Справа № 183/5838/25
№ 1-кп/183/1915/25
29 жовтня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості по якому внесені 26 березня 2024 року до ЄРДР за № 12024040000000303 за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_10 ,
захисників ОСОБА_11 ,
ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13 ,
ОСОБА_14 ,
ОСОБА_15 ,
ОСОБА_16 ,
ОСОБА_17 ,
обвинувачених ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 ,
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_5 під вартою, ОСОБА_7 під вартою, ОСОБА_8 під вартою, ОСОБА_9 під вартою, обвинуваченій ОСОБА_6 у вигляді домашнього арешту, обвинуваченому ОСОБА_3 строк дії обов'язків, ОСОБА_4 строк дії обов'язків.
Прокурор обґрунтував тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, з корисливих мотивів, обравши вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, як спосіб отримання стабільного незаконного прибутку, в порушення вимог Законів України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів», Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними», у невстановлений час, але не пізніше26.03.2024прийняв рішення про створення організованої групи, з метою вчинення особливо тяжких злочинів, які полягали у незаконному придбанні, перевезенні, зберіганні з метою збуту, а також незаконному збуті наркотичного засобу, обіг якого обмежено - метадон, а також психотропних речовин, на території міста Самар (колишня назва м. Новомосковськ), Дніпропетровської області. До складу організованої групи ОСОБА_3 залучив: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , між якими розподілив ролі на вчинення злочинів та впродовж 2023 року здійснював незаконний збут наркотичного засобу, обіг якого обмежено - метадон, а також психотропних речовин на території м. Самар Дніпропетровської області.
Строк покладених на обвинуваченого за ч.3 ст.307 КК України ОСОБА_4 обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України спливає 30.10.2025.
Підстави для скасування обов'язків покладених на ОСОБА_4 відсутні. Покладені на ОСОБА_4 обов'язки, убезпечують від справдження хоча б одного з ризиків, визначних ст. 177 КПК України, зокрема:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України). Так, відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, мають враховуватись вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Інкриміновані йому кримінальні правопорушення відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжкими, та за які кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від слідства та суду. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_4 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів. Таким чином, можливо зробити висновок, що протиправна діяльність обвинуваченого є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що ОСОБА_4 , є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та може вчинити нові умисні злочини.
Вказані обставини у сукупності свідчать про необхідність продовження строку дії обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, покладених на ОСОБА_4 , оскільки інші заходи не забезпечать повною мірою виконання ним обов'язків обвинуваченого, передбачених законодавством.
Враховуючи, що строк дії обов'язків покладених на ОСОБА_4 закінчується 30.10.2025, а запобігти вищезазначеним ризикам можливо лише шляхом їх застосування, враховуючи також, що виконання всіх необхідних слідчих дій неможливе без їх продовження
Крім того, строк запобіжного заходу застосованого до обвинуваченого за ч.3 ст.307 КК України ОСОБА_9 спливає 30.10.2025.
Підстав для зміни ОСОБА_9 запобіжного заходу з тримання під вартою, на інший відсутні. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою повністю забезпечує виконання
ОСОБА_9 покладених на нього обов'язків шляхом убезпечення від справдження хоча б одного з вищевказаних ризиків, визначних ст. 177 КПК України, зокрема:
1. Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду:
Так, відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, мають враховуватись вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від суду. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Знаходячись на свободі ОСОБА_9 враховуючи отримання ним обвинувального акту та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, так як обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинах. Окрім того, під час проведення негласних слідчих розшукових дій, задокументовано наявність у ОСОБА_9 матеріальних статків, а саме наявність певного розміру грошових коштів, отриманих в результаті довготривалої злочинної діяльності, які останній в подальшому може використовувати для тривалого переховування від органів досудового розслідування та суду, шляхом постійної зміни місця проживання, тощо.
Одночасно з цим, маючи у розпорядженні значний розмір грошових коштів, обвинувачений може тривалий час переховуватись від органів досудового розслідування та суду у тому числі за кордоном. А, враховуючи те, що на території України оголошено воєнний стан, в разі виїзду ОСОБА_9 за межі території України, іноземні держави можуть в подальшому відмовити в екстрадиції останнього, посилаючись на небезпеку для його життя чи здоров'я, тощо.
Дійсно, у теперішній час виїзд чоловіків призивного віку за кордон обмежений, але є численні факти викриття осіб, які організовують незаконний перетин громадян через державний кордон, під виглядом волонтерів, тощо.
Таким чином, використовуючи злочинну схему із незаконного перетину державного кордону, ОСОБА_9 може покинути територію України, що унеможливить притягнення його до кримінальної відповідальності.
Слід відмітити, що суспільний резонанс у даному кримінальному провадженні викликаний тим, що злочинні дії ОСОБА_9 , на участь в організованій групі, учасники якої вчиняли особливо тяжкі злочини у сфері обігу наркотичних засобів, у тому числі під час широкомасштабної збройної агресії з боку російської федерації. Торгівля наркотичними засобами є ганебним явищем для держави та суспільства. В той час, коли суспільство згуртовується заради єдиної спільної мети - перемоги у війні, обвинувачений та інші члени організованої групи, з метою особистого незаконного збагачення, систематично вчиняють особливо тяжкі злочини, та отруюють громадян, в тому числі чоловіків та підлітків, збуваючи останнім наркотичні засоби, обіг яких обмежено. В зв'язку з цим, суспільство заінтересоване в тому, щоб особа, якщо вона дійсно вчинила злочин у якому обвинувачується, понесла відповідне справедливе покарання.
У рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищенасуспільнанебезпечністьінкримінованогообвинуваченомузлочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
5.Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення:
Під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно
ОСОБА_9 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів.
Таким чином, протиправна діяльність обвинуваченого є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що ОСОБА_9 є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
У зв'язку із наявністю вищевказаних ризиків неналежної процесуальної поведінки
ОСОБА_9 та їх обґрунтованості, є необхідність у продовженні застосування відносно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосування такого запобіжного заходу є вимушеною необхідністю, яка зумовлена необхідністю забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, а також з метою запобігання спробам останнього переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, приховати або спотворити будь-які речі чи документи, які мають суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, незаконно впливати на інших обвинувачених, свідків у цьому кримінальному провадженні та інших осіб, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити нові кримінальні правопорушення.
Водночас, застосувати інші, більш м'які запобіжні заходи (особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт) ніж взяття під варту, не можливо, оскільки вони не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, так як місце перебування останнього, особи з якими він спілкується, а також іншій його дії потребують постійного контролю з метою запобігання вищевказаних ризиків.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський Суд з прав людини, суд за своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав і інтересів.
Враховуючивикладене, у слідства є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 року обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 жовтня 2025 року включно та визначено розмір застави у виді 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) грн.
Так, в разі сплати застави, на ОСОБА_9 необхідно покласти наступні процесуальні обов'язки, передбачені ст.194 КПК України:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
Таким чином, запобіжний захід у виді тримання під вартою повинен забезпечити виконання провадження хоча б одного з вищевказаних ризиків, визначених ст. 177 КПК України або стягнення внесених (у разі внесення застави) коштів за невиконання обвинуваченим своїх обов'язків.
Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 закінчується, а запобігти вищезазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, або стягнення внесених (у разі внесення застави) коштів за невиконання обвинуваченим своїх обов'язків
Строк запобіжного заходу застосованого до обвинуваченого за ч.3 ст.307 КК України
ОСОБА_7 спливає 30.10.2025.
Підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу з тримання під вартою, на інший відсутні. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою повністю забезпечує виконання ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків шляхом убезпечення від справдження хоча б одного з вищевказаних ризиків, визначних ст. 177 КПК України, зокрема:
1. Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду:
Так, відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, мають враховуватись вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення. Інкриміноване підозрюваному кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування від суду. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Знаходячись на свободі ОСОБА_7 враховуючи отримання ним обвинувального акту та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, так як підозрюється у вчиненні особливо тяжких злочинах. Окрім того, під час проведення негласних слідчих розшукових дій, задокументовано наявність у ОСОБА_7 матеріальних статків, а саме наявність певного розміру грошових коштів, отриманих в результаті довготривалої злочинної діяльності, які останній в подальшому може використовувати для тривалого переховування від органів досудового розслідування та суду, шляхом постійної зміни місця проживання, тощо.
Одночасно з цим, маючи у розпорядженні значний розмір грошових коштів, підозрюваний може тривалий час переховуватись від органів досудового розслідування та суду у тому числі за кордоном. А, враховуючи те, що на території України оголошено воєнний стан, в разі виїзду ОСОБА_7 за межі території України, іноземні держави можуть в подальшому відмовити в екстрадиції останнього, посилаючись на небезпеку для його життя чи здоров'я, тощо.
Дійсно, у теперішній час виїзд чоловіків призивного віку за кордон обмежений, але є численні факти викриття осіб, які організовують незаконний перетин громадян через державний кордон, під виглядом волонтерів, тощо.
Таким чином, використовуючи злочинну схему із незаконного перетину державного кордону, ОСОБА_7 може покинути територію України, що унеможливить притягнення його до кримінальної відповідальності.
Слід відмітити, що суспільний резонанс у даному кримінальному провадженні викликаний тим, що злочинні дії ОСОБА_7 , на участь в організованій групі, учасники якої вчиняли особливо тяжкі злочини у сфері обігу наркотичних засобів, у тому числі під час широкомасштабної збройної агресії з боку російської федерації. Торгівля наркотичними засобами є ганебним явищем для держави та суспільства. В той час, коли суспільство згуртовується заради єдиної спільної мети - перемоги у війні, обвинувачений та інші члени організованої групи, з метою особистого незаконного збагачення, систематично вчиняють особливо тяжкі злочини, та отруюють громадян, в тому числі чоловіків та підлітків, збуваючи останнім наркотичні засоби, обіг яких обмежено. В зв'язку з цим, суспільство заінтересоване в тому, щоб особа, якщо вона дійсно вчинила злочин у якому обвинувачується, понесла відповідне справедливе покарання.
У рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищенасуспільнанебезпечністьінкримінованогообвинуваченомузлочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
5.Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення:
Під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_7 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів.
Таким чином, проти прав на діяльність підозрюваного є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що ОСОБА_7 є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
У зв'язку із наявністю вищевказаних ризиків неналежної процесуальної поведінки
ОСОБА_7 та їх обґрунтованості, є необхідність у продовженні застосування відносно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосування такого запобіжного заходу є вимушеною необхідністю, яка зумовлена необхідністю забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а також з метою запобігання спробам останнього переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, приховати або спотворити будь-які речі чи документи, які мають суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, незаконно впливати на інших обвинувачених, свідків у цьому кримінальному провадженні та інших осіб, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити нові кримінальні правопорушення.
Водночас, застосувати інші, більш м'які запобіжні заходи (особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт) ніж взяття під варту, не можливо, оскільки вони не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, так як місце перебування останнього, особи з якими він спілкується, а також інші його дії потребують постійного контролю з метою запобігання вищевказаних ризиків.
Водночас слід зазначити, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, встановлюються всі обставини вчинення кримінального правопорушення, а також всі особи, причетні до його вчинення, що може суттєво вплинути на подальшу поведінку обвинуваченого. Дані обставини також вказують на необхідність застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський Суд з прав людини, суд за своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав і інтересів.
Враховуючи викладене, у слідства є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Разом з тим, відповідно до ч. 4, п. 5 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Враховуючи характер, систематичність, особливий цинізм, обставини та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який вже раніше притягувся до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів,орган досудового розслідування приходить до висновку, що визначення можливості внесення застави в даному випадку не зможе забезпечити виконання покладених на ОСОБА_7 обов'язків.
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 жовтня 2025 року включно та визначено розмір застави у виді 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) грн.
Так, в разі сплати застави, на ОСОБА_7 необхідно покласти наступні процесуальні обов'язки, передбачені ст.194 КПК України:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
Таким чином, запобіжний захід у виді тримання під вартою повинен забезпечити виконання провадження хоча б одного з вищевказаних ризиків, визначених ст. 177 КПК України або стягнення внесених (у разі внесення застави) коштів за невиконання обвинуваченим своїх обов'язків.
Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 закінчується, а запобігти вищезазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, або стягнення внесених (у разі внесення застави) коштів за невиконання обвинуваченим своїх обов'язків
Крім того, строк запобіжного заходу застосованого до обвинуваченого, ч.3 ст.307 КК України ОСОБА_8 спливає 30.10.2025.
Підстав для зміни ОСОБА_8 запобіжного заходу з тримання під вартою, на інший відсутні. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою повністю забезпечує виконання
ОСОБА_8 покладених на нього обов'язків шляхом убезпечення від справдження хоча б одного з вищевказаних ризиків, визначних ст. 177 КПК України, зокрема:
1. Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду:
Так, відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, мають враховуватись вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Інкриміноване кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від суду. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Знаходячись на свободі ОСОБА_8 враховуючи отримання ним обвинувального акту та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, так як обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинах. Окрім того, під час проведення негласних слідчих розшукових дій, задокументовано наявність у ОСОБА_8 матеріальних статків, а саме наявність певного розміру грошових коштів, отриманих в результаті довготривалої злочинної діяльності, які останній в подальшому може використовувати для тривалого переховування від органів досудового розслідування та суду, шляхом постійної зміни місця проживання, тощо.
Одночасно з цим, маючи у розпорядженні значний розмір грошових коштів, обвинувачений може тривалий час переховуватись від органів досудового розслідування та суду у тому числі за кордоном. А, враховуючи те, що на території України оголошено воєнний стан, в разі виїзду ОСОБА_8 за межі території України, іноземні держави можуть в подальшому відмовити в екстрадиції останнього, посилаючись на небезпеку для його життя чи здоров'я, тощо.
Дійсно, у теперішній час виїзд чоловіків призивного віку за кордон обмежений, але є численні факти викриття осіб, які організовують незаконний перетин громадян через державний кордон, під виглядом волонтерів, тощо.
Таким чином, використовуючи злочинну схему із незаконного перетину державного кордону, ОСОБА_8 може покинути територію України, що унеможливить притягнення його до кримінальної відповідальності.
Слід відмітити, що суспільний резонанс у даному кримінальному провадженні викликаний тим, що злочинні дії ОСОБА_8 на участь в організованій групі, учасники якої вчиняли особливо тяжкі злочини у сфері обігу наркотичних засобів, у тому числі під час широкомасштабної збройної агресії з боку російської федерації. Торгівля наркотичними засобами є ганебним явищем для держави та суспільства. В той час, коли суспільство згуртовується заради єдиної спільної мети - перемоги у війні, обвинувачений та інші члени організованої групи, з метою особистого незаконного збагачення, систематично вчиняють особливо тяжкі злочини, та отруюють громадян, в тому числі чоловіків та підлітків, збуваючи останнім наркотичні засоби, обіг яких обмежено. В зв'язку з цим, суспільство заінтересоване в тому, щоб особа, якщо вона дійсно вчинила злочин у якому обвинувачується, понесла відповідне справедливе покарання.
У рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
2.Знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які використовувалися співучасниками кримінального правопорушення при підготовці до вчинення злочину, безпосередньої реалізації алгоритму злочинних дій щодо незаконного виготовлення, перевезення та зберігання з метою збуту та збуту наркотичного засобу, обіг якого обмежено - метадон, а також задля маскування злочинної діяльності.
Так, отримавши обвинувальний акт, та розуміючи, які саме обставини інкримінуються, у які дати та час відбувались злочини, останній може знищити документи, чорнові записи щодо збуту наркотичних засобів, інші документи, які мають значення для досудового розслідування про які органу досудового розслідування можливо ще не відомо.
Таким чином, встановлено, що перебуваючи на свободі, обвинувачений може знищити, приховати або спотворити документи, які мають суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, місцезнаходження яких в теперішній час не встановлено, таабо надати відповідну вказівку підконтрольним йому особам.
3.Незаконно впливати на свідків чи інших осіб у кримінальному провадженні:
Вказаний ризик підтверджується відомостями, отриманими під час проведення негласних слідчих розшукових дій.
Обвинувачений знає спосіб зв'язку та місце проживання інших співучасників злочину, свідків та може здійснювати дії, направлені на організацію їх подальшого переховування від органів досудового розслідування.
Одночасно з цим, в разі встановлення вказаних осіб, ОСОБА_8 , шляхом погроз, шантажу або підкупу, може схилити вказаних осіб до надання певних показань, які будуть вигідні стороні захисту, або перешкоджати встановленню істини у даному кримінальному провадженні.
5.Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення:
Під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_8 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів.
Таким чином, протиправна діяльність обвинуваченого є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
У зв'язку із наявністю вище вказаних ризиків неналежної процесуальної поведінки
ОСОБА_8 та їх обґрунтованості, є необхідність у продовженні застосування відносно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосування такого запобіжного заходу є вимушеною необхідністю, яка зумовлена необхідністю забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, а також з метою запобігання спробам останнього переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, приховати або спотворити будь-які речі чи документи, які мають суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, незаконно впливати на інших обвинувачених, свідків у цьому кримінальному провадженні та інших осіб, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити нові кримінальні правопорушення.
Водночас, застосувати інші, більш м'які запобіжні заходи (особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт) ніж взяття під варту, не можливо, оскільки вони не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, так як місце перебування останнього, особи з якими він спілкується, а також інші його дії потребують постійного контролю з метою запобігання вищевказаних ризиків.
Водночас слід зазначити, щодо судове розслідування у кримінальному провадженні триває, встановлюються всі обставини вчинення кримінального правопорушення, а також всі особи, причетні до його вчинення, що може суттєво вплинути на подальшу поведінку обвинуваченого. Дані обставини також вказують на необхідність застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський Суд з прав людини, суд за своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав і інтересів.
Враховуючи викладене, у слідства є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. п. 1,2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 жовтня 2025 року включно та визначено розмір застави у виді 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) грн.
Так, орган досудового розслідування вважає, що в разі сплати застави, на ОСОБА_8 необхідно покласти наступні процесуальні обов'язки, передбачені ст.194 КПК України:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у кримінальному провадженні;
Таким чином, запобіжний захід у виді тримання під вартою повинен забезпечити виконання ОСОБА_8 , покладених на нього обов'язків шляхом убезпечення від справдження хоча б одного з вищевказаних ризиків, визначених ст. 177 КПК України або стягнення внесених (у разі внесення застави) коштів за невиконання обвинуваченим своїх обов'язків.
Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 закінчується 30.10.2025, а запобігти вищезазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, або стягнення внесених (у разі внесення застави) коштів за невиконання обвинуваченим своїх обов'язків.
Крім того, строк запобіжного заходу застосованого до обвинуваченого за ч.3 ст.307 КК України ОСОБА_5 спливає 30.10.2025.
Підстав для зміни ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою, на інший відсутні. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою повністю забезпечує виконання ОСОБА_5 покладених на нього обов'язків шляхом убезпечення від справдження хоча б одного з вищевказаних ризиків, визначних ст. 177 КПК України, зокрема:
1. Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду:
Так, відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, мають враховуватись вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від суду. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Знаходячись на свободі обвинувачений ОСОБА_5 враховуючи отримання ним обвинувального акту та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, так як обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинах. Окрім того, під час проведення негласних слідчих розшукових дій, задокументовано наявність у обвинуваченого ОСОБА_5 матеріальних статків, а саме наявність певного розміру грошових коштів, отриманих в результаті довготривалої злочинної діяльності, які останній в подальшому може використовувати для тривалого переховування від органів досудового розслідування та суду, шляхом постійної зміни місця проживання, тощо.
Одночасно з цим, маючи у розпорядженні значний розмір грошових коштів, він може тривалий час переховуватись від органів досудового розслідування та суду у тому числі за кордоном. А, враховуючи те, що на території України оголошено воєнний стан, в разі виїзду ОСОБА_5 за межі території України, іноземні держави можуть в подальшому відмовити в екстрадиції останнього, посилаючись на небезпеку для його життя чи здоров'я, тощо.
Дійсно, у теперішній час виїзд чоловіків призивного віку за кордон обмежений, але є численні факти викриття осіб, які організовують незаконний перетин громадян через державний кордон, під виглядом волонтерів, тощо.
Таким чином, використовуючи злочинну схему із незаконного перетину державного кордону, ОСОБА_5 може покинути територію України, що унеможливить притягнення його до кримінальної відповідальності.
