13 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 638/17269/25
провадження № 22-ц/818/5270/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Тичкової О.Ю.,
суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
сторони справи:
заявник - ОСОБА_1
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Власенка Вадима Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2025 року у складі судді Гребенюк В.В.,-
У вересні 2025 року ОСОБА_3 ,, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі від заробітку платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів та не менше 50% прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 04.09.2025 до повноліття дитини.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2025 року у задоволені заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що згідно з відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) боржника.
Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не враховував, що у заявником булі надана інформація про реєстрацію боржника, фактичне місце проживання, номер телефону та інші контакти дані, не дивлячись на це, суд мав право витребувати додаткову інформацію.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що з відповіді №1743148 від 05.09.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що наданими ідентифікаційними даними особу ОСОБА_2 не знайдено (а.с. 22).
Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції колегія суддів враховує таке.
Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Так, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Відповідно до ст. 162 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Статтею 163 ЦК України передбачено вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.
У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.
У заяві про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів зазначено місце фактичного проживання боржника: АДРЕСА_1 та адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
На запит апеляційного суду від 27.10.2025 до Єдиного державного демографічного реєстру у відповіді №1934837 надано інформацію про те, що за наданими ідентифікаційними даними особу ОСОБА_2 не знайдено.
Установивши, що із зазначеної в заяві та отриманої інформації не можливо встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання боржника, суд першої інстанції обґрунтовано, відмовив у видачі судового наказу.
Відповідно до статті 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
За загальним правилом частини 1статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Разом з тим частиною 9 ст. 165 ЦПК України, яка є спеціальною у даних правовідносинах, встановлено що, у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Аналіз зазначених норм процесуального закону дає підстави для висновку, що приписи ч.9 ст.165 ЦПК України є спеціальною нормою, якою встановлена окрема імперативна підстава для відмови у видачі судового наказу, що не суперечить положенням ст.162 ЦПК України, оскільки йдеться не про порушення правил підсудності (п. 9 ч. 1 ст.165 ЦПК України), а про неможливість отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) боржника (фізичної особи).
Отже, зважаючи на визначений процесуальним законом порядок розгляду та звернення до виконання судового наказу, обов'язковою умовою для його видачі є встановлення зареєстрованого місця проживання фізичної особи - боржника.
Висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу на підставі ст. 165 ЦПК України відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки у заяві про видачу судового повинно бути зазначено: ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), проте отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) боржника.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що за положеннями ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Тобто, в даному випадку стягувач, встановивши інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника, не позбавлений можливості звернутись до суду з повторною заявою про видачу судового наказу або з позовною заявою в порядку спрощеного позовного провадження.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що у разі відсутності відомостей про зареєстроване місце проживання або перебування боржника вимоги ст. 169 ЦПК України виконати неможливо, а судовий наказ не набирає законної сили згідно ст. 172 ЦПК України, що нівелює взагалі сенс виданого судового наказу.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення складений 13.11.2025
Головуючий О. Ю.Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П.Пилипчук