Справа №491/972/25
Провадження № 2-а/491/20/25
іменем України
12 листопада 2025 року Ананьївський районний суд Одеської області
в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Білоус А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку адміністративного судочинства з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову № 9816 винесену 22 липня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 22 липня 2025 року у відношенні нього та без його участі начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 безпідставно та неправомірно, в порушення усіх вимог КУпАП, було винесено постанову за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП № 9816, згідно якої 17 липня 2025 року біля 15 години 00 хвилин під час дії особливого періоду, мобілізації та військового стану до ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув військовозобов'язаний ОСОБА_1 та перевіркою встановлено, що він викликався до ІНФОРМАЦІЯ_2 за допомогою повістки № 2985224 на 14 годину 06 квітня 2025 року, яка була направлена засобами «УКРПОШТА», але лист повернувся з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», чим порушено вимоги частин першої, третьої, п'ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». З постановою позивач категорично не погоджується, оскільки інкримінованого йому правопорушення не вчиняв та вважає дії відповідача неправомірними, а постанову такою, що підлягає скасуванню. Як зазначає позивач його постійним місцем проживання є адреса реєстрації його місця проживання: АДРЕСА_1 , ніяких повісток або інших поштових повідомлень від відповідача позивачем не отримувалось ніяким способом. Будь-яких повідомлень від відповідача позивач не отримував та в подальшому засобами поштового зв'язку ним було отримано разом з постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 79233031 від 01 жовтня 2025 року копію оскаржуваної постанови № 9816 від 22 липня 2025 року, з якої позивачеві стало відомо, що зазначена постанова винесена відповідачем без його участі, відповідачем винесено постанову без зазначення жодного доказу вчинення позивачем інкримінованого правопорушення. Оскаржувана постанова не містить посилань на перелічені статтею 251 КУпАП докази вчинення адміністративного правопорушення.
Ухвалою суду від 03 листопада 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачеві визначено строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с.18-19).
Відповідачеві ІНФОРМАЦІЯ_3 так як, у відповідності до положень статті 18 КАС України, має електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку, було надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі. Копію ухвали суду відповідачем отримано 25 вересня 2025 року, що підтверджує довідка про доставку електронного листа (а.с.20).
Відповідач не скористався правом подати відзив, пояснення або заперечення на позовну заяву.
Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, про причини неприбуття до суду не повідомив, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду не надходило. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку (а.с.21).
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку (а.с.20), причини неприбуття суду не повідомив, відзиву на позов як і будь-яких доказів чи клопотань по справі не надав.
Особливості повідомлення учасників справи у цій категорії справ визначено статтею 268 КАС України.
Відповідно до частини другої цієї статті учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на вебпорталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження в справі, дату, час та місце судового розгляду.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідача належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, проте представник відповідача 12 листопада 2025 року в судове засідання не прибув, про причини неприбуття до суду не повідомив, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду не надходило.
Частиною першою статті 205 КАС України визначено, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Взявши до уваги неприбуття належним чином повідомлених про день, час та місце судового засідання сторін по справі, оскільки їх неприбуття у такому випадку не перешкоджає розгляду справи по суті, з урахуванням положень частини першої статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності сторін.
Відповідно до положень частини четвертої статті 229 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд вивчивши позовну заяву та додані до неї матеріали, оцінюючи докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, дійшов наступного висновку.
Однією із закріплених в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.
Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України, в частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Приписами частини першої статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Завданням адміністративного судочинства в силу норм частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З позовної заяви вбачається, що позивач просить суд визнати незаконною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення № 9821 від 22 липня 2025 року відносно нього про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 гривень. Також просить закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Відповідно до приписів частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийнято оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
За приписами статті 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Під межами доказування розуміють сукупність доказів, достатніх для достовірного з'ясування обставин, що входять до предмета доказування. Предмет доказування у справі про адміністративне правопорушення - це сукупність фактичних обставин такої справи, встановлення яких необхідне для його правильного вирішення. До предмета доказування у справі про адміністративне правопорушення входять обставини, що підлягають з'ясуванню у цій справі, перелік яких міститься у статті 280 КУпАП, згідно з якою орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясування інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Правильне визначення меж доказування дає змогу досягти максимальної ефективності адміністративного процесу, уникнути збору та вивчення надлишкових доказів і забезпечити досягнення цілей доказування. Таким чином, предмет доказування та межі його встановлення є якісними характеристиками процесу доказування, що дають змогу суб'єкту адміністративної юрисдикції визначити фактичний обсяг обставин, які підлягають доказуванню, та реалізувати його під час провадження у конкретній справі, виходячи з особливостей такої справи.
