Іменем України
21 жовтня 2025 року м. Кропивницький
справа № 401/2981/24
провадження № 22-ц/4809/1308/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорова С. М., Чельник О. І.,
за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд»,
фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Андріянова С. М.) від 29.05.2025 та додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Андріянова С. М.) від 16.06.2025,
1.Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 представник позивачів, від імені яких діє представник - адвокат Сичов Антон Юрійович, звернулися до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - відповідач1) та ОСОБА_3 (далі - відповідач 2), в якому просили про таке:
-розірвати Попередній договір купівлі-продажу квартири від 17.09.2020, укладений між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (майбутній продавець) та ОСОБА_1 й ОСОБА_2 (майбутній покупець), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лищук Л. А, зареєстрований в реєстрі за № 5660;
-стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 330 000,00 грн внесеної предоплати за договором;
-стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_2 штраф в розмірі 982353,61 грн внесеної предоплати за договором;
-стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 5 000 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17.09.2020 ПрАТ «ХК «Київміськбуд» (Майбутній Продавець) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (Майбутні Покупці) уклали попередній договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони домовилися в майбутньому укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , 6 пусковий комплекс, І черга будівництва на об'єкті: «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торговельного та соціально-побутового призначення» на АДРЕСА_2 .
На виконання умов вказаного договору ОСОБА_1 сплатила на рахунок ПрАТ «ХК «Київміськбуд» 330000,00 грн, а ОСОБА_2 - 982353,61 грн.
Станом на день звернення до суду об'єкт будівництва в експлуатацію не введено, будівельні роботи не розпочаті, тому на підставі п. 4.7 попереднього договору від 17.09.2020 позивачі прийняли рішення про відмову від попереднього договору та направлено на адресу відповідача1 повідомлення про розірвання попереднього договору. У цьому повідомленні було вказано про відмову позивачів від попереднього договору купівлі-продажу квартири та запрошено представника ПрАТ «ХК «Київміськбуд» для підписання договору про розірвання попереднього договору до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лищук Л.А. на 02.10.2024 о 16:00, а також викладено вимогу про повернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплачених коштів за вказаними ними банківськими реквізитами. Представник ПрАТ «ХК «Київміськбуд» до нотаріуса так і не прибув, відповідач1 кошти позивачам не повернув.
Позивачі стверджують, що таким чином відповідач №1 порушує їх права на односторонню відмову від попереднього договору, а тому вони вимушені звернутися до суду з вимогами про розірвання договору та повернення сплачених ними коштів. При цьому позивачі вказали, що передбачений п. 4.8 попереднього договору на випадок розірвання договору штрафу в розмірі 5% не підлягає сплаті так, як позивачі не допустили порушень умов попереднього договору.
Крім того, 05.06.2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 уклали з ФОП ОСОБА_3 оговір про надання консультаційних послуг за умовами якого відповідач2 зобов'язався провести експертизу документів наданих ПрАТ «ХК «Київміськбуд», аналіз умов договору з ПрАТ «ХК «Київміськбуд» та надати висновок про безпечність вкладення кошти в будівництво квартири АДРЕСА_1 , 6 пусковий комплекс, І черга будівництва на об'єкті: «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торговельного та соціально-побутового призначення» на АДРЕСА_2 та відповідність інтересам замовників. Цей договір виконано, але, як з'ясувалося, попередній договір з ПрАТ «ХК «Київміськбуд» не відповідає інтересам позивачів, оскільки в ньому не вказано конкретний строк виконання договору і як наслідок будівництво так і не розпочалося. Тому, на думку позивачів, наданий їм відповідачем2 позитивний висновок про те, що укладення договору з ПрАТ «ХК «Київміськбуд» буде відповідати інтересам позивача є хибним, тому, відповідно до п. 8 договору від 05.06.2021, позивачі просять суд стягнути з відповідача штраф на їх користь по 5000,00 грн кожному за неналежне виконання умов договору.
2. Короткий зміст рішення суду
2.1. Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.05.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» задоволено.
