Справа № 591/8987/24
Провадження № 2/591/1662/24
13 листопада 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого - судді Сидоренко А.П.
з участю секретаря судового засідання - Кирионенко В.В.,
представника позивача - Марченка І.В.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Турченка С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Марченка Ігоря Васильовича до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки,
ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Марченка І.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та свої вимоги мотивував тим, що 15 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, який в силу його реальності є доказом факту передачі грошової суми відповідачу в розмірі 1 620 000,00 грн.
При цьому сторони обумовили, що на час передачі грошей ця сума становила 60000,00 доларів США.
Згідно з п.1 договору відповідач отримав від позивача грошові кошти та зобов'язався повернути цю суму готівкою на умовах договору від 15 грудня 2017 року та додаткових договорів від 15 листопада 2018 року та 19 листопада 2019 року до основного договору.
За умовами договору сума повернення повинна відповідати 60 000,00 доларів США.
Відповідно до договору від 15 грудня 2017 року та додаткових договорів від 15 листопада 2018 року та від 19 листопада 2019 року строк виконання основного договору - до 15 травня 2020 року.
Однак відповідач борг не повернув.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми по справі № 591/3373/21 було частково задоволено вимоги та стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики від 15 грудня 2017 року у розмірі 1 620 000 грн. 00 коп., 61431 грн. 94 коп. 3% річних, 402000,00 грн. - неустойки (штрафу) за прострочення повернення грошей, 158607 грн. 81 коп. інфляційних витрат та 11350 грн. 00 коп. судового збору.
Постановою Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року скасовано в частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 158 607,81 грн.
При цьому Сумський апеляційний суд зазначив наступне:
«Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині стягнення 158607 грн 81 коп. інфляційних втрат, не взяв до уваги те, що сума позики - 1620000 грн 00 коп., визначена і еквіваленті до іноземної валюти доларів США, крім того, повернення боргу сторонами обумовлено саме у доларах США, що становить 60000 доларів США.
За таких обставин, враховуючи те, що погашення заборгованості за договором позики визначено у доларах США, висновок суду про застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних витрат є помилковим.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 липня 2020 року і справі № 754/16773/17 (провадження № 61-18824св19).
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що обґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення 1620000 грн 00 коп. позики, 61431 грн 94 коп. 3% річних, 26800 грн 00 коп. неустойка (штрафу) за прострочення повернення грошей, а разом 1708231 грн 94 коп.
Таким чином, рішення суду від 03 травня 2023 року на підставі п. 1 п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення позову про стягнення інфляційних втрат, з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині вимог, а в частині вирішенні вимог про стягнення суми неустойки змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 26800 грн 00 коп. штрафу».
Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги сторін та у постанові від 29 квітня 2024 року по справі № 591/3373/21 зазначив наступне:
«Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуваннях встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Ураховуючи те, що погашення заборгованості за договором позики визначено у доларах США (пункт 2 Договору позики), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що до спірних правовідносин частина друга статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних не застосовується».
Таким чином, судами у справі № 591/3373/21 були встановлені обставини укладення, існування та невиконання боржником договору позики від 15 грудня 2017 року, за яким боржник ОСОБА_1 зобов'язаний повернути ОСОБА_2 суму, еквівалентну 60 000,00 доларів США та зазначено апеляційним і Верховним Судом, що борг повинен повертатись саме у доларах США.
У відповідності до платіжної інструкції, доданої до надісланої позивачем вимоги від 21 травня 2024 року, сума сплачених коштів складає 1 620 000,00 грн. На дату зарахування вказаної суми за офіційними даними НБУ на 20 травня 2024 року курс долара складав 39,4272 грн. за долар США, тобто, сума фактично сплаченого відповідачем боргу склала 41 088,38 доларів США.
Посилаючись на зазначене,та остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі еквівалентній 18911,62 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання судового рішення; у рахунок погашення боргу відповідача за договором позики від 15 грудня 2017 року у сумі еквівалентній 18911,62 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки: нежитлове приміщення (виробничий корпус) загальною площею 520,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , складові частини: виробничий корпус «Б» площею 275 кв.м., виробничий корпус «В» площею 245,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 33278659101, що належить на праві власності відповідачу шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2024 року відкрите провадження у справі за зазначеним позовом, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 15 січня 2025 року 13 год. 00 хв.
21 жовтня 2024 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування заперечень зазначає, що у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду, 13 травня 2024 року відповідач перерахував на рахунок позивача, який останній вказав під час примусового виконання рішення суду у справі № 591/3373/21, основний борг в сумі 1620000,00 грн. та 3 % річних в розмірі 61431 грн. 94 коп. та направив позивачу вимогу про скасування обтяження на майно.
