Справа № 643/12219/25
Провадження № 2-о/643/401/25
16.09.2025 рокуСалтівський районний суд міста Харкова у складі : головуючого судді Майстренко О.М., за участю секретаря -Полчанінової А.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Харкова в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 ,зацікавлена особа: Київська державна нотаріальна контора у місті Одеса про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, -
Встановив:
Заявник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просить встановити юридичний факт проживання однією сім'єю, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без шлюбу у період з 2003 року по день його смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своєї заяви заявник зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, оскільки при житті її чоловік склав на неї заповіт на належну йому частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , з чого вбачається, що заявник та ОСОБА_2 вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися одне про одного. Після смерті чоловіка у встановлений законом строк заявник звернулася до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса для подання заяви про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину. У видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено, оскільки треба встановити факт проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у заявниці та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , де у свідоцтві про народження чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виконував обов'язки чоловіка та батька і забезпечував матеріально.
Заявник була домогосподаркою в сім'ї, займалася постійним доглядом та наглядом за сином (інвалідом з дитинства). Із ОСОБА_2 відповідально ставилися до виховання сина, в однаковій мірі цікавилися його проблемами. Однією сім'єю із ОСОБА_2 з 2003 року заявник проживала за адресою АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільне харчування, брали участь у витратах на утримання житла, його ремонт, купівлі майна для спільного користування. Крім того, заявник неодноразово пересилала грошові кошти на рахунок ОСОБА_2 , які він витрачав на спільні сімейні цілі , фактично виконували права та обов'язки подружжя: надавали взаємну допомогу, виховували спільну дитину, піклувалися про сина, спільно займалися побутом, спільно вирішували питання життєзабезпечення сім'ї, витрачаючи кошти на спільні цілі, спільно проводили дозвілля, святкували дні народження та інші події, тобто проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка. За вказаних обставин, заявник змушена звернутися до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Заявник ОСОБА_1 підтримала доводи заяви та просила їх задовольнити .
Представник зацікавленої особи - Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова О.В. в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи сповіщена в установленому порядку.
Суд, дослідивши матеріали справи, письмові пояснення свідків, в їх сукупності вважає, що заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
За ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил. Встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, щопункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, згідно ч.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 , відповідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 24.09.2024 року Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 11977.
Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 .
За життя ОСОБА_2 склав заповіт, який посвідчений 04.04.2024 року приватним нотаріусом ХМНО Конопацькою О.Б., реєстровий №21, відповідно до якого ОСОБА_2 на випадок своєї смерті належну йому частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 у заявниці та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , відповідно до копії свідоцтва про народження НОМЕР_2 виданого 27.02.2003 Другим відділом реєстрації актів громадянського стану Малиновського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 135 .
Заявник та ОСОБА_2 вважали себе чоловіком та дружиною, з 2003 року проживали за адресою АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільне харчування, брали участь у витратах на утримання житла, його ремонт, купівлі майна для спільного користування. Крім того, заявник неодноразово пересилала грошові кошти на рахунок ОСОБА_2 , які він витрачав на спільні сімейні цілі , фактично виконували права та обов'язки подружжя: надавали взаємну допомогу, виховували спільну дитину, піклувалися про сина, спільно займалися побутом, спільно вирішували питання життєзабезпечення сім'ї, витрачаючи кошти на спільні цілі, спільно проводили дозвілля, святкували дні народження та інші події, тобто проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка.
Після смерті чоловіка у встановлений законом строк заявник звернулася до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса для подання заяви про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину. У видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено, оскільки необхідно встановити факт проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.
Проте ч. З ст. 1268 ЦК України як спосіб прийняття спадщини передбачає саме спільне проживання, а не спільну реєстрацію.
Встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавицею є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
Згідно зі ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї.
Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.
Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.
У п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України, № 7 від 30 травня 2007 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Також передбачено, що відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд вправі розглядати справи про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується наступними доказами: копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 , копією довідки МСЕК серії 12 ААБ №279888 виданої ОСОБА_3 , копією заповіту, копією витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі, копією висновку лікарської комісії №265, копією акту на проживання, копією рішення Московського районного суду м.Харкова від 12.03.20 №643/1793/19 про визнання недієздатним ОСОБА_3 , копією рішення Малиновського районного суду м.Одеса від 17.03.2С №521/2021/21 про встановлення опіки, копією чеків про оплату житлово-комунальних послуг на 18 арк., копією чеків грошових переказів ОСОБА_2 на 4 арк., світлинами сімейних подій, письмовими показаннями свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 .
Надані докази є належними та допустимими, з точки зору закону, проживання заявниці разом із ОСОБА_2 .
Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Частиною третьою статті 12 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вимоги щодо встановлення факту постійного проживання заявника , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без шлюбу у період з 2003 року по день його смерті за адресою: АДРЕСА_1 , знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та є доведеними відповідними доказами.
Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 13, 19, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 293-294 ЦПК України, ст.1264, 1268 ЦК України ,суд -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт , що має юридичне значення, а саме : факт проживання однією сім'єю, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без шлюбу у період з 2003 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Майстренко