Суд розірвав попередній договір купівлі-продажу квартири від 17.09.2020, укладений між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (майбутній продавець) та ОСОБА_1 (майбутній покупець 1), ОСОБА_2 (майбутній покупець 2), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лищук Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 5660. Стягнув з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 330000,00 грн внесеної передоплати за договором. Стягнув з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_2 982353,61 грн внесеної передоплати за договором.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення штрафу суд відмовив за їх безпідставністю.
В порядку розподілу судових витрат суд стягнув з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» в дохід держави судовий збір у розмірі 13123,54 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що ПрАТ «ХК «Київміськбуд» допустило істотні порушення попереднього договору, та внаслідок завданої вказаними діями шкоди, позивачі значною мірою були позбавлені того, на що вони розраховували при укладенні договору, а тому позовна вимога про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири від 17.09.2020 є доведеною та обґрунтованою.
Суд, спираючись на свій висновок про розірвання попереднього договору, визнав, що позивачі довели підстави для стягнення з ПрАТ «ХК «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 330000,00 грн, а на користь ОСОБА_2 - 982353,61 грн фактично сплачених ними грошових коштів, без вирахування штрафу в розмірі 5% від суми, внесеної за договором. Суд зазначив, що за змістом попереднього договору від 17.09.2020 вирахування штрафу в розмірі 5% від суми, внесеної за цим договором, застосовується у випадку якщо сторони без звернення до суду уклали між собою договір про розірвання попереднього договору. Проте, у справі встановлено, що ПрАТ «ХК «Київміськбуд» самоусунувся від укладення такого договору з позивачами.
Крім того, аналізуючи позовні вимоги до ФОП ОСОБА_3 , суд дійшов висновку, що позивачі не довели факт укладення договору з відповідачем та неналежного його виконання останнім, а тому вимоги позивачів про стягнення з відповідача2 неустойки є безпідставними.
2.2. Додатковим рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.06.2025 суд стягнув з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22000,00 грн, а на користь ОСОБА_2 - 64835,32 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий суд вказав, що в основному рішенні від 29.05.2025 він не вирішив повною мірою питання про судові витрати, а тому слід ухвалити додаткове рішення про розподіл витрат позивачів на професійну правничу допомогу.
Суд виснував, що розмір понесених позивачами витрат на правничу допомогу адвоката у цій справі доведено доказами, а тому, враховуючи, що раніше суд вже задовольнив позовні вимоги, тому ці судові витрати підлягають компенсації коштом відповідача1.
3. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
3.1. Відповідач1 Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» подало до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.05.2025 в частині задоволених позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ухвалення нового рішення про відмову в їх задоволенні.
Вимоги апелянта обґрунтовані тим, що суд, на думку апелянта, грубо порушив норми процесуального та матеріального права.
Зокрема, суд не врахував, право на розірвання договору в односторонньому порядку не передбачено умовами попереднього договору. Натомість розірвання договору можливе за домовленістю сторін шляхом укладення відповідного договору, але позивач не дотримався такого порядку та передчасно подано позов до суду.
Відповідач звертає увагу суду, що у попередньому договорі купівлі-продажу квартири відсутня інформація щодо строку введення в експлуатацію об'єкта, компанія не повідомляла про зупинення своєї діяльності, натомість робить все можливе, щоб якомога швидше здійснювати будівельні роботи на даному об'єкті та ввести його в експлуатацію.
Крім того, відповідно до п. 4.8 попереднього договору на випадок відмови майбутнього покупця від договору шляхом його розірвання, продавець зобов'язаний повернути сплачені йому кошти за вирахуванням передбаченого договором штрафу в розмірі 5 % від внесеної суми коштів. Отже, суд це до уваги не взяв та безпідставно задовольнив пред'явлені до нього грошові вимоги позивачів у повному обсязі.
Також апелянт вказав, що правова позиція суду першої інстанції у цій справі суперечить висновкам Київського апеляційного суду, який відмовив у задоволені аналогічного позову до ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» у справі № 757/382020/23.
3.2. Відповідач1 Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» подало до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу апеляційної скарги на додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.06.2025 в частині стягнення з відповідача1 на користь позивачів витрат на правничу допомогу, просить скасувати це судове рішення.
Вказує, що представник відповідача1 подав до місцевого відзив в як заперечив проти заявленого позивачем до відшкодування розміру судових витрат, але суд не дав належної оцінки цим його запереченням.
Суд не був зобов'язаний присуджувати позивачу компенсацію усіх його витрат у цій справі, адже розмір гонорару адвоката є завищеним порівняно з ринковими цінами на адвокатські послуги.
До того ж спір не є складним, від представника позивачів не потребувалося значних витрат часу та значного обсягу робіт, а тому присуджена компенсація усіх витрат позивачів на оплату допомоги адвоката не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат в умовах воєнного часу та складності ведення господарської діяльності підприємств.
4. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
4.1. Позивач ОСОБА_2 , від імені якого діє представник - адвокат Сичова А. Ю., подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційні скарги. В ньому він просить апеляційні скарги ПрАТ «ХК «Київміськбуд» залишити без задоволення, а рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.05.2025 та додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.06.2025 залишити без змін. Вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними (Т. 2, а. с. 10).
4.2. Відповідач ОСОБА_3 подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому викладено незгоду з доводами ПрАТ «ХК «Київміськбуд».
4.3. Від позивачки ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
5. Короткий зміст пояснень сторін у судовому засіданні 21.10.2025
Апелянт (відповідач1) Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» повідомлене належним чином про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (судової повістки-повідомлення) в особистий електронний кабінет відповідача1 в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС. Представник апелянта в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомлений.
Позивач ОСОБА_2 повідомлений про час, даті та місце розгляду справи, але особисто в судове засідання не з'явився. Його представник - адвокат Сичова А. Ю. апеляційну скаргу не взнав, просив залишити її без задоволення.
Позивачка ОСОБА_1 повідомлена належним чином про час, даті та місце розгляду справи (Т. 2, а. с. 35), але в судове засідання не з'явилася.
Відповідач2 ФОП ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнав, висловив думку про відсутність підстав для її задоволення.
6. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ст. 367, ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
У цій справі один з відповідачів, а саме ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», оскаржує рішення суду від 29.05.2025 в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до цього відповідача, а також додаткове рішення суду від 16.06.2025.
Натомість рішення від 29.05.2025 в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення штрафів учасниками справи не оскаржується, а тому, з огляду на диспозитивність цивільного судочинства та межі оскарження судових рішень, колегія суддів апеляційного суду на підставі ст. 367 ЦПК України переглядає справу лише в межах оскарження.
Перевіривши доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду, в оскаржуваній його частині, та додаткове рішення - без змін.
7. Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:
17.09.2020 ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» (Майбутній Продавець) уклало з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Майбутні Покупці) укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири (далі - Попередній договір), за умовами якого Сторони домовилися в майбутньому укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 черга будівництва в об'єкті «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торговельного та соціально-побутового призначення» на АДРЕСА_2 .
Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лищук Л.А. та зареєстрований в реєстрі за № 5660 (Т. 1, а. с. 36 - 39).
Пунктом 4.7. Попереднього договору від 17.09.2020 передбачено, що до прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію Майбутні Покупці мають право відмовитися від Договору шляхом його розірвання, про що Сторонами укладається відповідний Договір про розірвання. За таких умов, цей Договір вважається розірваним в повному обсязі з моменту підписання відповідного Договору про розірвання. В такому випадку Майбутній Продавець повертає Майбутнім Покупцям на банківські рахунки, що зазначений Майбутніми Покупцями у Договорі про розірвання, кошти протягом 60-ти банківських днів з дня підписання Договору про розірвання, за вирахуванням штрафу в розмірі 5% від суми, внесеної за цим Договором 18.09.2020 на підставі Попереднього договору ОСОБА_1 шляхом переказу коштів на рахунок ПрАТ «ХК «Київміськбуд» сплатила 330000,00 грн, що підтверджується відповідною квитанцією (Т. 1, а. с. 27).