Отже, під час розгляду справи, законодавець покладає на суд обов'язок, обумовлений з'ясуванням істотних обставин справи, перелік яких регламентовано законом, які слугують правовими підставами (підґрунтям) для прийняття рішення про визнання особи винуватою у скоєнні інкримінованого правопорушення та застосування до неї заходу державного примусу у вигляді накладення стягнення.
Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.
Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема, накладення стягнення у виді штрафу.
В межах розгляду цієї справи суду належить здійснити перевірку постанови відповідача як рішення суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет його відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).
Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 04 вересня 2019 у справі № 285/1535/15, який на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
З постанови № 9816 за справою про адміністративне правопорушення вбачається, що позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яка передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно із статтею 235 КУпАП такі адміністративні правопорушення як порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України)) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію визначає Інструкція зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Міністерством оборони України від 01 січня 2024 року № 3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 року за № 36/41381 (далі - Інструкція № 3).
Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Інструкції № 3 матеріали справи про адміністративне правопорушення подаються уповноваженою посадовою особою, яка склала протокол, керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для її розгляду у порядку, визначеному КУпАП.
Зі змісту постанови № 9816 вбачається, що ОСОБА_1 на розгляд справи не прибув, хоча про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не подав. У зв'язку з цим з врахуванням положень статті 268 КУпАП, справу було розглянуто за відсутності ОСОБА_1 (а.с.7).
22 липня 2025 року за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 9816, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 гривень.
Отже, із матеріалів цієї справи слідує, що на ім'я ОСОБА_1 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів було згенеровано повістку № 2985224 про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14 годину 00 хвилин 06 квітня 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - № Закон 2232-XII), який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією проти України та відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, який діє по цей час.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації. Місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців, доручено, з-поміж іншого, організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу.
За змістом пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють, з-поміж іншого, заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів; процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи, тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Пунктом 21 Порядку передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Згідно пункту 27 Порядку під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою: 1) взяття на військовий облік; 2) проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; 3) уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); 4) призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Відповідно до пункту 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки, за формою передбаченою додатком 1 вказаного Порядку.
У повістці зазначаються: прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка; найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку; мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; місце, день і час явки за викликом; найменування посади, власне ім'я та прізвище, підпис посадової особи, яка видала повістку, та дата її підписання - для повісток, оформлених на бланку. Такі повістки скріплюються гербовою печаткою; прізвище та власне ім'я керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, дата накладення кваліфікованого електронного підпису - для повісток, сформованих за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів; реєстраційний номер повістки; роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки (пункт 29 Порядку в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).
Пунктом 41 Порядку встановлено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у спірному випадку полягає у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, це правопорушення є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.
З аналізу вищенаведених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.
З постанови № 9816 вбачається, що повістку за № 2985224 про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14 годину 06 квітня 2025 року було направлено за адресою місця реєстрації позивача засобами «УКРПОШТА» (а.с.7).
Відповідно до абзацу другого пункту 82 та пункту 85 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 року № 1071), рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками «Повістка ТЦК», «Вручити особисто» підлягають врученню особисто адресатам.
У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
У цій справі судова повістка безпосередньо ОСОБА_1 вручена не була, втім, працівниками пошти проставлено відмітку «відсутність адресата за вказаною адресою».
Однак, докази направлення повістки позивачеві та повернення поштового конверту з вкладенням, що містить відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою» в матеріалах справи відсутні.
Крім того, відповідно до пункту 86 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі коли адресата (одержувача) неможливо поінформувати про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним відправником у поштовій адресі, або шляхом надсилання повідомлення технічними засобами, визначеними оператором поштового зв'язку, до його абонентської поштової скриньки (у разі її наявності) вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.
Однак, докази повідомлення позивача за наявним номером телефону та/або вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» в матеріалах справи відсутні.
Вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку.
Процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. В пункті 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Верховним Судом в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16-а було викладено позицію, відповідно до якої постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за вказане адміністративне правопорушення (правова позиція Верховного Суду в постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 263/15738/16-а).
Таким чином, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Суд зазначає, що належних та достовірних у розумінні статтей 73-74 КАС України доказів правомірності прийняття спірної постанови відповідач не надав.
З огляду на це суд наголошує, що сама по собі оскаржувана постанова не може бути єдиним та достатнім доказом вчинення правопорушення.
Однак, відповідач не надав суду доказів, з яких можна було б встановити, що дії позивача належить кваліфікувати за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до приписів чинного законодавства матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, повинні містити достатню сукупність належних, допустимих, достовірних доказів.
При цьому, з огляду на презумпцію протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, що закріплена у частині другій статті 77 КАС України, обов'язок доведення вчинення особою відповідного правопорушення, а отже і обов'язок доведення правомірності власного рішення, покладається саме на суб'єкта владних повноважень.
Натомість з доказів, що містяться в матеріалах справи, неможливо встановити та дійти обґрунтованого висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого цією статтею.
За цих обставин суд висновує, що в межах цієї справи відповідач не надав доказів на підтвердження правомірності свого рішення, а суд із наявних у справі матеріалів не встановив обставин, які б свідчили про зворотне.
Суд наголошує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
За вказаних обставин оскаржувана постанова суб'єкта владних повноважень не може вважатися законною та обґрунтованою, так як не відповідає вимогам чинного законодавства.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб'єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обов'язок доказування правомірності складання постанови про адміністративне правопорушення, наявності в діях особи складу правопорушення покладено законом на відповідача.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Крім того, в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1).
Верховний суд в постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а зазначив, що «процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.».
Таким чином, оскільки у даному разі оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності цього рішення законодавством покладено на відповідача.
Однак, відповідач цього обов'язку не виконав.
Відповідно до статті 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Оскільки суб'єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Поряд із вищенаведеним, суд вважає, що адміністративне стягнення на позивача накладено поза межами строку, передбаченого частиною дев'ятою статті 38 КУпАП з огляду на таке.
Положеннями частини дев'ятої статті 38 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Строк накладення адміністративного стягнення у справах про адміністративні правопорушення - це певний період часу, протягом якого дія чи подія мають юридичне значення. Цей строк не поновлюється і не продовжується і є гарантією того, що будь-які дії щодо притягнення особи до відповідальності після його закінчення мають бути припинені.
Вказаний строк є преклюзивним (присічний, присікальний або обмежений) і чинним на момент спірних відносин законодавством не було передбачено можливості його поновлення.
Встановлення законодавцем обмеженого строку притягнення до відповідальності є однією із умов дисциплінування суб'єкта владних повноважень для належного виконання законодавчо визначених обов'язків.
Під час розгляду справи суд враховує практику Європейського Суду з прав людини (пункт 137 Рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) про те, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від незаявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.
З огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд вважає днем виявлення адміністративного правопорушення у спірному випадку слід вважати день вчинення ймовірного адміністративного правопорушення, тобто 06 квітня 2025 року, коли відповідачеві одразу після неприбуття позивача до центру комплектування у визначені дату та час було достеменно відомо про вчинення позивачем адміністративного правопорушення та з цього моменту у відповідача розпочався перебіг строку для накладення адміністративного стягнення.
Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тобто, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у спірному випадку полягає у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, це правопорушення є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.
З матеріалів справи слідує, що позивач не прибув за викликом до відповідача у встановлений в повістці строк - 06 квітня 2025 року.
Тобто, днем вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є день, коли позивачем не вчинені дії, які він повинен вчинити цього дня.
Таким чином, датою вчинення правопорушення та датою виявлення правопорушення є 06 квітня 2025 року, коли позивач не з'явився для уточнення облікових даних.
Згідно статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю при закінченні на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.
Поєднання закриття провадження у справі з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Грабчук проти України» від 26 вересня 2006 року вказано, що у разі закриття провадження по справі, питання про доведеність вини особи не вирішується.
За правилами статті 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини.
Так, після спливу строків, у відповідності до вимог статті 247 КУпАП, суд позбавлений можливості досліджувати та давати будь-яку оцінку доказам у справі, а також встановлювати наявність вини особи у скоєному.
Наявність або відсутність вини встановлюється саме під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення. Таким чином, вина осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, не встановлюється у справах, у яких провадження закривається, з підстав закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених, зокрема, частиною дев'ятою статті 38 КУпАП.
Суд також бере до уваги висновок Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України від 06 листопада 2017 року, згідно якого під час закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, вина особи не встановлюється.
Враховуючи, що на час винесення оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені частиною дев'ятою статті 38 КУпАП, суд дійшов висновку, що оскаржена позивачем постанова має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрите.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статі 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем під час звернення до суду сплачено судовий збір у розмірі 605 гривень 60 коп., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.1).
З урахуванням процесуальних норм щодо розподілу судових витрат, оскільки позовна заява підлягає задоволенню, з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 605,60 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 38, 210-1, 247 КУпАП, статтями 72, 77, 139, 244 -246, 262, 286 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову № 9816 від 22 липня 2025 року про визнання винним та накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 17 лютого 2005 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп., сплачений ним за подачу позовної заяви до суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Згідно частини четвертої статті 286 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляд.
Відомості про сторін у справі на виконання пункту 4 частини п'ятої статті 246 КАС України:
Позивач: ОСОБА_1 ;місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2
Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_5 ; місцезнаходження: АДРЕСА_3 ;ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3
Копію рішення суду невідкладно вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
У відповідності до положень частин четвертої та п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення рішення є 12 листопада 2025 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Суддя О.О. Желясков
Рішення суду набрало законної сили «____» __ ________________20___ року.
Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах адміністративної справи № 491/972/25 Ананьївського районного суду Одеської області.
.