Номер провадження: 22-ц/813/5123/25
Справа № 521/16841/24
Головуючий у першій інстанції Ганошенко С. А.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 05 березня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договорами позики у розмірі 3 309 613, 80 грн., що еквівалент 82 740,345 доларів США.
Позивач обґрунтував позовні вимоги з урахуванням останнього уточненого позову поданого 05.03.2025 року, наступним чином, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сторонами були укладені договори позики: - 07 серпня 2023 року-сума 365 686,00 грн., що складає еквівалент 10 000,00 доларів США, повернути до 07 вересня 2023 року; - 04 травня 2023 року - сума 873 389,54 грн., що складає еквівалент 23 900,00 доларів США, повернути до 04 травня 2024 року; -03 листопада 2021 року - сума 231 355,52 грн., що складає еквівалент 8 800,00 доларів США, повернути до 03 листопада 2022 року; - 04 грудня 2020 року-сума 283 038,00 грн., що складає еквівалент 10 000,00 доларів США, повернути до 02 червня 2021 року; - 05 листопада 2020 року-213 805,50 грн., що складає еквівалент 7500,00 доларів США, повернути до 30 листопада 2021 року; - 22 липня 2019 року - 252 990,38 грн., що складає еквівалент 9800,00 доларів США, повернути до 22 листопада 2019 року.
Дані договору були посвідчені приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. Загальна сума у боргу на тій час складала: у розмірі 2220264,94 грн., що складає еквівалент 70000 США. Дані договору були посвідчені приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С.
Сума боргу Основна сума заборгованості за договором: Сума боргу з 07/09/2023 до 04/03/2025 365 686,00 грн.
Всього: 365 686,00 грн.
Інфляційні витрати: Останній період (07/09/2023 - 04/03/2025)
Інфляційне збільшення: 365 686,00 x 1.16183347 - 365 686,00 = 59 180,24 грн.
Загальна заборгованість: Період прострочення грошового зобов'язання 545 днів 365 686,00 (сума боргу) + 59 180,24 (інфляційне збільшення) = 424 866,24 грн.
04 травня 2023 року - сума 873 389,54 грн., що складає еквівалент 23 900,00 дол. США, повернути до 04 травня 2024 року;
Сума боргу Основна сума заборгованості за договором: Сума боргу з 04/05/2024 до 04/03/2025 873 389,54 грн.
Всього: 873 389,54 грн.
Інфляційні витрати: Останній період (04/05/2024 - 04/03/2025)
Інфляційне збільшення: 873 389,54 x 1.11751492 - 873 389,54 = 102 636,30 грн.
Загальна заборгованість: Період прострочення грошового зобов'язання 305 днів 873 389,54 (сума боргу) + 102 636,30 (інфляційне збільшення) = 976 025,84 грн.
03 листопада 2021 року-сума 231 355,52 грн., що складає еквівалент 8 800,00 дол. США, повернути до 03 листопада 2022 року;
Сума боргу Основна сума заборгованості за договором: Сума боргу з 03/11/2022 до 04/03/2025 231 355,52 грн.
Всього: 231 355,52 грн.
Інфляційні витрати: Останній період (03/11/2022 - 04/03/2025)
Інфляційне збільшення: 231 355,52 x 1.20758159 - 231 355,52 = 48 025,15 грн.
Загальна заборгованість: Період прострочення грошового зобов'язання 853 дня 231 355,52 (сума боргу) + 48 025,15 (інфляційне збільшення) = 279 380,67 грн.
04 грудня 2020 року-сума 283 038,00 грн., що складає еквівалент 10 000,00 дол. США, повернути до 02 червня 2021 року;
Сума боргу Основна сума заборгованості за договором: Сума боргу з 02/06/2021 до 04/03/2025 283 038,00 грн.
Всього: 283 038,00 грн.
Інфляційні витрати: Останній період (02/06/2021 - 04/03/2025)
Інфляційне збільшення: 283 038,00 x 1.56266149 - 283 038,00 = 159 254,58 грн.
Загальна заборгованість: Період прострочення грошового зобов'язання 1372 дня 283 038,00 (сума боргу) + 159 254,58 (інфляційне збільшення) = 442 292,58 грн.
05 листопада 2020 року-213 805,50 грн., що складає еквівалент 7500,00 дол. США, повернути до 30 листопада 2021 року;
Сума боргу: 213 805,50 грн.
