Справа № 509/1504/23
06 листопада 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Кириченко П.Л.
при секретарі Осадченко С.В.,
за участю представника позивача - адвокат Буц Г.О., представник відповідача - адвокат Новічкова О.В., представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - адвокат Шидерова Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Овідіополь, Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» про поділ майна подружжя,-
учасники цивільного провадження по справі:
представник позивача - адвокат Буц Г.О.,
представник відповідача - адвокат Новічкова О.В.,
представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , за довіреністю, адвокат Шидерова Н.С.
24 березня 2023 року до Овідіопольського райсуду Одеської області звернувся представник позивачки з вищевказаним позовом, в якому позивачка просить визнати об'єктом спільної сумісної власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 294,9 кв.м. та визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 294,9 кв.м., припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 294,9 кв.м.
Позиція сторін
В обґрунтуванні своїх позовних вимог позивачка зазначила, що 22 листопада 2008 року між сторонами був укладений шлюб, який розірваний рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 27.12.2022 року по справі № 504/3615/22. Під час шлюбу сторонами був побудований житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 294,9 кв.м., що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно індексний номер 25421852 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Позивачка в позові зазначає, що після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема зазначеного житлового будинку, а тому ОСОБА_1 має намір поділити вищезазначене майно, шляхом визначення за нею 1/2 частки житлового будинку, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя у зв'язку з набуттям під час зареєстрованого шлюбу.
В ході судового розгляду представник позивачки наполягав на своїх позовних вимогах .
Відповідач проти задоволення позову заперечував. В ході судового розгляду представник відповідача наполягала на відмові у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши, що земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0,065 га кадастровий номер 5123755800:02:011:0074 за адресою АДРЕСА_1 і житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 294,9 кв.м, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 з огляду на те, що земельна ділянка отримана за договором дарування, а будинок існував на момент її набуття у власності відповідача, що виключає їх поділ як спільної сумісної власності подружжя. Заперечення проти позову також обґрунтовувались тим, що позивачка наполягаючи на поділі будинку не ставить питання про відшкодування відповідачу вартості частки земельної ділянки, яка є особистою приватною власністю відповідача, що породжуватиме невизначеність у відносинах позивачки та відповідача та зумовить подальші судові спори..Представник відповідача також зазначав про те, що поділ майна має здійснюватися шляхом виділу його в натурі, а у разі неподільності має присуджуватись одному з подружжя, однак позивачкою невірно обрано спосіб захисту, що має зумовити прийняття рішення про відмову в задоволенні позову. Крім того підставою для відмови представник відповідача зазначає про недобросовісність позивачки, яка приховала від суду інше спільне майно та значні боргові зобов'язання (перед "Кредобанком" та "Ощадбанком"), а також факт того, що спірне майно обтяжене іпотекою, щодо якої вже існує судове рішення про звернення стягнення, що, згідно з практикою Верховного Суду, розцінюється як зловживання правом з метою уникнення виконання боргових зобов'язань.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», в порядку ст. 181 ЦПК України, надало до суду письмові пояснення, відповідно до яких зазначає про те, що 12.02.2018 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВТВ №10015/0513 філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про споживчий кредит №513/3 та у забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 19.02.2018 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською В.С. за реєстровим номером 160. Відповідно до укладеного договору іпотеку предметом іпотеки є земельна ділянка з кадастровим номером 5123755800:02:011:0074, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,0650 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та розташований на ній житловий будинок під літ. А (загальна площа 294,9 кв.м., житлова 121,7 кв.м ) до складу якого входять: огородження під №1-4, вимощення під літ. І, що знаходиться в смт Таїрове Овідіопольського району Одеської області. Також зазначає про те, що 19.02.2018 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №513/5. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача вказує, що житловий будинок, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка під ним належать ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування та свідоцтва про право власності, оскільки договір дарування земельної ділянки укладений 17.06.2014 року, а вже 11.08.2014 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований на вказаній земельній ділянці, то на момент укладання договору дарування будинок вже був побудований, однак не зданий в експлуатацію, і лише після отримання вказаної земельної ділянки у подарунок, відповідач отримав технічний паспорт та свідоцтво про право власності на житловий будинок. Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» зазначає, що вказаний житловий будинок не є спільною сумісною власністю, а тому прохає відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Рух справи
24 березня 2023 року позивач через свого представника адвоката Г.Буц звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з вищевказаним позовом.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 березня 2023 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року в якості забезпечення позову було заборонено суб'єктам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, вчиняти будь-які дії та вносити будь-які відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна: житлового будинку, загальною площею 294,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , код: НОМЕР_1 .
