Справа № 344/15364/25
Провадження № 22-ц/4808/1565/25
Головуючий у 1 інстанції СТРУТИНСЬКИЙ Р. Р.
Суддя-доповідач Бойчук
10 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю ОСОБА_1 та представника Островського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду від 30 вересня 2025 року під головуванням судді Струтинського Р.Р. у м. Івано-Франківську,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, яка подана до пред'явлення позову.
Заяву обґрунтовувала тим, що Івано-Франківським міським судом постановлено ухвалу про прийняття та передачу до розгляду справи №344/5223/25 Тисменицькому районному суду за її позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу від 14.04.2017 удаваними та нікчемними, скасування їх та державної реєстрації права власності.
З метою реального виконання майбутнього судового рішення та недопущення відчуження спірного майна заявниця просила вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання, здійснювати реєстрацію чи перереєстрацію неналежних осіб, зокрема, неналежному представнику - адвокату Дяківу Д.І., та органам державної реєстрації прав та нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вказаного об'єкту нерухомості; накласти арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та вчиняти будь-які дії, що перешкоджатимуть успадкуванню майна та земельної ділянки законними спадкоємцями ОСОБА_3 .
Ухвалою Тисменицького районного суду від 30 вересня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність ухвали суду.
Апелянтка зазначає, що суд першої інстанції відмовив їй в задоволенні заяви, посилаючись на відсутність доказів реальної загрози відчуження, хоча така загроза є очевидною. Суд не врахував соціальне значення спірного житла в якому проживають спадкоємці. Також не було враховано, що таке майно є місцем функціонування пункту незламності.
Судом першої інстанції не взято до уваги фактичного ризику того, що майно може бути відчужене або зареєстроване на інших осіб.
Вказані в заяві заходи забезпечення позову прямо спрямовані на запобігання відчуженню спірного майна й забезпечення виконання рішення суду в майбутньому.
Суд першої інстанції формально підійшов до розгляду заяви про забезпечення позову, допустив порушення норм процесуального права.
Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримала з мотивів наведених у ній.
Представник ОСОБА_2 адвокат Дяків В.І. вимоги апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час і місце слухання справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
У відповідності з вимогами ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч.1 ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд має враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Серед передумов забезпечення позову, передбачених частиною другою статті 149 ЦПК України, визначено можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Ключовим при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40-43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 дійшла висновку, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Інститут забезпечення позову за своєю суттю повинен слугувати гарантією для забезпечення виконання судового рішення у випадку задоволення позову в майбутньому та усунення можливих майбутніх перешкод його виконання. При цьому необхідно враховувати, що ухвалення відповідного рішення, серед іншого, повинно мати законну та виправдану мету. Вказане означає, що застосування відповідного заходу забезпечення позову має бути належним чином вмотивовано та підтверджено відповідними доказами.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що заявницею не наведено обґрунтованих підстав для застосування заходів забезпечення позову, не додано будь-яких доказів того, що відповідач має реальний намір відчужити майно та намагатиметься уникнути виконання судового рішення.
Посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача ОСОБА_2 , який має значні боргові зобов'язання, наявність у нього багатьох судових справ і зобов'язань від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви.
Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність зазначених відомостей та обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову позбавляє суд можливості дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянтки про те, що суд не взято до уваги фактичного ризику того, що вказані в заяві заходи забезпечення позову спрямовані на запобігання відчуженню спірного майна й забезпечення виконання рішення суду в майбутньому та формально підійшов до розгляду заяви є необґрунтованими.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції з урахуванням установлених обставин справи врахував, що в цій справі відсутні підстави для забезпечення позову, а самі посилання ОСОБА_1 на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Також необґрунтованими є доводи апелянтки, що загроза відчуження спірного майна є очевидною. Судові спори між сторонами щодо спірного майна існують тривалий час і відповідач це майно не відчужив і відсутні дані про намір вчинення ним таких дій. Заявницею не надано суду будь-яких доказів того, що відповідач має реальний намір відчужити майно та намагатиметься уникнути виконання судового рішення.
Доводи апелянтки, щодо формального підходу суду у вирішенні питання про забезпечення позову є необґрунтованими та спростовуються висновками суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому її слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують її законності і обґрунтованості. Підстав для її скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Тисменицького районного суду від 30 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Постанову складено 13 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук В.А. Девляшевський