Сума боргу Основна сума заборгованості за договором: Сума боргу з 30/11/2021 до 04/03/2025 213 805,50 грн.
Всього: 213 805,50 грн.
Інфляційні витрати: Останній період (30/11/2021 - 04/03/2025)
Інфляційне збільшення: 213 805,50 x 1.51670235 - 213 805,50 = 110 473,80 грн.
Загальна заборгованість: Період прострочення грошового зобов'язання 1191 день 213 805,50 (сума боргу) + 110 473,80 (інфляційне збільшення) = 324 279,30 грн.
Сума боргу Основна сума заборгованості за договором: Сума боргу з 22/11/2019 до 04/03/2025 252 990,38 грн.
Всього: 252 990,38 грн.
Інфляційні витрати: Останній період (22/11/2019 - 04/03/2025)
Інфляційне збільшення: 252 990,38 x 1.73797574 - 252 990,38 = 186 700,76 грн.
Загальна заборгованість: Період прострочення грошового зобов'язання 1930 днів 252 990,38 (сума боргу) + 186 700,76 (інфляційне збільшення) = 439 691,14 грн.
Загальна сума у боргу у розмірі: 424 866,24 грн. + 976 025,84 грн. + 279 380,67 грн. + 442 292,58 грн. + 324 279,30 грн. + 439 691,14 грн. = 2 886 535.77 грн.
У зв'язку з чим звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути 2 886 535,77 грн. та судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
14.02.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Каплун О.Б. надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить стягнути заборгованість по договорами позики суму боргу у розмірі 3 084 604,51 грн. (а.с.99-109).
05.03.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Каплун О.Б. надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить стягнути заборгованість по договорами позики суму боргу у розмірі 2 886 535,77 грн. (а.с.113-124).
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 05 березня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договорами позики - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу в розмірі основного боргу, трьох відсотків річних, інфляційних втрат у розмірі 2 318 686,61 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 12 161,61 гривень.
В іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 05 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було лише формально здійснено відсилку на його пояснення, але фактично не взято до уваги того, що: ОСОБА_3 напряму інвестував вищевказані грошові кошти у спільну справу сторін. Грошові кошти, які зазначено у вищевказаних договорах позики значно більші аніж суми, які було фактично інвестовано ОСОБА_3 так як за домовленістю між сторонами, апелянтом, в договорах позики від 22.07.2019 року, від 05.11.2020 року, від 04.12.2020 року. від 03.11.202 1 року. від 04.05.2023 року та від 07.08.2023 року було вказано суми вже з погодженим між сторонами прибутком ОСОБА_3 від інвестування власних коштів. Вказані в договорах позики грошові кошти апелянт фізично не отримував, а вони одразу ж були спрямовані у спільну справу.
Таким чином, відповідно до договорів позики від 22.07.2019 року, від 05.11.2020 року, від 04.12.2020 року, від 03.11.2021 року, від 04.05.2023 року та від 07.08.2023 року ОСОБА_3 за погодженням з ОСОБА_1 було інвестовано у справу апелянта з вирощування та продажу часнику певну суму грошових коштів з метою отримання в подальшому прибутку, що з урахуванням інвестованих грошових коштів на день укладення договорів позики.
З огляду на те, що апелянт був (та являється досі) зацікавленим у подальшому реінвестуванні ОСОБА_3 грошових коштів в свою справу, між сторонами було погоджено, що у якості гарантії отримання позивачем прибутку, буде укладено нотаріально посвідчені договори позики одразу із урахуванням прибутку ОСОБА_3 .
Таким чином, навіть з огляду на фактичне інвестування ОСОБА_3 грошових сум у меншому розмірі аніж фактично було вказано (в усіх договорах) між сторонами було укладено договори позики на суми одразу з прибутком ОСОБА_3 копії яких містяться в матеріалах даної справи.
При цьому, незважаючи на строк вказаний в договорах позики, між сторонами було досягнуто домовленості про фактично інші строки виконання зобов'язань апелянтом.
