Номер провадження: 22-ц/813/4182/25
Справа № 521/12676/24
Головуючий у першій інстанції Маслеников О.А.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 23 січня 2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, -
У липні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Азербайджанський РСР. У 1981 році заявник поступив на навчання до Одеського інституту інженерів морського флоту. З 17.06.1982 року по 18.06.1984 року ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у лавах Радянської армії, після чого продовжив навчання в Одеському інституті інженерів морського флоту, яке закінчив у 1990 році та набув освіту за кваліфікацією інженера-механіка судових машин і механізмів. 29 листопада 1990 року заявник був прийнятий на роботу до молодіжного центру «Одеса» Малиновського РК ЛКСМУ м. Одеси, на посаду механіка і весь час до сьогодні постійно проживає на території України.
Приблизно у травні 2005 року, проживаючи у місті Балта Одеської області, заявник звернувся за консультацією до адвоката, прізвище якого він не пам'ятає, щодо отримання паспорта громадянина України. Адвокат повідомив йому, що за наявними в нього документами, необхідно в судовому порядку встановити юридичний факт постійного проживання на території України, станом на 24.08.1991 року. При цьому адвокат повідомив заявнику, що в суд йому ходити не потрібно і через декілька місяців він віддасть йому рішення суду, після чого йому треба буде звернутись до паспортного столу для отримання паспорта.
У 2006 році ОСОБА_1 переїхав жити до міста Роздільна Одеської області. На прикінці 2006 року заявнику зателефонував адвокат, до якого звертався ОСОБА_1 , та повідомив йому, що рішення суду давно готово і знаходиться у нього. Заявник повідомив адвокату, що він зараз проживає у місті Роздільне і там прописався за Радянським паспортом. Адвокат повідомив що йому потрібно звернутися за отриманням паспорта громадянина України до Роздільнянського паспортного столу. Після того як адвокат передав заявнику рішення Балтського районного суду Одеської області, той звернувся до Розділянського РВ УМВС Україии в Одеській області 20 лютого 2007 року отримав там паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .
Приблизно у травні 2022 року у заявника, за невідомих обставин зник паспорт громадянина України. З метою повторного отримання паспорту громадянина України, замість втраченого, заявник звернувся до Центру надання адміністративних послуг.
У червні 2022 року заявник отримав листа 15.06.2022 року за підписом начальника Приморського відділу Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, в якому йому було відмовлено.
Як було вище зазначено, з 1990 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживав на території України, що підтверджується дипломом про набуття вищої освіти серії НОМЕР_2 , виданим 21.06.1990 року Одеським інститутом інженерів морського флоту 21 червня 1990 року, реєстраційний номер 29491, трудовою книжкою серії НОМЕР_3 та показаннями свідків.
За встановленими обставинами заявник не має належного документального підтвердження вказаного факту, що унеможливлює його звернення до компетентних органів в Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27.03.2001 року № 215/2001, саме тому єдиним можливим способом захисту є звернення до суду із заявою про встановлення фактів, які згідно закону дають підстави для набуття громадянства України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 23 січня 2025 року заяву задоволено.
Встановлено факт постійного проживання, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на території України, на момент проголошення незалежності України /24.08.1991 року/ та на момент набрання чинності ЗУ “Про громадянство України» /13.11.1991 року/.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області зернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Кілійського районного суду Одеської області від 23 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вивченням долучених до заяви, поданої до суду, документів, встановлено, що ОСОБА_1 не надано жодного документу, який б свідчив про проживання останнього на території України за станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області наголощує, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не звертався до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою встановленого зразка, не надав до ГУ ДМС в Одеській області жодних документів, зазначених у Порядку, отже заявник ОСОБА_1 не використав всі можливості для отримання статусу громадянина України та звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним. Провадження за заявами з питань набуття громадянства входить до повноважень ДМС України та її територіальних підрозділів, серед яких є Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області.
Таким чином, приймаючи до уваги, що проти встановлення факту, що має юридичне значення заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області заперечує, можливо стверджувати, що у даному випадку наявний спір про право.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції присутні ОСОБА_1 та його представники - адвокат Садаклієв Іван Ілліч та адвокат Стогній Олег Вікторович заперчували проти задоволення апеляційної скарги.
Присутній представник Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області - Казбеков Віталій Ерикович підтримав доводи апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до ч. 4 ст.367 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, встановлючи факт постійного проживання, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на території України, на момент проголошення незалежності України /24.08.1991 року/ та на момент набрання чинності ЗУ “Про громадянство України» /13.11.1991 року/, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог представник заявника та, беручи до уваги, що в позасудовому порядку неможливо встановити відповідний юридичний факт.
