Справа №751/6590/25
Провадження №2/751/1921/25
11 листопада 2025 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Деркача О. Г.
секретар судового засідання Курач В.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: ОСОБА_2 про звільнення майна з під арешту,
28.07.2025 року, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Коваленко М.В. звернулася до Новозаводського районного суду міста Чернігова з позовом до Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна, зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на нерухоме майно згідно постанови серії АА №450418 виданої 04.03.2003 року, номер запису про обтяження №58773469, відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення - 3744908, 18.09.2006, додаткові відомості обтяження № реєстра: 69-2, внутр. №6D0115D24F433307339, коментарій: №12 год. 00 хв.
Позов обгрунтовано тим, що позивач є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Зазначає, що на виконанні Новозаводського відділу ДВС у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебував виконавчий лист, виданий 13.02.2002 року Новозаводським районним судом м.Чернігова про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 886,00 грн. В ході примусового виконання рішення, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №450418 від 04.03.2003 року державним виконавцем накладено арешт на його майно, в тому числі і на належну йому 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , про що державним реєстратором вчинено запис про накладення арешту за №3744908.
Посилається, що 23.03.2025 року позивач отримав відповідь від Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про те, що інформації щодо виконавчого провадження, під час якого було накладено арешт на його будинок не знайдено, строк зберігання його сплинув, таким чином ідентифікувати виконавче провадження, в межах якого було накладено арешт та встановити наслідки його завершення немає можливості, рекомендовано з даним питанням звернутись до суду.
Вказує, що наявність арешту на належне позивачу майно, порушує його право власності, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, не має можливості здійснити реєстрацію свого права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вважає, що на даний час підстави для продовження обтяження на його майно відсутні, а тому порушене право підлягає захисту в судовому порядку шляхом зняття арешту на майно.
Ухвалою судді від 13.08.2025 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Сторони в судове засідання не викликались, про розгляд справи повідомлені в установленому законом порядку. Відповідач відзиву на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подав. Представник позивача, через систему «Електронний суд» звернулася до суду із заявою про розгляд справи без її участі та участі позивача. Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся в установленому законом порядку, з заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Суд вирішив розглядати справу на підставі наявних у ній доказів.
Більш того, Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, зроблено висновок, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення відповідної особи належним.
Відповідно до ч. 5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Конвенція про захист прав і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
Згідно з ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».
Статтею 17 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
Згідно ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що на позивач є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23.11.2002 року. (а.с.15,17)
04.03.2003 року постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АН №560359 державним виконавцем Буглаком С.М. відділу ДВС Новозаводського районного управління юстиції на виконання виконавчого листа виданого 13.02.2002 року Новозаводським районним судом міста Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 886,00 грн., накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , в тому числі і на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . (а.с.12)
Згідно з витягу Державного реєстру речових прав (інформаційна довідка №415535292 ід 28.05.2025) на разі в Державному реєстрі речових прав міститься запис про обтяження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , номер запису про обтяження №58773469, реєстраційний номер обтяження 3744908, вид обтяження - арешт нерухомого майна, дата та час державної реєстрації: 18.09.2006, документи, подані для державної реєстрації постанова, серія та номер АН №450418 видана 04.03.2003, видавник: Новозаводське районне управління юстиції. Додаткові відомості про обтяження № реєстра: 69-2, внутр. №6D0115D24F433307339, коментарій: №12 год. 00 хв. (а.с.15)
Відповідно до інформаційного листа Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 21.03.2025 року №23919/27.22-30, ОСОБА_1 повідомлено, що в ході перевірки даних в автоматизованій системі виконавчого провадження, в тому числі електронного архіву виконавчих проваджень та спецрозділу, інформації щодо виконавчого провадження, під час виконання якого було винесено постанову АН №450418 від 04.03.2003 та накладено арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 не знайдено. Матеріали завершених виконавчих проваджень, переданих до архіву державної виконавчої служби, підлягають знищенню у зв'язку із закінченням терміну зберігання, встановленого розділом ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними нотаріусами. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву державної виконавчої служби, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Строк зберігання в електронному архіві завершених, повернутих без прийняття до виконання відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить десять років. Ідентифікувати виконавче провадження, в межах якого було накладено арешт, та встановити наслідки його завершення немає можливості. Зазначено, що підстав для зняття арешту з вказаного майна у Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не має. Рекомендовано з даним питання звернутися до суду. (а.с.14)
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 2 постанови № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 №6 (в редакції від 30.06.1978 №5) надані роз'яснення, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз'яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
У свою чергу, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.
Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Тобто, наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном та власний розсуд.
За змістом ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. А відповідно до ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Нормами ч.ч. 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 33 Постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року №5 надав роз'яснення, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей ст.ст.391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Будь-яких доказів в спростування позовних вимог позивача відповідачем суду не надано.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4)наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбаченіпунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому ст. 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Частиною 5 статті 59 даного Закону передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно до п.п.1, 2 розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними нотаріусами, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1829/5 від 07.06.2017 року передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
Строк зберігання в електронному архіві завершених, повернутих без прийняття до виконання відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить десять років.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з огляду на те, що дія обставин на підставі яких було накладено арешт на нерухоме майно позивача, станом на сьогоднішній день, матеріали справи не містять, при цьому, ідентифікувати виконавче провадження, в межах якого було накладено арешт, та встановити наслідки його завершення немає можливості, разом з тим, відсутністю відомостей щодо повторного пред'явлення виконавчого документу для примусового виконання, а також, відсутністю даних в АСВП щодо перебування виконавчих проваджень з виконання виконавчих документів про стягнення боргів з ОСОБА_1 , ненаданням відповідачем будь-яких доказів в спростування позовних вимог позивача, а фактичне продовження дії арешту на вказане нерухоме майно порушує права позивача щодо володіння, користування та розпорядження майном, суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зняття арешту з нерухомого майна належного позивачу.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81, 141, 142, 263-265, 268, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: ОСОБА_2 про звільнення майна з під арешту - задовольнити.
Зняти арешт із майна, зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на нерухоме майно згідно постанови серії АА №450418 виданої 04.03.2003 року, номер запису про обтяження: №58773469, відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: реєстраційний номер обтяження 3744908, 18.09.2006 09:45:20, додаткові відомості про обтяження: № реєстра: 69-2, внутр. №6D0115D24F433307339, коментарій: №12 год. 00хв.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Новозаводський відділ Державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: 14000, м. Чернігів, вул. Княжа, буд. 28, ЄДРПОУ 35029699).
Третя особа: ОСОБА_2 , (місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено 11.11.2025 року.
Головуючий - суддя О. Г. Деркач