Дана обставина підтверджується і тим фактом, що починаючи з моменту фактичного закінчення строку дії договорів, ОСОБА_3 не звертався ні до апелянта, ні до суду з метою повернення/стягнення вказаних в договорах грошових коштів. Адже фактично вони постійно реінвестувались ОСОБА_3 на новий строк, при цьому нові договори позики не укладались через необхідність нести повторно витрати пов'язані зі сплатою державного мита та витрат на оплату послуг нотаріуса
З огляду на вищевикладене відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, та той факт, що фактично вказані суми у вищевказаних договорах позики не відповідають грошовим сумам, які фактично інвестувалась ОСОБА_3 , а були визначені сторонами у якості гарантії повернення інвестицій та виплати ОСОБА_3 винагороди від інвестування, свідчить про те, що боргове зобов'язання відсутнє.
Більш того, відповідно до §1 Глави 77 ЦК України: «Загальні положення про спільну діяльність», фактичні правовідносини, що склались між сторонами в результаті вищеописаного інвестування, відповідно до ст.ст. 1130 та 1131 ЦК України є спільною діяльністю без створення юридичної особи.
Таким чином, навіть з огляду на існування вищевказаних договорів позики, на які посилався позивач та суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, реальним правовідносинами, що існують між сторонами ( ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ) є саме спільна діяльність без створення юридичної особи. При цьому, як зазначалось раніше, договори позики являються лише гарантією апелянта щодо забезпечення інвестиційного вкладу у спільну діяльність сторін та отримання ОСОБА_3 прибутку від такого вкладу у спільну діяльність.
Апелянт погоджується з тим, що в оскаржуваному судовому рішенні від 05.03.2025 року, Малиновським районним судом м. Одеси у складі судді ОСОБА_5 було продемонстровано, що позицію апелянта була почута, що проявляється в перевірці і правильній калькуляції суми заборгованості, проте апелянт просить наголосити на тому, що судом першої інстанції не було взято до уваги фактичну природу походження договорів позики, за якими нібито утворилась заборгованість, адже як зазначалось раніше, вони виступали лише гарантією інвестиційного вкладу ОСОБА_3 .
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на 21.10.2025 року о 14:00 год. ОСОБА_1 та його представник адвокат Яценко Ю.В. не з'явились, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.
Присутній в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 адвокат Каплун Олег Борисович не заперечував проти розгляду справи за фактичної явки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, усвідомленість сторін по справі про розгляд справи та відсутності від них клопотань про відкладення судового засідання, колегія суддів не бачить перешкод для розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договорами позики, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі основного боргу, трьох відсотків річних, інфляційних втрат у розмірі 2 318 686,61 гривень, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог у задоволеній судом частині.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сторонами були укладені договори позики:
- 07 серпня 2023 року - сума 365 686,00 грн., що складає еквівалент 10000,00 дол. США, повернути до 07 вересня 2023 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №1133 (а.с.29-30);
- 04 травня 2023 року - сума 873 389,54 грн., що складає еквівалент 23900,00 дол. США, повернути до 04 травня 2024 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №3469 (а.с.27-28);
- 03 листопада 2021 року - сума 231 355,52 грн., що складає еквівалент 8800,00 дол. США, повернути до 03 листопада 2022 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №3865 (а.с.25-26);
- 04 грудня 2020 року - сума 283 038,00 грн., що складає еквівалент 10000,00 дол. США, повернути до 02 червня 2021 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №3865 (а.с.23-24).;
- 05 листопада 2020 року - сума 213 805,50 грн., що складає еквівалент 7500,00 дол. США, повернути до 30 листопада 2021 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №2556 (а.с.21-22);
- 22 липня 2019 року - сума 252 990,38 грн., що складає еквівалент 9800,00 дол. США, повернути до 22 листопада 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №1957 (а.с.19-20).
Дані договору були посвідчені приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. Загальна сума у боргу на тій час складала: у розмірі 2 220 264,94 грн., що складає еквівалент 70 000 США. Дані договору були посвідчені приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С.
Позивач свої зобов'язання за договорами позики виконав та передав відповідачу у борг грошові кошти у загальному розмірі 2 220 264,94 грн., що складає еквівалент 70 000 США.
На підтвердження невиконання відповідачкою взятих на себе зобов'язань по поверненню суми позики представник позивача надав суду належним чином завірені копії договору позики від 07 серпня 2023 року, 04 травня 2023 року, 03 листопада 2021 року, 04 грудня 2020 року, 05 листопада 2020 року, 22 липня 2019 року.
Строк повернення відповідачем коштів за договором позики від 07.08.2023 року до 07.09.2023 року, за договором позики від 04.05.2023 року до 04.05.2024 року, за договором позики від 03.11.2021 року до 03.11.2022 року, за договором позики від 04.12.2020 року до 02.06.2021 року, за договором позики від 05.11.2020 року до 30.11.2021 року, 22.07.2019 року до 22.11.2019 року.
Встановлено, що відповідачем не було здійснено часткового погашення боргу, що сторона відповідача підтвердила у судовому засіданні.
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст.598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення ст.ст. 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ч. 1 ст.209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Згідно з ч.ч.2-4 ст.209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. За бажанням фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У справі, що переглядається встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сторонами були укладені договори позики:
- 07 серпня 2023 року - сума 365 686,00 грн., що складає еквівалент 10000,00 доларів США, повернути до 07 вересня 2023 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №1133 (а.с.29-30);
- 04 травня 2023 року - сума 873 389,54 грн., що складає еквівалент 23900,00 доларів США, повернути до 04 травня 2024 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №3469 (а.с.27-28);
- 03 листопада 2021 року - сума 231 355,52 грн., що складає еквівалент 8800,00 доларів США, повернути до 03 листопада 2022 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №3865 (а.с.25-26);
- 04 грудня 2020 року - сума 283 038,00 грн., що складає еквівалент 10000,00 доларів США, повернути до 02 червня 2021 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №3865 (а.с.23-24).;
- 05 листопада 2020 року - сума 213 805,50 грн., що складає еквівалент 7500,00 доларів США, повернути до 30 листопада 2021 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №2556 (а.с.21-22);
- 22 липня 2019 року - сума 252 990,38 грн., що складає еквівалент 9800,00 доларів. США, повернути до 22 листопада 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Писаренко Є.С. та зареєстрований в реєстрі за №1957 (а.с.19-20).
Відповідно до пункту 1 укладених договорів позики грошей від 07 серпня 2023 року, 04 травня 2023 року, 03 листопада 2021 року, 04 грудня 2020 року, 05 листопада 2020 року, 22 липня 2019 року, позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у відповідних сумах в еквівалентах доларів США, а позичальник зобов'язався, повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Сума позики прийнята в повному обсязі від позикодавця позичальником до підписання цього договору.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять належних доказів, що укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нотаріально посвідчені договори позики грошей, у встановленому законом порядку визнані недійсними.
Зі змісту вказаних договорів, посвідчених нотаріально, вбачається, що їх предметом є саме позика, яка обумовлюється передачею ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 грошових коштів на певний час із визначенням дати та обов'язку ОСОБА_1 повернути їх ОСОБА_3 у повному обсязі.
Будь-яких належних доказів, що дані кошти передані саме на спільну діяльність позивачем не надано, як не надано і судового рішення, яким було б встановлено удаваність договорів позики, якими приховано дійсні угоди між сторонами - договори спільної діяльності.
Відтак ці договори в цілому та всі його положення окремо, в силу ст.204 ЦК України є правомірними.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується змістом укладених між сторонами нотаріально посвідчених договорів позики грошей, які є дійсними та правовірність яких сторонами в судовому порядку не оскаржувалась, що ці договори позики грошей підтверджують не лише факт укладення такого договору, а й факт передачі позикодавцем позичальнику грошових сум у відповідних розмірах вказаних у договорах позики до підписання цих договорів.
Аналогічного висновку у подібних правовідносини про те, укладений між сторонами договір позики грошей може підтверджувати не лише факт укладення такого договору, а й факт передачі позикодавцем позичальнику грошової суми у визначеному договором розмірі (без складання окремої розписки про факт передачі грошових коштів) дійшов Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2023 року у справі № 753/17439/17 (провадження № 61-9057св22)).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно пункту 4 договорів позики, строк повернення відповідачем коштів за договором позики від 07.08.2023 року до 07.09.2023 року, за договором позики від 04.05.2023 року до 04.05.2024 року, за договором позики від 03.11.2021 року до 03.11.2022 року, за договором позики від 04.12.2020 року до 02.06.2021 року, за договором позики від 05.11.2020 року до 30.11.2021 року, 22.07.2019 року до 22.11.2019 року.
Відповідно до пункту 8 вказаних договорів позики, у разі коли позичальник своєчасно не поверне позикодавцю позику згідно визначеного у пункті 4 цього договору строку, позикодавець вправі буде пред'явити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів справи вбачається, судом першої інстанції було досліджено належним чином завірені копії договору позики від 07 серпня 2023 року, 04 травня 2023 року, 03 листопада 2021 року, 04 грудня 2020 року, 05 листопада 2020 року, 22 липня 2019 року.
