Справа № 348/2083/25
Провадження № 33/4808/752/25
Категорія ч. 1 ст. 173-2 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я.
Суддя-доповідач Повзло
13 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду Повзло В.В. за участю потерпілої ОСОБА_1 , особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та його адвоката Мищишин І.Я.,
розглянувши апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на постанову судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2025 року, якою справу про адміністративне правопорушення щодо
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , розлученого, з повною загальною середньою освітою, пенсіонера, громадянина України,
закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Судом першої інстанції провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 440337 від 13 серпня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 13 серпня 2025 року близько 21 год. 30 хв., перебуваючи у п'яному вигляді, вчинив словесну суперечку зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_1 , в ході якої ображав її нецензурними словами, погрожував фізичною розправою на словах, чим спричинив домашнє насильство психологічного характеру, чим завдав шкоди її психічному здоров'ю.
В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді та постановити нову, якою притягнути ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з порушенням норм процесуального і матеріального права, оскільки суд не з'ясував всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зазначає, що конфлікт виник 13 серпня 2025 року близько 18 год. 20 хв., коли вона перебувала вдома, ОСОБА_2 прийшов до мого додому в п'яному вигляді та черговий раз вчинив із нею безпідставний словесний конфлікт, під час якого безпідставно ображав та обзивав її нецензурними словами, погрожував їй фізичною розправою на словах. Після чого зайшов в будинок закрив двері з середини, її в будинок не впускав, а звідти насміхаючись з неї, що йому і так нічого не буде продовжував обзивати її нецензурними словами. Такого роду поведінка ОСОБА_2 спрямована на приниження її честі і гідності не тільки як жінки, але як людини, що завдало шкоди її психічному здоров'ю, в результаті чого вона відчуває постійний страх за своє здоров'я та життя, відчуває себе беззахисною, неповноцінним членом суспільства.
Наголошує, що на підтвердження обставин вчинення щодо неї психологічного насильства нею було долучено до матеріалів справи також відеозаписи їхнього з ОСОБА_2 конфлікту.
В судове засідання апеляційного суду з'явились особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 , якому роз'ясненні права, передбачені ст. 268 КУпАП, його захисник Мищишин І.Я. якій роз'яснені права, передбачені ст. 271 КУпАП та потерпіла ОСОБА_1 , якій роз'яснені права, передбачені ст. 269 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, вважаю, що в задоволені апеляційної скарги належить відмовити, постанову судді залишити без змін з наступних підстав.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Так, відповідно до ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого статтею 173 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Розгляд справи відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.
Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу, повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.
Адміністративним правопорушенням (проступком), як визначено ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 440337 від 13 серпня 2025 року (а.с. 1) ОСОБА_2 13 серпня 2025 року близько 21 год. 30 хв., перебуваючи у п'яному вигляді, вчинив словесну суперечку зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_1 , в ході якої ображав її нецензурними словами, погрожував фізичною розправою на словах, чим спричинив домашнє насильство психологічного характеру, чим завдав шкоди її психічному здоров'ю за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
При цьому враховую те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі «Карелін проти Російської Федерації», а тому доходжу до висновку, що протокол не може бути самостійним та достатнім доказом у справі про адміністративне правопорушення.
До протоколу на підтвердження викладених в ньому обставин долучено протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та письмові пояснення ОСОБА_1 .
Як вбачається із протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 13 серпня 2025 року (а.с. 6) ОСОБА_1 повідомила, що 13 серпня 2025 року близько 18 год. 20 хв. її колишній чоловік ОСОБА_2 вчинив словесний конфлікт в ході якого виражався нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, шарпав за верхній одяг та тягав за волосся.
Відповідно до письмових пояснень від 13 серпня 2025 року (а.с. 7) ОСОБА_1 пояснила, що 13 серпня 2025 року близько 18 год. 20 хв. її колишній чоловік ОСОБА_2 з яким спільно проживає, прийшов додому в п'яному вигляді та вчинив з нею безпідставний словесний конфлікт в ході якого виражався в її сторону нецензурними словами, погрожував їй фізичною розправою на словах, та намагався застосувати до неї фізичну силу, тягав за волосся та шарпав за верхній одяг, після цього не впускав її до її будинку, однак чоловік у її будинку не проживає. На зауваження не реагував, після чого вона пішла з дому та викликала поліцію.
Відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року №2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
На законодавчому рівні встановлено відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування, що передбачено ст. 173-2 КУпАП.
Положеннями Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Згідно ст. 3 Закону дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.
Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктивну сторону цього правопорушення складають певні дії (бездіяльність), реальне настання шкідливих наслідків та причинний зв'язок між ними.
Однак важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство». Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняться від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
В той час, під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Таким чином, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання під час сварки, не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Суд звертає увагу, що вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, визначеними у ст.ст. 269, 272 КУпАП, що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Отже, зі змісту статті 173-2 КУпАП вбачається, що до адміністративної відповідальності можна притягнути лише за умисно вчинене правопорушення.
Умисним є правопорушення, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Проте, обов'язковою умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП є вчинення не будь-яких діянь зазначених у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а лише тих, внаслідок яких чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Завдання шкоди психологічному здоров'ю потерпілого - звернення за психологічною допомогою, наявність скарг психосоматичного характеру, страхи, необумовлена тривожність, відчуття безпорадності, залякування, погрози виконання певних дій потерпілою під тиском кривдника, надмірне збудження, безсоння тощо.
Отже, необхідні докази, що містять наочні ознаки існування факту завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Виходячи зі специфіки вказаного виду адміністративного правопорушення, в даному випадку ситуації сімейного насильства, не можливо сприймати як підставу для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, лише за заявою потерпілої особи про вчинення насильства у сім'ї.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не доводиться сукупністю доказів, які були надані суду першої інстанції та досліджені під час судового розгляду, з чим погоджується апеляційний суд.
Вважаю, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що фабула адміністративного правопорушення, зазначеного в протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідає складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до КУпАП та інших законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами № 3733-IX від 22 травня 2024 року.
При цьому встановлення та зазначення повних відомостей у протоколі про адміністративне правопорушення, є прямим обов'язком органу, який склав протокол відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП.
Крім того саме по собі висловлення образ на адресу осіб, із числа передбачених ст. 3 Закону № 2229-VIII, автоматично не утворює собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, окрім як ці дії неминуче мають потягнути за собою наслідки, а саме: завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Проте у даному випадку наявність наслідків дій ОСОБА_2 у виді спричинення шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_1 , хоча й відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, втім, їх зміст не розкрито, а тим більше не доведено за стандартом поза розумним сумнівом, а відтак, ці доводи ґрунтуються на припущеннях, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України.
Таким чином, з протоколу про адміністративне правопорушення не простежується факт того, що конфліктна ситуація викликала у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдала шкоди фізичному та психічному здоров'ю особи.
Крім того у вищевказаному протоколі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 не розкрито об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, зокрема не вказано місце вчинення події, вказано час правопорушення який є відмінним від часу вказаного в протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію та в письмових поясненнях ОСОБА_1 .
Тобто фактично ОСОБА_2 пред'явлене неконкретне обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи конфлікт між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо спільного майна та спільного проживання існує протягом тривалого часу, що свідчить про їхні триваючі конфліктні відносини.
Проте сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення психологічного чи економічного насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Вважаю, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що долучені потерпілою до матеріалів справи відео та аудіозаписи не є належними доказами в розумінні КУпАП, оскільки з них неможливо встановити: у який період мали місце події, що зафіксовані на відео, не є можливим встановити ні дату, ні час таких подій, не відображено самої події конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Також долучений потерпілою витяг з ЄРДР (а.с. 26) є не належним доказом вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, оскільки у ньому зазначено про події, які мали місце 11 серпня 2025 року, тому він не має відношення до подій, що мали місце 13 серпня 2025 року згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 440337 від 13 серпня 2025 року (а.с. 1).
Європейський суд з прав людини, серед іншого, (справа «Малофеева проти Росії» рішення від 30 травня 2013 року заява № 36673/04; «Карелін проти Росії» рішення від 20 вересня 2016 року), зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
При цьому апеляційний суд враховує те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі «Карелін проти Російської Федерації», апеляційний суд приходить до висновку, що протокол не може бути самостійним та достатнім доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.
Конкретність пред'явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.
Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Нечітке, незрозуміле обвинувачення у протоколі про адміністративне правопорушення, є порушенням права особи на захист.
Отже, ОСОБА_2 пред'явлено неконкретне обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, чим порушено його законні права та інтереси, зокрема право на захист.
Протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 440337 від 13 серпня 2025 року (а.с. 1) щодо ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.
Таким чином, вважаю, що судом першої інстанції було правильно зроблено висновок про відсутність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Наведені вище обставини у своїй сукупності вказують на те, що в ході провадження у цій справі не доведено наявності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Отже, матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 вчинення домашнього насильства.
Згідно з ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відтак, враховуючи обставини справи, а також враховуючи, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обставини події, описані у протоколі про адміністративне правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
З врахуванням викладеного вище, вважаю, що постанова місцевого суду є законною та обґрунтованою, та підстави для її скасування, відсутні.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2025 року якою справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Повзло