Справа № 203/6849/25
Провадження № 2-о/0203/167/2025
01.10.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Клімової Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центрально-міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті,
24.09.2025 року до Центрального районного суду міста Дніпра від ОСОБА_1 надійшла заява про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Центрально-міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій заявник просить суд:
- встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: Маріуполь, Донецька область, Україна.
І. Стислий виклад позиції учасників справи.
В обґрунтування своїх вимог заявник зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Маріуполь Донецької області, Україна, померла його бабуся - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим 08.10.2024 року у так званій «ДНР» була видана довідка про причину смерті до форми №106/о №564, яке не має юридичної сили на території України. Відповідно до вказаної довідки, смерть ОСОБА_2 настала від ішемічного інфаркту головного мозку. Відповідно до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 року, місто Маріуполь, де померла його бабуся, перебуває в тимчасовій окупації.
За поясненнями заявника, встановлення факту смерті бабусі необхідно йому для державної реєстрації смерті бабусі - ОСОБА_2 у встановленому законодавством України порядку.
Тому заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті його бабусі.
Заінтересована особа у встановлений судом строк не надала суду письмові пояснення по суті заяви.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 30.09.2025 року було відкрито провадження в цивільній справі в порядку окремого провадження та призначено заяву до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
У судове засідання, призначене на 01.10.2025 року, учасники справи не з'явились.
Заявник подав до суду письмову заяву від 26.09.2025 року про розгляд справи за його відсутності. Також заявник зазначив, що він підтримує вимоги заяви у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Заінтересована особа причини неявки суду не повідомила.
Суд, з урахуванням положень ст. ст. 211, 223, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 294, 317 ЦПК України, розглянув справу за відсутності учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Під час судового розгляду справи по суті суд дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка народилася в м. Байденбург, Німеччина, та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Маріуполі, Донецька область, Україна. Це підтверджується копіями:
- свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками якого вказані: батько - ОСОБА_4 та мати - ОСОБА_2 , серії НОМЕР_1 від 16.09.1970 року (мова оригіналу - російська мова);
- свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками якого вказані: батько - ОСОБА_3 та мати - ОСОБА_5 , серії НОМЕР_2 від 22.06.1992 року (мова оригіналу - російська мова) (а.с.4);
- довідки про причини смерті №564 від 08.10.2024 року (мова оригіналу - російська мова) (а.с.3).
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суди розглядають справи про встановлення факту смерті особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до положень ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім'ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.
У рішенні про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню .
Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Копія судового рішення видається учасникам справи негайно після його ухвалення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 року № 2398-VI, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі, зокрема, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів.
Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі, зокрема, встановлення у судовому порядку факту смерті.
Правилами державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України за № 52/5 від 18.10.2000 року, визначено, що підставами для проведення державної реєстрації смерті є, зокрема, лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 року за № 1150/13024.
Відповідно до п. 1, п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, під час вирішення справ про встановлення фактів народження або смерті має враховувати також висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має повно і всебічно з'ясувати обставини справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у їх сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ч. 7 ст. 293 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2, 6, 8 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються , зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, від сплати судового збору звільняються заявники у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв'язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до положень п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про, зокрема, встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства.
V. Висновки суду за результатами розгляду заяви.
Суд, аналізуючи надані заявником письмові докази, встановлені обставини справи, те, що смерть бабусі заявника настала на тимчасово окупованій території України, враховує довідку про причини смерті, надану заявником, як належний та допустимий доказ на підтвердження факту смерті бабусі заявника. Також суд бере до уваги те, що встановлення факту смерті бабусі заявнику необхідно з метою реєстрації смерті бабусі у встановленому законом України порядку.
Тому суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , встановлення цього факту не суперечить чинному законодавству і не порушує чиїх-небудь прав або охоронюваних законом інтересів.
Керуючись ст. ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315-319, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центрально-міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті - задовольнити повністю.
Встановити факт смерті громадянки України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце народження: місто Байденбург, Німеччина; місце смерті: місто Маріуполь, Донецька область, Україна, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Допустити рішення суду до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф.М. Ханієва