Колегія суддів у повній мірі погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не може.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Азербайджанський РСР, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 , виданого 18 травня 1964 року в Азербайджанський РСРОКУ
У 1981 році ОСОБА_1 поступив на навчання до Одеського інституту інженерів морського флоту, що підтверджується Дипломом серії НОМЕР_2 , виданим 21 червня 1990 року, реєстраційний № НОМЕР_5 .
З 17.06.1982 року по 18.06.1984 року ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у лавах Радянської армії, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_6 та відміткою у трудовій книжки серії НОМЕР_3 .
29 листопада 1990 року заявник був прийнятий на роботу до молодіжного центру «Одеса» Малиновського РК КСМУ м. Одеси, на посаду механіка, 14.09.1992 року звільнений за власним бажанням; 21 вересня 1992 року заявник був прийнятий на роботу до малого приватного підприємства «Аквамарин-92» на посаду комерційного директора, 05.10.1993 року звільнений за власним бажанням; 15 липня 1997 року заявник був прийнятий на роботу до виробничо - комерційного підприємства «Аквамарин ЛТД» на посаду комерційного директора, 25.07.1997 року звільнений за власним бажанням; 1 серпня 1997 року заявник був прийнятий на роботу до приватного підприємства «ТС Компани LTD» на посаду директора фірми, 30.10.2012 року звільнений за власним бажанням, що підтверджується відповідними відмітками у трудовій книжці серії НОМЕР_3 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 від 08.12.2009 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрували шлюб 08.12.2009 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис за № 1671. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_4 ».
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 , зареєстрованого 11.03.2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, запис акта про народження № 75 - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітньої дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З листа №5115-449/5115.1-22 від 15.06.2022 року спрямованого ОСОБА_1 Приморським відділом у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області вбачається, що в ході перевірки було встановлено, що 20.02.2007 року ОСОБА_1 було оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Роздільнянським РВ УМВС України в Одеській області в зв'язку з набуттям громадянства України. Згідно відповіді № 5100.4.5//9578-22 від 15.06.2022 року з ГУ ДМС України в Одеській області з'ясовано, що проводиться перевірка рішення суду яке було надано як підстава підтвердження належності до громадянства. У відповіді ГУДМС не підтверджено законність видачи довідки про громадянство, у зв'язку з чим в оформленні паспорта громадянина України відмовлено. Рекомендовано звернутися для оскарження відмови до ГУ ДМС в Одеській області або до територіального підрозділу ДМС за місцем реєстрації. Після отримання позитивної відповіді буде оформлено паспорт громадянина України відповідно до чинного законодавства.
Також встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України.
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; 2) встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; 3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких, зокрема, відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення належності особи до громадянства України це визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України», але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року №1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення, предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
З метою організації виконання Закону України «Про громадянство України», Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, зокрема, затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі Порядок).
Так, зокрема, цим Порядком відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку, встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Пунктом 8 зазначеного вище Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Тобто у таких випадках, одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Ураховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час, та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №522/20494/18 (провадження №61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі №523/14707/19 (провадження №61-16116св20), від 07 серпня 2023 року у справі №756/16751/21 (провадження №61-5793св23), від 06 листопада 2023 року у справі №511/2413/19 (провадження №61-10582св23), від 13 лютого 2024 року у справі №501/437/23 (провадження №61-15105св23).
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки службовою перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області у відношенні ОСОБА_1 встановлено, що рішення Балтського районного суду Одеської області від 15.07.2005 року, на підставі якого ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України, в дійсності ніколи не ухвалювалось і заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України ніколи у провадженні цього суду не була, ГУ ДМС Ураїни в Одеській області скасувало рішення про оформлення паспорту громадянина україни у відношенні ОСОБА_1 у відповідності до статей 7, 8, 10-13, 15 Закону України «Про громадянство».
Оскільки дана службова перевірка є закінченою, а факт постійного проживання ОСОБА_1 в дійсності ніколи не встановлювався і це питання в судовому порядку не вирішувалось, заявник правомірно реалізував своє право на звернення до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».
Наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Азербайджанський РСР, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 , виданого 18 травня 1964 року в Азербайджанський РСРОКУ
У 1981 році ОСОБА_1 вступив на навчання до Одеського інституту інженерів морського флоту, що підтверджується Дипломом серії НОМЕР_2 , виданим 21 червня 1990 року, реєстраційний № НОМЕР_5 .
З 17.06.1982 року по 18.06.1984 року ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у лавах Радянської армії, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_6 та відміткою у трудовій книжки серії НОМЕР_3 .
29 листопада 1990 року заявник був прийнятий на роботу до молодіжного центру «Одеса» Малиновського РК КСМУ м. Одеси, на посаду механіка, 14.09.1992 року звільнений за власним бажанням; 21 вересня 1992 року заявник був прийнятий на роботу до малого приватного підприємства «Аквамарин-92» на посаду комерційного директора, 05.10.1993 року звільнений за власним бажанням; 15 липня 1997 року заявник був прийнятий на роботу до виробничо - комерційного підприємства «Аквамарин ЛТД» на посаду комерційного директора, 25.07.1997 року звільнений за власним бажанням; 01 серпня 1997 року заявник був прийнятий на роботу до приватного підприємства «ТС Компани LTD» на посаду директора фірми, 30.10.2012 року звільнений за власним бажанням, що підтверджується відповідними відмітками у трудовій книжці серії НОМЕР_3 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 від 08.12.2009 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрували шлюб 08.12.2009 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис за № 1671. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_4 ».
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 , зареєстрованого 11.03.2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, запис акта про народження № 75 - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітньої дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Також, заявник вказує те, що листом №5115-449/5115.1-22 від 15.06.2022 року спрямованого ОСОБА_1 Приморським відділом у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області вбачається, що в ході перевірки було встановлено, що 20.02.2007 року ОСОБА_1 було оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Роздільнянським РВ УМВС України в Одеській області в зв'язку з набуттям громадянства України. Згідно відповіді № 5100.4.5//9578-22 від 15.06.2022 року з ГУ ДМС України в Одеській області з'ясовано, що проводиться перевірка рішення суду яке було надано як підстава підтвердження належності до громадянства. У відповіді ГУДМС не підтверджено законність видачи довідки про громадянство, у зв'язку з чим в оформленні паспорта громадянина України відмовлено. Рекомендовано звернутися для оскарження відмови до ГУ ДМС в Одеській області або до територіального підрозділу ДМС за місцем реєстрації. Після отримання позитивної відповіді буде оформлено паспорт громадянина України відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до ст. 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованихКонституцієюі законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.07.2025 року було витребувано з Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області належним чином завірені копії матеріалів службової перевірки з підстав видачі паспорту громадянина України ОСОБА_1 .
На виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 08.07.2025 року, Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області повідомило наступне.
«18.12.2006 року заявником було подана заява про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням на підставі рішення Балтського районного суду Одеської області від 15.07.2005 року. Також до справи про набуття громадянства України заявником подано такі документи: паспорт громадянина СРСР на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_9 вид. 03.05.1989 року, трудова книжка на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_10 , видана 30.07.1981 року.
06.02.2007 року ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» та ОСОБА_1 був документований довідкою про реєстрацію особи громадянином України № НОМЕР_11 .
20.02.2007 року заявник був документований паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Роздільнянським РВ УМВС України в Одеській області.
08.06.2022 року заявник звернувся із заявою про оформлення паспорту громадянина України у вигляді ІD - картки до Приморського відділу у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області у зв'язку із втратою попереднього паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 виданого Роздільнянським РВ УМВС України в Одеській області.
Відповідно до п. 73 Постанови № 302 рішення про оформлення паспорта приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації особи та перевірки факту належності особи до громадянства України (у разі оформлення паспорта вперше із застосуванням засобів Реєстру).
На виконання зазначеної норми Приморським відділом у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області та ГУ ДМС в Одеській області проведено комплекс заходів з метою ідентифікації особи та підтвердження належності до громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
15.06.2022 року за вих. № 5100.4.5-4147/51.1-22 ГУ ДМС в Одеській області направлено запит до Балтського районного суду Одеської області для підтвердження чи спростування факту прийняття рішення від 15.07.2005 про встановлення факту проживання заявника.
16.06.2022 року за вх. № 3723/1/5101-22 отримано відповідь з Балтського районного суду Одеської області про те, що не підтверджується факт ухвалення рішення від 15.07.2005 року Балтським районним судом Одеської області про встановлення факту проживання на території України ОСОБА_1 з 29.11.1990 року, ОСКІЛЬКИ ТАКОЇ СПРАВИ НЕ ІСНУЄ.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про громадянство України» рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
ГУ ДМС в Одеській області було підготовлено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у зв'язку з наявністю інформації про фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України.
09.08.2022 року ГУ ДМС в Одеській області прийняте рішення про скасування рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 06.02.2007 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто внаслідок подання фальшивих документів, а саме: прийняття рішення Балтським районним судом Одеської області від 15.07.2005 року щодо проживання зазначеної особи на території України з 29.07.1990 року не підтверджується Балтським районним судом Одеської області відповідно до листа № 01-29/19/2022 від 15.06.2022 року.
09.08.2022 року ОСОБА_1 була видана довідка № 301181 про припинення громадянства України.
Відповідно до п.п.4 п. 108 Постанови № 302 Паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується в разі: припинення громадянства України або скасування рішення про громадянство України.
Враховуючи те, що 08.06.2022 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про оформлення паспорту громадянина України у вигляді ІD - картки у зв'язку із втратою попереднього паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , 08.06.2022 року паспортний документ серії НОМЕР_1 внесено в БД «Недійсні документи».