Проте, відповідні суми коштів було повернуто відповідачу, так як цей банківський рахунок позивачем було закрито.
20 травня 2024 року відповідач перерахував на інший рахунок позивача основний борг в сумі 1620000,00 грн. та 3 % річних в розмірі 61431 грн. 94 коп., тобто, виконав свої зобов'язання за договором позики у розмірі визначеним судовим рішенням.
20 травня 2024 року на електронну адресу відповідача надійшла відповідь на його першу вимог., згідно якої позивач вимагав сплатити суму штрафу у розмірі 10000,00 доларів США та 133100,84 грн. 3 % річних. Відповідних обґрунтованих розрахунків до заяви не додано.
У зв'язку з поверненням суми позики в розмірі, визначеному судовим рішення у справі № 591/3373/21, 21 травня 2024 року відповідач направив позивачу повторну вимогу про скасування обтяження на нерухоме майно, яким було забезпечено виконання зобов'язань за договором позики від 15 грудня 2017 року.
Відповіді на вимогу від 21 травня 2024 року відповідач не отримав, заборону з належного йому нерухомого майна позивач у встановленому порядку не припинив.
30 травня 2024 року позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача штрафу та 3 % річних в розмірі 526500,84 грн.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 травня 2024 року було відкрито провадження у справі № 592/8566/24.
21 червня 2024 року представником відповідача, адвокатом Турченко С.П., подано відзив у цій справі, в якому наголошено на безпідставності позовних вимог.
02 липня 2024 року у справі № 592/8566/24 позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача лише 3 % річних в розмірі 24 899,18 гривень. На дату подання цього відзиву рішення у справі № 592/8566/24 не прийнято.
Крім того, 11 липня 2024 року відповідач звернувся з позовом до позивача про визнання застави майна, яким забезпечувалось виконання зобов'язань за договором позики від 15 грудня 2017 року, припиненою.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 17 липня 2024 року відкрито провадження у справі № 591/7156/24 за цим позовом про визнання застави майна припиненою.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 20 вересня 2024року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 та зупинено провадження у справі № 591/7156/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення обтяження, у зв'язку з перебуванням ОСОБА_2 на військовій службі.
Тобто, з дійсних обставин вбачається, що позивач шляхом подання завідомо безпідставних позовів та ініціюванням зупинення проваджень у справах, в яких він є відповідачем (справи № 591/12890/21, № 591/7156/24), намагається перешкодити відповідачу у знятті обтяження з належного йому нерухомого майна, тобто, діє недобросовісно, що має бути враховано судом при вирішенні справи по суті № 591/8987/24 та покладенні на позивача судових витрат відповідача.
Відповідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року з відповідача на користь позивача стягнуто суму боргу за договором позики від 15 грудня 2017 року у розмірі 1620 000 грн. 00 коп., 61 431 грн. 94 коп. - 3% річних, 402 000,00 грн. - неустойки (штрафу) за прострочення повернення грошей, 158 607 грн. 81 коп. - інфляційних витрат та 11 350 грн. 00 коп. судового збору.
Постановою Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у справі №591/3373/21 апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , адвоката Турченка С.П. задоволено частково, а саме:
«Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року скасувати в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційних втрат в сумі 158607 гривень 81 копійку,ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року змінити в частині розміру присудженої до стягнення неустойки (штрафу) та в частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 26800 грн 00 коп. неустойки (штрафу) та 8459 гривень 03 копійки судового збору, а не в розмірі визначеному судом першої інстанцїї».
Рішення суду у справі № 591/3373/21, в частині стягнення суми позики в розмірі 1620000,00 грн., було виконано відповідачем в повному обсязі 21 травня 2024 року, що визнається позивачем.
Тобто, на цей час відповідач жодних зобов'язань з повернення суми позики за договором від 15 грудня 2017року не має, так як сплатив суму позики у розмірі визначеному в рішенні суду, яку було заявлено до стягнення та визначено самим позивачем.
Зазначення представником позивача, про те, що у справі № 591/3373/21 було встановлено обставини «укладення, існування та невиконання боржником договору позики від 15 грудня 2017року, за яким боржник ОСОБА_1 зобов'язаний повернути ОСОБА_3 суму еквіваленту 60000, 00 доларів США» не відповідає змісту прийнятих судових рішень у справі № 591/3373/21, зокрема, резолютивний частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року щодо стягнення суми позики за договором від 15 грудня 2017 року в сумі 1620000,00 грн., без зазначення про стягнення цієї суми в еквіваленті до долара США.