Слід відмітити, що суспільний резонанс у даному кримінальному провадженні викликаний тим, що злочинні дії ОСОБА_5 ,на участь в організованій групі, учасники якої вчиняли особливо тяжкі злочини у сфері обігу наркотичних засобів, у тому числі під час широкомасштабної збройної агресії з боку російської федерації. Торгівля наркотичними засобами є ганебним явищем для держави та суспільства. В той час, коли суспільство згуртовується заради єдиної спільної мети - перемоги у війні, обвинувачений та інші члени організованої групи, з метою особистого незаконного збагачення, систематично вчиняють особливо тяжкі злочини, та отруюють громадян, в тому числі чоловіків та підлітків, збуваючи останнім наркотичні засоби, обіг яких обмежено. В зв'язку з цим, суспільство заінтересоване в тому, щоб особа, якщо вона дійсно вчинила злочин у якому обвинувачується, понесла відповідне справедливе покарання.
У рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
5.Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення:
Під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно обвинуваченого
ОСОБА_5 задокументовані численні факти вчинення обвинуваченим злочинів.
Таким чином, протиправна діяльність обвинуваченого є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що ОСОБА_5 є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свобод і може вчинити нові умисні злочини.
У зв'язку із наявністю вищевказаних ризиків неналежної процесуальної поведінки
ОСОБА_5 та їх обґрунтованості, є необхідність продовженні застосування відносно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосування такого запобіжного заходу є вимушеною необхідністю, яка зумовлена необхідністю забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, а також з метою запобігання спробам останнього переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, приховати або спотворити будь-які речі чи документи, які мають суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, незаконно впливати на інших обвинувачених, свідків у цьому кримінальному провадженні та інших осіб, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити нові кримінальні правопорушення.
Водночас, застосувати інші, більш м'які запобіжні заходи (особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт) ніж взяття під варту, не можливо, оскільки вони не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, так як місце перебування останнього, особи з якими він спілкується, а також інші його дії потребують постійного контролю з метою запобігання вищевказаних ризиків.
Водночас слід зазначити, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, встановлюються всі обставини вчинення кримінального правопорушення, а також всі особи, причетні до його вчинення, що може суттєво вплинути на подальшу поведінку обвинуваченого. Дані обставини також вказують на необхідність застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський Суд з прав людини, суд за своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав і інтересів.
Враховуючи викладене, у слідства є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 жовтня 2025 року включно та визначено розмір застави у виді 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) грн.
Так, орган досудового розслідування вважає, що в разі сплати застави, на обвинуваченого ОСОБА_5 необхідно покласти наступні процесуальні обов'язки, передбачені ст.194 КПК України:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченим у кримінальному провадженні;
Таким чином, запобіжний захід у виді тримання під вартою повинен забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_5 покладених на нього обов'язків шляхом убезпечення від справдження хоча б одного з вищевказаних ризиків, визначених ст. 177 КПК України або стягнення внесених (у разі внесення застави) коштів за невиконання обвинуваченим своїх обов'язків.
Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого
ОСОБА_5 закінчується, а запобігти вищезазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, або стягнення внесених (у разі внесення застави) коштів за невиконання обвинуваченим своїх обов'язків.
Крім того, судом, за результатами розгляду клопотання прокурора, запобіжний захід щодо обвинуваченої за ч.3 ст.307 КК України ОСОБА_6 змінено, застосованого домашній арешт, строк дії якого спливає 30.10.2025.
Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту забезпечує виконання ОСОБА_6 покладених на неї обов'язків шляхом убезпечення від справдження хоча б одного з вищевказаних ризиків, визначних ст. 177 КПК України, зокрема:
1. Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду:
Так, відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, мають враховуватись вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Інкриміноване кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування та суду. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Знаходячись на свободі ОСОБА_6 , враховуючи отримання нею обвинувального акту та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно неї покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від суду, так як обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину.
Слід відмітити, що суспільний резонанс у даному кримінальному провадженні викликаний тим, що злочинні дії ОСОБА_6 , направлені на вчинення тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, у тому числі під час широкомасштабної збройної агресії з боку російської федерації. Торгівля наркотичними засобами є ганебним явищем для держави та суспільства. В той час, коли суспільство згуртовується заради єдиної спільної мети - перемоги у війні, обвинувачений та інші члени злочинної організації, з метою особистого незаконного збагачення, систематично вчиняють особливо тяжкі злочини, та отруюють громадян, в тому числі чоловіків та підлітків, збуваючи останнім наркотичні засоби, обіг яких обмежено. В зв'язку з цим, суспільство заінтересоване в тому, щоб особа, якщо вона дійсно вчинила злочин у якому обвинувачується, понесла відповідне справедливе покарання.
У рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
3.Незаконно впливати на свідків чи інших осіб у кримінальному провадженні:
Вказаний ризик підтверджується відомостями, отриманими під час проведення негласних слідчих розшукових дій.
Обвинувачені знає спосіб зв'язку та місце проживання інших співучасників злочину, свідків та може здійснювати дії, направлені на організацію їх подальшого переховування від органів досудового розслідування. Одночасно з цим, в разі встановлення вказаних осіб, ОСОБА_6 , шляхом погроз, шантажу або підкупу, може схилити вказаних осіб до надання певних показань, які будуть вигідні стороні захисту, або перешкоджати встановленню істини у даному кримінальному провадженні.
5.Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення:
Під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_6 , задокументовані численні факти вчинення обвинуваченою злочинів.
Таким чином, протиправна діяльність обвинуваченої є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що ОСОБА_6 , є схильною до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
У зв'язку із наявністю вищевказаних ризиків неналежної процесуальної поведінки
ОСОБА_6 та їх обґрунтованості, є необхідність у застосуванні відносно останньої запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Враховуючи викладене, є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченої інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж домашній арешт.
Таким чином, запобіжний захід у виді домашнього арешту повинен забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього обов'язків шляхом убезпечення від справдження хоча б одного з вищевказаних ризиків, визначених ст. 177 КПК України або стягнення внесених (у разі внесення застави) коштів за невиконання обвинуваченим своїх обов'язків.
Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого
ОСОБА_6 закінчується 30.10.2025, а запобігти вищезазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Також, строк покладених на обвинуваченого за ч.3 ст.307 КК України ОСОБА_4 обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України спливає 30.10.2025.
Підстави для скасування обов'язків покладених на ОСОБА_4 відсутні. Покладені на ОСОБА_4 обов'язки, убезпечують від справдження хоча б одного з ризиків, визначних ст. 177 КПК України, зокрема:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України). Так, відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, мають враховуватись вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Інкриміновані йому кримінальні правопорушення відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжкими, та за які кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від слідства та суду. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_4 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів. Таким чином, можна зробити висновок, що протиправна діяльність обвинуваченого є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що
ОСОБА_4 , є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та може вчинити нові умисні злочини.
Вказані обставини у сукупності свідчать про необхідність продовження строку дії обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, покладених на ОСОБА_4 , оскільки інші заходи не забезпечать повною мірою виконання ним обов'язків обвинуваченого, передбачених законодавством.
Враховуючи, що строк дії обов'язків покладених на ОСОБА_4 закінчується, а запобігти вищезазначеним ризикам можливо лише шляхом їх застосування, враховуючи також, що виконання всіх необхідних слідчих дій неможливе без їх продовження.
Захисники обвинувачених адвокати - ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , кожен окремо, заперечували проти задоволення клопотання прокурора, одночасно просили змінити раніше обраний запобіжний захід на більш м'який.
Обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , кожен окремо, підтримали думку своїх захисників, одночасно також просили змінити раніше обраний запобіжний захід на більш м'який.
При вирішенні питання про продовження строку дії покладених обов'язків
ОСОБА_3 суд враховує, що існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1,2,3 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаних злочинів вбачається ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності, на даний час підозрюється у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від суду. Знаходячись на свободі ОСОБА_3 , та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від суду, так як обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинах.
Про наявність ризиків, передбаченого п.2 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що
ОСОБА_3 , отримавши повідомлення про обвинувальний акт, та розуміючи, які саме обставини йому інкримінуються, у які дати та час відбувались злочини, останній може знищити документи, чорнові записи щодо збуту наркотичних засобів, інші документи, які мають значення для судового розгляду.
Таким чином, встановлено, що перебуваючи на свободі, обвинувачений може знищити, приховати або спотворити документи, які мають суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, місце знаходження яких в теперішній час не встановлено, або надати відповідну вказівку підконтрольним йому особам.
Про наявність ризику передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що
ОСОБА_3 користується авторитетом серед інших обвинувачених, та підпорядкованих йому осіб. Його вказівки, доручення та розпорядження неухильно виконувались іншими особами, в тому числі іншими обвинуваченим. Обвинувачений ОСОБА_3 здійснював організаційно-контрольні та координаційні функції стосовно співучасників кримінальних правопорушень, заради досягнення злочинної мети, і тому, знаходячись на свободі, може незаконно впливати на інших обвинувачених, свідків у провадженні.
Обвинувачений ОСОБА_3 знає спосіб зв'язку та місце проживання інших співучасників злочину, свідків та може здійснювати дії, направлені на організацію їх подальшого переховування. Одночасно з цим, в разі встановлення вказаних осіб, ОСОБА_3 шляхом погроз, шантажу або підкупу, може схилити вказаних осіб до надання певних показань, які будуть вигідні стороні захисту, або перешкоджати встановленню істини у даному кримінальному провадженні.
Про наявність ризику передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що
ОСОБА_3 , є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
У зв'язку із наявністю вищевказаних ризиків неналежної процесуальної поведінки
ОСОБА_3 та їх обґрунтованості, є необхідність у продовженні відносно останнього строку дії покладених обов'язків.
Суд при вирішенні питання про продовження строку дії обов'язків, оцінив в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 підозрюється у скоєнні кримінальних правопорушень, віднесених законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про необхідність продовження строку дії обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, покладених на ОСОБА_3 , оскільки інші заходи не забезпечать повною мірою виконання ним обов'язків обвинуваченого, передбачених законодавством.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_9 суд враховує, що існують ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаних злочинів вбачається ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності, на даний час підозрюється у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від суду. Знаходячись на свободі ОСОБА_9 , та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від суду, так як обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинах.
Про наявність ризику передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що
під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_9 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів. Таким чином, протиправна діяльність обвинуваченого є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що ОСОБА_9 є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінив в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що
ОСОБА_9 підозрюється у скоєнні кримінальних правопорушень, віднесених законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується.