Отже, з урахуванням прийнятого ГУ ДМС в Одеській області рішення про скасування рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 06.02.2007 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , окрема службова перевірка щодо законності видачі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 не проводилась у зв'язку з встановленими обставинами незаконності набуття громадянства України».
Як вбачається з наданої відповіді ГУ ДМС в Одеській області, а також доданої до такої відповіді копії справи стосовно ОСОБА_1 , останній був документований паспортом громадянина СРСР на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_9 вид. 03.05.1989 року.
У справі, яка переглядається, заявник, посилаючись на статтю 3 Закону України «Про громадянство України», просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року і на 13 листопада 1991 року.
Цей факт має значення для встановлення належності заявника до громадянства України та, в подальшому, отримання паспорта громадянина України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що заявником на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про постійне проживання заявника на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), зокрема: дипломом про набуття вищої освіти серії НОМЕР_2 , виданим 21.06.1990 року Одеським інститутом інженерів морського флоту 21 червня 1990 року, реєстраційний номер 29491, трудовою книжкою серії НОМЕР_3 в якій зафіксовано постійне працевлаштування заявника станом на 24.08.1991 року на підприємстві в м. Одесі та показаннями свідків.
При цьому, відомостей про те, що заявник залишав територію України у період 24.08.1991 року чи що він є громадянином іншої держави матеріали справ не містять.
Таким чином, суд першої інстанції дослідив усі наявні в справі докази у їх сукупності, дав їм належну оцінку та правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, дійшовши обґрунтованого висновку про задоволення заяви в частині встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Заперечуючи проти задоволення заяви, Головне управління ДМС України у Одеській області не надало доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України.
Колегія суддів зауважує, що від встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року на території України залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника. Законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
В даному випадку, єдиним способом для вирішення питання щодо встановлення факту проживання на території України для захисту прав заявника є лише судовий порядок.
Разом з тим, у своїй заяві ОСОБА_1 просив встановити факт його постійного проживання на території України як станом на 24 серпня 1991 року, так і станом на 13 листопада 1991 року.
Однак, згідно із статтею 3 Закону України «Про громадянство», громадянами України є, зокрема, усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня1991 року) постійно проживали на території України, та особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, з 13 листопада 1991 року.
Тобто, згідно із зазначеними нормами права, особи є громадянами України або з 24 серпня 1991 року або з 13 листопада 1991 року.
Встановлення факту проживання особи на території України, як станом на 24 серпня 1991 року, так і станом на 13 листопада 1991 року, є порушенням вказаних норм.
Відповідні висновки щодо необхідності конкретизації дати, станом на яку потрібно встановити факт постійного проживання заявника на території України (24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року), викладені у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі №473/540/20, провадження №61-10919св21, від 12 червня 2024 року у справі №501/3550/22, провадження №61-2152св24.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року був громадянином колишнього СРСР, пунктом 8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень передбачено подання для встановлення належності до громадянства України саме судового рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року, колегія суддів доходить висновку про зміну рішення суду першої інстанції шляхом виключення з його мотивувальної та резолютивної частин посилання суду першої інстанції на встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту того, що ОСОБА_1 проживав на території України станом на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» - 13 листопада 1991 року, оскільки встановлення даного факту є окремою підставою для встановлення належності до громадянства України. В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.
Апеляційний суд зауважує, що сама по собі незгода Головного управління ДМС України в Одеській області, як зацікавленої особи, з заявою ОСОБА_1 не свідчить про наявність спору про право. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 521/21665/18, від 27 лютого 2023 року у справі № 517/445/19, від 18 серпня 2023 року у справі № 521/15127/19, від 31 липня 2024 року у справі № 523/16431/22.
У даній справі метою встановлення факту постійного проживання на території України є отримання паспорта громадянина України, що свідчить про відсутність спору про право.
Головне управління ДМС України в Одеській області є публічним органом, до компетенції якого належить питання щодо набуття громадянства. При цьому, будь-яких доказів, що внаслідок встановлення юридичного факту у межах даної справи будуть порушені особисті чи майнові права ГУ ДМС України в Одеській області, останнім не надано.
Посилання заінтересованої особи в апеляційній скарзі на те, що заявник не звертався до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою встановленого зразка, не надав до ГУ ДМС в Одеській області жодних документів, зазначених у Порядку, отже заявник ОСОБА_1 не використав всі можливості для отримання статусу громадянина України та звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним, апеляційним судом відхиляються, з огляду на наступне.
Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З урахуванням викладеного, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Інші доводи та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з нормами матеріально права, які підлягають застосуванню, у зв'язку із чим рішення Кілійського районного суду Одеської області від 23 січня 2025 року підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 23 січня 2025 року - змінити.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частин рішення суду висновки про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України на момент набрання чинності Закону України “Про громадянство України» 13.11.1991 року.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 05.11.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова