Справа №766/11218/25
н/п 1-кп/766/4122/25
про продовження строку дії запобіжного заходу
12.11.2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
за участю секретаря: ОСОБА_2
прокурора: ОСОБА_3
обвинуваченого (в режимі відеоконференції): ОСОБА_4
захисника (в режимі відеоконференції): ОСОБА_5
під час відкритого судового засідання в залі суду м. Херсона, проведеному в режимі відеоконференції з Державною установою «Миколаївський слідчий ізолятор», з розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 04.01.2025 під №62025080200000026, за обвинуваченням: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
На розгляді Херсонського міського суду Херсонської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 02.07.2025 відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави, який востаннє було продовжено ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18.09.2025 строком до 16.11.2025.
І. Доводи клопотання сторони обвинувачення
Так прокурором в судовому засідання було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді «тримання під вартою» стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , на обґрунтування якого зазначено, що без продовження застосування запобіжного заходу обвинувачений зможе: переховуватись від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, знищити, спотворити або сховати будь-який з документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження. Вважає, що ризики наявні на час застосування саме такого запобіжного заходу не зменшились і не змінились, обвинувачений за місцем проходження служби характеризувався посередньо, двічі допускав самовільне залишення місця проходження військової служби, що свідчить про необхідність подальшого застосування відносно обвинуваченого саме тримання під вартою.
ІІ. Доводи сторони захисту
Обвинувачений ОСОБА_4 та захисник заперечили проти клопотання прокурора, посилаючись на те, що застосований запобіжний захід суперечить інтересам обвинуваченого, оскільки він позбавлений можливості безперешкодно знайти місце для подальшого проходження військової служби.
ІІІ. Оцінка та висновки суду
Вирішуючи заявлене прокурором клопотання про доцільність продовження щодо ОСОБА_4 терміну раніше обраного запобіжного заходу, заслухавши думку учасників судового засідання, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити, виходячи з наступного.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення (ч. 3 ст. 331 КПК України). Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч. 1 ст. 197 КПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тримання під вартою).
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, відповідальність за який передбачена ч. 5 ст. 407 КК України, за санкцією якого можливе призначення покарання у вигляді позбавлення волі строком від п'яти до десяти років.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити такі дії: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 199 КПК України, суд при вирішенні питання щодо доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання прокурор посилається на існування таких ризиків:
- ризик переховування обвинуваченого від суду;
- ризик незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні;
- ризик запобігання спробам знищити, сховати або спотворити будь-який із документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
- ризик перешкоджання кримінальному провадженні іншим чином;
- ризик вчинити інше кримінальне правопорушення.
У той же час суд звертає увагу на ту обставину, що слідчим суддею Заводського районного суду м. Миколаєва в ухвалі від 02.07.2025 та Херсонського міського суду Херсонської області від 29.07.2025 в якості ризиків, які є передумовою для застосування саме тримання під вартою визначено ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, а також ризик незаконного впливу на свідків.
Оскільки суд під час судового розгляду вирішує питання актуальності раніше встановлених ризиків, тому відсутні підстави виходу за межі ризиків, встановлених слідчим суддею.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Оцінюючи наявність ризиків, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує:
- Ризик переховування обвинуваченого від суду. Звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення такого характеру злочинів під час воєнного стану загальні правила призначення покарання згідно Кримінального кодексу України виключають. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000).
У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
При оцінці наявності ризику переховування суд враховує і ту обставину, що матеріали справи не містять жодних відомостей про міцність соціальних зав'язків обвинуваченого, як то наявність неповнолітніх утриманців або сім'ї, постійного місця проживання на території Херсонської територіальної громади не має. Наведене створює обґрунтовані побоювання, що обвинувачений у разі обрання відносно нього запобіжного заходу, не пов'язаного з ізоляцією, зможе переховуватись від органів досудового розслідування чи суду, оскільки достатні стримуючи фактори відсутні.
Про відповідні наміри ОСОБА_4 також може свідчити його поведінка, оскільки достовірно знаючи свої обов'язки, пов'язані з проходженням військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх грубе неодноразове порушення, а тому з огляду на викладені факти, суд приходить до висновку, що наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
- Ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні. При цьому суд враховує, що за змістом ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. За таких обставин заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ризику впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність. За таких умов суд доходить висновку про достатню вірогідність ризику впливу на свідків, оскільки не будучи обмеженим у вільному спілкуванні з вказаними особами ОСОБА_4 може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі.
Також при вирішенні питання суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до обвинуваченого у разі доведення обсягу обвинувачення під час судового розгляду; репутацію обвинуваченого, який на обліках у лікарів-нарколога та психіатра не перебуває, двічі допустив самовільне залишення військової служби в умовах воєнного стану, за місцем проходження військової служби характеризувався посередньо, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі і за вчинення тяжких злочинів; в матеріалах справи відсутні жодні відомості про міцність соціальних зв'язків обвинуваченого за місцем його постійного проживання, оскільки ОСОБА_4 не одружений, неповнолітніх утриманців не має, офіційно до мобілізації не був працевлаштований, як і відсутні відомості про постійне або зареєстроване місце проживання; судом також враховуються вік та стан здоров'я обвинуваченого, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення.
Оскільки ж метою запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність, суд приходить до висновку, що заявлені стороною обвинувачення ризики є достатньою передумовою для застосування саме запобіжного заходку у виді тримання під вартою.
Пунктом 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.2007 Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Обставини, на які посилається захисник не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість не застосовувати до обвинуваченого запобіжний захід, пов'язаний з триманням під вартою, крім того і враховуючи відповідну процесуальну заборону.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що станом на день розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу зазначені ризики не змінились після вирішення відповідного питання слідчим суддею на стадії досудового розслідування, крім того за відсутності процесуальної можливості застосування більш м'якого запобіжного з огляду на характер інкримінованих кримінальних правопорушень, підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу або для скасування раніше застосовуваного на даному етапі кримінального провадження не вбачається.
Отже, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості злочину, який йому інкримінується та інших обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вищевказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вищезазначеним ризикам. Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши у сукупності всі обставини, з метою запобігти спробам обвинуваченого ухилитися від суду та від виконання процесуальних рішень, перешкодити встановленню істини у справі, суд не знаходить підстав для зміни щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу на менш суворий, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, вважає доцільним, продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу строком на 60 діб (до 10 січня 2026 року).
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 197, 199, 331, 369, 371, 372, 376 КПК України, п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд, -
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу - задовольнити.
Продовжити строк «тримання під вартою» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на 60 днів до «10» січня 2026 року включно.
Ухвала може бути оскаржена обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором протягом 5 (п?яти) днів з дня її проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суддя: ОСОБА_6