ОСОБА_6 не надано до суду відповідних розписок про часткове повернення грошових коштів за договорами позики грошей.
Тому з огляду на умови договору позики грошей, наявність у позивача оригіналів договорів позики від 07 серпня 2023 року, 04 травня 2023 року, 03 листопада 2021 року, 04 грудня 2020 року, 05 листопада 2020 року, 22 липня 2019 року,та водночас ненадання відповідачем ОСОБА_4 суду доказів про повне або часткове повернення ОСОБА_3 грошових коштів за договорами позики, свідчить про те, що відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем щодо повернення грошових коштів у розмірі 2 220 264,94 грн., що складає еквівалент 70 000 США. у визначений договорами строк.
Отже, установивши, що між сторонами дійсно виникли зобов'язальні правовідносини грошового характеру, що виникли з нотаріально посвідчених договорів позики грошей та відповідач отримав від позивача до підписання цих договорів грошові кошти в сумі в розмірі 2 220 264,94 грн., що складає еквівалент 70 000 США., однак у визначений договорами строк кошти не повернув, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача суми основного боргу за договором позики.
Також колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення із ОСОБА_1 на його користь інфляційних втрат і суми трьох процентів річних з таких підстав.
Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених ст.625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19 постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Як встановлено вище, відповідач ОСОБА_7 не виконав свої зобов'язання перед позивачем щодо повернення грошових коштів у визначений цими договорами строк, а саме: за договором позики від 07.08.2023 року до 07.09.2023 року, за договором позики від 04.05.2023 року до 04.05.2024 року, за договором позики від 03.11.2021 року до 03.11.2022 року, за договором позики від 04.12.2020 року до 02.06.2021 року, за договором позики від 05.11.2020 року до 30.11.2021 року, 22.07.2019 року до 22.11.2019 року.
Тобто, у даній справі встановлено, що за договорами позики від 07 серпня 2023 року, 04 травня 2023 року, 03 листопада 2021 року, 04 грудня 2020 року, 05 листопада 2020 року, 22 липня 2019 року, ОСОБА_7 прострочив виконання грошового зобов'язання перед ОСОБА_3 , що є підставою для нарахування йому компенсаційних витрат відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, судом правильно враховано, що стягнення 3% річних за Договором позики від 03 листопада 2021 року, Договором позики від 04 травня 2023 року та Договору 07 серпня 2023 року не здійснюється з наступних підстав.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07 листопада 2022 року й діяв станом на день розгляду справи у суді першої інстанції.
17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
За такого правового регулювання, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційне збільшення: 47 1663,63 грн. + 7 565,13 грн. +18 894,90 грн. складає 73 626,66 грн., що загалом складає 98 421,67 грн. та три проценти річних від простроченої заборгованості: 17 113,24 грн. + 1 493,71 грн. + 6 188,06 грн. складає 24 795,01 грн..
Колегією суддів перевірено правильність проведеного судом першої інстанції розрахунку сум інфляційних втрат та трьох процентів річних за період за відповідні періоди та погоджується з таким розрахунком.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі також погоджується з наведеним судом розрахунком.
Посилання в апеляційній скарзі на те, щофактичні правовідносини, що склались між сторонами в результаті вищеописаного інвестування, відповідно до ст.ст. 1130 та 1131 ЦК України є спільною діяльністю без створення юридичної особи, апеляційний судом відхиляються.
Згідно з ч. 1 ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Відповідно до ч. 2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Скаржником ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не було надано доказів існування договором про спільну діяльність з умовами де передбачено інвестування спірних грошових коштів.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.
Відповідно до ч. 2 ст. 1053 ЦК України заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18, вказав на ознаки новації: це спосіб припинення зобов'язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов'язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов'язання пов'язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов'язання новим, а не на зміну цього зобов'язання. Деякі з ознак новації є також умовами її вчинення.
Матеріалами даної справи також не містять про здійснення сторонами або дотримання умов про новацію.
При цьому, пунктом 10 договорів позики, передбачено, що сторони свідчать, що одержання позики не пов'язано із здійсненням підприємницької діяльності будь - якої із сторін.
Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 05 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 05.11.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова