10 листопада 2025 року
м. Чернівці
справа № 718/2158/25
провадження № 22-ц/822/961/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Половінкіної Н. Ю., Литвинюк І. М.
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»
відповідач ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в інтересах якого діє Кожушко Владислав Олександрович, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2025 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Скорейко В. В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі - ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 .
Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 06 травня 2024 року № 1391-6369 у розмірі 30 886 гривень 98 копійок, з яких: 6 199 гривень 38 копійок - заборгованість за кредитом; 24 687 гривень 60 копійок - заборгованість за процентами.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06 травня 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 уклали електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1391-6369, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» кредит у розмірі 6 200 гривень строком на 365 календарних днів. Базовий період складає 21 календарний день.
Перебіг першого базового періоду починається з дати надання/видачі кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого базового періоду. Період кожного наступного базового періоду починається з наступної дати за датою закінчення попереднього базового періоду. Перебіг останнього базового періоду закінчується в останній день строку дії цього договору, з кінцевим терміном повернення 05 травня 2025 року.
Вказує, що відповідно до умов договору позичальниці надано кредит у розмірі 6 200 гривень, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк».
Отже, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, натомість відповідачка свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на дату звернення із цим позовом утворилась заборгованість у сумі 37 022 гривні 16 копійок, з яких: 6 199 гривень 38 копійок - заборгованість за кредитом; 30 822 гривні 78 копійок - заборгованість за процентами, чим порушуються права та інтереси ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».
Однак позивачем прийнято рішення про застосування до позичальниці ОСОБА_1 програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 6 135 гривень 18 копійок.
Короткий зміст судового рішення першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2025 року позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 06 травня 2024 року № 1391-6369 у сумі 23 465 гривень 24 копійки, з яких: 6 199 гривень 38 копійок гривень - тіло кредиту; 17 265 гривень 86 копійок - проценти за користування кредитом.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Кредитний договір в установленому законом порядку відповідачка ОСОБА_1 не оспорювала та не визнавала недійсним.
Частково задовольняючи позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», суд вважав доведеною ту обставину, що відповідачка 06 травня 2024 року отримала кредитні кошти у розмірі 6 200 гривень на підставі укладеного із позивачем договору. Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості слідує, що відповідачка частково погасила заборгованість за тілом кредиту у сумі 62 копійки.
З урахуванням наведеного позивач довів право на стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 199 гривень 38 копійок.
Однак в частині пред'явлених позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у сумі 24 687 гривень 60 копійок суд дійшов висновку, що відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки для кредитних договорів, які укладені з 24 грудня 2023 року, не повинен перевищувати 1%.
Разом з цим Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII.
Відповідно до пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Ураховуючи, що закон від 22 листопада 2023 року № 3498-IX набрав чинності 24 грудня 2023, то:
- із 25 грудня 2023 року по 23 квітня 2024 (протягом перших 120 днів) максимальний розмір денної процентної ставки за користування кредитними коштами не може перевищувати - 2,5%;
- із 24 квітня 2024 року по 22 серпня 2024 року (протягом наступних 120 днів) розмір денної процентної ставки за користування кредитними коштами не може перевищувати 1,5%.
Позивачем нараховано відсотки за період з 06 травня 2024 року по 22 серпня 2024 року, тобто в період дії пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення Закону «Про споживче кредитування» із врахуванням його обмежень, тобто не більше 1,5% розміру денної процентної ставки.
Однак з 23 серпня 2024 року по 05 травня 2025 року позивач продовжив нараховувати відсотки за денною ставкою 1,45%, хоча в цей період вже діяло положення частини п'ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 1%, що призвело до безпідставного збільшення розміру нарахованих відсотків за цей період на суму 7 421 гривня 74 копійки.
Тому сума відсотків, яка підлягає стягненню з відповідачки, складає 17 265 гривень 86 копійок.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованості за кредитним договором від 06 травня 2024 року № 1391-6369 у розмірі 30 886 гривень 98 копійок, з яких: 6 199 гривень 38 копійок - заборгованість за кредитом; 24 687 гривень 60 копійок - заборгованість за процентами.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Акцентує увагу на тому, що відповідно до пунктів 4.10 та 10.1 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою:
- стандартна процентна ставка становить 1,45% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за пільговою процентною ставкою).
- пільгова процентна ставка становить 0,01% за кожен день користування кредитом протягом першого базового періоду, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника спробувати скористатися послугами кредитодавця.
ОСОБА_1 правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористалась та продовжувала користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.
Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України.
Звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування», а саме частинами 4, 5 та 6 якими введено денну процентну ставку.
Поняття «денна процентна ставка» та «процентна ставка, встановлена договором, яка нараховується на залишок неповерненої суми кредиту», мають різну правову природу та зміст, і не повинні ототожнюватися.
Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка є репрезентативним показником для обрахунку витрат споживача і базується на припущенні, що договір залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки належним чином на умовах та у строки, визначені в договорі, процентна ставка, яка встановлена договором та нараховується на залишок не поверненої суми це ж конкретна умова договору, яка регулює порядок фактичного нарахування процентів на суму кредиту за кожен день користування кредитними коштами.
Отже, денна процентна ставка є розрахунковим показником, який враховує сукупність витрат споживача за весь строк користування кредитом, і не є окремим нарахуванням, яке здійснюється щоденно.
Станом на 06 травня 2024 року (день укладення кредитного договору № 1391-6369) законодавчо встановлено максимальний розмір денної процентної ставки у розмірі 1,50%.
Пунктом 4.19 договору передбачено, що денна процентна ставка на дату укладення цього договору складає: 1,491 процентів.
Отже, денна процентна ставка у розмірі 1,491%, яка передбачена договором, відповідає вимогам чинного законодавства та не перевищує встановлених законодавчих обмежень на момент укладення договору.
За період з 06 травня 2024 року по 26 травня 2024 року (21 день) нарахування процентів відбувалось за пільговою процентною ставкою, яка становить 0,01%, що передбачено пунктом 10.1 договору.
В свою чергу за період з 27 травня 2024 року по 05 травня 2025 року (включно) було застосовано стандартну процентну ставку у розмірі 1,45%.
Суд першої інстанції помилково застосував до нарахованої позивачем заборгованості денну процентну ставку у розмірі 1% за період 23 серпня 2024 року по 05 травня 2025 року та як наслідок позбавив позивача законного права на отримання процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного договору.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
06 травня 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 уклали договір про договір про відкриття кредитної лінії № 1391-6369 продукт «CreditKasa» (а. с. 11-20).
Відповідно до пункту 12.14 вказаного договору невід'ємною частиною вказаного договору є: 1) Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів); 2) Паспорт споживчого кредиту; 3) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором (графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України (а. с. 21-31)
Згідно з пунктом 2.2 договору кредитодавець зобов'язується на умовах строковості, зворотності, платності, надати позичальнику грошові кошти (кредит), а позичальник (клієнт) зобов'язується повернути кредит сплатити проценти за користування кредитом.
Відповідно до умов вказаного договору: сума кредиту становить 6 200 гривень (пункт 4.1 договору); строк кредитування 365 днів (пункт 4.13 договору); тип процентної ставки - фіксована (застосовується протягом всього строку дії договору) та становить 1,45% (пункт 4.10 договору).
Відповідно до пунктів 4.6, 13 договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
Кредитний договір № 1391-6369 та додатки до нього підписані ОСОБА_1 06 травня 2024 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором С6224.
06 травня 2024 року грошові кошти у сумі 6 200 гривень на виконання умов кредитного договору № 1391-6369 перераховані ОСОБА_1 на її картковий рахунок № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі LiqPay - 2458633642, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 22 липня 2025 року (а. с. 32-35).
Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 06 травня 2024 року № 1391-6369, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 14 липня 2025 року складає 37 022 гривні 16 копійок, з яких: 6 199 гривень 38 копійок - заборгованість за кредитом; 30 822 гривні 78 копійок - заборгованість за процентами (а. с. 36-38).
Як встановлено судами, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» прийнято рішення про застосування до позичальниці ОСОБА_1 програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 6 135 гривень 18 копійок.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору від 06 травня 2024 року № 1391-6369 в електронній формі
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що:
- кредитний договір від 06 травня 2024 року № 1391-6369 та додатки до нього, які є його невід'ємною частиною, між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 підписано останньою одноразовим ідентифікатором С6224;
- у договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання;
Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору та додатків, які є його невід'ємною частиною.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідачки з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останньою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів
Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з умов кредитного договору від 06 травня 2024 року № 1391-6369, зокрема пунктів 4.6, 13 договору кредит у сумі 6 200 гривень підлягає перерахунку на картковий рахунок позичальниці.
При цьому відповідачкою при оформленні заявки на отримання кредиту вказано наступні реквізити електронного платіжного засобу (карткового рахунку) - № НОМЕР_1 .
