Номер провадження: 22-ц/813/5093/25
Справа № 522/12815/24
Головуючий у першій інстанції Дармакука Т. П.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 05 березня 2025 року по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -
У липні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування вимог позивач вказує, що 30 травня 2023 року між ПрАР «СК «Арсенал страхування» та ОСОБА_3 укладено договір страхування наземного транспорту № 391/23-Т/О, згідно якого ПрАР «СК «Арсенал страхування» взяло на себе зобов'язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки «Лексус», д/н НОМЕР_1 .
14 листопада 2023 року сталася дорожньо-транспортна пригода з участю автомобіля «Лексус», д/н НОМЕР_1 та автомобіля «Рено», д/з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Дана ДТП сталася в результаті порушення ПДР водієм автомобіля «Рено», д/з НОМЕР_2 ОСОБА_1 що підтверджується постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11.03.2024 року.
Внаслідок даної ДТП транспортному засобу «Лексус», д/н НОМЕР_1 були спричиненні механічні пошкодження.
Страховик поніс збитки, виплативши страхове відшкодування у сумі 184 490 грн. 36 коп. на підставі рахунку СТО № СФА0006466 від 16 листопада 2023 року.
Цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, тому ПрАТ «Арсенал Страхування» має право вимоги до відповідача.
За таких обставин, позивач просив стягнути із відповідача 184 490 грн. 36 коп. та судовий збір в розмірі 3028 грн.
Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 05 березня 2025 року позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - задоволено повністю.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Арсенал Страхування» матеріальну шкоду в розмірі 184 490 грн. 36 коп., судові витрати у розмірі 3028 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Любашівського районного суду Одеської області від 05 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, фактично виходив лише з факту виплати позивачем страхового відшкодування гр. ОСОБА_3 та посилався на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня 2024 року у справі № 521/26554/23 про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно Відповідача за ст. 124 КУпАП у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Сам факт складення протоколу про адміністративне правопорушення та подальше закриття справи за формальними підставами не може вважатися доведеною виною для цілей регресного позову. Виплата страхового відшкодування позивачем гр. ОСОБА_3 не є прямим доказом вини відповідача у ДТП. Це лише підтверджує факт виконання зобов'язань позивачем згідно з договором страхування. Суд мав би оцінювати наявність інших доказів, які підтверджують винуватість відповідача у створенні ДТП, про те цього зроблено судом першої інстанції не було.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції фактично переклав на відповідача обов'язок доведення своєї невинуватості, що суперечить принципу змагальності сторін та вимогам ст. 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У той же час, позивачем не було надано достатніх доказів для підтвердження вини відповідача у спричиненні ДТП саме в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, як зазначає скаржник відсутність належних повноважень у представника позивача на момент подання позовної заяви є самостійною підставою для залишення позовної заяви без руху, а в подальшому - для повернення позовної заяви Позивачу відповідно до ст. 185 ЦПК України.
Відзив па апеляційну скаргу не надходив.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 21.10.2025 року на 15:00 год. ПАТ «СК «Арсенал Страхування» явку свого представника не забезпечило, про причини неявки суду не повідомило, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявило та заяв про відкладення судового засідання не подавало.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 21.10.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Арсенал Страхування» матеріальну шкоду в розмірі 184 490 грн., суд першої інстанції виходив з того, що факт закриття адміністративного провадження за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 Кодексу, не є обставиною, яка спростовує наявність вини особи в скоєнні ДТП. Клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пижика В.В. про недопустимість доказів, які додані до позову на тій підставі, що копії документів не завіренні належним чином, суд до уваги не прийняв, оскільки документи були надіслані на адресу суду позивачем у копіях завірених згідно з оригіналом начальником відділу правового забезпечення регресної діяльності Анною Сакун (довіреність № 271223-5/с (а.с.27), мокрою печаткою та підписом відповідальної особи. Враховуючи викладене, суд вважав вимоги позивача про стягнення із відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 184 490 грн. 36 коп. законними та обґрунтованими, а тому позов підлягав задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 30 травня 2023 року між ПрАР «СК «Арсенал страхування» та ОСОБА_3 укладено договір страхування наземного транспорту № 391/23-Т/О, згідно якого ПрАР «СК «Арсенал страхування» взяло на себе зобов'язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки «Лексус», д/н НОМЕР_1 (а. с. 4-12).
14 листопада 2023 року о 13.25 год. ОСОБА_1 в м. Одеса по вул. Інглезі, 15, керуючи т/з Renault Kangoo д/н НОМЕР_2 , рухаючись заднім ходом, не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з т/з Lexus ES 250, д/н НОМЕР_1 , який рухався позаду, що призвело до механічних пошкоджень автомобілів. Причиною даної дорожньо-транспортної пригоди стало порушення ОСОБА_1 вимог п.10.9 ПДР, за що передбачена відповідальність ст.124 КУпАП.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня 2024 року по справі № 521/26554/23, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП - закрито, у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ч. 2 ст. 38 КУпАП та на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП (а. с. 23).
На момент настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 не була застрахована.
ПрАТ «СК «Арсенал страхування» виплатив страхове відшкодування у сумі 184 490 грн. 36 коп. відповідно до страхового акту № 006.02624923-1 від 21 листопада 2023 року, рахунку СТО № СФА0006466 від 16 листопада 2023 року.
Факт здійснення виплати страхового відшкодування в розмірі 184 490 грн. 36 коп. підтверджується платіжною інструкцією (а. с. 22).
ПрАР «СК «Арсенал страхування» порушило перед судом питання про стягнення із ОСОБА_1 на свою користь суму сплаченого ним страхового відшкодування в розмірі 184 490 грн 36 коп.
Колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з вимогами ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За правилом п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У випадку, якщо виявиться, що винний водій не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, тобто не укладав договору зі страховою, або не поновлював такий договір після його закінчення, то відшкодування за такого водія виплачує МТСБУ.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України "Про страхування").
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Пункт 9.4. статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає, що страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату уклад договору та зазначені в договорі страхування.
Стаття 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлює, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Пункт 36.1. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.".
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).
У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну "перехід" означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Аналогічне положення міститься у статті 27 Закону України "Про страхування". У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 175/4710//16-ц висловлена правова позиція про те, що у договорах майнового страхування допускається суброгація, правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування".
Тобто, до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц).
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня 2024 року по справі № 521/26554/23, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП та на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП (а. с. 23).
При цьому, у постанові Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня 2024 року встановлено, що 14 листопада 2023 року о 13.25 год. ОСОБА_1 в м. Одеса по вул. Інглезі, 15, керуючи т/з Renault Kangoo д/н НОМЕР_2 , рухаючись заднім ходом , не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з т/з Lexus ES 250 , д/н НОМЕР_1 , який рухався позаду, щ призвело до механічних пошкоджень автомобілів. Причиною даної дорожньо-транспортної пригоди стало порушення ОСОБА_1 вимог п.10.9 ПДР, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП.
Суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП - за закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених у статті 38 цього Кодексу.
З правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц; від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18; від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19; від 26 жовтня 2022 року у справі № 645/6088/18.
Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2019 року у справі N 383/846/18).
У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.
Отже, той факт, що відповідача ОСОБА_1 не було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, не є підставою для звільнення його від цивільної відповідальності, оскільки провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито не з реабілітуючих підстав, а у зв'язку з пропуском строку притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Тому доводи скаржника про те, що постанова Малиновського районного суду міста Одеса від 11.03.2024 року у справі № 531/26554/23 не може бути належними доказом вини ОСОБА_1 у ДТП є безпідставними.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Позивач, як страховик ОСОБА_3 , виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
З огляду на вказане, суд зобов'язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків.
У справі, що розглядається розмір завданого матеріального збитку завданого внаслідок ДТП належить до предмету доказування.
Враховуючи положення ст. ст. 22, 1192 ЦК, розмір шкоди встановлюється на підставі оцінки витрат для відновлення пошкодженої речі, що дозволяють визначити розмір реальних збитків. Така оцінка витрат надає висновок про фактичний розмір шкоди завданої потерпілій особі.
Наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Lexus модель ES 250, державний номер НОМЕР_1 , відповідно до рахунку № СФА0006466 від 16 листопада 2023 року становить 184 490,36 грн, платіжним дорученням позивач перерахував кошти у вказаному розмірі на рахунок ТОВ «Мерідіан Плаза» за проведення відновлювального ремонту автомобіля Lexus модель ES 250, державний номер НОМЕР_1 , підставою для виплати страхового відшкодування став страховий акт, складений позивачем.
Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем у зв'язку із виплатою ОСОБА_3 страхового відшкодування, засновані на суброгації, тобто переході до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов'язанні.
При цьому відсутність у відповідача діючого поліса цивільно-правової відповідальності не звільняє його від обов'язку відшкодувати завдану шкоду.
Правильним також є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача майнової шкоди в порядку суброгації у розмірі 184 490,36 грн, виходячи з фактичних витрат, які були здійснені для відновлення пошкодженого автомобіля Lexus модель ES 250, державний номер НОМЕР_1 .
До доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно задовольнив позовні вимоги та не в повному обсязі встановив дійсність обставин справи, колегія суддів ставиться критично, оскільки надані позивачем на підтвердження позовних вимог письмові докази відповідають вимогам визначеним статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України, оскільки до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Щодо посилань скаржника на те, що вартість пошкоджень автомобіля значно перевищує дійсні механічні пошкодження та їх вартість, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідачем не надано жодного доказу того, що розрахунок страхового відшкодування, який виконаний ПрАТ "СК "Арсенал Страхування", є неправильним.
Так, заперечуючи проти заявлених позивачем вимог, ОСОБА_1 контррозрахунку не надав, з клопотанням про призначення експертизи для визначення розміру завданої шкоди, як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції, при розгляді справи не звертався.
При цьому, колегія суддів враховує, що нормами ЦПК України передбачено право сторони надати суду висновок експерта. Частиною 3 статті 102 ЦПК України встановлює, що висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Тобто, судова експертиза може проводитися до звернення особи до суду з відповідним позовом, однак, вона повинна стосуватися безпосередньо обставин, явищ, речей тощо, які безпосередньо стануть предметом судового дослідження. Закон, передбачивши право сторони надавати висновки експертів, тим самим передбачив і обов'язок суду їх розглянути в сукупності з іншими доказами.
Таким чином, у разі незгоди із звітом про оцінку вартості відновлювального ремонту автомобіля Lexus ES 250, д/н НОМЕР_1 , відповідач мав передбачене законом право звернутися до експерта для надання висновку зі спірного питання та подати складений експертом висновок до суду, який міг бути розглянутий судом разом із іншими доказами.
Також не був відповідач позбавлений права подати обґрунтоване клопотання до суду про призначення відповідної експертизи судом
Однак, скаржник вказаним правом не скористався, не надавши при цьому жодного належного доказу на спростування заявленої позивачем вартості відновлювального ремонту автомобіля Lexus ES 250, д/н НОМЕР_1 .
Інші докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача в порядку суброгації майнових збитків у розмірі 184 490,36 грн, ураховуючи, що нових обставин та письмових доказів, які б не були досліджені судом першої інстанції та яким не було б надано належної правової оцінки, скаржником не надано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 05 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 05.11.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова