Справа № 346/265/25
Провадження № 22-ц/4808/1484/25
Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.
Суддя-доповідач Томин
10 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Кузнєцова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стрипи Ігоря Степановича на рішення Коломийського міськрайонного суду від 12 серпня 2025 року, ухвалене в складі судді Васильковського В.В. у м. Коломиї, у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,
У січні 2025 року представник ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , - адвокат Заставний Роман Андрійович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
В обґрунтування позову зазначив, що 05 вересня 2024 року близько 11 год. 40 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «CITROEN JUMPER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в с. Матеївці Коломийського району Івано-Франківської області допустила наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , який, керуючи велосипедом, рухався в попутному їй напрямку. Внаслідок ДТП ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події.
За фактом ДТП внесено дані про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024090000000553 від 05 вересня 2024 року.
Однак, постановою слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області капітана поліції Кащія Р.М. від 29 листопада 2024 року вказане кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_2 є дружиною, а ОСОБА_3 - сином загиблого. У зв'язку зі смертю останнього дружині та сину спричинено значну й непоправну шкоду, яка проявилася у глибоких моральних стражданнях, уже пережитих ними, та тих, що переслідуватимуть їх упродовж довгого часу. Зазначена шкода виразилася у постійних моральних переживаннях та у суттєвих вимушених змінах у їх життєвих обставинах і стосунках.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого. Отже, саме відповідачка як володілець джерела підвищеної небезпеки є особою, відповідальною за завдану шкоду.
ОСОБА_2 , дружина загиблого, зазначає, що прожила з ним у шлюбі понад 25 років, втратила чоловіка, підтримку та допомогу у вихованні неповнолітнього сина. Моральну шкоду оцінює у 200000 грн.
Неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , втратив батька, з яким мав тісні сімейні стосунки, спілкувався, проводив час і отримував постійну підтримку. Смерть батька стала для нього тяжким потрясінням і непоправною втратою, що спричинила глибокі моральні страждання. Моральну шкоду сина позивачка оцінює у 250000 грн.
Враховуючи, що на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу, внаслідок дії якого заподіяно шкоду, була застрахована, різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) становить: щодо позивачки - 152000 грн. (200000-48000), а щодо її неповнолітнього сина - 202000 грн. (250000-48000). Зазначені суми залишаються не відшкодованими та відповідно до вимог статті 1194 ЦК України підлягають стягненню з відповідачки.
Посилаючись на зазначені обставини, норми законодавства, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі - 152000 грн. та на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 202000 грн.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 12 серпня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 100000 грн. та на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 150000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1211 грн 20 коп. судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Стрипа І.С. подав апеляційну скаргу. Вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що суд першої інстанції, розглядаючи в судовому засіданні 06 серпня 2025 року справу по суті, обмежився лише поясненнями представника позивачки - адвоката Заставного Р.А. та матеріалами вказаного кримінального провадження. Це стало наслідком неповідомлення відповідачки - ОСОБА_1 про дату, час і місце судових засідань 06 та 12 серпня 2025 року. Судова повістка про виклик до суду на 06 серпня 2025 року була направлена відповідачці через ЄСІТС, проте електронний кабінет у неї відсутній. А про судове засідання 12 серпня 2025 року відповідачка взагалі не повідомлялась.
Представник ОСОБА_1 , хоч і був повідомлений в особистому кабінеті в системі ЄСІТС про вказані судові засідання, однак заявами від 05 серпня та 11 серпня 2025 року повідомляв, що взяти участь у них не зможе за сімейними обставинами, просив перенести розгляд справи на іншу дату. Відтак, відповідач та її представник були позбавлені можливості скористатись своїми процесуальними правами в судових засіданнях.
Посилається на постанову Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №450/4163/18, якою встановлено, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом з цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими така відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Звертає увагу, що судом першої інстанції не були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , хоча клопотання представника відповідачки про їх виклик та допит були задоволені під час підготовчого судового засідання. На думку відповідачки, вони могли б підтвердити, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. А якщо шкоду спричинено з вини потерпілого через його грубу необережність, розмір відшкодування може бути зменшено з урахуванням ступеня його вини.
Наголошує, що суд також може врахувати матеріальне становище особи, яка завдала шкоди. Відповідачка ОСОБА_1 неодружена, проживає з матір'ю ОСОБА_6 , яка не працює та має лише тимчасові заробітки. Інших близьких родичів не має. Ці обставини суд не встановив, хоча вони мають значення для визначення справедливого розміру морального відшкодування.
Вважає, що суд першої інстанції, обмежившись лише поясненнями представника позивачки, дійшов помилкового висновку про наявність моральної шкоди, підстави та розмір її відшкодування.
Також, на думку апелянта, недослідженими залишилися факти та розмір відшкодування шкоди страховою організацією, які суд без перевірки визнав доведеними.
З огляду на викладене, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, викликати в судове засідання та отримати пояснення від позивачки ОСОБА_2 , допитати як свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
Представник ОСОБА_2 - адвокат Заставний Р.А. подав відзив на апеляційну скаргу, вважаючи її необґрунтованою та безпідставною.
Вказує, що посилання представника апелянтки на неповідомлення про дату судового засідання не відповідає дійсності, оскільки сторона не з'явилася в судові засідання, призначені як на 04 червня 2025 року так і на 06 серпня 2025 року. Суд не зобов'язаний дублювати судові повістки в ситуації, коли відповідач як фізична особа не має офіційної електронної адреси, але її має адвокат, який представляє в суді його інтереси. Сам факт ненадіслання судом відповідачці судової повістки на паперовому носії (тобто засобами поштового зв'язку), але за наявності підтвердження належного надіслання (як і вручення) копії судової повістки представнику (адвокату) із застосуванням ЄСІТС, не дає достатніх підстав вважати, що вона не могла знати про призначені судові засідання своєї справи. Крім того, до поданих заяв про відкладення розгляду справи на підтвердження викладених у них обставин представником апелянтки не долучено жодних доказів.
Зазначає, що моральна шкода позивачам, дружині та сину, завдана смертю чоловіка і батька, що спричинило та й надалі спричинятиме глибокі душевні страждання. Відновити становище, яке існувало до його смерті, неможливо. Тому, з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає критеріям, установленим частиною третьою статті 23 ЦК України, і є домірним завданим стражданням.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянтки - адвокат Стрипа І.С. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.
Представник позивачки - адвокат Заставний Р.А. поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05 вересня 2024 року близько 11 год. 40 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «CITROEN JUMPER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в с. Матеївці Коломийського району Івано-Франківської області допустила наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , який, керуючи велосипедом, рухався в попутному їй напрямку. Внаслідок ДТП ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події.
Постановою про закриття кримінального провадження від 29 листопада 2024 року, винесеною слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області капітаном поліції Кащієм Р.М., кримінальне провадження за вказаним фактом ДТП, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024090000000553 від 05 вересня 2024 року, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 10-12).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 06 вересня 2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 13).
Згідно з копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 08 травня 1999 року ОСОБА_7 була дружиною ОСОБА_4 . Після одруження прізвище дружини змінено на « ОСОБА_2 » (а.с. 14).
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 07 травня 2007 року вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказані: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 19).
Відповідно до копії витягу з Централізованої бази даних МТСБУ, поліс №АТ4537124 станом на 05 вересня 2024 року був діючим. Відтак, на дату вказаної ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «CITROEN JUMPER», реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована у АТ «СГ «ТАС» (приватне) відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 23).
Згідно з копією відповіді Коломийської міської ради від 11 лютого 2025 року на адвокатський запит представника апелянтки - адвоката Стрипи І.С., відповідно до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, ОСОБА_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , перебував на обліку в управлінні соціальної політики Коломийської міської ради як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , з 09 грудня 2022 року по 06 вересня 2024 року. Додатково повідомлено, що грошову допомогу з міського бюджету на поховання ОСОБА_4 ніхто не отримував (а.с. 70).
З відповіді сільського голови П'ядицької сільської ради №313/02-10/20 від 11 лютого 2025 року на адвокатський запит ОСОБА_9 відомо, що ОСОБА_4 на реєстраційному обліку в П'ядицькій сільській раді не перебував, реєстрація його смерті виконавчим комітетом зазначеної сільської ради не проводилась, кошти на поховання з бюджету сільської ради не виділялися (а.с. 71).
