справа № 619/897/25
провадження № 2/619/724/25
13 листопада 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Калиновської Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Булах С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дергачі матеріали цивільної справи за позовною заявою Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Золочівське» про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації,-
12 лютого 2025 року Богодухівська окружна прокуратура Харківської області, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:04:001:0361, площею 4,6452 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована на території Золочівської селищної ради Богодухівського (колишнього Золочівського) району Харківської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.02.2022 (номер запису про право власності 46874261, індексний номер рішення про державну реєстрацію 63650085 від 23.02.2022), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
12 лютого 2025 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі №619/897/25 провадження №2/619/724/25 визначено суддю Жорняка О.М.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 27 травня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до Розпорядження керівника апарату від 23.07.2025 №01-07/82/2025 у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_3 призначено повторний автоматизований розподіл справи №619/897/25.
23 липня 2025 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі №619/897/25 визначено суддю Калиновську Л.В.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 07 серпня 2025 року прийняти до розгляду справу за позовом Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Золочівське» про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації; призначено справу до судового розгляду.
В обґрунтування позову зазначено, що на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 23.02.2022 спадкова справа №152/2017, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , громадянин російської федерації, набув право власності на 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:04:001:0361, загальною площею 4,6452 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована на території Золочівської селищної ради Богодухівського (колишнього Золочівського) району Харківської області. На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом (спадкова справа № 152/2017, зареєстровано в реєстрі 313) ОСОБА_1 зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6322655100:04:001:0361 (номер запису про право власності 46874261 від 23.02.2022, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1533287463226). Таким чином, громадянин російської федерації ОСОБА_1 у 2022 році, набув право власності на 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території Золочівської селищної ради Богодухівського (колишнього Золочівського) району Харківської області та протягом року не виконав покладений на нього у зв'язку із цим обов'язок, а саме: не відчужив земельну ділянку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи, що отримана ОСОБА_1 у власність 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6322655100:04:001:0361, загальною вартістю згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок 184964,34 грн., тобто вартість 1/2 частки становить 92482,17 грн., ним добровільно не відчужена упродовж встановленого законодавством України річного строку (кінцевий строк сплив 23.02.2023), право власності на такі земельні ділянки підлягає припиненню, шляхом її конфіскації за рішенням суду. Відповідно отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно документів (даних), а саме свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.02.2022 встановлено, що місцем проживання ОСОБА_1 на території рф є: АДРЕСА_1 .
Прокурор позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити та вказав, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Представник Головного управління Держгеокадастру в Харківській області у судове засідання не з'явився, надавши суду заяву, у якій просить провести судове засідання за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом розміщення виклику до суду через оголошення на веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, а також на офіційній сторінці суду веб-сайту Судова Влада України у розділі «Оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме». Причину своєї неявки не повідомив, відзив на позов не подав.
Третя особа, ОСОБА_2 , в судове засідання не з'явився, повідомлявся своєчасно та належним чином.
Представник третьої особи, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Золочівське», в судове засідання не з'явився, повідомлявся своєчасно та належним чином.
Відповідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням того, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи не з'явився у судове засідання, не подав відзив на позов, до того ж, інформація щодо часу розгляду даної справи розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття «інтереси держави» висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів (п. 4 мотивувальної частини).
Верховний Суд у справі № 804/4585/18 (постанова від 05.11.2019) сформулював правову позицію, відповідно до якої «інтереси держави» є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №804/4585/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17).
Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій», у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, №924/1256/17).
Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Велика палата Верховного Суду у постанові по справі № 12/2385/18 від 26.05.2020 прийшла до наступного висновку (п. п. 77-81): бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України № 15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
Держгеокадастр реалізує надані йому повноваження самостійно та через територіальні органи. Таким органом на території Харківської області є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області. Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 483 і від 14 січня 2015 року № 15» від 11 листопада 2020 року № 1104, якою передбачено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, подає до суду позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.
Так, підпунктами 27, 34 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603 (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 № 85), Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності; подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.
Держгеокадастр реалізує надані йому повноваження самостійно та через територіальні органи. Таким органом на території Харківської області є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області області.
Богодухівською окружною прокуратурою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області було скеровано лист від 08.01.2025 № 56-66 вих-25, з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації у ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка не була відчужена ним протягом року.
У відповідь на вказаний лист Головне управління Держгеокадастру у Харківській області листом від 20.01.2025 за №10-20-14-163вих-25 повідомило, що не заперечує проти вжиття Богодухівською окружною прокуратурою заходів представницького характеру на захист інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області стосовно звернення до суду з позовною заявою про конфіскацію земельних ділянок, які перебувають у приватній власності громадян російської федерації, в порядку, передбаченому статтею 145 Земельного кодексу України.
Таким чином, звернення прокурора в даному випадку з позовом до суду спрямоване на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме: недопущення володіння громадянкою російської федерації земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території України без належних на те правових підстав.
Недотримання відповідачем вимог законодавства України безумовно порушує також публічні інтереси держави, як інституту, який покликаний врегулювати відносини у певній сфері.