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, факт перерахування кредитних коштів у сумі 6 200 гривень підтверджено довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 22 липня 2025 року, з якої слідує, що 06 травня 2024 року кошти у вказаній сумі перераховані ОСОБА_1 на її картковий рахунок № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі LiqPay - 2458633642.
Як вбачається із змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідачки з маскою, а саме, № НОМЕР_1 . Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самої відповідачки або за її згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).
Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу)
Відповідачкою при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу), але відповідно до вищенаведеного Положення позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Отже, на підтвердження перерахування відповідачці коштів, до суду надано довідку про перерахування суми кредиту.
У цій частині колегія суддів враховує, що первинні банківські документи по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений законом.
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку ОСОБА_1 фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.
Також як вбачається з матеріалів справи відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій, проте факт отримання кредитних коштів не оспорювала, доказів на спростування цієї обставини не надавала.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність обставини перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів за договором від 06 травня 2024 року № 1391-6369.
Щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 06 травня 2024 року № 1391-6369
Як зазначалося вище, згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частково задовольняючи позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», суд вважав доведеною ту обставину, що відповідачка 06 травня 2024 року отримала кредитні кошти у розмірі 6 200 гривень на підставі укладеного із позивачем договору. Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості слідує, що відповідачка частково погасила заборгованість за тілом кредиту у сумі 62 копійки.
За відсутності в матеріалах справи доказів іншого розміру заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів погоджується із тим, що позивач довів право на стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 199 гривень 38 копійок.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами укладеного між сторонами 06 травня 2024 року кредитного договору (пункт 4.10 договору), нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою:
- стандартна процентна ставка становить 1,45% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за пільговою ставкою).
Також сторони в розділі 10 кредитного договору від 06 травня 2024 року № 1391-6369 передбачили, що до позичальника застосовується програма лояльності, яка передбачає можливість сплати процентів за користування кредитом за пільговою процентною ставкою, яка становить 0,01%, та застосовується протягом першого базового періоду (21 день).
Колегія суддів надаючи оцінку спірним правовідносинам виходить із наступного.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».
Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що кредитний договір № 1391-6369 укладено 06 травня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п'ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Разом з цим пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Отже, на підставі частини п'ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 не може перевищувати 1%.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі
№ 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.
Оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період перших 120 днів з 24 грудня 2023 року до 21 квітня 2024 року (включно) максимальний розмір денної процентної ставки складає 2,5%, в період наступних 120 днів з 22 квітня 2024 року до 19 серпня 2024 року (включно) - 1,5%, а з 20 серпня 2024 року - 1%.
В зв'язку з цим суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що обмеження стосовно розміру процентної ставки слід застосовувати з 25 грудня 2023 року, оскільки пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення Закону «Про споживче кредитування» такі обмеження встановлено тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким є 24 грудня 2023 року.
Зазначене узгоджується із пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, відповідно до якого цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Закон № 3498-ІХ опубліковано 23 грудня 2023 року в офіційному виданні Голос України № 50, а тому датою набрання його чинності є 24 грудня 2023 року.
При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється в тому числі і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.
А тому умови кредитного договору, які встановлюють денну проценту ставку у розмірі, що перевищує встановлений Законом України «Про споживче кредитування» гранично допустимий її розмір, є нікчемними у відповідній частині.
З цих підстав помилковими є доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування процентної ставки у розмірі 1,45% протягом всього строку кредитування.
При цьому колегія суддів враховує, що частинами другою та третьою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» додатково визначається, що до загальних витрат за споживчим кредитом, які враховуються при обчисленні денної процентної ставки, не включаються платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит.
З цими положеннями узгоджуються зміст підпункту 11 частини першої статті 12 та підпункту 9 частини третьої статті 9 цього ж Закону, відповідно до яких на кредитодавця покладено обов'язок до укладення договору про споживчий кредит попередити позичальника про наслідки прострочення виконання зобов'язань із сплати платежів, у тому числі щодо розміру неустойки, процентної ставки, інших платежів, що застосовуються чи стягуються у разі невиконання ним зобов'язань за договором про споживчий кредит. Якщо такі умови позичальником узгоджені та сторонами укладено договір про споживчий кредит, то у змісті цього договору містяться положення, які визначають наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит.
Разом з цим умови укладеного між сторонами кредитного договору (пункту 4.10) про нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 1,5% (стандартна процентна ставка), яка застосовується протягом всього строку дії договору, не можуть вважатися мірою відповідальності позичальника за прострочення виконання зобов'язань із сплати платежів, а тому на таку умову поширюються обмеження частини п'ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки, який не може перевищувати 1%, починаючи з 20 серпня 2024 року.