12.12.2025 року з боку представника позивача надійшла заява про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк», ідентифікаційний код 09328601, місцезнаходження: Одеська область, Одеський (кол. Овідіопольський) район, с. Лиманка, жм «Совіньйон», вул. Набережна, буд. 4-а.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 лютого 2024 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк», код 09328601, що розташоване за адресою: Одеська область, Одеський (кол. Овідіопольський) район, с. Лиманка, жм «Совіньйон», вул. Набережна, буд. 4-а.
25.04.2024 року від ОСОБА_4 на адресу суду надійшли письмові пояснення з додатками.
01 травня 2024 року з боку представника відповідача надійшов до суду зустрічний позов.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 січня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», про визнання особистою приватною власністю, про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя в рівних частках на рухоме майно, про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя в рівних частках грошові зобов'язання за кредитним договором залишено без руху.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 січня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостіних вимог: АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», про визнання спільного сумісного майна подружжя, про поділ спільного сумісного майна подружжя та виділення у власність, про припинення спільного сумісного майна подружжя залишено без руху.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2025 року повернуто зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» про визнання спільного сумісного майна подружжя та про визнання особистою приватною власністю.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 квітня 2025 року по цивільній справі № 509/1504/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Акціонерне Товариство «Державний ощадний банк» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк», про поділ спільного майна, закінчено підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Обставини, які встановлені судом
22 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відділі державної реєстрації цивільного стану у м. Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області було зареєстровано шлюб, про що було зроблено актовий запис №832.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 грудня 2022 року по справі № 504/3615/22 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22.11.2008 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Бердянську реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 832.
17.06.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. та зареєстрованим в реєстрі за номером 3184.
17.06.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5123755800:02:011:0074, площею 0,065 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 17.06.2014 року за реєстровим номером 3184.
14.07.2014 року виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що житловий будинок загальною площею 294,9 кв. м., житловою площею 121,7 кв. м. підлягає здачі в експлуатацію.
26.07.2014 року реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_2 на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 294,9 кв. м., житловою площею 121,7 кв.м., індексний номер 25421852 та 11.08.2014 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 .
19.02.2018 року між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі ТВТВ №10015/0513 філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про споживчий кредит №513/3.
Відповідно до п. 2.3. договору про споживчий кредит №513/3, кредит надається на такі цілі: поточний ремонт житлового будинку та благоустрій прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 .
В забезпечення виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит №513/3, 19.02.2018 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською В.С. за реєстровим номером 160.
Відповідно до п. п. 2.3.1.1., 2.3.1.2. іпотечного договору, предметом іпотеки є земельна ділянка з кадастровим номером 5123755800:02:011:0074, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,0650 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та розташований на ній житловий будинок під літ. А (загальна площа 294,9 кв.м., житлова 121,7 кв.м ) до складу якого входять: огородження під №1-4, вимощення під літ. І, що знаходиться в смт Таїрове Овідіопольського району Одеської області.
У відповідності до пп. пп. 2.4.1.1., 2.4.1.2. пп. 2.4.1. п. 2.4., іпотечного договору право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується для майна, зазначеного в пп. 2.3.1.1. цього договору: договором дарування, укладеним між іпотекодавцем та ОСОБА_5 17.06.2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. та зареєстрованим в реєстрі за номером 3184 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №23099285 від 17.06.2014 року, виданим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А.
Відповідно до пп. пп.2.4.2.1., 2.4.2.2. пп.2.4.2. п.2.4. іпотечного договору право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується для майна, зазначеного в пп. 2.3.1.2. цього договору: свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 , виданим 11 серпня 2014 року реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №25422576 від 11.08.2014 року, виданим реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області.
Підпунктом 4) п.6.4.13. іпотечного договору встановлено, що договір укладається за письмовою згодою дружини іпотекодавця ОСОБА_1 , про що свідчить її заява, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською В.С. 19.02.2018 року за реєстровим №159.
19.02.2018 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №513/5.
Окрім того, ОСОБА_2 , перед укладанням Кредитного договору, надано до Банку Довідку за вих. № 208 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 16.02.2018, з якої вбачається, що окрім ОСОБА_2 , у вказаному житловому будинку, інші члени його сім'ї не зареєстровані. У зазначеному житловому будинку ОСОБА_2 зареєстрований з 19.11.2014.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
Відтак, земельна ділянка з кадастровим номером 5123755800:02:011:0074, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,0650 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки підставою для набуття права власності є договір дарування.
При цьому, з урахуванням положень ст. 364 Цивільного кодексу України, враховуючи принцип слідування землі за будівлею, позивачка жодним чином не ставить питання виплати грошової компенсації відповідачу вартості його частки земельної ділянки, яка є його особистою приватною власністю, що свідчить про неправильно обраний позивачкою спосіб захисту.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 р. у справі № 910/12525/20).
17.06.2014 року Відповідач отримав у особисту приватну власність земельну ділянку, а 04.07.2014 року вже було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок, розташований на цій земельній ділянці, що підлягає здачі в експлуатацію, тобто через 16 днів з моменту набуття в особисту приватну власність земельної ділянки.
Суд критично ставиться до тверджень позивачки про те, що в період шлюбу вони спільно з відповідачем побудували житловий будинок, оскільки з доказів, що містяться в матеріалах справи, можна дійти до висновку про те, що житловий будинок на момент набуття відповідачем земельної ділянки у особисту приватну власність вже знаходився на земельній ділянці. Відповідачем після спливу 39 днів з дня набуття у особисту приватну власність земельної ділянки зареєстровано право власності на житловий будинок.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно ст.80 ч.1 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах від 12.06.2023 у справі № 712/8602/19, від 06.11.2024 у справі № 405/1459/20 до складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Так, суд враховує позицію відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - кредитора, а також те, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 16.07.2025 року по справі № 509/7688/23 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість у сумі 2 660 038, 26 грн. та в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки: на земельну ділянку та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . На час розгляду справи вказане судове рішення не набрало законної сили .
Пунктом 6 ст. 3 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Частиною другою ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Частиною третьою ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20))
До таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 14.08.2024 року по справі № 504/112/22.
Відповідно до висновків Верховного Суду, сформульованих в постанові від 11.11.2019 року по справі № 337/474/14-ц поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалено судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Суд вважає, що приватний інструментарій (позов про поділ майна що є предметом іпотеки) в умовах існування непогашених зобов'язань перед Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», а також не поставлення перед судом позивачкою питання про поділ боргових зобов'язань, є зловживанням процесуальним правом, що суперечить принципам добросовісності та справедливості, а отже суд не може надати захист особі, яка зловживає своїм правом, а тому позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, "Богатова проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України" та ін.).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.9 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року в якості забезпечення позову було заборонено суб'єктам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, вчиняти будь-які дії та вносити будь-які відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна: житлового будинку, загальною площею 294,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , код: НОМЕР_1 .
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі вказані заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.
Судові витрати.
При подані позову позивачка сплатила судовий збір в розмірі 13 420.00 грн., суд прийшов до висновку, що позов є не обґрунтований, а тому відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.2-13,76-81,133-134,137,141,158,258,263-265,266 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» про поділ майна подружжя - відмовити.
Заходи забезпечення позову, шляхом заборони суб'єктам уповноважених на вчинення реєстраційних дій, вчиняти будь-які дії та вносити будь-які відомості до Державного реєстру речових прав нерухомого майна, щодо об'єкта нерухомого майна: житлового будинку, загальною площею 294,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , код: НОМЕР_1 , відповідно до ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 - скасувати.
Копію судового рішення направити сторонам у справі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до палати по цивільним справам Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя: Кириченко П.Л.