Справа № 342/546/25
Провадження № 2/342/476/2025
07 листопада 2025 року м. Городенка
Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді Андріюк І.Г.,
з участю секретаря судового засідання Малик Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Городенка у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Городенківської міської ради Івано-Франківської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що шлюб між нею та відповідачем зареєстровано 07 вересня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Городенківського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 68 від 07 вересня 2011 року.За час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Причиною розірвання шлюбу є те, що відносини між подружжям себе вичерпали. Позивачка немає наміру зберегти шлюб, проживати з відповідачем та вести спільне господарство, тому просить шлюб розірвати, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_5 », неповнолітніх дітей залишити проживати з нею.
Ухвалою суду від 17.06.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Городенківської міської ради Івано-Франківської області, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 17.09.2024 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
Учасники справи у судові засідання, призначені на 07.10.2025, 21.10.2025, 06.11.2025 та на 07.11.2025, не з'явилися.
Представник позивачки - адвокат Дудорова О.О. 23.07.2025 через систему «Електронний суд» надіслала до суду заяву про розгляд справи без її участі та без участі позивачки, позов просить задовольнити повністю, не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Від служби у справах дітей Городенківської міської ради Івано-Франківської області судом 29.08.2025 отримано висновок органу опіки та піклування Городенківської міської ради про визначення місця проживання малолітніх дітей сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та клопотання про розгляд справи без участі представника служби у справах дітей. Висновок органу опіки та піклування служба у справах дітей підтримує в повному обсязі.
Дії представників позивачки та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача не суперечать вимогам ст.211 ЦПК України, відповідно до якої учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідачу повістки про виклик до суду на 07.10.2025 та на 21.10.2025 були надіслані за адресою місця його проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак повернуті до суду без вручення адресату з відмітками Укрпошти: «адресат відсутній за вказаною адресою». Оскільки судові повістки надсилалися відповідачу на відому судові адресу, тому, відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, вважаються доставленими, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає.
Про виклик до суду на 06.11.2025 та на 07.11.2025 відповідач був повідомлений через оголошення, розміщені на офіційному веб-сайті судової влади України відповідно до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України. З опублікуванням оголошень про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідач про причини неявки у судові засідання суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, отже вважається таким, що не з'явився в судові засідання без поважних причин.
Передбачених ч.2 ст.223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності учасників справи з ухваленням, відповідно до ст.ст. 280-284 ЦПК України, заочного рішення. Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву в порядку ст.178 ЦПК України, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, що відповідає вимогам ч.8 ст.178 ЦПК України.
У Постанові Верховного Суду від 5 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено, що згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення ч.5 ст.268 ЦПК України слід розуміти так: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.
Суд, дослідивши письмові докази, встановив, що шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований 07 вересня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Городенківського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 68 від 07 вересня 2011 року, що стверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 17 квітня 2025 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Статтею 51 Конституції України, ч.1 ст. 24 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відповідно до ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя, як визначено ч.1 ст.36 СК.
Статтею 55 СК України передбачений обов'язок подружжя турбуватись про сім'ю, в т.ч.: дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, вони повинні бути відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в сім'ї, та зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.
Відповідно до ч.2 ст.104 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Згідно із ч. 2 ст. 112 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення.
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч. 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України).
Позивачка скористалася правом припинити шлюбні відносини та звернулася до суду з даним позовом.
Відповідач, будучи повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання для дачі пояснень не з'явився, будь-яких заяв по суті позову не подав.
Судом встановлено, що сторони не піклуються про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що сім'я розпалася повністю, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки,тому позовна вимога про розірвання шлюбу є підставною та обґрунтованою.
Відповідно до ст. 113 Сімейного кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
У зв'язку із реєстрацією шлюбу позивачка змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_5 ». Зважаючи на прохання позивачки, суд вважає за доцільне після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_8 ».
Згідно ч.2 ст.114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Також судом встановлено, що за час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 34 від 03 травня 2012 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 03 травня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Городенківського районного управління юстиції Івано-Франківської області, та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 49 від 23 червня 2015 року, що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 23 червня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Городенківського районного управління юстиції в Івано-Франківській області.
Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Частиною 3 ст.29 ЦК України визначено, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, N 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Такий висновок зробив Верховний Суд у справі №186/1659/20 від 26.01.2022.
Статтею 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обгрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновком органу опіки та піклування Городенківської міської ради про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 22 серпня 2025 р. № 1223, стверджено, що орган опіки та піклування Городенківської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розлучення батьків з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Зі змісту висновку вбачається, що батько дітей - відповідач не заперечує, щоб після розлучення з позивачкою їх малолітні діти залишилися проживати з матір'ю. Малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у письмових заявах, надісланих їх матір'ю не електронну адресу служби у справах дітей Городенківської міської ради, зазначили, що на даний час вони проживають разом з мамою в Бельгії та бажають надалі проживати з нею.
Суд звертає увагу на те, що за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Саме до такого висновку дійшов Верховний суд України у своїй постанові № 200/952/18 від 15 січня 2020 року.
Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується наявність спору між сторонами щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, позивачка заявила вимогу про залишення проживання спільних дітей разом із нею після розірвання шлюбу, тому суд не вбачає підстав вирішувати визначення місця проживання дітей, та вирішує питання про залишення проживання дітей з тим із батьків після розірвання шлюбу, з ким наразі вони проживають, а тому вважає, що дітей слід залишити проживати разом із матір'ю.
Таким чином, позов підлягає до задоволення.
На підставі ст.ст. 3, 7, 19, 21, 24, 36, 55, 56, 104, 112-114, 141, 157, 160-161 Сімейного Кодексу України, ст.29 ЦК України, керуючись ст. ст. 128, 131, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Городенківської міської ради Івано-Франківської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований 07 вересня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Городенківського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 68 від 07 вересня 2011 року.
Після розірвання шлюбу залишити позивачці прізвище « ОСОБА_5 ».
Шлюб припиняється в день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати з матір'ю ОСОБА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивачка має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його складення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Учасники справи:
- позивачка ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;
- представник позивачки - адвокат Дудорова Ольга Олегівна, адреса робочого місця адвоката: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ;
- відповідач ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ;
- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Городенківської міської ради Івано-Франківської області, місцезнаходження: вул. Шевченка, буд.77, м. Городенка, Коломийський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 44332095.
Повний текст судового рішення складено 13.11.2025.
Суддя: Андріюк І. Г.