Справа № 383/442/25
Номер провадження 2/383/290/25
05 листопада 2025 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді - Бондаренко В.В.,
при секретарі судового засідання - Могиленко В.М.,
за участю:
представника позивача - адвоката Мельник О.В. (в режимі відеоконференції),
представника відповідача - адвоката Юрах В.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договорами позики в сумі 85000 гривень.
В обгрунтування позову зазначив, що 24 лютого 2015 року надав ОСОБА_2 кошти в сумі 85000 грн. в борг за договором позики, укладеного в усній формі на підтвердження чого відповідачем була складена боргова розписка. 26.03.2025 року він направив ОСОБА_2 претензію про повернення боргу до 04.04.2025 року, однак на день звернення з позовом відповідач борг не повернула, чим порушила взяті на себе зобов'язання.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого у вказаний у розписці час (пам'ятає, що це був лютий місяць) ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із клопотанням про надання їй фінансових ресурсів, у зв'язку із важким захворюванням доньки Відповідача. Сторони, фактично домовилися про те, що вказана сума коштів стане авансом в оплаті орендної плати за землю, яка має сплачуватися щорічно наперед (розписку передала ОСОБА_1 ). Позивач протягом 10 років користувався земельною ділянкою, орендну плату не сплачував. Вважає, що надана позивачем сума компенсована за рахунок невиплаченої у період з 2014 по 2024 рік орендної плати за землю, з огляду на що просить відмовити в задоволенні позову. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів (а.с.33-35).
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21.04.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.21-22).
Ухвалами Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 03.06.2025, 02.09.2025 року, постановлено провести судові засідання 04.06.2025 року та 02.09.2025 року дистанційно в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів (а.с.40-41, 73-73, 79-80).
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Мельник О.В. позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити, так як згідно розписки відповідачем отримано кошти за договором позики, однак позивач не заперечує щодо зарахування боргу в рахунок орендної плати за земельну ділянку, що орендує позивач у відповідача.
Позивач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, неявка якого не перешкоджає розгляду справи, з огляду на явку в судове засідання його представника.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Юрах В.М. заперечив проти задоволення позову з підстав, наведених у відзиві, уточнивши, що відповідачем отримано кошти за вказаною розпискою на лікування доньки від позивача, який орендує в неї земельну ділянку.
Відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомив, неявка якого не перешкоджає розгляду справи, з огляду на явку в судове засідання його представника.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в судовому засіданні докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Судом встановлено, що між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 24.03.2015 року отримала у ОСОБА_1 гроші в сумі вісімдесят п'ять тисяч гривень, які він передав їй за місцем її проживання, що підтверджується оригіналом розписки ОСОБА_2 від 24.03.2015 року. У верхній частині розписки від 24.03.2015 року після слів «Розписка про отримання грошей за договором позики, укладеного в усній формі» зазначено «Буховецьке», «24 лютого 2015 р.», а в кінці тексту розписки біля напису «24.03.2015 ОСОБА_2 » міститься підпис відповідача (а.с.52).
Отже, на підтвердження факту укладення договору позики та його умов ОСОБА_2 видала ОСОБА_1 розписку від 24.03.2015 року, яка посвідчує факт укладення договору позики та отримання відповідачем грошових коштів в сумі 85000 гривень від позивача (а.с.52).
26.03.2025 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 претензію про повернення боргу в сумі 85000 грн. до 04 квітня 2025 року, яка є вимогою про повернення предмету позики, направлення якої підтверджується фіскальним чеком про направлення рекомендованого листа, що підтверджується їх копіями (а.с.8), отримання якого не оспорюється стороною відповідача.
Таким чином, у ОСОБА_2 виник обов'язок повернути суму позики за розпискою від 24.03.2015 року, який вона не виконала.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Частина перша та друга статті 207 ЦК України передбачають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
У відповідності до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Таким чином, викладені в розписці від 24.03.2025 року умови договірних правовідносин, що виникли між сторонами, в сукупності із зазначеним в розписці пойменованим договором, а також викладені в заявах по суті справи позиції сторін, на переконання суду свідчать про укладення сторонами договору позики, за яким боржник має повернути суму позики на вимогу кредитора.
Оскільки згідно розписки про отримання грошей за договором позики кошти отримані ОСОБА_2 24.03.2015 року, датою укладення договору є 24.03.2015 року, оскільки договір позики є реальним договором, який відповідно до ст.1046 ЦК України є укладеним з моменту передання грошей.
Виходячи із таких положень чинного законодавства і встановлених фактичних обставин, суд має достатні підстави вважати, що наявність у позивача оригіналу складеної відповідачем розписки свідчить про факт укладення між сторонами договору позики і підтверджує існування зобов'язання відповідача повернути отримані від позивача у борг кошти у визначений розпискою строк.
Як вбачається з матеріалів справи, строк повернення боргу за розпискою від 24.03.2015 року наступив 04.04.2025 року, однак відповідач ОСОБА_2 взяте на себе грошове зобов'язання в зазначений строк не виконала, тим самим порушила умови договору та вимоги вище наведених норм закону.
Враховуючи ту обставину, що позивач як позикодавець має право вимагати повернення боргу, а відповідач як позичальник позику в установлений вимогою строк не повернув, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в примусовому порядку сума основного боргу 85000 гривень за розпискою від 24.03.2015 року.
Враховуючи наведене, суд вважає, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом повного задоволення позову, та приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму основного боргу в розмірі 85000 гривень за договором позики від 24.03.2015 року.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з абзацом 2 частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Аналогічні положення містяться й у статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на поясненнях сторін для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18).
Суд відхиляє доводи представника відповідача про отримання відповідачем коштів на лікування, які слід вважати сплатою орендної плати, оскільки вказане твердження спростовується змістом розписки від 24.03.2015 року, згідно якої ОСОБА_2 отримала гроші за договором позики. При цьому розписка від 24.03.2015 року не містить будь-яких посилань на земельну ділянку, договір оренди земельної ділянки, чи виконання договірних зобов'язань, що за ним виникли.
Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо зарахування боргу в рахунок сплати орендної плати, оскільки договір оренди укладений в письмовій формі, а укладення договору позики підтверджене розпискою відповідача, яка також засвідчує дотримання письмової форми правочину. Позивачем заявлено позов про стягнення боргу за договором позики на підставі розписки від 24.03.2015 року. Натомість суду не надано сторонами письмового договору про зарахування грошових зобов'язань сторін за договором оренди земельної ділянки від 07.11.2014 року та договором позики від 24.03.2015 року, що б свідчило про відсутність боргу за вказаним договором позики від 24.03.2015 року. Висловлена після укладення договору позики в судовому засіданні усна згода сторони позивача про зарахування боргу за договором позики в рахунок сплати орендної плати також не спростовує факту укладення сторонами договору позики та відсутність боргу на момент розгляду справи, оскільки згоди про зарахування грошових зобов'язань сторонами не досягнуто.
Щодо стягнення судових витрат.
Згідно положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду копії: договору про надання правової допомоги від 17.03.2025 року, укладеного між адвокатом Мельник Оленою Володимирівною та ОСОБА_1 (а.с.9); акту від 04.04.2025 року до договору про надання правової допомоги від 17.03.2025 року, згідно якого загальна вартість наданого комплексу правової допомоги (винагорода адвоката) становить 8000 грн. 00 коп. (а.с.10); рахунку на оплату (а.с.11).
Отже, з долучених до позову документів підтверджується факт понесення позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 8000 грн. 00 коп.
З урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України, а саме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, оцінивши надані позивачем докази на підтвердження факту понесених витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги та їх обсягом, значенням справи для сторони. Розмір витрат на професійну правову (правничу) допомогу відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що доказів неспівмірності витрат на правову допомогу відповідачем до суду не надано, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд вважає, що витрати за надання правничої допомоги в розмірі 8000 грн. 00 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Також, у відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст. 207, 526, 545, 599, 625, 1046, 1047, 1048, 1050 ЦК України, ст.ст. 76-81, 133, 137, 141, 258, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 85000 (вісімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. за договором позики від 24.03.2015 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. судового збору та 8000 грн. 00 коп. (вісім тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено 10.11.2025 року.
Суддя В.В. Бондаренко