Номер провадження: 22-ц/813/4759/25
Справа № 522/21194/23
Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
14.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права спадкування, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги на право спадкування за законом, -
У жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права спадкування, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги на право спадкування за законом, в якому просив суд:
- усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом майна, після смерті його батька ОСОБА_3 ;
- встановити факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно проживали однією сім'єю в період часу з травня 2017 року до часу смерті ОСОБА_3 ;
- визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги спадкування за законом майна, що належало померлому ОСОБА_3 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з жовтня 2017 року позивач проживав в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_4 , його дочкою ОСОБА_5 та її чоловіком ОСОБА_3 . Позивач з 2022 року є внутрішньо-переміщеною особою з АРК. Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі, дружина залишилась в АРК, також має сина, який живе у Львові. Прибувши в Одесу в 2017-2018 році, позивач зустрівся зі своїм давнім приятелем ОСОБА_4 , з яким служив, останній, знаючи, що ОСОБА_1 немає де жити запропонував йому оселитися у нього. ОСОБА_4 розумів, що йому потрібна буде допомога на старості років, тому він і запросив позивача до себе жити. Тим більше відносини у ОСОБА_4 з донькою та її чоловіком були недобрі, дочка була психічно неврівноважена, навіть била батька, а зятя свого він теж не сприймав. Вони хоч і жили всі в одній квартирі, але ОСОБА_4 жив на свою пенсію, а дочка та її чоловік на свою. У шлюбі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 дітей не мали, ОСОБА_7 мав сина ОСОБА_8 від попереднього шлюбу. Кожен з них дуже хворів та потребував сторонньої допомоги. Спочатку померла донька ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), потім її чоловік ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), потім ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
За життя ОСОБА_4 заповів свою частку квартири позивачеві. Квартира належала в рівних частках ОСОБА_4 , його доньці та зятю. Спадкоємцями по 1/2 частки належної ОСОБА_5 1/3 частки в праві власності на квартиру набули її чоловік та батько. Відповідач ОСОБА_10 після смерті батька подав заяву на вступ у спадщину до складу якої увійшла квартира, де вони троє проживали. Позивач, маючи за заповітом частину цієї квартири також звернувся із заявою про включення його у 4-ту чергу до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , що потребує встановлення факту проживання позивача однією сім'єю зі спадкодавцем останні п'ять років перед смертю.
Позивач вважає, що оскільки він більше 5 років проживав, вів спільний побут, повністю доглядав в тому числі й за ОСОБА_7 , розділяв витрати на утриманню квартири, це складало факт проживання позивача однією сім'єю зі ОСОБА_7 останні 5 років перед його смертю. ОСОБА_3 самостійно не пересувався, потребував постійного стороннього догляду. Цей догляд протягом усіх років здійснював позивач: готував їжу, прибирав за ним, мив його, допомагав з туалетом, оскільки ходити він уже не міг, прав білизну, одяг, виконував інші повсякденні справи, забезпечував прийом ліків, купував їх. ОСОБА_3 давав позивачу на це свої гроші, щось позивач і сам купував за свої гроші, оскільки він вважав їх своєю сім'єю. ОСОБА_11 син ОСОБА_7 живе у Києві, ніколи батьком не цікавився, не допомагав, не приїжджав, лише перед смертю він давав якусь незначну. допомогу. Відповідач лише в кінці лютого, після погроз соціального робітника звернутися до правоохоронних органів з приводу залишення батька у безпорадному стані, приїхав до нього, але і після цього відмовився від фінансування догляду за батьком, а усі контакти з доглядальницями хворого забезпечувала дружина відповідача. Руслану був також призначений соціальний працівник, який забезпечував догляд за ним. Сама ж допомога приватних доглядальниць не була належного рівня. Саме позивач здійснював поховання ОСОБА_7 , а не його син. У зв'язку з тим, що відповідач ухилявся від надання допомоги батькові, яку той потребував, ніколи до батька не приїздив, він має бути усунутий від права на спадкування за законом. Тим більше, сам ОСОБА_7 за життя неодноразово підкреслював відсутність близьких родинних відносин із сином.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права спадкування, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги на право спадкування за законом - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у мотивувальній частині рішення судом першої інстанції зазначено, що предметом позову є встановлення факту проживання позивача із спадкодавцем з травня 2017 року до його смерті, а також усунення спадкоємця першої черги від права на спадкування за законом, отже, судом невмотивовано пропущено вимогу позивача про визнання його спадкоємцем четвертої черги спадкування за законом майна, що належало померлому ОСОБА_3 та проведено неповний аналіз вимог. Також, скаржник зазначає, що відносини спільного проживання та догляд ОСОБА_1 за померлим ОСОБА_3 підтверджують свідки, які були допитані судом першої інстанції, однак судом, при винесенні оскаржуваного рішення, наведені доводи позивача та показання свідків було проігноровано та зроблено помилкові висновки про відсутність підстав для задоволення позову.
Разом з тим, ОСОБА_1 вважає, що син ОСОБА_3 має бути усунений від права на спадкування на підставі ч. 5 ст. 1224 ЦК України, оскільки за життя батька, який через похилий вік і тяжку хворобу був у безпорадному стані, свідомо ухилявся від надання останньому допомоги, залишивши на опікування позивача.
Отже, всупереч тому, що в матеріалах справи була наявна достатня кількість належних, допустимих та достовірних доказів, наведених доводів позивача та свідків, які підтверджували обґрунтованість позовних вимог, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 77, 89, 90, 229, 263, 265 ЦПК України, проігнорував вищенаведене, застосував нерелевантну практику Верховного Суду до спірних правовідносин, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 року в справі № 304/1648/14-ц, від 22.08.2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 09.04.2020 року у справі №180/2536/18, від 09.06.2021 року у справі №346/5702/18 ,від 18.09.2023 року у справі № 582/18/21, що призвело до ухвалення рішення, яке суперечить дійсним обставинам.
Від представника ОСОБА_2 адвоката Колеснікова І.Л. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає про необґрунтованість апеляційної скарги та просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 14.10.2025 року на 14:00 год. відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Колесніков І.Л. не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Присутні у судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Юрченко К.А. не заперечувати проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 14.10.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права спадкування, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги на право спадкування за законом, суд першої інстанції виходив з того, що:
- жоден свідок не підтвердив, що проживання позивача в квартирі обумовлене спільним проживанням його однією сім'єю з ОСОБА_3 , доведеним є лише те, що його запросив жити до себе ОСОБА_4 . ОСОБА_1 допомагав ОСОБА_4 , а останній заповів свою частку в цій квартирі позивачу. Тим більше, що онуків чи когось іншого з родичів ОСОБА_4 не мав, а ОСОБА_1 піклувався про нього до останнього. При цьому суд зауважив і це не означає, що ОСОБА_1 з ОСОБА_4 жив в якості члена сім?ї. Більше того, сам факт надання допомоги іншій особі, яка є одинокою особою похилого віку, не є безумовним підтвердженням наявності факту проживання однією сім'єю та не свідчить про наявність підстав для застосування статті 1264 ЦК України (постанова ВС від 07.04.2020 року, № 369/9334/16-ц);
- намагання позивача довести тривалі добрі стосунки з померлим, його щире бажання допомогти і дбати, не свідчить саме про його проживання однією сім'єю. Проживання в одній квартирі, навіть на довготривалій основі, не є веденням особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків, тобто не є проживанням цих осіб однією сім'єю. Тим більше кожен з них мав свої гроші, і давав позивачу на потрібні витрати.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , належала на праві спільної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (свідоцтво про право власності на житло від 2001 року).
27.01.2015 року ОСОБА_3 склав заповіт зареєстрований в реєстрі за № 539 на користь дружини ОСОБА_5 , яким заповів їй усе своє майно (т. 1 а. с. 211 зворот).
Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 раніше за свого чоловіка (т. 1 а. с. 201).
Спадкоємцями (по 1/2) належної ОСОБА_5 1/3 частки в цій квартирі були її чоловік ОСОБА_3 та її батько ОСОБА_4 .
22.07.2022 року ОСОБА_4 заповів належну йому частку цієї квартири ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 246).
ОСОБА_1 є внутрішньо-переміщеною особою, фактичне місце проживання якого АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 28.11.2022 року (т. 1 а. с 19).
Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (причина смерті - хронічна мозкова недостатність, атеросклероз судин головного мозку) (т. 1 а. с. 39-40, 198).
22.03.2023 року ОСОБА_1 уклав договір-замовлення про надання послуг з поховання ОСОБА_3 шляхом кремації. Вартість послуг 24 615 грн Також ОСОБА_1 уклав з ритуальною службою договір-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_3 . Вартість замовлення 1 060,20 грн (т. 1 а. с. 31-35).
ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 від попереднього шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис № 122 (т. 1 а. с. 204).
ОСОБА_3 у шлюбі з другою дружиною - ОСОБА_5 спільних дітей не мали.
22.03.2023 року ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги, звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 (спадкова справа № 3/2023) (т. 1 а. с. 195).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
19.04.2023 року нотаріусом заведено спадкову справу №202с/2023 щодо майна померлого ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 , вважаючи себе таким, що проживав з померлим ОСОБА_3 однією сім'єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини також звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 212).
15.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою щодо включення його у 4 чергу до кола спадкоємців та видати йому свідоцтво про право на спадщину (т. 1 а. с. 215).
18.01.2024 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на 1/2 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 245).
20.02.2023 року ОСОБА_12 (дружина відповідача) уклала з ФОП ОСОБА_13 договір про надання послуг №20148 з пошуку і підбору доглядальниць через веб-платформу «Добро людям» для підопічного ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 124-126). Вартість послуг агентства 700 грн, які були сплачені 20.02.2023 року ОСОБА_2 в безготівковій формі (т. 1 а. с. 128). Наступну оплату послуг узгоджено вже після того як доглядальниця приступить до роботи.
Доглядальницею для ОСОБА_3 обрано ОСОБА_14
ОСОБА_2 переводив на картку НОМЕР_4 кошти як оплату послуг доглядальниці: 25.02.2023 - 200 грн, 26.02.2023 - 500 грн та 500 грн, 27.02.2023 - 300 грн, 28.02.2023 - 300 грн, 01.03.2023 - 1 545 грн, 02.03.2023 - 300 грн, 03.03.2023 - 300 грн, 04.03.2023 - 300 грн, 05.03.2023 - 300 грн, 06.03.2023 - 300 грн, 07.03.2023 - 1 600 грн, 08.03.2023 - 600 грн, 09.03.2023 - 500 грн, 10.03.2023 - 500 грн, 11.03.2023 - 500 грн, 12.03.2023 - 500 грн, 13.03.2023 - 500 грн, 14.03.2023 - 1 500 грн, 15.03.2023 - 500 грн, 16.03.2023 - 500 грн, 17.03.2023 - 500 грн 18.03.2023 - 500 грн, 19.03.2023 - 300 грн, 19.03.2023 - 200 грн (т. 1 а. с. 141-153).
Крім того, 12.09.2024 року у судовому засіданні суду першої інстанції здійснено допит свідків:
- ОСОБА_15 (сусідка кв. АДРЕСА_3 ) пояснила, що є сусідкою ОСОБА_4 , який живе в кв. АДРЕСА_4 . Знає його з 1962 року. Його дружина ОСОБА_16 померла давно. Він залишився проживати з дочкою ОСОБА_6 та її чоловіком ОСОБА_7 , про якого свідок не дуже доброї думки. За ОСОБА_4 доглядав лише ОСОБА_1 . Але з яких причин він допомагав йому не знає, в квартирі не була, тому не знає чи жив, але постійно його бачила. Постійно піклувався про ОСОБА_4
- ОСОБА_17 (живе в сусідньому будинку) пояснив, що він теж, які і ОСОБА_4 , ОСОБА_1 був військовослужбовцем. Особисто знає ОСОБА_1 уже більше 10 років. Дочку і зятя ОСОБА_4 він не знає. Бачив як щодня зранку ОСОБА_1 йшов на роботу з квартири ОСОБА_4 , туди і повертався.
- ОСОБА_14 (соціальний працівник ПП "Добро людям") пояснила, що працює на платній договірній основі. Для догляду за ОСОБА_18 її найняв його син ОСОБА_19 приходила в квартиру, де він жив і доглядала з 9 до 00 год., але не довго десь 1 тиждень влітку 2020 року. Бачила в квартирі і ОСОБА_1 , і ОСОБА_4 . Зі слів ОСОБА_20 допомагав ОСОБА_4 . Пояснила, що вона сама доглядала за ОСОБА_18
- ОСОБА_21 (соціальний працівник) пояснила, що ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 були її підопічними уже біля 10 років. Знає ОСОБА_1 близько 7-8 років, той постійно був в квартирі, допомагав ОСОБА_4 . Зі слів ОСОБА_4 для нього він був, як член сім'ї, друг, дуже його любив і довіряв. Біля ліжка ОСОБА_4 стояло додаткове ліжко (розкладушка) на якому спав ОСОБА_1 . Його вона бачила в квартирі ще до того, як ОСОБА_6 померла. Він робив усі покупки, водив в лікарню, ОСОБА_4 дав йому довіреність на переоформлення своєї картки. ОСОБА_1 водив особисто ОСОБА_3 в лікарню. Коли з ОСОБА_3 було уже дуже погано вона дзвонила його сину ОСОБА_8 , але в більшості спілкувалась з його дружиною. Син наймав десь трьох різних доглядальниць по 2 год. на день, які майже нічого і не робили, тоді все на себе брали вона і ОСОБА_1 . Комунальні послуги за квартиру платила вона, як соціальний працівник, але гроші давав на це ОСОБА_4
- ОСОБА_22 (сімейний лікар) пояснила, що була сімейним лікарем для ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 . Всі троє важно хворіли. ОСОБА_4 помер останній у віці 101 рік. Останній рік він був уже дуже важким. ОСОБА_23 мав порушення мозкового кровообігу, у нього опухали ноги, мав часто інсульт, він не міг ходити часом. Коли приходила на виклик до них в 2018 році особисто ОСОБА_1 не бачила. Познайомилась з ним лише осінню 2022 року, коли він подзвонив до неї, як до лікаря, оскільки ОСОБА_24 упав. Зі слів ОСОБА_25 знає, що у нього є син ОСОБА_8 та дочка. яка живе в РФ. Син приїжджав з Києва. ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 не могли себе самі обслуговувати, вони мали одного соціального працівника на трьох. ОСОБА_4 говорив, що ОСОБА_1 є його товаришем по службі, зараз його допомагає. Коли ОСОБА_24 був уже дуже важкий, по телефону з його лікарем спілкувався або його син ОСОБА_8 або дружина його сина ОСОБА_8 . Герман возив його в лікарню. Також окрім соціального працівника приходила якась жінка, яка за ним доглядала.
Колегія суддів виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими.
Згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Якщо вимога про встановлення факту проживання осіб однією сім'єю заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Зазначений п'ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Подібні за змістом висновки виклав Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Необхідною умовою для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини є доведеність факту спільного проживання заявника та спадкодавця, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період не менше ніж п'ять років.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23).
Отже, за таких обставин необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем, і визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж 5 років до дня смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що факт його проживання із ОСОБА_3 однією сім'єю підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими документами, а саме: договором-замовлення від 22.03.2023 року про надання послуг з поховання ОСОБА_3 шляхом кремації; договором-замовлення на організацію та проведення поховання № 104251 від 22.03.2023 року; довідкою на одержання та підпоховання праху № 3624; квитанціями витрат на поховання, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 542/1648/19 зроблено висновок, що обставини щодо надання допомоги та піклування позивачем про спадкодавця не підтверджують факт наявності між ними відносин, притаманних сім'ї.
Таким чином, власне ставлення позивача до спадкодавця ОСОБА_3 , періодичне придбання йому продуктів харчування та ліків, допомога по господарству, а згодом і поховання, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, їх пов'язаності спільним побутом та взаємними правами і обов'язками, що відповідно до статті 1264 ЦК України дає право на спадщину.
Та обставина, що згідно договору-замовлення від 22.03.2023 року про надання послуг з поховання ОСОБА_3 шляхом кремації та договору-замовлення на організацію та проведення поховання № 104251 від 22.03.2023 року витрати на поховання ОСОБА_3 поніс позивач не є належним та безспірним доказом спільного проживання з померлим в зазначений у позові період.
До того ж ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися з відповідними вимогами про їх відшкодування до спадкоємців майна померлого.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не враховано показання свідків, оскільки суд надав належну оцінку таким показам свідків, які вказували на те, що ОСОБА_1 запросив жити у квартирі АДРЕСА_1 саме ОСОБА_4 , якому позивач допомагав, а тому враховуючи, що ОСОБА_4 онуків чи когось з інших близьких родичів не мав, заповів свою частку в цій квартирі ОСОБА_1 .
Тобто, такі покази свідків, які були допитані в судовому засіданні, носять загальний характер, та беззаперечно не свідчать про проживання однією сім'єю позивача ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_3 , ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, сплати комунальних послуг, купівлі майна для спільного користування, витрат на утримання житла, його ремонту, починаючи з травня 2017 року по день смерті останнього.
Показання свідків і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення особами спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, (депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 8 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, від 07 листопада 2022 року у справі № 216/2651/21.
Так, надані суду докази не свідчать про наявність між позивачем та спадкодавцем взаємних прав та обов'язків, притаманних членам сім'ї, що вони були пов'язані спільним веденням господарства та мали взаємні права і обов'язки, відповідно не є достатньою підставою для встановлення факту проживання позивача із спадкодавцем протягом п'яти років до відкриття спадщини.
З урахуванням вищевказаного, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявності обов'язкових ознак, притаманних сімейним відносинам (наявність спільного бюджету, харчування за спільні кошти, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які б підтверджували факт проживання позивача однією сім'єю протягом не менш як п'яти років до часу відкриття спадщини), у зв'язку із чим дійшов обґрунтовано висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 протягом понад п'яти років з метою прийняття спадщини у якості спадкоємця четвертої черги за законом.
Оскільки позовні вимоги про визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом є похідними від позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю, в задоволенні якої відмовлено, то суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив у задоволенні таких вимог.
Щодо вимог про усунення відповідача від права спадкування за законом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч. 3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до ч. 6 ст. 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20, від 31 травня 2022 року у справі № 323/288/21.
Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 388/409/18, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц, від 15 березня 2023 року в справі № 759/8653/17.
Крім цього, суд має з'ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги саме від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі № 759/18917/17.
Позивач на підтвердження обставини, що відповідач, знаючи про хвороби спадкодавця, ухилявся від здійснення таких дій, надав лікарське свідоцтво про смерть № 180 від 20 березня 2023 року та довідку про причини смерті від 20 березня 2023 року.
З наданих суду медичних документів вбачається, що дійсно померлий ОСОБА_3 в останні роки життя переніс ряд захворювань, а саме: хронічну мозкова недостатність та атеросклероз судин головного мозку.
Однак, зазначені позивачем докази жодним чином не підтверджують, як факт не надання допомоги ОСОБА_3 відповідачем, тобто його сином, так і факт ухилення останнього від надання такої допомоги, яку мав можливість і був зобов'язаний надати.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується той факт, що ОСОБА_3 був призначений соціальний працівник, який допомагав задовольняти побутові потреби у разі необхідності.
Окрім того, як зазначає ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу, про те що батько відповідача став потребувати допомоги та нагляду - ОСОБА_2 повідомив сусід по гаражу його померлого батька, який зателефонував відповідачу наприкінці лютого 2023 року та повідомив, що його батько не ходить та потребує стороннього постійного догляду.
Після чого, дружиною ОСОБА_2 - ОСОБА_12 було укладено договори з ФОП ОСОБА_13 щодо надання послуг з пошуку і підбору доглядальниць через веб-платформу «Добро людям».
Так, ОСОБА_12 було укладено з ФОП ОСОБА_13 договір про надання послуг №20148 від 20.02.2023 року, а також договір №20300 від 26.02.2023 року, за результатами виконання яких було обрано доглядальниць: ОСОБА_14 та ОСОБА_26 .
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів того, що надання соціальним працівником та доглядальницями допомоги по догляду за ОСОБА_3 було недостатньо.
Посилання позивача на покази свідків не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції в якості достатніх та належних доказів ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю.
Допитані у справі свідки пояснювали суду про обставини відомі їм з епізодичного безпосереднього спостереження певних обставин, обставини відомі зі слів інших осіб з урахуванням особистих висновків щодо фактичних відносин між померлим та сторонами у справі. Жоден свідок, допитаний у справі не вказував, що він тривалий час на постійній основі перебував поряд з померлим ОСОБА_3 , а відтак може повідомити про обставини ухилення відповідача від надання допомоги своєму батьку чи навпаки про обставини надання такої допомоги на постійній основі.
Так, допитана в суді першої інстанції в якості свідка сімейний лікар ОСОБА_22 зазначала, що коли ОСОБА_3 був у дуже важкому стані син ОСОБА_8 або його дружина спілкувалися по телефоном з лікарем, останній возив батька в лікарню. Також, окрім соціального працівника приходила якась жінка, яка доглядала за ОСОБА_3 .
Отже, зазначені обставини можуть бути доведені поясненнями свідків виключно в сукупності з іншими доказами, які мають підтверджувати твердження позивача про ухилення відповідача від надання допомоги померлому спадкодавцю, який перебував в безпорадному стані.
Ураховуючи викладене, на підставі зібраних у справі доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено сукупність обставин, за яких можливе усунення від права на спадкування відповідачів відповідно до вимог ст. 1224 ЦК України.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду в постановах від 03.05.2018 року в справі № 304/1648/14-ц, від 22.08.2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 09.04.2020 року у справі №180/2536/18, від 09.06.2021 року у справі №346/5702/18, від 18.09.2023 року у справі № 582/18/21 не свідчить про те, що рішення суду ухвалені без їх урахування.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Інші наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 29.10.2025 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова