Справа № 629/4686/25
Номер провадження 2/629/1364/25
РIШЕННЯ
11.11.2025 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого - судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши в місті Лозова Харківської області у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №629/4686/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кабінет Міністрів України, Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, Офіс Генерального прокурора, про скасування державної реєстрації права власності, представник Офісу Генерального прокурора -Адамова Оксана Олександрівна, представник Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України - Примаченко Катерина Валентинівна, представник Кабінету Міністрів України - Богуцька Вікторія Володимирівна,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної іпотечної установи, в якому просив суд скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за Державною іпотечною установою права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 29246978 від 19.12.2009 року.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , було виділено за квотою Генеральної прокуратури України. Рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради йому було виділено службову квартиру як працівнику прокуратури та видано ордер на вселення, де він зареєстрований і мешкає по даний час. Рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради від 27.10.2015 року № 607 «Про виключення зі списку службового житла прокуратури Харківської області квартири за адресою: АДРЕСА_3 » зазначену квартиру виключено зі списку службового житла прокуратури Харківської області та закріплено її за позивачем, як наймачем. Проте, при спробі державної реєстрації права власності на зазначену квартиру, виконавчим комітетом Лозівської міської ради ОСОБА_1 було надано відмову в зв?язку з тим, що дана квартира не належить до комунальної власності Лозівської міської територіальної громади. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, власником вказаної квартири зареєстровано Державну іпотечну установу. На його звернення Державна іпотечна установа повідомила, що квартира АДРЕСА_1 списана з балансу Державної іпотечної установи. Відповідно до листа Офісу Генерального прокурора вищезазначена квартира на балансі Офісу Генерального прокурора також не перебуває. Крім того, згідно з листом Харківської обласної прокуратури вищезазначена квартира рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради від 27.10.2015 №607 виключена зі списку службового житла та на балансі обласної прокуратури не перебуває. Так, позивач посилається на те, що реєстрація права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , за Державною іпотечною установою порушує його права як власника, оскільки він позбавлений права зареєструвати право власності на зазначене майно, що отримано ним на законних підставах. Враховуючи вищевикладене, позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою суду було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, учасникам справи надано строк для подання заяв по суті.
До суду надійшло клопотання представника Державної іпотечної установи про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, Кабінету Міністрів України та Міністерства економіки України.
Ухвалою суду вищевказане клопотання було задоволено, надано час третім особам для подання пояснень щодо викладеного в заявах по суті.
Представником Державної іпотечної установи було подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
В задоволенні вищезазначеного клопотання було відмовлено.
До суду надійшла заява представника відповідача про виправлення описки в ухвалі про відкриття провадження, в задоволенні якої було відмовлено.
На адресу суду надійшов відзив представника відповідача, в якому він вказав, що власником спірної квартири, яка була передана Державній іпотечній службі, є Держава в особі Кабінету Міністрів України. Зазначив, що Державна іпотечна служба, відповідно до установчих документів, лише тимчасово наділена правом господарського відання щодо цього майна. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а тому належним відповідачем є саме Кабінет Міністрів України. Представник пояснив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України та цілого ряду окремих розпоряджень Кабінету Міністрів України, Державна іпотечна установа у 2009 році купувала готове житло або майнові права на незавершені будівництвом об?єкти нерухомого майна. Розподіл квартир, придбаних ДІУ, здійснювався Координаційною радою з питань розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою, при Кабінеті Міністрів України. Після придбання житла та реєстрації права власності на нього, Установа згідно розпоряджень Кабінету Міністрів України, здійснювала передачу квартир: або до головних розпорядників бюджетних коштів - міністерств та відомств (в оперативне користування), або до органів місцевого самоврядування (у комунальну власність), для подальшого надання громадянам, які потребували поліпшення житлових умов. Вказана позивачем квартира за адресою: АДРЕСА_3 (далі спірна квартира або квартира АДРЕСА_4 ), була придбана Державною іпотечною установою у ТОВ "База будівельної комплектації" на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України. Після набуття державою права власності на квартиру АДРЕСА_4 , на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області 19 грудня 2009 року на підставі рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області №805 від 18.12.2009 року, спірна квартира була зареєстрована Лозівським БТІ у Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер майна 24846728 від 19.12.2009) та закріплена за Державною іпотечною установою на праві господарського відання. На підставі іншого Розпорядження Кабінету Міністрів України, спірна квартира у подальшому мала бути передана за актом приймання-передачі з господарського відання Державної іпотечної установи в оперативне управління Генеральній прокуратурі України, з метою подальшого надання, для тимчасового проживання під час проходження служби в органах прокуратури, зазначеним у поіменному списку громадянам, затвердженому цим же розпорядження КМУ. На час видачі позивачу ордеру на спірну квартиру була чинною Постанова Кабінету Міністрів України №1037 від 23 вересня 2009 року "Про розподіл квартир, що придбані Державною іпотечною установою" (втратила чинність на підставі Постанови КМУ №855 від 27 липня 2011 року), якою був затверджений Порядок розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою. При цьому передача квартир громадянам для проживання не передбачала автоматичного переходу права власності на них, оскільки набуття права власності на житло здійснюється згідно норм законодавства про приватизацію, після зняття з квартири статусу службової. На виконання вищенаведеного Розпорядження Кабінету Міністрів України спірна квартира була передана, за Актом прийому-передачі квартир від 29 грудня 2009 року, з господарського відання Державної іпотечної установи в оперативне управління Генеральної прокуратури України. 27 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №855 «Деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою» (далі- Постанова №855), якою було затверджено Порядок безоплатної передачі квартир, що придбані Установою (далі - Порядок) відповідно до актів Кабінету Міністрів України та перебувають на її балансі, визначеним у цих актах органам. 27 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України було
прийнято Постанову №855 «Деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою» (далі- Постанова № 855), якою було затверджено Порядок безоплатної передачі квартир, що придбані Установою (далі - Порядок) відповідно до актів Кабінету Міністрів України та перебувають на її балансі, визначеним у цих актах органам. Відповідно до пункту 2 Порядку квартири передаються безоплатно відповідно до актів Кабінету Міністрів України в управління відповідного органу (Міноборони, МВС, МНС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, ДПтС, Управління державної охорони, Офісу Генерального прокурора) та до комунальної власності органів місцевого самоврядування. На підставі Акту прийому-передачі квартир від 29 грудня 2009 року, квартира АДРЕСА_1 , списана з балансу Державної іпотечної установи у зв?язку з передачею в оперативне управління Генеральній прокуратурі України. У подальшому, між ДІУ та Генеральною прокуратурою України була проведена звірка всіх переданих на території України квартир та був складений Акт звірки від 31 жовтня 2012 року, яким сторони підтвердили, що спірна квартира АДРЕСА_4 , згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1661-р та Акту прийому-передачі квартир від 29 грудня 2009 року, дійсно була передана Генеральній прокуратурі України. Оскільки Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області 19.12.2009 на спірну квартиру АДРЕСА_4 , на день звернення з позовною заявою не скасоване та не визнане судом недійсним, а отже є чинним, квартира АДРЕСА_4 перебуває у державній власності, від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснює Кабінет Міністрів України, а право оперативного управління квартирою належить Офісу генерального прокурора. Рішенням Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 27 жовтня 2015 року №607, квартира АДРЕСА_4 виключена з числа службових за клопотанням Прокуратури Харківської області №11-1555вих-15 від 22.10.2014, що підтверджує той факт, що орган, який здійснює на сьогодні оперативне управління цим об?єктом державної власності - Офіс Генерального прокурора. Таким чином, після фактичного прийняття від Державної іпотечної установи в оперативне управління спірної квартири, Генеральна прокуратура України мала здійснити в установленому законодавством порядку державну реєстрацію цього речового права (оперативного управління) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проте зазначені реєстраційні дії не вчинила. Після виключення квартири АДРЕСА_4 з числа службових, Генеральна прокуратура України повинна була передати цю квартиру до комунальної власності Лозівської міської ради Харківської області за актом приймання-передачі, для можливості її приватизації громадянами, які в цій квартирі проживають. Представник додав, що з листа Лозівської міської ради Харківської області від 19 травня 2025 року №Г-1778, долученого позивачем, вбачається що підставою для відмови передачі квартири АДРЕСА_4 у приватну власність, стало недотримання вимог щодо порядку черговості державної реєстрації спірної квартири АДРЕСА_4 за Генеральною прокуратурою України, а потім за Лозівською міською радою, внаслідок чого виконавчий комітет не має законодавчо обґрунтованої можливості провести реєстраційні дії щодо приватизації нерухомого майна. За таких обставин рішення суду про скасування запису з реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об?єкта нерухомого майна не призведе до захисту порушених прав позивача на приватизацію без скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, оскільки суд таким рішенням не вирішить спір про право, наявний між сторонами, та не дасть можливість позивачу приватизувати спірну квартиру, оскільки після ухвалення рішення про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_4 не перейде автоматично з державної власності до комунальної власності Лозівської міської ради Харківської області. Також вказав, що, позивач не є власником квартири та ніколи не набував права власності на неї, а є лише наймачем, який проживає в квартирі на підставі договору найму. Таким чином, враховуючи вищевикладене, представник відповідача наголошував на неправильному способі захисту та просив відмовити у задоволенні позову.
До суду надійшло клопотання представник Державної іпотечної служби про залучення в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Офісу Генерального прокурора.
Ухвалою суду вищевказане клопотання було задоволено, третій особі надано час для подання пояснень щодо викладеного в заявах по суті.
На адресу суду надійшли письмові пояснення представника Кабінету Міністрів України, в яких вказано, що ОСОБА_2 не є власником квартири, про що свідчать долучені ним документи. Крім того, представник зазначила, що згідно листа Державної іпотечної установи від 16.05.2025 року № 1719/15/36 квартира АДРЕСА_1 , списана з балансу Державної іпотечної установи, проте, списання з балансу не тягне за собою припинення права власності, оформленого і зареєстрованого у належний спосіб. У даному випадку рішення органу місцевого самоврядування, що стали підставами для видачі свідоцтва про право власності та реєстрації речових прав, не скасовані та є чинними, що виключає можливість визнання його недійсним, а відтак виключає і можливість щодо скасування державної реєстрації права власності. Так, на виконання рішення Лозівської міської ради від 16.09.2010 №586 «Про включення до списку службових прокуратури Харківської області квартири, придбаної Державною іпотечною установою в будинку за адресою: АДРЕСА_2 та видачу ордеру» 28.09.2010 виконавчим комітетом Лозівської міської ради Позивачу видано ордер на право зайняття жилого приміщення за вказаною адресою. Представник наполягала на тому, що ордер лише є єдиною підставою для вселення у вільне житлове приміщення, яке входить до державного житлового фонду, проте вказаний документ не є еквівалентом документу, який посвідчує право приватної власності і видача ордеру ніяким чином не означає автоматичного підтвердження права власності наймача. Рішенням Лозівської міської ради Харківської області від 27.10.2015 №607 «Про виключення зі списку службового житла прокуратури Харківської області квартири за адресою: АДРЕСА_3 » вказане житлове приміщення виключено зі списку службового і закріплено за Позивачем. Однак, вказане рішення не є правовстановлюючим документом, за Позивачем закріплювалось лише право проживання у вказаній квартирі. Представник вказала, що лист Лозівської міської ради Харківської області від 19.05.2025 №Г-1778, долучений позивачем до позову, вказує на те, що квартира АДРЕСА_1 , не належить до комунальної власності Лозівської міської територіальної громади, у зв?язку з чим передача у приватну власність вказаної квартири Позивачу неможлива. Додала, що позивач фактично обґрунтовує позовні вимоги наявністю у нього права власності на квартиру АДРЕСА_1 та протиправністю дій Відповідача щодо позбавлення позивача такого права, що не відповідає дійсним обставинам. З урахуванням викладеного, представник Кабінету Міністрів України зазначила, що позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
В ході розгляду справи, постановою Кабінету Міністрів України № 903 від 21 липня 2025 року, перейменовано Міністерство економіки України на Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.
Представником Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України було подано письмові пояснення, в яких зазначено, що на момент подання позову, обраний позивачем спосіб захисту - скасування запису в державному реєстрі прав - не передбачений спеціальним законом. Відповідно до законодавства, відомості про речові права, внесені до Державного реєстру, не можуть бути скасовані або вилучені. З долученого до позовної заяви доказу, листа Лозівської міської ради Харківської області від 19.05.2025 № Г-1778, вбачається що підставою для відмови передачі квартири АДРЕСА_4 у приватну власність, стало недотримання вимог щодо порядку черговості державної реєстрації спірної квартири АДРЕСА_4 за Генеральною прокуратурою України, а потім за Лозівською міською радою, внаслідок чого виконавчий комітет не має законодавчо обґрунтованої можливості провести реєстраційні дії щодо приватизації нерухомого майна. Таким чином, скасування запису в реєстрі прав власності не вирішить суті спору про право і не дасть Позивачеві можливості приватизувати квартиру. Таке рішення не призведе до автоматичного переходу майна з державної власності у комунальну, що є необхідною умовою для приватизації. Представник вказала, що негаторний позов (вимога про усунення перешкод) зазвичай застосовується, коли право власності Позивача на майно не оспорюється. У цьому випадку існує спір про право власності, і позивач не надав належних доказів того, що він є власником квартири АДРЕСА_4 . За відсутності підтвердженого права власності, Позивач не може використовувати цей спосіб захисту, оскільки він не відповідає умовам для подання такого позову. Враховуючи вищевикладене, представник наполягала на тому, що Позивачем обрано
невірний спосіб захисту своїх прав, а його позовні вимоги є безпідставними, оскільки не ґрунтуються ні на фактичних обставинах справи, ні на нормах чинного законодавства.
Також, надійшли письмові пояснення від представника Офісу Генерального прокурора, в яких вказано, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 №832 «Питання забезпечення житлом окремих категорій громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов», за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 №1661-р «Питання надання громадянам квартир, що придбані Державною іпотечною установою, у м. Лозовій» для працівників органів прокуратури Державною іпотечною установою (далі - ДІУ) придбано квартиру АДРЕСА_1 , ДІУ зобов?язано здійснити видачу ордера на це жиле приміщення визначеному громадянину. Спірну квартиру за Актом прийому-передачі від 29.12.2009 ДІУ передано Генеральній прокуратурі України, якою також за актом прийому-передачі передачі передано прокуратурі Харківської області. Рішенням виконкому Лозівської міської ради Харківської області від 16.09.2010 №586 квартиру включено до числа службових, ОСОБА_1 та його сім?ї у складі 3-х осіб видано ордер для вселення. У силу положень Законів України «Про прокуратуру», «Про управління об?ектами державної власності» до 2020 року Генеральна прокуратура України не мала статусу органу управління майном, оскільки не виконувала функції з управління об?єктами державної власності. Закон України «Про прокуратуру», Житловий кодекс України можливості перебування на обліку органів прокуратури житлового фонду також не передбачають. Більш того, постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2009 №1037 «Про розподіл квартир, що придбані Державною іпотечною установою», порядок передачі вказаним у постанові державним органам закуплених ДІУ квартир не визначено. Водночас, порядок безоплатної передачі об?єктів права державної власності, активів визначено Положенням про порядок передачі об?єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482. Цією ж постановою також затверджена форма акта приймання-передачі майна. Тільки у 2011 році постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.2011 №855 затверджено Порядок безоплатної передачі квартир, придбаних ДІУ, а наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 06.12.2011 №328 затверджено форму акта приймання-передачі квартир, придбаних ДІУ. Слід зазначити, що передача квартир за визначеними порядками не здійснювалася та акти за нормативно встановленими формами Офісом Генерального прокурора не складалися та не підписувалися. Рішенням виконкому Лозівської міської ради Харківської області від 27.10.2015 № 607 квартиру виключено із числа службових, її закріплено за наймачем ОСОБА_1 та його сином ОСОБА_3 . Квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на балансовому або позабалансовому рахунках Офісу Генерального прокурора не обліковується. Представник наголосила, що ДІУ придбала спірну квартиру у встановленому законодавством порядку саме для проживання сім?ї ОСОБА_1 , що виключає її виділення жодній іншій особі.
Інших заяв по суті не надходило.
Відповідно до ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та
інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У 2004 році Кабінетом Міністрів України була затверджена "Концепція створення національної системи іпотечного кредитування (Розпорядження від 10.08.2004 №559-р), яка передбачала створення за участю держави іпотечної установи другого рівня.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2004 року №1330 «Деякі питання Державної іпотечної установи», була утворена Державна іпотечна установа.
Відповідно до положень пункту 2 Статуту Державної іпотечної установи (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 05 квітня 2021 р. № 198), засновником Установи є держава в особі Кабінету Міністрів України(а.с.56).
Частина 1 статті 133 Господарського кодексу України визначає три правові режими майна суб'єктів господарювання, це право власності та інші речові права право господарського відання та право оперативного управління.
Пунктом 22 Статуту Державної іпотечної установи визначено, що майно установи є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання(а.с.57).
Згідно пункту 23 Статуту, Установа не має права безоплатно передавати закріплене за нею майно фізичним особам(а.с.57).
Згідно положень Наказу Міністерства юстиції України від 22.01.2010р. № 92/5 «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно оформлення права власності на нерухоме майно, придбане Державною іпотечною установою, та державної реєстрації такого права», власником майна, переданого Державній іпотечній установі, незалежно від джерел його формування, є Держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки останній виступив її засновником(а.с.53-54).
Згідно роз?яснення Міністерства юстиції України №92156/97228-11-25/8.4.4 від 30.06.2025 року (а.с.55),
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 №832 «Питання забезпечення житлом окремих категорій громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов» та цілого ряду окремих розпоряджень Кабінету Міністрів України, Державна іпотечна установа у 2009 році купувала готове житло або майнові права на незавершені будівництвом об?єкти нерухомого майна.
Розподіл квартир, придбаних ДІУ, здійснювався Координаційною радою з питань розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою, при Кабінеті Міністрів України, положення про яку було затверджено постановою КМУ від 23.09.2009 року № 1037 «Про розподіл квартир, що придбані Державною іпотечною установою», та відбувався у порядку, затвердженому цією ж постановою.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року № 1482 "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про передачу об'єктів права державної власності.
Після придбання житла та реєстрації права власності на нього, Установа згідно розпоряджень Кабінету Міністрів України, здійснювала передачу квартир: або до головних розпорядників бюджетних коштів - міністерств та відомств (в оперативне користування), або до органів місцевого самоврядування (у комунальну власність), для подальшого надання громадянам, які потребували поліпшення житлових умов.
Квартира за адресою АДРЕСА_3 (далі спірна квартира або квартира АДРЕСА_4 ), була придбана Державною іпотечною установою у ТОВ "База будівельної комплектації" (код ЄДРПОУ 30311085), на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 року №962-р «Про придбання квартир для забезпечення житлом громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов».
Після набуття державою права власності на квартиру АДРЕСА_4 , на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області 19 грудня 2009 року на підставі рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області №805 від 18.12.2009, спірна квартира була зареєстрована Лозівським БТІ у Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер майна 24846728 від 19.12.2009) та закріплена за Державною іпотечною установою на праві господарського відання. Копія свідоцтва та копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно долучені до відзиву(а.с.58-59).
У випадку оформлення права власності на придбані Державною іпотечною установою квартири відповідно до переліків житлових будинків, затверджених Кабінетом Міністрів України, для забезпечення житлом окремих категорій громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, та державної реєстрації права власності на такі об'єкти, таке оформлення та державну реєстрацію слід здійснювати за Державою в особі Кабінету Міністрів України.
При цьому у свідоцтві про право власності на нерухоме майно та, відповідно, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно робиться відмітка, що майно закріплено на праві господарського відання за Державною іпотечною установою.
Як вбачається з копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна(а.с.8), вищевказана квартира відноситься до державної форми власності, право власності зареєстровано за Державною іпотечною службою 19.12.2009 року.
На підставі іншого Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року №1661-р, «Питання надання громадянам квартир, що придбані Державною іпотечною установою, у м. Лозовій», спірна квартира у подальшому мала бути передана за актом приймання-передачі з господарського відання Державної іпотечної установи в оперативне управління Генеральній прокуратурі України, з метою подальшого надання, для тимчасового проживання під час проходження служби в органах прокуратури, зазначеним у поіменному списку громадянам, затвердженому цим же розпорядження КМУ.
На час видачі позивачу ордеру на спірну квартиру була чинною Постанова Кабінету Міністрів України №1037 від 23 вересня 2009 року "Про розподіл квартир, що придбані Державною іпотечною установою" (втратила чинність на підставі Постанови КМУ №855 від 27 липня 2011 року), якою був затверджений Порядок розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою, абзацом 18 пункту 3 якого було передбачено, що квартири, що розподіляються між працівниками державних органів, а також військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу, що проходять службу у військових формуваннях, підпорядкованих таким органам, мають правовий режим службових.
Як зазначив відповідач у відзиві, передача квартир громадянам для проживання не передбачала автоматичного переходу права власності до них, оскільки набуття права власності на
житло здійснюється згідно норм законодавства про приватизацію, після зняття з квартири статусу службової.
На виконання вищенаведеного Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року №1661-р, спірна квартира була передана, за Актом прийому-передачі квартир від 29 грудня 2009 року, з господарського відання Державної іпотечної установи в оперативне управління Генеральної прокуратури України, про що свідчить, долучена до відзиву копія акту прийому-передачі від 29.12.2009 року(а.с.51).
27 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №855 «Деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою» (далі- Постанова №855), якою було затверджено Порядок безоплатної передачі квартир, що придбані Установою (далі - Порядок) відповідно до актів Кабінету Міністрів України та перебувають на її балансі, визначеним у цих актах органам.
Відповідно до пункту 2 Порядку квартири передаються безоплатно відповідно до актів Кабінету Міністрів України в управління відповідного органу (Міноборони, МВС, МНС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, ДПтС, Управління державної охорони, Офісу Генерального прокурора) та до комунальної власності органів місцевого самоврядування.
Згідно пункту 8 Порядку, Державна іпотечна установа та органи, яким передані квартири, відображають в установленому порядку факт здійснення операції з передачі квартир у бухгалтерському обліку.
Так, на підставі Акту прийому-передачі квартир від 29 грудня 2009 року(а.с.51), квартира АДРЕСА_1 , списана з балансу Державної іпотечної установи у зв?язку з передачею в оперативне управління Генеральній прокуратурі України.
У подальшому, між ДІУ та Генеральною прокуратурою України була проведена звірка всіх переданих на території України квартир та був складений Акт звірки від 31 жовтня 2012 року, яким сторони підтвердили, що спірна квартира АДРЕСА_4 , згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року №1661-р та Акту прийому-передачі квартир від 29 грудня 2009 року, дійсно була передана Генеральній прокуратурі України та Лозівській міській раді Харківської області для надання громадянину ОСОБА_2 . Вказане підтверджується, долученою до відзиву копією акту звірки від 31.10.2012 року(а.с.52).
Так, враховуючи те, що Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області 19.12.2009 на спірну квартиру АДРЕСА_4 , на день звернення з позовною заявою не скасоване та не визнане судом недійсним, а отже є чинним, квартира АДРЕСА_4 перебуває у державній власності, від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснює Кабінет Міністрів України (ч.1-2 ст.326 та ч.1 ст.319 ЦК України), а право оперативного управління квартирою належить Офісу генерального прокурора (ч.3 ст.326 ЦК України).
Правові основи управління об?єктами державної власності визначає Закон України «Про управління об?єктами державної власності».
Перелік суб?єктів управління об?єктами державної власності визначений статтею 4 Закону України «Про управління об?єктами державної власності», до якого включені, зокрема, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, , а також здійснює управління об?єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора.
Жиле приміщення включається до числа службових, а також виключається з числа службових рішенням виконавчого органу місцевого самоврядування за клопотанням балансоутримувача - відповідного органу прокуратури.
