справа №176/1347/25
провадження №2/176/898/25
10 листопада 2025 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Волчек Н.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Cхідний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, -
Позивачка звернулася до суду з даним позовом, де просить стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів у розмірі 250 000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що протягом тривалого часу, а саме з 25 травня 2013 року по 10 січня 2024 року працювала на різних посадах у різних структурних підрозділах Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». 10 січня 2021 року позивача звільнено з роботи внаслідок стану здоров'я. За час роботи на підприємстві відповідача, позивачка отримала хронічні професійні захворювання. МСЕК безтерміново встановлено позивачу ступінь втрати працездатності на рівні 60 %. Крім того, МСЕК встановлено третю групу інвалідності. Позивач має постійні скарги на стан свого здоров'я, змушена проходити лікування. У зв'язку з хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Через постійний процес лікування відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівновагт, втраженої у почутті розпау, тривоги, дратівливості. НА даний час самопочуття не поліпшується, негативні зміни у її житті є незворотніми, і усвідомлення цього завдає душевного болю і страждань. Також втрата працездатності призводить до обмеження можливості до обмеження можливості вести активний спосіб життч, вільно спілкуватися, внаслідок чого прикладає додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.
Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача їй має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у неї хронічного професійного захворювання.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2025 року по справі було відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
22 травня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, де останній вважає позовну заяву безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню в силу наступного. Дійсно позивач працював на ДП «СхідГЗК», звідки його було звільнено на підставі п.2 ст. 40 КЗпП у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи. В позовній заяві позивач посилається на Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, як на основний доказ в обґрунтування своїх позовних вимог стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди за завдану шкоду здоров'ю. З огляду на викладені у позовній заяві доводи, ДП «СхідГЗК» вважає недоведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача з порушення вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності. У ДП «СхідГЗК» відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв'язку з недоведеністю наявності у позивача моральної шкоди, та відсутністю будь-яких доказів наявності зміни психічного стану, підтвердження факту звернення позивача до фахових лікарів, висновків лікаря щодо виявленого діагнозу, який був би встановлений як наслідок фізичних та душевних страждань, а також відсутністю причинного зв'язку між отриманим позивачем професійним захворюванням та порушенням відповідачем умов праці, оскільки у акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, визначено, що хронічне професійне захворювання виникло через тривалий термін роботи в умовах впливу виробничого шуму та фізичного навантаження обумовлено технологічним процесом на шахті ДП «СхідГЗК». В свою чергу відповідач створив всі можливі умови, які від нього залежали, як від роботодавця, для того, щоб місце роботи позивача було, як можна безпечнішим і нешкідливим, як це передбачено ст. 153 КЗпП, оскільки повне усунення, шкідливих умов праці неможливе через технологічний процес, про що працівника було повідомлено при прийняті на роботу, а згодом відповідні повідомлення про шкідливі умови праці проводилися щоразу, коли здійснювалася атестація робочих місць, про що робилися відповідні записи до трудової книжки відповідача. Виходячи з зазначеного позивач усвідомлював умови своєї праці і повинен був передбачати негативні наслідки для свого здоров'я в майбутньому, оскільки за відповідні шкідливі умови праці він отримував відповідні компенсації та пільги, зокрема збільшену заробітну плату і право на пільгове(дострокове) призначення пенсій за особливі умови праці. Тому посилання відповідача, що у зв'язку з професійним захворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання є необґрунтованими, оскільки йому було відомо про умови праці на робочому місці і він усвідомлював або мав би усвідомлювати можливі негативні наслідки для його здоров'я в майбутньому. Позивачем також не надано доказів того, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня пилу гірничої маси на робочому місці позивача, показників важкості праці, про що позивач пише у позовній заяві, посилаючись на висновками комісії при розслідуванні хронічного професійного захворювання, на підставі яких складено Акт розслідування причини професійного захворювання, в якому навпаки спростовуються доводи позивача про відповідальність підприємства, зокрема в Акті вказано, що особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи відсутні, таким чином відсутні правові підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок професійного захворювання.
Посилання позивача на порушення ДП «СхідГЗК» положень статті 4 Закону України «Про охорону праці», відповідно до положень якої державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань також є безпідставним та таким, що не відповідає дійсності, оскільки підприємство відповідно до вимог п. 6 ст. 153 КЗпП, в якій зазначено, що у разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може надати тимчасову згоду на роботу в таких умовах, звернулося до відповідного державного органу та провело атестацію робочого місця за умовами праці, внаслідок чого робоче місце позивача, про що він був письмово ознайомлений, було віднесене до категорії робіт із шкідливими і важкими умовами праці та визначено право працівника на пільги і компенсації за роботу в цих умовах, які передбачені ст. 7 ЗУ «Про охорону праці», зокрема безоплатно забезпечувався лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мав право на оплачувані перерви санітарно - оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Враховуючи зазначене, позивач передбачав і повинен був передбачати негативні наслідки для свого здоров'я в майбутньому і повинен був оцінювати всі можливі ризики для свого здоров'я, оскільки з умовами своєї праці він був письмово ознайомлений при прийнятті на роботу і після кожної повторної проведеної атестації його робочого місця, його було ознайомлено під розпис і робився відповідний запис до його трудової книжки, оскільки саме на позивачеві, лежить обов'язок піклуватися про своє здоров'я.