Застосування такого запобіжного заходу є вимушеною необхідністю, яка зумовлена забезпеченням виконання покладених на ОСОБА_9 процесуальних обов'язків, а також з метою запобігання вищевказаних ризиків, які існують й на даний час.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_9 пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Тому застосувати інші, більш м'які запобіжні заходи (особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт) ніж взяття під варту, не можливо з наступних причин:
1. особисте зобов'язання - не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 і попередити ненастання вищевказаних ризиків, так як дії останнього потребують постійного контролю;
2. особиста порука - слідчому чи прокурору не надходили письмові звернення осіб, які поручаються за ОСОБА_9 , окрім того такий запобіжний захід не забезпечить його належну процесуальну поведінку;
4. домашній арешт - не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного, так як місцеперебування останнього, особи з якими він спілкується, а також інші його дії потребують постійного контролю з метою запобігання вищевказаних ризиків.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_9 , ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Достатнім розміром застави в даному випадку, який зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків, є 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на теперішній час становить 3028 гривень та складає 454 200 гривень.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 суд враховує, що існують ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаних злочинів вбачається ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності, на даний час підозрюється у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від суду. Знаходячись на свободі ОСОБА_7 , та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від суду, так як обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинах.
Про наявність ризику передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що
під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_7 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів. Таким чином, протиправна діяльність обвинуваченого є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що ОСОБА_7 є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінив в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що
ОСОБА_7 підозрюється у скоєнні кримінальних правопорушень, віднесених законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується.
Застосування такого запобіжного заходу є вимушеною необхідністю, яка зумовлена забезпеченням виконання покладених на ОСОБА_7 процесуальних обов'язків, а також з метою запобігання вищевказаних ризиків, які існують й на даний час.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_7 пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Тому застосувати інші, більш м'які запобіжні заходи (особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт) ніж взяття під варту, не можливо з наступних причин:
1. особисте зобов'язання - не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 і попередити ненастання вищевказаних ризиків, так як дії останнього потребують постійного контролю;
2. особиста порука - слідчому чи прокурору не надходили письмові звернення осіб, які поручаються за ОСОБА_7 , окрім того такий запобіжний захід не забезпечить його належну процесуальну поведінку;
4. домашній арешт - не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного, так як місцеперебування останнього, особи з якими він спілкується, а також інші його дії потребують постійного контролю з метою запобігання вищевказаних ризиків.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_7 , ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Достатнім розміром застави в даному випадку, який зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків, є 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на теперішній час становить 3028 гривень та складає 454 200 гривень.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу
ОСОБА_8 суд враховує, що існують ризики, передбачені п. 1, 3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1,2,3 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаних злочинів вбачається ризик того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності, на даний час підозрюється у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від суду. Знаходячись на свободі ОСОБА_8 , та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від суду, так як обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинах.
Про наявність ризику передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що
вказаний ризик підтверджується відомостями, отриманими під час проведення негласних слідчих розшукових дій.
Обвинувачений знає спосіб зв'язку та місце проживання інших співучасників злочину, свідків та може здійснювати дії, направлені на організацію їх подальшого переховування. Одночасно з цим, в разі встановлення вказаних осіб, ОСОБА_8 , шляхом погроз, шантажу або підкупу, може схилити вказаних осіб до надання певних показань, які будуть вигідні стороні захисту, або перешкоджати встановленню істини у даному кримінальному провадженні.
Про наявність ризику передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що
під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_8 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів.
Таким чином, протиправна діяльність обвинуваченого є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінив в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 підозрюється у скоєнні кримінальних правопорушень, віднесених законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується.
Застосування такого запобіжного заходу є вимушеною необхідністю, яка зумовлена забезпеченням виконання покладених на ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, а також з метою запобігання вищевказаних ризиків, які існують й на даний час.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_8 пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Тому застосувати інші, більш м'які запобіжні заходи (особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт) ніж взяття під варту, не можливо з наступних причин:
1. особисте зобов'язання - не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 і попередити ненастання вищевказаних ризиків, так як дії останнього потребують постійного контролю;
2. особиста порука - слідчому чи прокурору не надходили письмові звернення осіб, які поручаються за ОСОБА_8 , окрім того такий запобіжний захід не забезпечить його належну процесуальну поведінку;
4. домашній арешт - не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного, так як місцеперебування останнього, особи з якими він спілкується, а також інші його дії потребують постійного контролю з метою запобігання вищевказаних ризиків.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_8 , ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Достатнім розміром застави в даному випадку, який зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків, є 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на теперішній час становить 3028 гривень та складає 454 200 гривень.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_5 суд враховує, що існують ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаних злочинів вбачається ризик того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності, на даний час підозрюється у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від суду. Знаходячись на свободі ОСОБА_5 , та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від суду, так як обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинах.
Про наявність ризику передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що
під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_5 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів. Таким чином, протиправна діяльність обвинуваченого є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що ОСОБА_5 є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінив в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що
ОСОБА_5 обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, віднесених законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується.
Застосування такого запобіжного заходу є вимушеною необхідністю, яка зумовлена забезпеченням виконання покладених на ОСОБА_5 процесуальних обов'язків, а також з метою запобігання вищевказаних ризиків, які існують й на даний час.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_5 пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Тому застосувати інші, більш м'які запобіжні заходи (особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт) ніж взяття під варту, не можливо з наступних причин:
1. особисте зобов'язання - не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 і попередити ненастання вищевказаних ризиків, так як дії останнього потребують постійного контролю;
2. особиста порука - слідчому чи прокурору не надходили письмові звернення осіб, які поручаються за ОСОБА_5 , окрім того такий запобіжний захід не забезпечить його належну процесуальну поведінку;
4. домашній арешт - не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного, так як місцеперебування останнього, особи з якими він спілкується, а також інші його дії потребують постійного контролю з метою запобігання вищевказаних ризиків.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_5 , ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Достатнім розміром застави в даному випадку, який зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків, є 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на теперішній час становить 3028 гривень та складає 454 200 гривень.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу
ОСОБА_6 суд враховує, що існують ризики, передбачені п. 1, 3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1,3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаних злочинів вбачається ризик того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності, на даний час підозрюється у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від суду. Знаходячись на свободі ОСОБА_6 , та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від суду, так як обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинах.
Про наявність ризику передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що
вказаний ризик підтверджується відомостями, отриманими під час проведення негласних слідчих розшукових дій.
Обвинувачена знає спосіб зв'язку та місце проживання інших співучасників злочину, свідків та може здійснювати дії, направлені на організацію їх подальшого переховування. Одночасно з цим, в разі встановлення вказаних осіб, ОСОБА_6 , шляхом погроз, шантажу або підкупу, може схилити вказаних осіб до надання певних показань, які будуть вигідні стороні захисту, або перешкоджати встановленню істини у даному кримінальному провадженні.
Про наявність ризику передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що
під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_6 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів.
Таким чином, протиправна діяльність обвинуваченої є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з покладенням певних обов'язків, оцінив в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, віднесених законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у кримінальних правопорушень, у вчиненні яких вона обвинувачується.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу
ОСОБА_4 суд враховує, що існують ризики, передбачені п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаних злочинів вбачається ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності, на даний час підозрюється у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості є особливо тяжким, та за вчинення якого кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування обвинуваченого від суду. Знаходячись на свободі ОСОБА_4 , та усвідомлюючи невідворотність призначення відносно нього покарання у вигляді реального позбавлення волі може переховуватись від суду, так як обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинах.
Про наявність ризику передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України свідчить те, що
під час проведення негласних слідчих розшукових дій відносно ОСОБА_4 задокументовані численні факти вчинення ним злочинів. Таким чином, протиправна діяльність обвинуваченого є систематичною, умисною та пов'язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення злочинів. Вказані факти також дають підстави вважати, що ОСОБА_4 є схильним до вчинення кримінальних правопорушень, має низькі соціальні якості та перебуваючи на свободі може вчинити нові умисні злочини.
Суд при вирішенні питання про продовження строку дії обов'язків, оцінив в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_4 підозрюється у скоєнні кримінальних правопорушень, віднесених законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про необхідність продовження строку дії обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, покладених на ОСОБА_4 , оскільки інші заходи не забезпечать повною мірою виконання ним обов'язків обвинуваченого, передбачених законодавством.
Аналізуючи вищевикладене, вислухавши думку учасників процесу, кожного окремо, суд вважає клопотання прокурора обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Що стосується клопотань сторони захисту, а також обвинувачених
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про зміну раніше обраних запобіжних заходів, суд відноситься до них критично, вважаючи їх необґрунтованими, жодним документом не підтвердженим, а отже таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 178 КПК України, суд, -
Продовжити строк дії обов'язків обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на два місяці, а саме:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання,
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.
Обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянину України, продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24 грудня 2025 року включно.
Визначити розмір застави у відношенні ОСОБА_5 у виді 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) грн.
У разі внесення обвинуваченим ОСОБА_5 застави, покласти на останнього строком на два місяці наступні обов'язки:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання,
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.
Обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , громадянці України, продовжити запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 24 грудня 2025 року включно.
Покласти на обвинувачену ОСОБА_6 обов'язки строком на два місяці, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися з місця реєстрації та постійного мешкання, а саме: АДРЕСА_1 цілодобово;
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.
Обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянину України, продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24 грудня 2025 року включно.
Визначити розмір застави у відношенні ОСОБА_7 у виді 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) грн.
У разі внесення обвинуваченим ОСОБА_7 застави, покласти на останнього строком на два місяці наступні обов'язки:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання,
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.
Обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянину України, продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24 грудня 2025 року включно.
Визначити розмір застави у відношенні ОСОБА_8 у виді 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) грн.
У разі внесення обвинуваченим ОСОБА_8 застави, покласти на останнього строком на два місяці наступні обов'язки:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання,
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.
Обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянину України, продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24 грудня 2025 року включно.
Визначити розмір застави у відношенні ОСОБА_9 у виді 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) грн.
У разі внесення обвинуваченим ОСОБА_9 застави, покласти на останнього строком на два місяці наступні обов'язки:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання,
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.
Обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянину України, продовжити строк дії обов'язків на два місяці, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання,
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.
В задоволенні клопотань захисників обвинувачених адвокатів - ОСОБА_16 ,
ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , а також обвинувачених
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про зміну раніше обраних запобіжних заходів - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1