У відповідності до абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою листом від 07.02.2025повідомлено позивача Головне управління Держгеокадастру у Харківські області про вжиття представницьких повноважень в його інтересах.
Вказане в повній мірі узгоджується з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та надає можливість і право прокурору звернутися з позовом в інтересах держав в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, як уповноваженого органу у даних правовідносинах.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 23.02.2022 спадкова справа №152/2017, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , громадянин російської федерації, набув право власності на 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:04:001:0361, загальною площею 4,6452 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована на території Золочівської селищної ради Богодухівського (колишнього Золочівського) району Харківської області.
На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом (спадкова справа № 152/2017, зареєстровано в реєстрі 313) ОСОБА_1 зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6322655100:04:001:0361 (номер запису про право власності 46874261 від 23.02.2022, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1533287463226).
Таким чином, громадянин російської федерації ОСОБА_1 у 2022 році, набув право власності на 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території Золочівської селищної ради Богодухівського (колишнього Золочівського) району Харківської області та протягом року не виконав покладений на нього у зв'язку із цим обов'язок, а саме: не відчужив земельну ділянку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Враховуючи, що отримана ОСОБА_1 у власність 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6322655100:04:001:0361, загальною вартістю згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок 184964,34 грн., тобто вартість 1/2 частки становить 92482,17 грн., ним добровільно не відчужена упродовж встановленого законодавством України річного строку (кінцевий строк сплив 23.02.2023), право власності на такі земельні ділянки підлягає припиненню, шляхом її конфіскації за рішенням суду.
Відповідно отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно документів (даних), а саме свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.02.2022 встановлено, що місцем проживання ОСОБА_1 на території рф є: АДРЕСА_1 .
Згідно зі ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України.
У відповідності до ч.ч.1-3 ст.1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 22 ЗК України).
Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини.
Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Поряд із цим, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.
У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, така частка земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:04:001:0361 підлягає конфіскації за рішенням суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель (ч. 4 ст. 145 ЗК України).
Таким органом згідно чинного законодавства є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.
У відповідності до п. в абз. 1 ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.
Обраний Богодухівською окружною прокуратурою спосіб захисту порушених інтересів держави, а саме: припинення права власності громадянину російської федерації ОСОБА_1 на 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6322655100:04:001:0361 шляхом їх конфіскації на користь держави відповідає вимогам законодавства.
Чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом. В даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов'язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу. Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23.01.2018.
Частиною 1 статті 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Слід зазначити, що право держави примусово припиняти право власності земельної ділянки, яка мала бути відчужена її власником, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи, які регламентують цю процедуру, наведені у судовому рішенні.
З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
У даному випадку наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки такий мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов'язку, однак у встановлений законом строк земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.
Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.
У рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26.10.1984 та у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення у справі «Хамідов проти Росії»).
Піддаючи аналізу пропорційність втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у справі «Хамер проти Бельгії», ЄСПЛ вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.
Також, згідно з правовою позицією у справі № 6-2776цс16 Верховним Судом України спростовано тривалі суперечності щодо застосування практики Європейського суду з прав людини на предмет підставності втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема й позбавлення особи права власності (користування) на майно шляхом його повернення (витребування) на користь держави.
Вказана позиція відображена у правових висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та у справі № 488/6211/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.
Враховуючи викладене, з урахуванням обставин справи та практики ЄСПЛ, втручання держави з метою повернення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державі є законним та пропорційним.
Отже, суд констатує той факт, що прокурором надано суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які проаналізовані судом у їх сукупності та взаємозв'язку і дають підстави для висновку про задоволення позову.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 1статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Прокурором при зверненні до суду з даним позовом було сплачено 3028,00 гривень судового збору за подачу позову, що підтверджується платіжним дорученням, тому сума цих витрат підлягає стягненню з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури.
Керуючись ст.13 Конституції України, ст.ст. 1, 22, 81, 116, 125, 140, 143, 145 ЗК України, ст. 348 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 223, 263-265, 273, 280 ЦПК України, суд,-
Позов Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Золочівське» про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації - задовольнити повністю.
Припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ), право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:04:001:0361, площею 4,6452 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована на території Золочівської селищної ради Богодухівського (колишнього Золочівського) району Харківської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.02.2022 (номер запису про право власності 46874261, індексний номер рішення про державну реєстрацію 63650085 від 23.02.2022), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури (Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору у сумі 3028 грн.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Реквізити учасників справи:
позивач: Богодухівська окружна прокуратура Харківської області, адреса: пл. Свято-Духівська,1 м. Богодухів, Харківська область, 62103;
позивач: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, код ЄДРПОУ 39792822, адреса: вул. Космічна, 21, 2 під'їзд, 8-9 поверх, м. Харків, 61145;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин російської федерації, місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;
Треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;
- Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Золочівське», адреса: вул. Велигори Віталія, будинок 40, смт Золочів, Богодухівський район, Харківська область, 62203 Код ЄДРПОУ: 30412824.
Суддя Л. В. Калиновська