Справа № 766/15588/25
н/п 2-з/766/203/25
про відмову у забезпеченні позову
13 листопада 2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі:
Головуючої судді Рядчої Т.І.,
при секретарі Рожок О.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
11.11.2025 року на адресу суду надійшла заява позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій позивачка просить прийняти рішення про забезпечення позову про поділ майна подружжя шляхом витребування у Управління Служби безпеки України в Херсонській області довідки про виплату частини грошового забезпечення за рішенням суду N 300/2083/25 за період 30.01.2020 по 09.08.2023, розмір виплати ОСОБА_2 , витребування з банківських установ України інформацію про наявність у відповідача банківських рахунків (Акціонерне Товариство «Державний ощадний банк України», АТ КБ «ПРИВАТБАНК», РАЙФАЙЗЕН Банк, Монобанк, ПУМБ та інш.) та накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_2 та грошові кошти, що належать до сплати позивачу, як частини майна подружжя.
Частиною 1 ст. 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву та дослідивши надані заявником докази, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, тобто арешт накладається в межах ціни позову.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Відповідно п.3 ч.3 ст. 175 ЦПК України саме на відповідача покладається обов'язок по визначенню ціни позову. Накладення арешту на майно або грошові кошти не в межах суми, яку хоче стягнути позивач, буде надмірним тягарем для відповідача і буде порушувати його права.
У постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 14.02.2020 у справі № 916/2278/19, від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22, від 04.04.2023 у справі № 907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 міститься висновок, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору.
В своїй заяві про забезпечення позову позивачка зазначила, що позов не містить вимог майнового характеру, при цьому в прохальній частині позову просить стягнути кошти, не визначивши суму нарахованих коштів, та суму, яку заявляє до стягнення. А отже, зазначена вимога про накладення арешту на всі банківські рахунки буде надмірним тягарем для відповідача, оскільки позивачем не зазначено, в межах якої суми необхідно накласти арешт.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Клопотання в частині про витребування доказів підлягає залишенню без розгляду, оскільки було вирішено в ухвалі суду від 12.11.2025 року про відкриття провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153, 260 ЦПК України, суд,
В задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині про забезпечення позову - відмовити.
Заяву в частині про витребування доказів залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СуддяТ. І. Рядча