Враховуючи викладене відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до трудової книжки, виданої на ім'я позивача - ОСОБА_1 , остання дійсно працювала на ДП «СхідГЗК», а саме в період з 25 травня 2013 року по 10 січня 2024 року, працювала на різних посадах у різних структурних підрозділах Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». 10 січня 2024 року позивача звільнено з роботи у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с.8-9).
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 08 травня 2024 року було встановлено, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло через тривалий термін роботи в умовах впливу шкідливих факторів:тяжкої фізичної праці, підвищеного рівня пилу та виробничого шуму, показники якого перевищують нормативні, що обумовлено технологічним процесом на Смолінській шахті ДП «Схід ГЗК» з застосуванням засобів індивідуального захисту. (а.с.12-13).
П. 18 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 08 травня 2024 року, затвердженого в.о.начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 09 травня 2024 року, встановлено наявність у позивача професійних захворювань:
- радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня).
-хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня.
-хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) - за класифікацією ОСОБА_2 і Н.І. Пономарьової.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 10 червня 2024 року серія 12 ААА № 138338 позивачу первино безтерміново встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 60% (а.с.10).
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 10 червня 2024 року серія 12 ААГ № 842510 позивачу первино безтерміново встановлено третю групу інвалідності, протипоказано роботу в умовах дії кремнію діксиду та пилу, тяжкої фізичної праці, (а.с.11).
Триваючі проблеми зі здоров'ям, отримані внаслідок хронічного професійного захворювання позивача, періодичні лікування, підтверджуються, також, наданою випискою із медичної карти позивача. (а.с.14,17-18)
З Медичного висновку про наявність хронічного професійного захворювання від 09 квітня 2024 року № 582, вбачається наявність хронічного професійного захворювання, зокрема анамнез хвороби, підтверджується неодноразовими зверненнями позивача в медичні установи за скаргами на здоров'я (а.с.15-16).
У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, вона постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, вона постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час її самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.
Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача їй має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання.
Суд під час розгляду цивільної справи керується та застосовує наступні положення Законів.
Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».
Статтею 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно зі ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно зі ст.6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця, крім випадків укладення між працівником та роботодавцем трудового договору про дистанційну роботу.
Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров'я чи настання смерті були б неможливими.
Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Як слідує з аналізу норм ч. 2 ст.153, ст.173, ч.1 ст.237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
У пункті 13 Постанови роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №2, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
З огляду на положення ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).
За ст. 1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до ст. 1 Гірничого Закону України до особливо небезпечних підземних умов відносяться саме умови в шахтах, пов'язані з дією важкопрогнозованих проявів гірничо-геологічних і газодинамічних факторів, що створюють небезпеку для життя та здоров'я їх працівників (виділення та вибухи газу та пилу, раптові викиди, гірничі удари, обвалення, самозаймання гірничих порід, затоплення гірничих виробок тощо).
Згідно з ст.38 Гірничого закону України до обов'язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, безпека гірничих робіт, охорона праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах.
За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, під час судового розгляду доведено, що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача професійного захворювання.
Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).
Таким чином, суд, при визначені розміру моральної шкоди оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, втрату 60% професійної працездатності безтерміново, призначення позивачу третьої групи інвалідності, характер професійних захворювань, їх наслідки для здоров'я позивача та, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним визначити розмір компенсації в сумі 200 000 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.
Тому посилання позивачки щодо спричинення їй моральної шкоди саме власником підприємства є обґрунтованими та заслуговують на увагу.
Надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров'я ОСОБА_1 отримання нею професійного захворювання та інвалідності відбулося при виконанні нею трудових обов'язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.
Однак, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
За вищевказаних обставин позовні вимоги підлягають задоволенню, проте частково, в розмірі 200 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Щодо відрахування податків та інших обов'язкових платежів, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку (не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року), що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №180/377/20 (провадження № 61-1св21).
У зв'язку з вищевикладеним, із ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 200 000 грн., без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується наступним.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру, судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн.- 15140,00 грн.)
Відповідно ч. 8 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 6 ст. 141 ЦПК України визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач звільнена від сплати судового збору, проте сума судового збору, що підлягала сплаті при подачі даного позову становила 2000 грн (250 000,00 грн х 1 % х 0,8) які, у випадку задоволення позову, підлягали стягненню із відповідача на користь держави.
Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволено частково, тому сума судового збору, яка підлягає стягненню із відповідача на користь держави становить 1600,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.3 Конституції України, ст. ст. 23, 1167-1168 ЦК України, ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 4, 6, 13 ЗУ «Про охорону праці», ст.ст. 1, 38 Гірничого Закону України, ст.ст. 1, ст.ст. 4, 10, 12, 13,19, 23, 76, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Cхідний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання- задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 14309787, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання грошові кошти у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень, без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", код ЄДРПОУ 14309787, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м.Жовті Води вул. Горького, буд. 2, на користь держави судовий збір в розмірі 1600,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Н.Ю. ВОЛЧЕК