У зв'язку з цим доводи позову про те, що відповідач не сплатив суму позики за договором від 15 грудня 2017 року є безпідставними та суперечать резолютивній частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року, якою визначено стягнення з відповідача суми позики за договором від 15 грудня 2017 року в сумі 1620000,00 грн., без зазначення еквіваленту цієї суми в доларах США. Рішення суду від 03 травня 2023 року у справі №591/3373/21 прийнято у спосіб захисту порушеного права, який визначено самим позивачем.
Тобто, на дату подання позивачем позову у справі № 591/8987/24 зобов'язання з повернення позики за договором від 15 грудня 2017 року виконано відповідачем в повному розмірі, права на повторне подання позову щодо стягнення суми позики, розмір якої визначено судовим рішення, позивач не має.
Ухвалюючи рішення у справі № 754/16771/17, яке набрало законної сили, суд врахував курс валют, який діяв на час ухвалення рішення, та визначив борг в гривні, з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог.
Отже, позикодавець, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником виконувалось судове рішення про стягнення такої заборгованості, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Звертаючись з вимогами про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення боргу за договором позики, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами.
На стадії виконання рішення суду позивач має право лише на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, а не на зміну попереднього рішення в частині збільшення стягнутої судом суми боргу внаслідок зміни курсу валют під час виконання попереднього рішення, адже такий підхід є порушенням принципу юридичної визначеності.
Крім того, просить суд звернути увагу, що предметом позики за договором від 15 грудня 2017 року є гривні в розмірі 1620000,00 (п.1.1. договору позики).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачено:
«1.За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості».
Відповідно до ч. 2 ст. 535 ЦУ України передбачено:
«2. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.».
В той же час умовами договору позики від 15 грудня 2017 року взагалі не передбачено повернення позики у гривні, що суперечить спеціальній нормі (ч. 1 ст. 1046 ЦК України) проте, при зверненні до суду, позивач обрав саме такий спосіб захисту права, який було застосовано судом, у зв'язку з цим позивач і отримав від боржника визначену суму коштів у гривні відповідно до рішення суду, а зобов'язання з повернення позики є припиненим у зв'язку з його виконанням боржником.
Наголошує, що резолютивна частина рішення суду від 03 травня 2023 року у справі №591/3373/21 не визначає обов'язок боржника сплатити позивачу 60000,00 доларів США чи гривневий еквівалент цієї суми на день платежу, у зв'язку з цим вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с. 42-46).
13 січня 2025 року від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову, яка обґрунтована тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики від 15.12.2017 року, який є доказом факту передачі грошової суми ОСОБА_1 в розмірі 1 620 000,00 грн., що на час передачі коштів відповідачу складало 60000,00 доларів США.
Позивач, звертаючись до суду (справа № 591/3373/21), не заявляв вимогу про стягнення боргу з відповідача у еквіваленті до валюти і не здійснював такого розрахунку, як і суди не приймали рішень, про стягнення боргу у еквіваленті до валюти, як це передбачено договором.
Позивач підтверджує факт перерахування йому 20 травня 2024 року відповідачем 1 620 000,00 грн. на виконання судового рішення у справі № 591/3373/21.
На дату зарахування вказаної суми за офіційними даними НБУ на 20 травня 2024 року курс долара складав 39,4272 грн. за долар США, тобто, сума фактично сплаченого відповідачем боргу склала 41 088,38 доларів США.
Отже, на теперішній час борг ОСОБА_1 за договором від 15 грудня 2017 року складає 18911,62 доларів США. (60 000,00 - 41088,38 = 18 911,62).
Щодо посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права, зазначає, що при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення».
Позивач вважає необхідним змінити предмет позову і викласти позовні вимоги, змінивши вимогу про стягнення боргу у валюті на стягнення з боржника суми боргу у гривні за офіційним курсом долара США на день платежу.
Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі, еквівалентній 18911,62 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання судового рішення.
У рахунок погашення боргу відповідача за договором позики від 15 грудня 2017 року у сумі, еквівалентній 18911,62 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно: нежитлове приміщення (виробничий корпус) загальною площею 520,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , складові частини: виробничий корпус «Б» площею 275 кв.м, виробничий корпус «В» площею 245,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 33278659101, що належить на праві власності відповідачу, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.
Стягнути з відповідача на свою користь судовий збір та витрати по справі на професійну правничу допомогу (а.с. 86-87).
Протокольною ухвалою головуючого 15 січня 2025 року заява представника позивача про зміну предмету позову, яка подана до суду 13 січня 2025 року, прийнято до розгляду; підготовче засідання відкладено до 02 квітня 2025 року 09 год 00 хв.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 02 квітня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу для розгляду по суті на 09 липня 2025 року, 11 год. 00 хв.
Протокольною ухвалою головуючого 09 липня 2025 року розгляд справи відкладено до 04 листопада 2025 року, 09 год. 30 хв. у зв'язку з клопотанням відповідача.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 12 серпня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
В зазначене судове засідання з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, відповідач та його представник, які заперечували проти позову з підстав, що викладені у відзиві на позов.
Позивач до суду не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України встановлює обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі № 591/3373/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненим договору позики, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 15 грудня 2017 року у розмірі 1 620 000 грн. 00 коп., 61431 грн. 94 коп. 3% річних, 402000,00 грн. - неустойки (штрафу) за прострочення повернення грошей, 158607 грн. 81 коп. інфляційних витрат та 11350 грн. 00 коп. судового збору. В іншій частині вимог відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненим договору позики відмовено у зв'язку з його необґрунтованістю (а.с. 51-53).
Постановою Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року скасовано в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 158607 гривень 81 копійку, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року змінене в частині розміру присудженої до стягнення неустойки (штрафу) та в частині розподілу судових витрат, стягнувши з відповідача на користь позивача 26800 грн 00 коп. неустойки (штрафу) та 8459 гривень 03 копійки судового збору, а не в розмірі визначеному судом першої інстанції.
В іншій оскаржуваній частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року залишене без змін.
Додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2023 року змінене, виклавши абзац перший резолютивної частини додаткового рішення в такій редакції:
«У рахунок погашення боргу ОСОБА_1 за договором позики від 15 грудня 2017 року на загальну суму 1708231 гривню 94 копійки, звернути стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно: нежитлове приміщення (виробничий корпус) загальною площею 520,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , складові частини:виробничий корпус «Б», площею 275 кв.м, виробничий корпус «В», площею 245,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 33278659101, що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах» (а.с. 54-57).
Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року в незміненій при перегляді апеляційним судом частині, та постанова Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року залишено без змін.
Судовими у рішення у справі № 591/3373/21 встановлено, що 15 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики з одночасним забезпечення його виконання заставою, який було нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бурбикою Т.А., відповідно до умов якого ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 гроші в сумі 1 620 000 грн, що є еквівалентом суми 60 000 доларів США по курсу 27 грн 00 коп. Зазначену суму у доларах ОСОБА_1 зобов'язався провернути готівкою протягом 11 місяців, сплата проводиться щомісячно. Остаточна дата повного розрахунку між сторонами повинна бути проведена не пізніше 15 листопада 2018 року.
Пунктами 3 та 4 цього договору узгоджено, що сторона, винна у неповерненні чи несвоєчасному поверненні грошей, як і сторона, винна у відмові у прийнятті грошей після належного повідомлення про це, має сплатити штраф у сумі 1 000 доларів США за кожен прострочений місяць.
Повернення боргу має здійснюватися в місті Суми, за місцем проживання (на день повернення грошей) ОСОБА_2 або у приміщенні приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Бурбики Т.А.
Виконання зобов'язання грошового зобов'язання за договором позики було забезпечено заставою належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення (виробничий корпус), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 520,1 кв.м. вартість якого становила 2 042 000 грн 00 коп.
15 грудня 2017 року приватним нотаріусом внесено запис про обтяження у виді заборони на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Додатковими договорами до договору позики від 15 листопада 2018 року та від 19 листопада 2019 року, укладеними між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінено строк повернення коштів за договором позики, остаточно сторони визначили, що сума боргу у доларах мала бути повернута готівкою до 15 травня 2020 року.
03 серпня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу з повідомленням про невиконання боржником умов договору, в якому просив повідомити ОСОБА_1 про порушення виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором позики (з одночасним забезпеченням його виконання заставою), посвідченим 15 грудня 2017 року та попередити його про відповідальність, в тому числі звернення стягнення на заставне майно, передбачену законодавством у випадку прострочення (невиконання) боржником грошового зобов'язання та ухилення від його виконання.
12 серпня 2020 року та 03 грудня 2020 року приватним нотаріусом Бурбикою Т.А. були надіслані ОСОБА_1 заяви, в яких повідомив про загальну суму заборгованості, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 , що становить 1 620 000 грн 00 коп. та запропоновано сплатити вищевказану суму протягом 3 банківських днів.
Також, ОСОБА_2 були надані копії розписок, датовані 09 листопада 2015 року та 31 жовтня 2016 року, та договір позики, датований 05 грудня 2018 року.
Так, в розписці від 09 листопада 2015 року зазначено, що ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 30 000 доларів США, які зобов'язався повернути 09 листопада 2016 року.
Відповідно до розписки, датованої 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 в борг 30 000 доларів США, строком на один рік, до01 листопада 2017 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, що становить 1% від суми боргу щомісяця.
Зі змісту договору позики від 05 грудня 2018 року вбачається, що у відповідності до письмових розписок ОСОБА_1 від 09 листопада 2015 року на суму 30 000 доларів США та 31 жовтня 2016 року на суму30 000 доларів США, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 отримав у власність 60 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 1 968 000 грн 00 коп. Сторони узгодили за користування грошовими коштами сплату 1% від суми боргу щомісячно, шляхом передачі готівкових коштів позикодавцю.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.
З встановлених під час судового розгляду обставин вбачається, що звертаючись до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 , які були предметом розгляду у справі № 591/3373/21, ОСОБА_2 не конкретизував свої вимоги про стягнення грошових коштів за договором позики, визначаючи їх в іноземній валюті (а.с. 48-49, 50).
Обставини, які б вказували на те, що позивач порушував питання в позові у справі № 591/3373/21 про стягнення розміру позики частково, а не в повному обсязі, не встановлено, а тому наявні підстави стверджувати, що позивач як позикодавець за договором позики від 15 грудня 2017 року відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у травні 2021 року звернувся з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики від 15 грудня 2017 року, визначивши заборгованість у валюті гривні України, визначивши, що саме 1620000 грн. є повним розміром неповернутої позики.
При цьому сумнівів в тому, що валютою зобов'язання за договором позики від 15 грудня 2017 року є саме іноземна валюта, не виникає, проте обставини, які б вказували на те, що звертаючись з позовом до суду у справі № 591/3373/21 позивач порушував питання про часткове повернення суми позики, під час судового розгляду не встановлено.
Таким чином, ухвалюючи рішення у справі № 591/3373/21, яке набрало законної сили, суд врахував курс валют, який діяв на час ухвалення рішення, та визначив борг в гривні, з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог.
Отже, позикодавець, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником виконувалось судове рішення про стягнення такої заборгованості, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Звертаючись з вимогами про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення боргу за договором позики, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 754/2449/22.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Що стосується посилання позивача на правові висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 та від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14, то вони не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справ, оскільки постановлені за інших обставин, а саме про те, що попередніми рішеннями мало місце стягнення суми позики саме в іноземній валюті з одночасним зазначеним гривневого еквіваленту.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі еквівалентній 18911,62 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання судового рішення задоволенню не підлягають.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки є похідною вимогою від позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, в задоволенні якої відмовлено, відсутні підстави і для їх задоволення.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами першою-третьою статті 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин першої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
02 грудня 2022 року між адвокатом Турченко С.П. та ОСОБА_1 укладений Договір № 1 про надання правової допомоги та 14 жовтня 2024 року додаткову угоду № 6 до вказаного договору, за умовами якої сторони визначили. що розмір гонорару адвоката та строки його виплати клієнтом визначаються наступним чином: попередня оплата в розмірі 20000,00 грн. за надання правової допомоги з представництва інтересів клієнта в Зарічному районному суді м. Суми, що включає в себе: ознайомлення з наявними у клієнта документами щодо предмета позову, з'ясування у клієнта фактичних обставин справи, правовий аналіз матеріалів справи, наявних у клієнта документів та фактичних обставин справи, консультування клієнта за результатами проведеного аналізу документів та фактичних обставин справи, підготовка та подання до суду позовної заяви та інших необхідних процесуальних документів (заяв по суті, клопотань, пояснень тощо), безпосередня участь адвоката у судовому розгляді справи до моменту прийняття Зарічним районним судом м. Суми рішення або ухвали, якою завершується розгляд справи, консультування клієнта протягом розгляду справи судом (а.с. 79, 80)
На підтвердження сплати послуг за вказаним договором про надання правової допомоги відповідачем надано квитанції до прибуткового касового ордеру від 14 жовтня 2024 року та від 21 жовтня 2024 року в розмірі пл. 10000 грн. 00 коп. (а.с. 81).
Так, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20) та від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 (провадження № 61-14735св20).
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок заявника має бути встановлено, що його заява не підлягає задоволенню, такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з врахуванням того, чи виник у заявника обов'язок зі сплати таких витрат та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.
Враховуючи наведене, складність справи та обсяг необхідних адвокату послуг, час, витрачений ним на надання послуг, оцінюючи співмірність витрат зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідність їх за критерієм реальності, розумності їхнього розміру, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі у розмірі 10000 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Марченка Ігоря Васильовича до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги, в розмірі 10000 грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя А.П.Сидоренко