Як вбачається з акту приймання-передачі квартир, долученого до пояснень Офісу Генерального прокурора, спірна квартира була передана Генеральною прокуратурою України до прокуратури Харківської області. Про фактичну передачу квартири свідчить викладене в рішенні Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 27 жовтня 2015 року №607(.а.с.11).
Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України (у редакції від 05.08.2009, що діяла на момент передачі квартири,) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Частина четверта статті 182 Цивільного кодексу України встановлює, що порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 01.05.2009, що діяла на момент передачі квартири) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: речові права на чуже нерухоме майно, тобто право оперативного управління.
Частиною 4 цієї ж статті визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно, що є у державній власності, здійснюється за заявою органу, уповноваженого в установленому порядку управляти нерухомим майном, що є у державній власності.
Згідно абзацу 15 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 01.05.2009, що діяла на момент передачі квартири), підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є: інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.
Пунктом 11 «Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності», затвердженого Постановою Кабінету Miнicтpiв України від 21 вересня 1998 р. № 1482 (у редакції від 19.09.2007р., що діяла на момент передачі квартири) визначено, що органи, до сфери управління яких передано державне майно, зобов'язані: у двотижневий термін з дня затвердження акта приймання-передачі повідомити про таку передачу стосовно об'єктів, передача яких здійснювалася за рішенням Кабінету Міністрів України, - також Мінекономіки; у двотижневий термін закріпити нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно за відповідним підприємством (організацією) на праві господарського відання або оперативного управління; у двомісячний термін з дня затвердження акта приймання-передачі внести відповідні зміни в установчі документи підприємства та провести їх державну реєстрацію відповідно до законодавства, а стосовно нерухомого майна провести в установленому законодавством порядку його державну реєстрацію (перереєстрацію).
Таким чином, після фактичного отримання від Державної іпотечної установи в оперативне управління спірної квартири, прокуратура повинна було здійснити в установленому на той час законодавством порядку державну реєстрацію цього речового права у реєстрі прав власності на нерухоме майно, проте вона зазначені реєстраційні дії не вчинила.
В результаті чого, в Державному реєстрі прав не нерухоме майно досі міститься запис про те, що спірна квартира перебуває у власності Держави в особі Кабінету Міністрів України, та досі закріплена за Державною іпотечною установою на праві господарського відання.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 року у справі №914/2350/18).
У силу наведених вище положень законодавства, після фактичного отримання від Державної іпотечної установи в оперативне управління спірної квартири, не здійснення прокуратурою державної реєстрації цього речового права у реєстрі прав власності на нерухоме
майно за собою не змінює правовий режим такого майна, що підтверджується наступним.
На час видачі позивачу ордеру на спірну квартиру була чинною Постанова Кабінету Міністрів України №1037 від 23 вересня 2009 року "Про розподіл квартир, що придбані Державною іпотечною установою" (втратила чинність на підставі Постанови КМ № 855 (855-2011-п) від 27 липня 2011 року, якою був затверджений Порядок розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою, абзацом 18 пункту 3 якого було передбачено, що квартири, що розподіляються між працівниками державних органів, а також військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу, що проходять службу у військових формуваннях, підпорядкованих таким органам, мають правовий режим службових.
Згідно пунктів 3-6 Постанови Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. N 37 «Про службові жилі приміщення» включення та виключення до/із числа службових житлових приміщень здійснюється за клопотанням підприємства, установи або організації, у повному господарському віданні чи оперативному управлінні якого перебуває житлове приміщення.
З письмових доказів вбачається, що прокуратура фактично прийняло спірну квартиру до сфери свого управління, оскільки зверталась до органів місцевого самоврядування з клопотанням про виключення спірної квартири з числа службових.
Однак, у силу положень Законів України «Про прокуратуру», «Про управління об?єктами державної власності» до 2020 року Генеральна прокуратура України, як і прокуратура Харківської області, не мали статусу органу управління майном, оскільки не виконували функції з управління об?єктами державної власності.
Закон України «Про прокуратуру», Житловий кодекс України можливості перебування на обліку органів прокуратури житлового фонду також не передбачають.
Більш того, постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2009 №1037 «Про розподіл квартир, що придбані Державною іпотечною установою», порядок передачі вказаним у постанові державним органам закуплених ДІУ квартир не визначено.
Водночас, порядок безоплатної передачі об?єктів права державної власності, активів визначено Положенням про порядок передачі об?єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482. Цією ж постановою також затверджена форма акта приймання передачі майна.
Так, тільки у 2011 році постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.2011 року №855 затверджено Порядок безоплатної передачі квартир, придбаних ДІУ, а наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.12.2011 року № 328 затверджено форму акта приймання-передачі квартир, придбаних ДІУ.
Як вказав в поясненнях представник Офісу Генерального прокурора, передача квартир за визначеними порядками не здійснювалася та акти за нормативно встановленими формами Офісом Генерального прокурора не складалися та не підписувалися.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2009 № 1037 «Про розподіл квартир, що придбані Державною іпотечною установою» (далі Порядок № 1037), визначено, що квартири, які розподілялися між працівниками державних органів, а також військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу, що проходили службу у військових формуваннях, підпорядкованих таким органам, мали статус службових.
Згідно частини першої статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно до частини першої статті 122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
Відповідно до матеріалів справи, 16.09.2010 року рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області №586 було включено квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , до списку службових прокуратури Харківської області(а.с.12).
Згідно з копією ордеру на жиле приміщення №177-с від 28.09.2010 року(а.с.10), на підставі вищевказаного рішення видано ордер громадянину ОСОБА_1 з сім»єю з 3-х чоловік на право зайняття жилого приміщення жилою площею 27,0 кв.м., яке складається з 2-х кім. в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , склад сім»ї: ОСОБА_1 - наймач, ОСОБА_4 -дружина, ОСОБА_3 -син.
На підставі зазначеного вище ордеру відбулося вселення до квартири.
З 28.10.2010 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить копія витягу з реєстру територіальної громади(а.с.5).
Рішенням Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 27 жовтня 2015 року №607(а.с.11), за клопотанням Прокуратури Харківської області №11-1555вих-15 від 22.10.2014 року, було виключено зі списку службового житла прокуратури Харківської області двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , житловою площею 27,0 кв.м, та закріплено за прокурором Лозівської міжрайонної прокуратури Харківської області Гребенюком В?ячеславом Єгоровичем зі складом сім?ї 2 особи ( ОСОБА_1 - наймач, ОСОБА_3 - син). Контроль за виконанням рішення було покладено на відділ з обліку житла та управління комунальною власністю міської ради, тобто фактично квартира після виключення з числа службових була передана в комунальну власність, однак жодних змін до відомостей в реєстрі не вносилось.
Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах прокуратури та Положення про житлово-побутові комісії в органах прокуратури (далі - Положення), затверджених наказом Генерального прокурора від 17.07.2020 №323, створення житлового фонду, який здійснював би постановку даної квартири на баланс Харківської обласної прокуратури та реєстрації права власності на вищевказану квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не передбачено.
Нормами Житлового кодексу України також не передбачено перебування на обліку в органах прокуратури житлового фонду.
На підставі п. 1.5. Положення, передбачено лише оперативний облік службового жилого приміщення.
Згідно з п. 5 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37, облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.
Форма акта приймання-передачі квартири, придбаної Державною іпотечною установою, яку затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.12.2011 №328, передбачає передачу квартир та документів на них Державною іпотечною установою безпосередньо в комунальну власність без участі органів прокуратури.
Однак, враховуючи те, що на момент передачі спірної квартири дане питання не було повністю врегульовано чинним законодавством, квартира за адресою: АДРЕСА_3 , залишилася відповідно до даних реєстру перебувати в державній власності і рахуватися за Державною іпотечною установою.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.
Таким чином, після виключення квартири АДРЕСА_4 з числа службових, прокуратура повинна була передати цю квартиру до комунальної власності Лозівської міської ради Харківської області
за актом приймання-передачі, для можливості її приватизації громадянами, які в цій квартирі проживають.
Однак, як вбачається з копії відповіді виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 19.05.2025 року за №Г-1778(а.с.9), квартира за адресою: АДРЕСА_3 , не належить до комунальної власності Лозівської міської територіальної громади, у зв?язку з чим передача квартири в приватну власність сім?ї ОСОБА_2 виконавчим комітетом міської ради є неможливою.
З копії відповіді Офісу Генерального прокурора від 30.05.2025 року №34/3/1-122вих-25 вбачається, що спірна квартира на балансі органів прокуратури не перебуває(а.с.17-18).
Відповідно до викладеного у відповіді Харківської обласної прокуратури від 21.05.2025 року за №07-11413-25(а.с.15-16), квартира за адресою: АДРЕСА_3 , була виключена зі списку службового житла прокуратури Харківської області та закріплена за ОСОБА_2 та його сином- ОСОБА_3 .
Таким чином, виходячи з матеріалів справи, Державна іпотечна установа повністю виконала всі необхідні дії, передбачені чинним законодавством України, щодо передачі спірної квартири в оперативне управління Генеральної прокуратури України.
Крім того, з викладеного сторонами вбачається те, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 , була фактично передана ДІУ за актом приймання-передачі та була прийнята Генеральною прокуратурою України та Лозівською міською радою Харківської області, про що свідчить в подальшому складений акт звірки, складений Генеральною прокуратурою України акт приймання-передачі вказаної квартири прокуратурі Харківської області та рішення Лозівської міської ради про включення квартири до списку службових та виключення з подальшою передачею особі.
З рішення Лозівської міської ради про виключення спірної квартири з числа службових також встановлено, що вищевказана квартира була фактично прийнята прокуратурою Харківської області, оскільки її виключення з числа службових здійснювалось за клопотанням прокуратури Харківської області.
Однак, беручи всі докази, долучені сторонами, в їх сукупності, станом на теперішній час, квартира з числа службових була виключена, але у комунальну власність територіальної громади міста Лозова не передана.
Стаття 329 ЦК України передбачає, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Позивачем не надано суду доказів прийняття уповноваженим органом рішення про передачу спірної квартири у власність відповідачу Державній іпотечній установі.
Оскільки спір виник щодо права власності на майно (квартиру), належним відповідачем у спорі є власник цього майна Держава в особі Кабінету Міністрів України, а не Державна іпотечна установа.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги до власника нерухомого майна- Держави в особі Кабінету Міністрів України, позивачем не заявлялись.
Державна іпотечна установа вказала у відзиві, що не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не допустила будь-яких порушень майнових прав чи інтересів позивача.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову. Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові. Викладене підтверджується постановою ВС від 07.05.2025 року у справі № 761/2397/21.
Однак, як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А
тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Таким чином, суд вважає, що позивачем відповідача, беручи до уваги зміст позовної вимоги, обрано вірно.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року).
На стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред'явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року та "Нун'єш Діаш проти Португалії" від 10 квітня 2003 року).
Для того щоб захист був ефективним, він повинен бути реальним, а не примарним. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність осіб, які, на думку позивача, порушили, не визнали чи оспорили його суб'єктивні права, свободи чи інтереси, а в разі невиконання або неналежного виконання рішення - щоб не виникала необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Ефективний захист може бути досягнутий у випадку, коли існує реальний доступ до засобу захисту (доступність). Коли хоча б теоретично була можливість досягнення результату. Застосований судом спосіб захисту права буде здатний впливати на порушника та ліквідувати несприятливі наслідки для позивача. Важливими є і адекватність засобу захисту щодо відновлення прав позивача.
Отже, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
ЦК України визначає чітко у ч.1 ст.182, що «право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації». Також ч.4 ст.334 ЦК, визначає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором та відповідні права чи обтяження припиняються.
Отже, належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.
Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним ЦК право власності виникає з моменту його реєстрації (пункт 97 постанови). Постанова ВП ВС, 11.09.18, справа № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18)
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
ВП ВС у справі №914/2350/18 (914/608/20) слідувала такому алгоритму: «Суд, виходячи з засад диспозитивності, позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача» (п.118).
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з частиною першою статті 345 ЦК фізична особа або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна, що є в комунальній власності.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Позивач в позові вказує на те, що реєстрація права власності за Державною Іпотечною установою порушує його права як власника, однак як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира не передавалася йому у власність, тобто скасування державної реєстрації права власності не вплине на права позивача щодо квартири.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Лише після вирішення питання про зняття з такого житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.
Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 (далі Наказ №396) визначено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним квартиру звертається до органу приватизації з відповідною заявою, зразок якої наведено у додатку №2 (пункт 17 Положення).
Частинами 1 та 2 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Відповідно до ч.1 ст. 8 вищезазначеного закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира з державної власності у комунальну власність Лозівської міської ради ні Державною іпотечною установою, ні прокуратурою, не передавалась.
Пунктом 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 2482, передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Приватизація державного житлового фонду здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" уповноваженими на це органами (стаття 8 Закону), до числа яких суд не належить.
Ні Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", ні ст. 328 ЦК
України, не передбачено набуття права власності на квартири державного житлового фонду у разі приватизації на підставі рішення суду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року по справі № 577/779/21.
За результатами розгляду спору судом вирішується питання чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права у позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2021 № 925/642/19 (п.54) та постанові від 06.04.2021 № 910/10011/19 (п.99-100) дійшла висновку, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необгрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Розглядаючи такий критерій, як ефективність способу захисту, Верховний Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Ефективним способом захисту права є такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 4 червня 2019 р.).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, з урахуванням всіх обставин справи, зважаючи на те, що власником спірної квартири позивач не є, а відповідно його права як власника не порушено, беручи до уваги все викладене сторонами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача з підстав неефективності обраного ним способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Питання щодо стягнення витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору підлягають вирішенню за правилами статті 141 ЦПК України, згідно частини першої якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Беручи до уваги вище викладене, з урахуванням положень ч.1 ст.141 ЦПК України, зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір підлягає віднесенню на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 16, 76-89, 141, 258, 263-265 ЦПК
України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кабінет Міністрів України, Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, Офіс Генерального прокурора, про скасування державної реєстрації права власності - відмовити.
Судовий збір у розмірі 1211,20 грн віднести на рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідач - Державна іпотечна установа, код ЄДРПОУ 33304730, адреса: бульвар Лесі Українки, буд.34, м. Київ, 01133.
Треті особи:
-Кабінет Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДР 00031101, e-mail: 1545@ukc.gov.ua);
-Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДР 37508596, e-mail: meconomy@me.gov.ua);
- Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: вул.Різницька, 13/15, місто Київ, 01011, тел.+380(44)280-26-03, ел.пошта: office@gp.gov.ua).
Суддя Т.О.Каращук