Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/720/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.307 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
11.11.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 04 листопада 2025 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Кіровограда, з повною загальною середньою освітою не одружений, не працює, фактично проживаєАДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимий,
продовжено строк тримання під на 60 днів, тобто до 02.01.2026 року включно, з визначенням розміру застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 302 800 гривень, зазначеній в ухвалі Кропивницького апеляційного суду від 24.09.2025 року,
В провадженні Фортечного районного суду м. Кропивницького перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024120000000292 про обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.1 ст.209, ч.1 ст.306 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України.
В судовому засіданні суду першої інстанції прокурором заявлено клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та продовження строку обов'язків, передбачених запобіжним заходом у виді застави, відносно обвинуваченого ОСОБА_9 .
Ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького від 04 листопада 2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та продовження строку обов'язків, передбачених запобіжним заходом у виді застави, відносно обвинуваченого ОСОБА_9 .
Продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 02.01.2026 року включно. Умови внесення визначеної застави обвинуваченому ОСОБА_8 , у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 302 800 гривень, зазначені в ухвалі Кропивницького апеляційного суду від 24.09.2025 року - залишено без змін.
Також цією ж ухвалою продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та продовжено застосування покладених на обвинуваченого ОСОБА_9 рішення стосовно яких не оскаржується.
Судове рішення мотивоване тим, що ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького від 27.05.2025 року обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням в разі внесення вказаними обвинуваченими застави обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України. Обвинуваченим ОСОБА_9 була внесена застава у сумі 454200 грн., у зв'язку з чим останнього було звільнено з ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор».
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 24.09.2025 року обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_8 зменшено розмір застави. Обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням в разі внесення вказаними обвинуваченими застави обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів проти здоров'я населення, зокрема, ОСОБА_9 також обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину у сфері господарської діяльності, а ОСОБА_11 - тяжкого злочину проти громадської безпеки. При цьому ОСОБА_8 раніше судимий та обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень під час іспитового строку. Обвинувачені офіційно непрацевлаштовані, не мають стійких соціальних зв'язків.
При цьому докази у кримінальному провадженні не досліджувалися у повному обсязі, свідки не допитувалися.
Таким чином, із врахуванням обставин, передбачених ст.178 КПК України, які наведені раніше, оцінюючи суворість можливого покарання обвинувачених, тяжкість висунутого обвинувачення, суд приходить до висновків щодо існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, згідно з якими обвинувачені ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, а обвинувачений ОСОБА_9 , у разі не продовження строку покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, можуть переховуватися від суду, впливати на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Вищезазначені обставини є необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в триманні обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 під вартою та продовженні строку обов'язків, передбачених запобіжним заходом у виді застави, ОСОБА_9 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині визначення розміру застави ОСОБА_8 та постановити нову ухвалу, якою зменшити розмір застави до мінімального 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що всудове засідання вони надавали довідку про те, що матір ОСОБА_12 отримує лише 3000 грн./місяць як соціальну допомогу, що підтверджує її скрутне матеріальне становище.
Крім того, на утриманні матері ОСОБА_8 також перебуває неповнолітня дитина. Вказане підтверджує, що розмір застави є непосильним.
Також вони надали довідку про відсутність у власності в матері ОСОБА_8 нерухомого майна, вона не працює та не отримує дохід. Вказує, що платоспроможність з ОСОБА_8 та його матері значно нижча від розміру визначеної застави.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які просили зменшити розмір застави, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу залишити без змін, дослідивши матеріали клопотання і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_8 обвинувачення у вчинені кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування кримінального провадження доказами, а саме: протоколами про результати проведення НСРД; протоколами обшуків від 16.10.2024; висновками судових експертиз матеріалів речовин та виробів; показаннями свідків та іншими матеріалами.
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_13 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. Отже, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_8 на свободу.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватими, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування від суду.
Ризик переховування ОСОБА_8 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так санкція ч. 3 ст. 307 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна.
Наведені обставини вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом дляпереховування ОСОБА_8 від суду.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_8 можуть здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 добре зазнає, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримування ОСОБА_8 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Відповідно до позиції Європейського Суду, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), §61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).
Також, ОСОБА_8 може вчинити нові подібні кримінальні правопорушення, оскільки останній не працевлаштованийта постійного джерела заробітку не має.
Окрім того, ОСОБА_8 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду, вливати на потерпілу та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_8 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
На переконання колегії суддів не спростовано висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та зазначених ініціатором клопотання доводів на підтвердження їх обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені, як на переховування його від суду, вплив на свідків, а також вчинення нових кримінальних правопорушень.
В той же час, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить виконанням обвинуваченим ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
А тому, належна поведінка обвинуваченого ОСОБА_8 не може бути забезпечена шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, незаконного впливу на свідків, а також вчинення нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінальних правопорушень а також, те, що ОСОБА_8 , раніше судимий, не працевлаштований, не має сталих джерел доходу, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корисливого злочину колегія суддів вважає доцільним застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Що старується доводів апеляції про зменшення розміру застави необхідно зазначити наступне.
Частиною 3 ст. 183 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Однак відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Ухвалою Фортечного районного суду м.Кропивницького від 27.05.2025 року обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням в разі внесення вказаними обвинуваченими застави обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України. Обвинуваченим ОСОБА_9 була внесена застава у сумі 454200 грн., у зв'язку з чим останнього було звільнено з ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор».
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 24.09.2025 року обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_8 зменшено розмір застави. Обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням в разі внесення вказаними обвинуваченими застави обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В пункті 1ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що позбавлення свободи - захід настільки суровий, що виправдати його можна лише у разі, коли інші, менш суворі заходи були розглянуті й визнані недостатніми для того, щоб забезпечити особисті або державні інтереси, які вимагають такого тримання під вартою.
Частиною 5 ст. 182 КПК України закріплені межі розміру застави залежно від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину, зокрема розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Разом з тим, із статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в цілому та її третього пункту вбачається, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (пункт 42 рішення ЄСПЛ у справі «Musucv.Moldova» від 06.11.2007, заява №42440/06, та пункт 139 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Макаров проти Росії від 12.04.2009, заява № 15217/07). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (пункт 79 рішення ЄСПЛ у справі «Mangourasv. Spain»).
З огляду на наведене, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
На думку апеляційного суду, при визначенні розміру застави, суддею дотримано вимоги, встановлені ст.ст. 177, 178, 182 КПК України, та позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
В даному випадку, за вказаних обставин справи, а саме обґрунтованості обвинувачення, зменшення розміру застави судом апеляційної інстанції з 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб до 100, а також законодавчої визначеної можливості взагалі не визначати розмір застави до даної категорії справ, колегія суддів приходить до висновку, що визначення застави в розмірі 100 прожитковим мінімумам для працездатних осіб не є надмірним та забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та утримувала б
ОСОБА_8 від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 04 листопада 2025 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено строк тримання під на 60 днів, тобто до 02.01.2026 року включно, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4