13.11.2025
Справа № 720/2793/25
Провадження № 1-кс/720/289/25
13 листопада 2025 року м. Новоселиця
Слідчий суддя Новоселицького районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання власника ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні за № 12025262020003530 від 25 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України,-
В провадженні слідчого відділення № 4 (м. Новоселиця) Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області перебуває кримінальне провадження № 12025262020003530 від 25 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України.
Ухвалою слідчого судді Новоселицького районного суду від 29 жовтня 2025 року в межах даного кримінального провадження накладено арешт на автомобіль марки «Land Rover Discovery», державний номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням в порядку ст. 174 КПК України, в якому просив скасувати арешт транспортного засобу, оскільки із автомобілем проведені всі необхідні слідчі дії.
В судове засідання власник не з'явився, подавши заяву про розгляд справи у його відсутності, в якій підтримав подане клопотання.
Слідчий подав до суду заяву, в якій не заперечував щодо зняття арешту в частині обмеження у користуванні та розпорядження автомобілем. В той же час. просив зашити арешт в частині відчуження автомобіля.
Дослідивши матеріали клопотання та кримінального провадження, вважаю, що клопотання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися або розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Відповідно до положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно вимог п. 1 ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів та з цих підстав накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України (а саме, є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості,які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження,в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій.
Ухвалою слідчого судді Новоселицького районного суду від 29 жовтня 2025 року в межах кримінального провадження за № 12025262020003530 від 25 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України накладено арешт на автомобіль марки «Land Rover Discovery», державний номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною його відчуження, розпорядження та користування ним на весь період проведення досудового розслідування кримінального провадження.
Накладення арешту обґрунтовано необхідністю збереження речового доказу.
Відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Вирішуючи дане клопотання слідчий суддя виходить з того, що згідно ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Відповідно до рішень Європейського Суду від 09.06.2005 по справі "Бакланов проти Російської Федерації" та від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації", судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
За вказаних обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що обмеження власника права користування та розпорядження транспортним засобом не є співрозмірним завданням даного кримінального провадження та може призвести до істотних негативних наслідків для них, зважаючи на те, що власник використовує автомобіль для власних потреб, а тому не забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту інтересів власника, у зв'язку із чим в подальшому застосуванні арешту в частині заборони користування відпала потреба.
Слід також зазначити, що відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Разом з тим, слідчий та прокурор не надали належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що саме заборона користування та розпорядження власника транспортним засобом на даний час може призвести до наведених наслідків.
В той же час, досліджуючи обставину скасування арешту на яку посилався заявник, а саме те, що на даний час проведено всі необхідні слідчі дії, слідчий суддя вважає безпідставною.
На думку слідчого судді заявник не довів необґрунтованість арешту на транспортний засіб, а також наявність обставин, які свідчать про те, що відпала потреба у такому арешті, так як на даний час наявні підстави арешту майна, визначені ст. 170 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
За змістом ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
Згідно зі ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого, в той же час відповідно до ч.1 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Виходячи із змісту вказаних норм саме прокурор або слідчий збирає докази та у передбачених законом випадках формує обвинувачення, оскільки він є суб'єктом сторони обвинувачення в кримінальному процесі. Тим самим, саме сторона обвинувачення вирішує питання щодо достатності доказів для повідомлення про підозру або звернення із обвинувальним актом до суду.
В даному провадженні слідчий заперечував проти повного скасування арешту, посилаючись на збереження речових доказів та не проведення всіх слідчих дій.
Тому, посилання заявника на те, що на даний час у кримінальному провадженні проведені всі слідчі дії є безпідставним, тим більше, що про підозру у вчиненні злочину нікому не повідомлено.
Оскільки арештований транспортний засіб продовжує мати доказове значення у кримінальному провадженні, вважаю за необхідне відповідно до ст. 170 КПК України залишити в силі накладений ухвалою слідчого судді Новоселицького районного суду від 29 жовтня 2025 року арешт з частині заборони його відчуження з метою збереження речових доказів в кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 98, 170, 174, 309, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задовольнити частково.
Частково скасувати арешт на автомобіль марки «Land Rover Discovery», державний номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладений ухвалою слідчого судді Новоселицького районного суду від 29 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025262020003530 від 25 жовтня 2025 року, а саме скасувати заборону користування та розпорядження транспортним засобом, повернувши його власнику.
Залишити в силі накладений ухвалою слідчого судді Новоселицького районного суду від 29 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025262020003530 від 25 жовтня 2025 року, арешт на автомобіль марки ««Land Rover Discovery», державний номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони відчуження транспортного засобу з метою збереження речових доказів в кримінальному провадженні.
На ухвалу слідчого судді може бути подано апеляційна скарга протягом п'яти днів з дня її оголошення до Чернівецького апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1