Провадження № 2/201/787/2025
Іменем України
03 листопада 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Покопцевої Д.О., за участю секретаря судового засідання Тоцької Л.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії,
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05.11.2015р. між КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 було укладено договір № 1148 про постачання теплової енергії. Зазначений договір набув чинності з моменту підписання та діяв до 30.04.2018р. (п. 11.1 договору), однак відповідно до п. 11.2, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Оскільки жодних заяв про припинення договору не надходило, договір продовжував свою дію та є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). На виконання умов договору, постачальник взяв на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором. Вказує, що тарифи, згідно яких формувались рахунки відповідачки впродовж опалювальних сезонів 2020-2023р.р., затверджені постановами НКРЕКП № 632 від 17.03.2020р., № 2257 від 30.11.2020р., рішенням виконкому Дніпровської міської ради № 1103 від 19.10.2021р., № 1137 від 29.10.2021р. Станом на день звернення до суду з даним позовом, загальна заборгованість становить 589 910, 97 грн., з яких: основний борг - 120 762, 19 грн.; 3 % річних - 4068, 83 грн.; інфляційні втрати - 24 298, 95 грн.; пеня - 440 781, 99 грн.
На підставі викладеного, просить стягнути з відповідачки вказану суму заборгованості, яка виникла за період з листопада 2020 року по березень 2023 року, а також судові витрати зі сплати судового збору.
Представником позивача КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради Горяніною А.О. надано заяву про розгляд справи без участі представника. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.
Відповідачкою ОСОБА_1 у відповідності до ст. 178 ЦПК України поданий відзив, в якому зазначає, що приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належить їй на праві приватної власності і з 2020 року використовується волонтерами для надання допомоги тимчасово переміщеним особам. Підтверджує, що 05.11.2015р. між нею та позивачем був укладений договір № 1148, відповідно до якого, позивач зобов'язався постачати теплову енергію, а відповідачка зобов'язалась оплачувати поставлену їй теплову енергію. Також вказує, що у неї є неповнолітня донька, яка є інвалідом у зв'язку з чим, потребує постійного лікування та великих фінансових коштів. Відповідачка не заперечує щодо наявності у неї заборгованості за отриману від позивача теплоенергію, однак на її думку, позивач не врахував в дану заборгованість сплачені нею платежі й відповідно підлягають уточненню інфляційні збитки та 3 річних. Також відповідачка не згодна із нарахованою пенею, оскільки сума пені в чотири рази перевищує суму боргу у зв'язку з чим, вважає, що в даному випадку слід зарахувати спеціальну позовну давність. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні вимог в частині пені, розмір якої становить 440 781, 99 грн. (а.с. 210-213).
Позивач правом надання відповіді на відзив відповідно до ст. 179 ЦПК України не скористався.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.
Згідно частин 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що між КП «Теплоенерго» та ОСОБА_1 укладений договір № 1148 від 05.11.2015р. про постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8-13). Відповідно до п. 4.2.4 споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені умовами цього договору. В разі прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання за цим договором, споживач на вимогу теплопостачання підприємства зобов'язаний виплатити йому суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції, трьох відсотків річних, а також пеню за весь час прострочення у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу за весь період неналежного виконання зобов'язання споживачем (п. 9.4.5. договору).
Згідно п. 11.1. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 30.04.2018р., в частині проведення розрахунків за теплову енергію до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору за один місця до закінчення терміну дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк (кількість місяців/днів, визначених у п. 11.1. договору) у на тих самих умовах. Кількість пролонгацій по цьому договору необмежена (п. 11.2. договору).
18.12.2015р. ОСОБА_1 звернулась до КП «Теплоенерго» із заявою про направлення їй рахунків за послуги постачання теплоенергії на електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 20).
КП «Теплоенерго» направляло на електронну пошту позивачки, яку остання зазначила у заяві від 18.12.2015р., рахунки про сплату за отримання послуг з теплопостачання (а.с. 21,22,23), а також нагадування щодо оплати за спожиту послугу з постачання теплової енергії (а.с. 24-37).
17.10.2022р. на електронну пошту ОСОБА_1 була направлена претензія (досудова вимога) про сплату заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 , яка станом на 14.10.2022р. становить 77 887, 21 грн. (а.с. 78-79).
З наданого КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за надані послуги з теплопостачання станом на 31.03.2023р. за період з 01.11.2020 по 31.03.2023р.р. у розмірі 120 762 19 грн.; 3 % річних у розмірі 4 068, 83 грн.; інфляційні втрати у розмірі 24 297, 95 грн., пеня у розмірі 440 781, 99 грн., що у загальному розмірі становить 589 910, 97 грн.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21.07.2005р. №630.
Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно зі ст.ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.