Проте, як вбачається зі змісту договору, зокрема пункту 4.19, денна процентна ставка становить 1,491%, що не відповідає вимогам закону.
Верховний Суд у постанові від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16 (провадження № 61-3985св24), виходячи із положень частини першої статті 81 ЦПК України дійшов висновку, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Суд першої інстанції помилково виходив із того, що початком періоду, з якого денна процентна ставка не може перевищувати 1%, є 23 серпня 2024 року. Крім цього суд хоча й прийшов до висновку про безпідставність нарахування процентів за користування кредитом у сумі 7 421 гривня 74 копійки, проте не навів у цій частині детального розрахунку та не врахував обставину прощення боргу позивачем, яка в даному випадку має істотне значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне здійснити власний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 травня 2024 року у частині нарахування процентів за користування кредитом, який повинен бути здійснений наступним чином:
- за період з 06 травня 2024 року по 26 травня 2024 року (21 день) - 6 200 х 0,01% х 21 = 13 гривень 02 копійки.
Разом з цим як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 25 травня 2024 року на виконання умов договору здійснено платіж у сумі 13 гривень 02 копійки, з яких 12 гривень 40 копійок пішли на погашення процентів за користування кредитом, а 62 копійки - на погашення тіла кредиту.
Внаслідок наведено з 25 травня 2024 року тіло кредиту склало 6 199 гривень 38 копійок, а заборгованість за процентами за вказаний період - 62 копійки.
- за період з 27 травня 2024 року по 19 серпня 2024 року (85 днів) - 6 199,38 х 1,45% х 85 = 7 640 гривень 73 копійки;
- за період з 20 серпня 2024 року по 05 травня 2025 року (259 днів) - 6 199,38 х 1% х 259 = 16 056 гривень 39 копійок.
Також як вбачається із розрахунку заборгованості 15 червня 2024 року відповідачкою здійснено платіж у сумі 100 гривень, які зараховані на погашення процентів за користування кредитними коштами.
Зважаючи на зазначене, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 травня 2024 року у частині процентів за користування кредитом становив 23 597 гривень 74 копійки (0,62 + 7 640,73 + 16 056,39 - 100,00).
Як встановлено судами, позивачем прийнято рішення про застосування до позичальниці ОСОБА_1 програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 6 135 гривень 18 копійок.
Відповідно до статті 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Аналіз статті 605 ЦК України свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов'язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.
У справі, що переглядається, прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора. Недійсність такого одностороннього правочину законом прямо не встановлена, а тому в аспекті положень частини 1 статті 204 ЦК України такий правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.
Зазначений висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 758/2990/17 (провадження № 61-6756св22).
З урахуванням викладеного, загальна сума заборгованості за процентами підлягає зменшенню на суму прощеного боргу і становить 17 462 гривні 56 копійок (23 597,74 - 6 135,18).
З урахуванням вищевикладеного, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 травня 2024 року складає 23 661 гривня 94 копійки, з яких: 6 199 гривень 38 копійок - тіло кредиту; 17 462 гривні 56 копійок - проценти за користування кредитом.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 11 вересня 2025 року частково ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину відповідно до змісту цієї постанови.
Також підлягає зміні резолютивна частина рішення від 11 вересня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості із викладенням її в наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 06 травня 2024 року № 1391-6369 у сумі 23 661 гривня 94 копійки, з яких: 6 199 гривень 38 копійок - тіло кредиту; 17 462 гривні 56 копійок - проценти за користування кредитом».
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір за подання в електронній формі позовної заяви у сумі 2 422 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 07 серпня 2025 року № 75101 (а. с. 10).
За подання в електронній формі апеляційної скарги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 3 633 гривні 60 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 25 вересня 2025 року № 1914.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 задоволено частково на 76,61% (23 661,94 / 30 886,98 х 100).
З урахуванням викладеного з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4 639 гривень 50 копійок (2 422,40 + 3 633,60) х 76,61%).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Ухвалив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2025 року відповідно до змісту цієї постанови.
Резолютивну частину рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості змінити, виклавши її в наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 06 травня 2024 року № 1391-6369 у сумі 23 597 (двадцять три тисячі п'ятсот дев'яносто сім) гривень 94 копійки, з яких: 6 199 гривень 38 копійок - тіло кредиту; 17 462 гривні 56 копійок - проценти за користування кредитом».
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4 639 (чотири тисячі шістсот тридцять дев'ять) гривень 50 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 10 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Наталія ПОЛОВІНКІНА
Ірина ЛИТВИНЮК