметом даного позову ОСОБА_1 був вчинений 27 червня 2025 року, а отже про існування податкової вимоги та рішення про опис майна йому не було відомо, тому умислу на протиправність укладеної угоди в його діях бути не могло.
В подальшому, після відчуження об'єкту підприємницької діяльності 02.07.2025 ФОП ОСОБА_1 подав до ДПС та задекларував податкові зобов'язання за 2024 рік - в сумі 756 924,86 грн та як слідує із позовної зави 04.07.2025 року за власним рішенням припинив підприємницьку діяльність.
Надані приватним нотаріусом та досліджені судом доказами, які є належними, допустимими та в сукупності з іншими доказами дають змогу суду дійти до висновку, що на момент укладення договору дарування були відсутні будь-які заборони або обмеження щодо його укладення. Інформація про зареєстровані обтяження, іпотеку, інші речові права на нерухоме майно щодо об'єкту дарування була відсутня.
Позивач у позові зазначає, що підставою для звернення до суду є умисні дії ОСОБА_1 , які полягають у відчуженні нерухомого майна, таким чином він хотів ухилитися від виконання податкових зобов'язань
Позивачем передчасно зроблено висновок про неплатоспроможність ОСОБА_1 , без перевірки наявності у останнього іншого майна, на яке може бути звернено стягнення у разі задоволення судом позову ГУ ДПС про стягнення податкового боргу у справі про яку вказує відповідач у своєму відзиві.
Позивачем також не надано належних та допустимих доказів того, що після укладення відповідачами оспорюваного правочину у ОСОБА_1 не залишилось іншого майна, достатнього для погашення податкового боргу та не подав доказів відсутності грошових коштів на його рахунках.
Суд зазначає, що сам по собі факт укладення ОСОБА_1 договору на користь ОСОБА_2 не є свідченням того, що договір укладено саме з метою уникнення звернення стягнення на належне йому майно та ґрунтується лише на припущеннях позивача.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) У другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Еаst/Wеst Аllіаnсе Limited проти України" від 23.01.2014 (Еаst/Wеst Аllіаnсе Limited v. Ukraint, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rуsоvskуу v. Ukrain, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkуу v. Ukrain, заява №43768/07)) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).
Таким чином, суд всебічно, повно, об'єктивно розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, дійшов до висновку про відмову у задоволені позову.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача;
Враховуючи висновки суду про відмову у позові судові витрати по сплаті судового збору сплаченого за подання позовної заяви необхідно залишити за позивачем.
Керуючись ст.16 ЦК України, ст.2, 3,13,86-89, 141, 264 ЦПК України,
У задоволені позову Головного управління Державної податкової служби у Волинській області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування (фраудаторний договір), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Волошин Сергій Анатолійович- відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору сплаченого за подання позовної заяви залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Головне управління Державної податкової служби у Волинській області, адреса: м. Луцьк, Київський майдан, будинок 4, Волинська область, ЄДРПОУ 44106679.
Відповідач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Волошин Сергій Анатолійович, місцезнаходження: вул. Гетьманська, 5, м. Горохів, Луцький район, Волинська область.
Рішення в повному обсязі складено 12 листопада 2025 року.
Cуддя Горохівського районного суду
Волинської області Д.Т.Санакоєв