Згідно із пунктом 5 частини третьої ст.20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».
За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21.07.2005р. № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.
Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
10.12.2017р. набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017р. у новій редакції (далі - Закон).
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
У ст. 12 Закону визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, відповідач зобов'язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг.
У поданому письмовому запереченні на позов відповідачка зазначила, що позивачем не були враховані сплачені нею суми за отримання спожитої теплової енергії.
Як вбачається з поданого позову, позивачем в обґрунтування вимог ставиться питання про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2020 по 31.03.2023р.р., проте останньою було сплачено 17.01.2024р. в сумі 3740 грн. та 27.02.2024р. в сумі 5100 грн. за отримання послуги з теплопостачання вже в новий опалювальний період, тому суд не приймає дані докази до уваги.
Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 суму заборгованості за отримання теплопостачання за період з 01.11.2020 по 31.03.2023р.р. у розмірі 120 762, 19 грн., яка фактично й не заперечується відповідачкою.
Щодо стягнення 3% річних, інфляційних збитків, пені суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №922/175/18 зазначено, що нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодексу.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Отже, положення ст. 549 ЦК України (штраф, пеня) та ст. 625 ЦК України (3% річних, інфляційні втрати) є різними за своєю правовою природною.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 року про "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Ця постанова набрала чинності з дня опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
На період нарахованої заборгованості (з листопада 2020 по березень 2023) відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №206 в редакції, яка діяла у вказаний період, заборонено нарахування 3% річних, інфляційних збитків, пені за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Таким чином, у задоволенні вимог щодо стягнення 3% річних, інфляційних збитків, пені за період з 24.02.2022 по березень 2023р.р. слід відмовити, а з відповідача підлягає стягненню за період з листопада 2020 по 24.02.2022р. 3% річних в сумі 2 915грн 67коп, інфляційні збитки в сумі 20 041грн 93коп (по розрахунку позивача, правильність якого відповідач не спростовувала, шляхом віднімання нарахувань за період після 24.02.2022р).
Пеня ж за цей період (з листопада 2020 по березень 2023р. включно) становить 192 912грн 88коп
Відповідачкою подано заяву про застосування спеціальної позовної давності в частині стягнення пені.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і відсотків) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), спеціальна позовна давність, зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені) в один рік (стаття 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) зазначено, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.
Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.
Вказана позиція була підтверджена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 лютого 2019 року в рамках справи №904/3280/18 (ЄДРСРУ №79718705).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17.03.2020р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30.03.2020р. № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з 01.11.2020 по 31.03.2023р.р.
До аналогічного висновку прийшов Верховний суд у постанові від 06.12.2023р. у справі № 212/10834/21.
В подальшому Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023р., було відмінено з 30.06.2023р., на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Суд, враховуючи факт продовження спеціального строку позовної давності визначеного статтею 258 ЦК України, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України) вважає, що спеціальний строк позовної давності в один рік позивачем не пропущено.
Положенням частини 1 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.
Поміж іншим, пунктом п. 9.4.5. договору, визначено, що в разі прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання за цим договором, споживач на вимогу теплопостачання підприємства зобов'язаний виплатити йому суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції, трьох відсотків річних, а також пеню за весь час прострочення у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу за весь період неналежного виконання зобов'язання споживачем.
Відповідно до поданого розрахунку позивачем, основна сума боргу відповідачки за спожиту теплову енергію складає 120 762, 19 грн.
Суд погоджується з доводами відповідачки щодо непропорційності розрахованої позивачем суми пені, і вважає стягнути з останньої пеню у розмірі заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 120 762грн 79коп.
За таких обставин, з відповідачки на користь позивача в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають стягненню інфляційні збитки у сумі 20 041грн 93коп, 3% річних у сумі 2 915грн 67коп, а також в порядку ст. 549 ЦК України в межах основного суми боргу пеню, що складає 120 762, 19 грн.
Тому, позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно положень ст.141 ЦПК України, стягнувши з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеної суми позову, в розмірі 3 967грн 23коп..
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 279 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради заборгованість по оплаті послуг теплопостачання у розмірі 120 762 гривні 19 копійок, інфляційне збільшення у розмірі 20 041 гривню 93 копійки, 3 % річних у розмірі 2 915 гривень 67 копійок, пеню у розмірі 120 762 гривні 19 копійок, судові витрати в сумі 3 967 гривень 23 копійки, а всього 268 449 гривень 21 копійку.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України, може бути оскаржене впродовж 30 днів до Дніпровського апеляційного суду. Повне рішення суду буде складено впродовж 10 днів.
Позивач: Комерційний підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 32688148, місце знаходження: 49081, м. Дніпро, проспект Слобожанський, буд. 29, офіс 504.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя: Д.О. Покопцева