З 18.09.2020 по 18.05.2021 на підставі Попереднього договору ОСОБА_2 шляхом здійснення дев'яти переказів коштів на рахунок ПрАТ «ХК «Київміськбуд» сплатив загалом 982353,61 грн, що підтверджується відповідними квитанціями (Т. 1, а. с. 18 - 26).
Станом на час звернення позивач з позовом до суду (16.10.2024) будівельні роботи щодо будівництва квартири відповідачем1 не розпочато.
У вересні 2024 року відповідно до п. 4.7 Попереднього договору ОСОБА_1 й ОСОБА_2 ухвалили спільне рішення про відмову від цього договору, а тому надіслали на адресу ПрАТ «ХК «Київміськбуд» лист у якому вони:
1) повідомили ПрАТ «ХК «Київміськбуд» про відмову від Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 17.09.2020, укладеного між ПрАТ «ХК «Київміськбуд» (Майбутній Продавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (Майбутні Покупці);
2) запросили ПрАТ «ХК «Київміськбуд» направити уповноваженого представника для підписання Договору про розірвання Попереднього договору та для нотаріального посвідчення Договору про розірвання Попереднього договору до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лищук Л. А.;
3) просили здійснити всі розрахунки з ними щодо повернення сплачених коштів у визначені Попереднім договором строки, зазначивши власні банківські реквізити (Т. 1, а. с. 28 - 31).
ПрАТ «ХК «Київміськбуд» одержано вказаний лист про розірвання Попереднього договору, що відповідач1 визнав у своєму відзиві на позов.
Проте, ПрАТ «ХК «Київміськбуд» свого уповноваженого представника до нотаріуса не направило, про що нотаріусом складено відповідне свідоцтво від 02.10.2024 (Т. 1, а. с. 33), сплачені раніше позивачами кошти не повернув.
9. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
9.1. Щодо апеляційної скарги на рішення Світловодського міськрайонного суду від 29.05.2025.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 2 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частинами 1, 2 п. 1 ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов?язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Попередній договір щодо купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва або майбутнього об'єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню.
Сторона, яка не обґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Будь-які платежі на підтвердження зобов'язання за попереднім договором щодо купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва або майбутнього об'єкта нерухомості, а також встановлення інших фінансових зобов'язань сторін, крім штрафних санкцій, за попереднім договором купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва або майбутнього об'єкта нерухомості не допускаються.
Відповідно до ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз зазначених норм матеріального свідчить про те, що якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору в односторонньому порядку і зацікавленою стороною дотримано порядок його розірвання, він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором.
Згідно з частинами 1 - 3 ст. 12, частинами 1 - 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Наявними у справі доказами підтверджується, що 17.09.2020 ПрАТ «ХК «Київміськбуд» (Майбутній продавець) уклало з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Майбутні покупці) Попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лищук Л. А. та зареєстрований в реєстрі за № 5660.
За умовами цього Попереднього договору сторони зобов'язуються в строк та умовах визначених цим договором, укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , І черга будівництва на об'єкті : «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торговельного та соціально-побутового призначення» на АДРЕСА_2 .
За змістом п. 1.2. Попереднього договору, основний договір сторони зобов'язуються укласти протягом 6 (шести) календарних місяців із дня отримання Майбутнім продавцем поштової адреси будинку, в якому знаходиться майно та за умови виконання майбутнім покупцем вимог п. 1.4. та 1.5. цього договору.
Пунктом 1.4. Попереднього договору Майбутній покупець зобов'язаний сплатити майбутньому продавцю вартість майна, зазначену у п. 2.2. цього договору, протягом п'яти банківських днів з дня укладення цього Договору.
Відповідно до п. 1.5. Попереднього договору кінцеві розрахунки між сторонами здійснюються після обмірів суб'єктом господарювання, що проводить технічну інвентаризацію, та отримання майбутнім продавцем технічного паспорту на майно, відповідно до фактичної площі майна, виходячи з вартості 1 кв.м, визначеної в п. 2.2. цього договору.
На дату підписання цього договору вартість майна складає 1302301,18 грн, без ПДВ, виходячи із вартості 1 кв. м - 20 984,55 грн (п. 2.2. Попереднього договору).
На підставі умов Попереднього договору від 17.09.2020 ОСОБА_1 переказала на рахунок ПрАТ «ХК «Київміськбуд» 330 000 грн, а ОСОБА_2 - 982 353 грн.
Пунктом 4.7. Попереднього договору передбачено, що до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію майбутній покупець має право відмовитися від договору шляхом його розірвання, про що сторонами укладається відповідний договір про розірвання.
За таких умов, цей договір вважається розірваним в повному обсязі з моменту підписання відповідного договору про розірвання. В такому випадку майбутній продавець повертає майбутньому покупцеві на банківський рахунок, що зазначений майбутнім покупцем у договорі про розірвання, кошти протягом 60-ти банківських днів з дня підписання договору про розірвання, за вирахуванням штрафу в розмірі 5% від суми, внесеної за цим договором.
Аналіз пункту 4.7. Попереднього договору свідчить про те, що майбутній покупець до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію наділений правом на відмову від договору, шляхом його розірвання.
Матеріали справи не містять доказів того, що об'єкт будівництва був прийнятий в експлуатацію, а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 реалізували своє право, передбачене п. 4.7. Попереднього договору, на розірвання договору, звернувшись до суду з відповідним позовом.
У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 727/898/19 зазначено, що односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
Встановивши, що умовами договору передбачено право на одностороннє розірвання договору за ініціативою покупця, зокрема, до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, й позивачі скористалися цим правом, направивши відповідне повідомлення відповідачу, але відповідач ухилився від укладення відповідного договору про розірвання, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині розірвання Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 17.09.2020, укладеного між ПрАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , а також стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 330 000 грн, а на користь ОСОБА_2 - 982 353,61 грн.
Не заслуговують на увагу суду доводи відповідача в апеляційній скарзі на те, що умовами Попереднього договору не передбачено встановлених строків введення в експлуатацію, оскільки умовами Попереднього договору визначено право позивача на розірвання договору до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що штраф в розмірі 5 % від суми внесеної за договором коштів у разі його розірвання повинен вираховуватись із сплаченої позивачкою суми, з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц зазначено, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, за ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/1.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Разом з тим, штраф в розмірі 5 % від суми, визначений п. 4.8. Попереднього договору, не має компенсанторний характер, адже підставою для вирахування є не порушення майбутнім покупцем зобов'язання, а відмова від укладення основного договору, що є правом останнього, а тому з урахуванням загальних засад справедливості, добросовісності та розумності відсутні підстави для його вирахування від суми, внесеної позивачем.
9.2. Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.06.2025.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 4, п. 5, п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. 1, ч. 2 ст. 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
З аналізу ч. 3 ст. 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 в справі № 755/9215/15-ц зазначено, що із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (п. 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідача1 у своїй апеляційній скарзі на додаткове рішення суду зазначив, що суд не врахував його заперечень, викладених у відзиві на позов, в яких він висловив свою незгоду з орієнтовною сумою витрат позивача на правничу допомогу.
З матеріалів справи встановлено, що представник позивачів у позові зазначив, що позивачка ОСОБА_1 планує понести витрати на правничу допомогу в орієнтовному розмірі 35000, 00 грн, а позивач ОСОБА_2 - 100000,00 грн (Т. 1, а. с. 13).
У відзиві на позов представник відповідача зазначив, що розмір гонорару є завищеним та, як спір не є складним, а тому суд у разі задоволення позову зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Після ухвалення судом першої інстанції основного рішення від 29.05.2025, представник позивачів адвокат Сичов А. Ю. подав 04.06.2025 до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі в якій просив стягнути з відповідача ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 компенсацію понесених нею у зв'язку з розглядом с суді витрат на правничу допомогу в сумі 22 000,00 грн, а також на користь ОСОБА_2 - 64835,32 грн (Т. 1, а. с. 162 - 181).
На підтвердження факту витрат на правничу допомогу представником позивачів надано суду копії ордерів від 04.10.2024, копії Договорів про надання правничої допомоги № 24/07-24, № 24/07-24-1 від 24.07.2024, копії Актів виконаних робіт № 20250000481 та № 20250000511 від 02.06.2025, копію рахунків: № 100003724, № 20250000501, № 100003824, № 20250000511, копії платіжних інструкцій від 02.06.2024, від 03.06.2024, від 19.08.2024, 17.08.2024.
Вказану заяву та докази витрат на правничу допомогу направлено відповідачам, зокрема ПрАТ «ХК «Київміськбуд» (Т. 1, а. с. 180 - 181).
Представник позивача долучив Акти виконаних робіт № 20250000481, № 20250000511 від 02.06.2025 із детальним описом наданих послуг, кількістю затрачених годин та сумою.
Після надходження заяви, місцевий суд призначив судове засідання для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення, про що повідомив сторони, зокрема відповідачів (Т. 1, а. с. 183, 184).
Однак, відповідач1 жодних заяв до суду не надав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.
Суд першої інстанції надав належну оцінку доказам судових витрат, які понесли позивачі у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, обґрунтовано визнав, що вони є доведеними. Ці витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи, пропорційні предмету позову, з урахуванням його ціни, поведінці сторін та вжитим позивачами заходом досудового врегулювання спору.
Колегія суддів зазначає, що хоч представник відповідача1 у відзиві на позов і зазначив, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу адвоката є завищеним, однак не надав обґрунтованих та належних доказів на підтвердження вище викладеного, зокрема не вказав в чому саме полягає завищений розмір таких витрат та його неспівмірність.
Колегії суддів апеляційного суду є незрозумілим покликання відповідача1 на те, що розмір судових витрат позивачів є завищеним з огляду на оголошений в країні воєнний стан та по'язані з ним складності ведення господарської діяльності підприємств. Таке твердження заявника є неконкретним, адже воно не підкріплене посиланням на факти, які пов'язані з поточним воєнним станом та впливом безпосередньо на відповідача1.
Водночас позивачі надали належні докази, які підтверджують реальності своїх витрат на правничу допомогу, надали акти виконаних робіт, в якому детально описані усі виконані адвокатом роботи та надані ним послуги, затрачений час та суму.
Остаточно заявлені позивачами до компенсації їх витрати на професійну правничу допомогу є меншими за орієнтовний розмір, вказаний у позовній заяві.
При цьому відповідач1 до ухвалення судом додаткового рішення не навів заперечень проти зменшеного розміру судових витрат позивачів. До того ж він не надав будь-яких доказів на спростування таких судових витрат, а тому, враховуючи принцип диспозитивності сторін, суд першої інстанції дійшов цілком вірних висновків про наявність підстав для задоволення заяви позивачів та стягнення з відповідача1 на користь ОСОБА_1 22 000,00 грн та на користь ОСОБА_2 64 835,32 грн понесених ними судових витрат на правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів апеляційного суду до практики Європейського суду з прав людини, який зазначав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», п. 23, 18.07.2006).
У зв'язку із цим колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції достатньо мотивував оскаржувані рішення та надав відповідь на всі їх основні аргументи.
Крім того, колегія суддів враховує інший висновок ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Руїз Торія проти Іспанії», п. п. 29 - 30; справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
10. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аргументи апеляційної скарги відповідача1 не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 375 ЦПК України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу колегія апеляційного суду залишає без задоволення, а рішення суду від 29.05.2025 без змін, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених сторонами у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат відповідача1, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Інші учасник справи заяв про наявність у них судових витрат у зав'язку із переглядом справи та про їх розподіл до суду не подали.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Вимоги апеляційних скарг Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» залишити без задоволення, а рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.05.2025 та додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.06.2025 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 12.11.2025.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. М. Єгорова
О. І. Чельник