Справа № 947/39722/25
Провадження № 3/947/5228/25
13.11.2025 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м. Одеси Іванчук В.М., розглянувши матеріали справи, що надійшли з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції у відношенні:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП (протокол серії ЕПР1 № 480845 від 12.10.2025 року) -
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 480845 від 12.10.2025 року, що 12.10.2025 року о 01:20 год., за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, біля будинку № 69, водій ОСОБА_1 (далі - особа, що притягується до адміністративної відповідальності), керував автомобілем марки»SKODA», номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: почервоніння очей, запах алкоголю з ротової порожнини, порушена координація рухів та мови, після чого відмовилася від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічних засобів та у спеціалізованому медичному закладі.
За таких обставин особа, що притягується до адміністративної відповідальності порушила п.2.5 «Правил дорожнього руху» України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП.
Згідно п.2.5 «Правил дорожнього руху» України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
ОСОБА_1 пояснив суду, що з протоколом про адміністративне правопорушення не згоден, транспортним засобом не керував, дійсно спустився до машини у комендантську годину забрати документи, а коли під'їхали співробітники поліції він знаходився в авто, однак транспортним засобом не керував, у зв'язку із чим відмовився проходити тест.
Вислухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі обставини у сукупності, суд приходить до наступного переконання.
Згідно пункту 2.9 (а) Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10жовтня 2001№ 1306 (далі - Правила), водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 Правил).
Невиконання вказаних правил утворюють склад правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.
Згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративним правопорушенням є керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).
Згідно ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (частині 2 статті 251 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (частини 1-3 ст. 7 КУпАП).
Згідно із ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З аналізу статей 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Об'єктивною стороною адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП є: 1) керування транспортним засобом у стані сп'яніння (алкогольного, наркотичного чи іншого); 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння; 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суб'єктом правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, коли особі інкримінується керування транспортним засобом у стані сп'яніння або відмова від проходження медичного огляду на стан сп'яніння, може бути будь-яка особа, що досягла шістнадцятирічного віку (ст. 12 КУпАП), яка керувала транспортним засобом.
Тобто доказуванню підлягають такі обставини: 1) керування особою транспортним засобом та 2) перебування цієї особи у стані сп'яніння (наркотичного, алкогольного чи іншого) або відмова від проходження медичного огляду на стан такого сп'яніння.
У постанові від 20 лютого 2019 по справі №404/4467/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Крім того, за змістом закону, суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, може бути лише особа, яка керує транспортним засобом.
Відповідно до п. 27 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», роз'яснено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 20.02.2019 року по справі №404/4467/16-а (провадження №К/9901/21130/18) зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Відеозапис віднесений ч. 1ст. 251 КУпАПдо джерел доказів.
Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 (далі - Інструкція), визначено, що кінозйомка та відеозапис це процеси фіксації динамічних властивостей об'єктів, подій, явищ за допомогою кіно- або відеокамери. Кінозйомка проводиться на фотоматеріалах, відеозапис - на цифрових носіях інформації.
Частина 1 статті 130 КУпАП установлює адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за відмову водія від проходження огляду на стан сп'яніння відповідно до встановленої законом процедури. Диспозиція норми передбачає необхідність встановлення саме факту керування транспортним засобом, оскільки лише особа, яка на момент події виконує функції водія, може бути суб'єктом відповідальності. У правозастосовній практиці Верховного Суду послідовно підкреслюється, що для складу правопорушення за ст.130 КУпАП обов'язковим є доведення умисного виконання технічних дій, спрямованих на рух транспортного засобу, зміну його напряму або швидкості, при цьому сама по собі наявність ознак сп'яніння без факту керування не створює юридичної відповідальності. Відповідно, встановлення об'єктивної сторони правопорушення має ключове значення та не може ґрунтуватися на припущеннях, здогадах або суб'єктивному сприйнятті працівника поліції.
Юридичне поняття «керування» у контексті ч.1 ст.130 КУпАП охоплює будь-які усвідомлені технічні дії особи, спрямовані на приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця або зміну параметрів руху (напряму, швидкості тощо). Зміст керування охоплює саме активну дію, а не пасивне перебування у транспортному засобі, навіть на сидінні водія. Численні правові позиції судів апеляційної та касаційної інстанцій підтверджують, що перебування в автомобілі з увімкненим двигуном, стояння біля транспортного засобу чи наявність у водія ключів - не є доказами керування, якщо не встановлено фактичного здійснення технічних дій, які свідчать про контроль за рухом транспортного засобу. Таким чином, об'єктивна сторона правопорушення виникає лише за наявності зафіксованого факту переміщення транспортного засобу під технічним контролем особи, що виключає кваліфікацію без належних підтверджень.
Доказами у провадженні про адміністративні правопорушення, відповідно до ст.251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, що встановлюють наявність чи відсутність правопорушення, підтверджені законними джерелами: протоколами, поясненнями, висновками, технічними засобами, у тому числі відеозаписами. При цьому обов'язок доведення вини особи у вчиненні правопорушення покладається на орган, що розглядає справу, а працівники поліції повинні подати докази, які є належними, допустимими та достатніми. Із протоколу серії ЕПР1 № 480845 від 12.10.2025 року не вбачається жодних фактичних даних, що підтверджують керування ОСОБА_1 транспортним засобом у момент інкримінованої події. Протокол містить лише опис зовнішніх ознак можливого сп'яніння, однак він не містить фіксації руху автомобіля, не містить посилання на технічний засіб фіксації факту керування і не встановлює часу та обставин руху транспортного засобу під контролем особи. Відсутність таких даних виключає можливість застосування санкції ст.130 КУпАП.
Відеозапис, долучений працівниками поліції, є найбільш об'єктивним доказом, що унеможливлює суб'єктивне тлумачення обставин справи. З аналізу відеоматеріалів убачається, що транспортний засіб марки «SKODA» перебував у нерухомому стані; жодних технічних дій, які б свідчили про керування ОСОБА_1 - запуск двигуна, переміщення транспортного засобу, маневрування тощо - не зафіксовано. Відеозаписи не містять жодного епізоду, що свідчив би про рух транспортного засобу під його керуванням, а також не підтверджують факт початку руху або завершення ним руху безпосередньо перед підходом екіпажу поліції. Суд наголошує, що саме відсутність будь-якої фіксації технічного контролю автомобіля з боку ОСОБА_1 виключає можливість кваліфікації його дій за ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки відсутній обов'язковий елемент - керування транспортним засобом.
Пояснення ОСОБА_1 про те, що він не керував транспортним засобом, а лише спустився до автомобіля у комендантську годину для того, щоб забрати документи, узгоджуються з відеодоказами та підтверджуються відсутністю будь-яких об'єктивних даних про рух транспортного засобу. Особи, які не виконують функції водія, не є суб'єктами відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а тому їхня відмова від огляду не має правових наслідків у вигляді адміністративної відповідальності. Суд відзначає, що такі пояснення не є спростованими жодними об'єктивними доказами, а поліцейські не подали жодної технічної фіксації, яка б суперечила доводам особи. Таким чином, пояснення ОСОБА_1 є узгодженими та логічними, ґрунтуються на фактичних обставинах і підтверджуються матеріалами справи.
Стаття 62 Конституції України прямо встановлює презумпцію невинуватості, згідно з якою всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічний принцип закріплений у ст.7 КУпАП, яка забороняє притягнення до відповідальності інакше як у точній відповідності до закону та встановлених доказів. У ситуації, коли органом обвинувачення не подано доказів фактичного керування транспортним засобом, а наявні відеозаписи спростовують відповідну тезу, суд не має правових підстав визнавати вину особи. Будь-які припущення, припущена можливість керування чи суб'єктивні оцінки працівника поліції не можуть замінити належного доказу, особливо в умовах повної відсутності технічної фіксації події.
Оскільки факт керування транспортним засобом є обов'язковою складовою об'єктивної сторони правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, його відсутність означає повну відсутність складу адміністративного правопорушення. Суд зазначає, що в матеріалах справи немає доказів, які могли б слугувати підтвердженням події правопорушення, передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку з чим провадження підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП - за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.130, 247, 268, 279, 280, 283, 284 КУпАП, Суд -
Провадження у справі про притягання до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - закрити, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з ухвалення постанови.
Суддя Київського районного
суду м. Одеси Іванчук В. М.