Справа №591/1111/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/281/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
Іменем України
23 жовтня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/1111/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 15.05.2025 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якої застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді застави, оскільки ризики не підтверджуються матеріалами клопотання та грунтуються виключно на тяжкості покарання, всі слідчі дії проведені, вилучені всі необхідні речі і документи, свідки даного правопорушення відсутні, підозра необґрунтована, ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується, має серйозні проблеми зі здоров'ям.
15.05.2025 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, погодженим із прокурором Сумської обласної прокуратури, звернувся слідчий СУ ГУНП в Сумській області, яке обґрунтував тим, що ОСОБА_8 обгрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК.
13.05.2025 ОСОБА_8 затриманий в порядку ст. 208 КПК, а 14.05.2025 йому було оголошено підозру про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК.
Зважаючи, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, наявні ризики, передбачені п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, тому слідчий просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 15.05.2025 до ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою. Своє рішення слідчий суддя суду першої інстанції умотивував тим, що оголошена ОСОБА_8 підозра є обґрунтованою, існують ризики, передбачені п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, запобігти яким можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з'явились, від захисника ОСОБА_9 надійшла письмова заява про розгляд апеляційної скарги у його відсутність та у відсутність ОСОБА_8 , а від ОСОБА_8 та прокурора будь-яких заяв чи клопотань до суду апеляційної інстанції не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Розглянувши клопотання слідчого та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування до ОСОБА_8 саме такого запобіжного заходу як тримання під вартою, а не будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, передбаченого ч. 1 ст. 176 КПК, та дотримався вимог ст. 176, 177, 178, 183 і 194 КПК, з'ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання особи під вартою, а саме наявність у органу досудового розслідування обґрунтованої підозри про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, наявність ризиків, на які вказував слідчий у своєму клопотанні, та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам.
Зокрема, ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачене покарання лише у виді позбавлення волі, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від органів досудового розслідування, суду, знищити або сховати речі та документи, що мають істотне значення для встановлення обставин правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та продовжити вчинення інших кримінальних правопорушень, і застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі слідчого судді ризикам.
При встановленні факту наявності обґрунтованої підозри колегія суддів також враховує і усталену судову практику з цього питання ЄСПЛ, який у своїх численних рішеннях (зокрема від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, п. 175) і від 20.03.1997 у справі «Луканов проти Болгарії» (Lukanov v. Bulgaria) визначив, що слідчий суддя, оцінюючи докази на предмет доведеності обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, повинен виходити з того, що підозра визнається обґрунтованою лише у тому випадку, якщо «існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення». «Факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу» («Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. the United Kingdom), рішення від 28.10.1994, заява № 14310/88). Питання про те, що «тримання під вартою до суду є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою» (п. 3 рішення від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v. Italy), заява № 9627/81).
Таким чином, наявні у кримінальному провадженні докази для визнання підозри обґрунтованою є достатніми, а доведення факту вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення є завданням подальшого досудового розслідування. При цьому слідчий суддя позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та давати безпосередньо оцінку доказам його вчинення.
При вирішенні вказаного вище питання, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного; 7) майновий стан підозрюваного; 8) наявність судимостей у підозрюваного; 9) дотримання підозрюваним умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї (ч. 1 ст. 178 КПК).
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені слідчим суддею за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних підозрюваної особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинені кримінальні правопорушення підвищує ризик того, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки «небезпека ризику переховування може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).
Колегія суддів враховує те, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
ОСОБА_8 може переховуватись від слідства і суду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, а також фактичні обставини його вчинення. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від слідства з метою уникнення кримінальної відповідальності на даній стадії провадження дійсно має місце і реально існує.
Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК, підтверджується тим, що на даний час у кримінальному провадженні проведений не весь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, не встановлено всі обставини, що мають істотне значення для досудового розслідування, тощо, а саме провадження перебуває на початковій стадії досудового розслідування, внаслідок чого ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, може намагатися знищити, сховати або спотворити речові докази.
Є обґрунтованим і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки на момент звернення із відповідним клопотанням не всі свідки встановлені та допитані, а тому ОСОБА_8 може чинити спроби схилити свідків в даному кримінальному провадженні до зміни показань, враховуючи фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється. При цьому відповідно ч. 4 ст. 95 КПК, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо дослідив під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них у вироку.
Крім того, ОСОБА_8 також може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, аналогічні тим у скоєнні яких підозрюється, беручи до уваги те, що злочин, у якому він підозрюється, останній вчиняв протягом тривалого часу.
Вирішуючи питання про ув'язнення підозрюваного, колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому згідно ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що відсутні ризики, колегія судді вважає необґрунтованими, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Що стосується тверджень сторони захисту про те, що проведені усі слідчі дії, в ході яких вилучені необхідні речі і документи, а свідки кримінального правопорушення відсутні, то вони не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду провадження, так як обсяг (достатність) необхідних для складання обвинувального акта доказів або закриття кримінального провадження визначає в межах своїх повноважень слідчий та прокурор, а не підозрюваний чи його захисник.
Той факт, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки і позитивно характеризується за місцем мешкання, хоч і має місце, але не є тією обставиною, що унеможливлює тримання підозрюваного під вартою, і повинен враховуватись з іншими обставинами справи у їх сукупності.
Наявність у ОСОБА_8 проблем зі здоров'ям не свідчить про неможливість тримання його в умовах СІЗО і отримання там відповідного лікування. Тобто, обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК, що виключають можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Відповідно п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177-178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, серед іншого, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Зважаючи на викладене, рішення слідчого судді суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і умотивованим, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,
постановила:
Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 15.05.2025 відносно ОСОБА_10 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4