Згідно з відповіддю директора БО БФ «Карітас Коломия» №10-02/1 від 10 лютого 2025 року на адвокатський запит ОСОБА_9 , у місці тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є Благодійна організація «Благодійний фонд «Карітас Коломия»», ОСОБА_4 як внутрішньо переміщена особа проживав на безоплатній основі з 09 грудня 2022 року по 05 вересня 2024 року. Організацією похорону загиблого займалася його дружина - ОСОБА_2 (а.с. 72).
Відповідно до копії відповіді директора БО БФ «Карітас Коломия» №20-03/2 від 20 березня 2025 року на адвокатський запит представника позивачки - адвоката Заставного Р.А., у місці тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є Благодійна організація «Благодійний фонд «Карітас Коломия»», на безоплатній основі як внутрішньо переміщені особи проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з 09 грудня 2022 року по 29 серпня 2024 року. Оскільки ОСОБА_3 з вересня 2023 року навчається у навчальному закладі, протягом вересня 2023 року по серпень 2024 року у вищезазначеному місці тимчасового проживання він перебував у вихідні дні, під час канікул у навчальному закладі та під час лікування (а.с. 82).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завдано смертю фізичної особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідачка як володілець джерела підвищеної небезпеки є особою, відповідальною за завдану шкоду. Умислу потерпілого нею не доведено. З урахуванням глибини перенесених близькими загиблого моральних страждань, пов'язаних з втратою чоловіка і батька, а також з урахуванням принципів розумності, виваженості і справедливості підлягає стягненню моральна шкода на користь ОСОБА_2 у розмірі 100000 грн. та на користь ОСОБА_3 - 150000 грн.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім'ї.
За змістом ст. 1167 ЦК України якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Головною умовою покладення на особу обов'язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.
При цьому слід враховувати, що особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Однак, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки.
Під умислом потерпілого слід розуміти його усвідомлене бажання заподіяти шкоду, коли особа розуміє значення своїх дій і може керувати ними. Такий умисел виражається у протиправній поведінці потерпілого, за якої він не лише передбачає, але й бажає або свідомо допускає настання шкідливих наслідків.
Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв'язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації.
При цьому, шкода, спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права, власник (володілець джерела підвищеної небезпеки) відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише внаслідок спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Відтак, судом першої інстанції правильно встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу самого потерпілого. А посилання сторони відповідача на вказане є безпідставними.
Щодо тверджень представника апелянтки про те, що судом першої інстанції не були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які, на її думку, могли б підтвердити наявність непереборної сили або умислу потерпілого, то колегія суддів такі відхиляє, виходячи з нижченаведеного.
Як вбачається з матеріалів справи, обставини дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув потерпілий, були з'ясовані, зокрема, під час досудового розслідування кримінального провадження, а їх правова оцінка відображена у постанові про закриття кримінального провадження від 29 листопада 2024 року, винесеній слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області, капітаном поліції Кащієм Р.М. Із тексту зазначеної постанови вбачається, що в ході розслідування вказані особи були допитані як свідки, від них отримано свідчення, які суд першої інстанції врахував при оцінці доказів.
Отже, відсутність безпосереднього допиту зазначених свідків у судовому засіданні не призвела до неповного з'ясування обставин справи, оскільки відповідні відомості містяться у матеріалах справи, які були досліджені судом першої інстанції, а також перевірені апеляційним судом під час апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 вказується, що абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статей 1167, 1168 ЦК України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції щодо звернення в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Життя та здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю, нерозривно пов'язаними між собою категоріями. Вартість людського життя та втраченого здоров'я не підлягає грошовій оцінці. Моральну шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки не існує об'єктивних критеріїв для визначення майнового еквівалента душевних страждань та втрати душевного спокою. Будь-яка грошова компенсація моральної шкоди має лише умовний характер і не може бути повністю адекватною заподіяним немайновим втратам.
Таким чином, колегія суддів, врахувавши характер і ступінь моральних страждань, яких зазнали дружина та син загиблого - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , глибину втрати, тривалість і незворотність її наслідків, а також відсутність доведеності умислу потерпілого у спричиненні ДТП, дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є обґрунтованим, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості та співмірний із характером завданих страждань, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява №18390/91, §§29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Оскаржуване судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив та оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стрипи Ігоря Степановича залишити без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 12 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 13 листопада 2025 року.