Справа № 209/5459/25
Провадження № 2/209/1969/25
13 листопада 2025 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючої судді - Левицької Н.В.,
за участі секретаря судового засідання - Погрібної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
До Дніпровського районного суду міста Кам'янського через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором №2863844 від 02.08.2021 у розмірі 43221,00 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16000 грн.
Стислий виклад позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено Договір № 2863844. в електронній формі, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 3000,00 грн зі сплатою процентів, які нараховуються за ставкою 1,99% за кожен день строку користування кредитом в межах повного строку позики. Базова процентна ставка за користування кредитом становить 1,99000% за кожен день користування позикою. Позивач вказує, що ТОВ "Маніфою" умови кредитного договору виконало у повному обсязі, надавши відповідачці кредит на потрібну суму, відповідач зі свого боку кредитні зобов'язання не виконувала, не здійснювала погашення заборгованості за тілом кредиту та не сплачувала проценти за користування кредитом.
29.12.2021 укладено договір №29/12-2021, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Маніфою» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2863844.
10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2863844.
18.02.2025 було укладено договір №18-02/2025 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2863844 Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло статусу кредитора за кредитним договором № 2863844 від 02.08.2021, укладеним між ТОВ «Маніфою» та відповідачем.
Після відступлення позивачу права грошової вимоги відповідач свого зобов'язання щодо повернення наданих йому коштів належним чином не виконувала, а тому позивач просить стягнути з неї на свою користь заборгованість за договором №2863844 від 02.08.2021 в сумі 43221,00 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 13000 грн.
Процесуальні дії у справі.
За відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради від 01.08.2025, які надані на запит суду, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 15 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання,
Відповідачу ухвалу про відкриття провадження від 15 вересня 2025 року та копію позовної заяви разом із доданими до неї додатками було направлено на адресу зазначену у позові, яка також є місцем реєстрації, однак конверт повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Ухвалою суду від 21 жовтня 2025 року клопотання представника позивача задоволено, витребувано від Акціонерного товариства «ПУМБ» (Код ЄДРПОУ 14282829, 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4) письмові докази, які становлять банківську таємницю, а саме:
ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки НОМЕР_1 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім'я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки;
докази зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 3000,00 грн., які 02.08.2021 року були на неї перераховані, а саме виписки за номером картки № НОМЕР_1 за період із 02.08.2021 по 06.08.2021 р.;
інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) банківська картка № НОМЕР_1 (віртуальна чи фізична картка) та надати повний номер банківської картки № НОМЕР_1 ;
інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою НОМЕР_1 за період 02.08.2021по 06.08.2021;
інформацію чи знаходився номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, відповідачем у установлений судом строк, не подано до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також відзив на позовну заяву не подавався.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, суд приходить до наступного висновку.
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У постанові Верховного суду України від 17 січня 2020 року, справа №916/2286/16, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Обов'язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов'язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.
Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.
Судом встановлено, що 02 серпня 2021 року між ТОВ "Маніфою" та ОСОБА_1 укладено Договір позики №2863844. Відповідно до даного договору позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 3000,00 грн. строком на 30 днів. При цьому у розділі 1 Договору №2863844 від 02 серпня 2021 року зазначено, що строк дії Договору обчислюється з дати укладення Договору позики і спливає через три місяці після спливу строку позики.
Згідно положень п.2.4.2. Договору позики середньоденний розмір процентів за користування позикою, акційний, фіксований: 0,01000 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики.
Відповідно до положень п.2.4.3. Договору позики середньоденний розмір процентів за користування позикою, базовий, фіксований: 1.99 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики.
Згідно положень до п. 2.5. договору позики розмір процентів на прострочену позику, фіксований: 1.01% від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми Позики та процентів за користування позикою.
Відповідно до положень п.2.6. Договору позики позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки.
Договір укладений в електронній формі та підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором w31778.
Підписанням договору позики відповідач також підтвердила, що вона вивчила та повністю погоджується з умовами Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Маніфою», які є невід'ємною частиною договору; вивчив та повністю погоджується з умовами цього договору позики (пп. 8.3.5 та 8.3.6 договору позики). Договір укладений на взаємовигідних умовах, в результаті зваженого рішення сторін з урахуванням принципів розумності та справедливості (п. 8.4.).
Додатком до договору позики №2863844 від 02.08.2021 року є паспорт позики, яким визначено інформацію щодо умов кредитування та зазначено, що датою надання інформації 01.08.2021 рік та інформація зберігає чинність та є актуальною до моменту виконання зобов'язання. Паспорт позики підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором w 21476.
Відповідно до графіку обов'язкових платежів до договору позики №2863844 від 02 серпня 2021 року встановлено, що відповідач повинен зробити оплату за даним договором до 01 вересня 2021 року у сумі 3009,00 грн.
Додатковою угодою від 11 серпня 2021 року до договору позики №2863844 від 02 серпня 2021 року сторони погодили продовжити строк кредитування до 10 вересня 2021 року загальна сума позики становить 4791,00 грн.
Згідно довідки iPay.ua встановлено, що 02 серпня 2021 року о 08:19:27 успішно перераховано грошові кошти в сумі 3000,00 на картку НОМЕР_4 , номер транзакції 100821634.
Відповідно до довідки наданою ТОВ "Маніфою" від 15 листопада 2024 року встановлено, що відповідач за договором позики №2570944 отримав онлайн позику, №транзакції94613648.
Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором позики, встановлено, що відповідач жодного разу не здійснила платежі по даному договору і станом на 29 грудня 2021 року має заборгованість у сумі 9291,00 грн., що складається 3000 грн тіло кредиту, заборгованість за процентами 6291 грн.(а.с.41-42).
29 грудня 2021 року укладено договір №29/12-2021 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Маніфою» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2863844.
Згідно даних з реєстру боржників до Договору факторингу від 29 грудня 2021 року №29/12-2021 Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 9291,00 грн, що складається з 3000 тіло кредиту, заборгованість за процентами на загальну суму 6291грн (а.с.49-51).
Згідно з розрахунком наданого ТОВ «Вердикт Капітал», заборгованість відповідача станом на 10.01.2023 року становить 11018,10 грн., з яких: 3000, 00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8018,10 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 43).
10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» (первісний кредитор) та ТОВ «Коллект Центр» (новий кредитор) укладено договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, надалі за текстом боржники, зазначених у додатках № 1 та № 3 до цього договору (надалі також реєстр боржників), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників, за договором позики (кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, надалі за текстом «Основні договори», надалі за текстом права вимоги. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у розмірі та у порядку, визначених цим договором.
Згідно з актом прийому-передачі реєстру боржників за договором № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.01.2023 року, ТОВ «Вердикт Капітал» передало, а ТОВ «Коллект Центр» прийняло реєстр боржників.
04.02.2025 року між ТОВ «Вердикт Капітал» (первісний кредитор) та ТОВ «Коллект Центр» (новий кредитор) укладено додаткову угоду №10 до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року, відповідно до якої у зв'язку із виявленням технічної помилки (описки) сторони вирішили внести зміни в Реєстри боржників, що є додатком до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року.
Відповідно до змін в реєстрі боржників в друкованому (підписаному) вигляді до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги за договором позики №2863844 від 02.08.2021 року, позичальником за яким є відповідач на загальну суму заборгованості 11018,10 гривень, з яких заборгованість за основним зобов'язанням 3000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами 8018,10 грн.
Згідно з розрахунком наданого ТОВ «Коллект Центр», заборгованість відповідача за договором позики №2863844 від 02.08.2021 станом на 18.02.2025 року становить 11018,10 грн, з яких: 3000, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 8018,10 грн - заборгованість за відсотками (а.с.44).
18 лютого 2025 року укладено договір №18-02/25, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» відступило на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2863844.
Згідно з актом прийому-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді за договором №18-02/25 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 18.02.2025 року ТОВ «Коллект Центр» передало, а ТОВ «Факторинг Партнерс» прийняло реєстр боржників.
Досліджені докази підтверджують, що ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до ОСОБА_1 за кредитним договором №2863844 від 02.08.2021.
Згідно даних Витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу №18-02/25 ТОВ «Факторинг Партнерс» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 11018,10 грн, яка складається з 3000,00 грн - тіло кредиту, 8018,10 грн відсотки за користування кредитом (а.с.15).
Відповідно до розрахунку заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Факторинг Партнерс» за кредитним договором №2863844 від 02.08.2021, станом на 30 червня 2025 становить 43221,00 грн.
На підставі наведеного та з досліджених судом доказів в матеріалах справи, суд вважає, що між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 02 серпня 2021 року було укладено договір позики №2863844 у формі електронного документа з відповідними електронними підписами. Сторонами кредитного договору в належній формі було погоджено умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання і повернення, розмір відсотків за користування кредитом.
ТОВ «Маніфою» виконало свої зобов'язання перед ОСОБА_1 перерахувавши останній 3000,00 грн кредитних коштів на банківську картку № НОМЕР_5 . Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується не тільки довідкою iPay від 29.10.2024(а.с. 39), а також інформацією АТ «ПУМБ», наданої на виконання ухвали суду від 21 жовтня 2025 року в частині витребування доказів, відповідно до якої на ім'я ОСОБА_2 , банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_5 та відповідно до виписки по рахунку відповідачаза період з 02.08.2021 по 06.08.2021 прослідковується, що 02.08.2021 на емітовану картку відповідача зарахований платіж у розмірі 3000 грн.
Суд зазначає, що банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін'юсту від 12.04.12 р. № 578/5, а також позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц, якою крім того зроблено висновок, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, до суду надані саме первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за договором позики, які є належними доказами заборгованості ОСОБА_2 .
Отже, суд вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази укладення із відповідачем договору позики № №2863844 від 02.08.2021 та його виконання зі сторони позивача, отримання відповідачем кредитних коштів.
Докази про належне виконання відповідачем взятих на себе згідно з умовами кредитного договору обов'язків матеріали справи не містять.
Крім того, суд зазначає, що відступлення права грошової вимоги ТОВ «Маніфою» до відповідача Надхи за договором позики №2863844 від 02.08.2021 та набуття такого права ТОВ «Факторинг Партнерс» відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Враховуючи те, що за умовами зазначеного договору відповідач отримав кредитні кошти та користувалася ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав, відтак, заборгованість за основним боргом в розмірі 3000 гривень на підставі зазначеного договору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, який набув за договором факторингу право вимоги до відповідача, а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 40221 гривень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловила думку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також пеню, застосовувати штрафні санкції, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України.
Встановлено, що згідно з пунктом 2.3.4. договору позики № 2863844 від 02.08.2021 року відповідач отримала кредит в сумі 3000 грн., строком на 30 днів, тобто до 01 вересня 2021 року. Додатковою угодою від 11 серпня 2021 року до договору позики №2863844 від 02 серпня 2021 року сторони погодили продовжити строк кредитування до 10 вересня 2021 року.
З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору позики є безпідставним, тому проценти за користування кредитними коштами за кредитним договором розраховуються до 18.06.2021 року.
У постанові об'єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що нарахована ТОВ «Вердикт Капітал» сума заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги 10 січня 2023 року у розмірі 1727,10 грн, а також нараховані відсотки позивачем, які останній просить стягнути на свою користь суперечать умовам договору, та нараховані поза межами його дії, відтак не може бути задоволена судом.
З урахуванням викладеного, оскільки позивачем одержано право (замість кредитодавця) за вказаним договором вимагати від відповідача виконання всіх грошових зобов'язань за договором позики, право вимоги за яким передано, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а стягненню підлягає заборгованість в загальному розмірі 9291,00 грн., з яких: 3000 грн - тіло кредиту, та 6291,00 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення 29 грудня 2021 року кредитодавцем права вимоги, у межах строку дії договору, у відповідності до розрахунку, наданого позивачем.
У суду відсутні докази того, що відповідач мав перешкоди для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості, відповідач не надав будь-яких доказів в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України на спростування обставин, на які посилається позивач; доказів про сплату відповідачем заборгованості за кредитним договором позивачу матеріали справи не містять, а тому з врахуванням наданих позивачем доказів, суд вважає частково доведеною заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором в частині заборгованості по тілу кредиту, та відсотками відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на встановлені судом обставини справи та приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Факторинг Партнерс», та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про договором позики № 2863844 від 02.08.2021 у загальному розмірі 9291,00 грн, з яких: 3000 грн - тіло кредиту та 6291,00 грн - заборгованість за відсотками.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача здійснювало Адвокатське бюро «Лігал Ассістанс» на підставі Договору про надання правничої допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024; Заявки на надання юридичної допомоги №13 від 02.06.2025, Витягу з акту прийому-передачі наданих послуг від 30.06.2025.
Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 16000,00 не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат. З матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та тим, що справа є незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд врахувавши обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру. Виходячи з конкретних обставин справи, взявши до уваги часткове задоволення позову, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу до суми 4000,00 грн., яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.
Щодо судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2025 року складає 3028,00 грн.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422 грн. 40 коп.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в загальному розмірі 9291,00 грн.
Отже, процентне співвідношення задоволених вимог становить 21,50 % ((9291,00 грн. задоволені вимоги) / (43221,00 грн заявлені позовні вимоги )*100%).
З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 520 грн. 82 коп. (2422,40 грн. сплачений судовий збір * 21,50 %), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 19, 81, 89, 141, 183, 223, 247 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором позики № 2863844 від 02.08.2021 у розмірі 9291 (дев'ять тисяч двісті дев'яносто одна) гривня 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» сплачений судовий збір в розмірі 520 (п'ятсот двадцять) гривень 82 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Дата складення судового рішення 13 листопада 2025 року.
Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА