Справа № 607/14889/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/340/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ст.185 ч.4 КК України
12 листопада 2025 р.
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_5 прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника адвоката ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025211040001122 від 12 травня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сорсьр, російська федерація, росіянина, без громадянства України, із середньою освітою, не працюючого, не одруженого, без реєстрації, жителям. АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 26.08.2018 р. Тернопільський міськрайонним судом за ст.ст.152 ч.1, 187 ч3, 395 КК України до 8 років позбавлення волі;
- 02.02.2023 р. Тернопільським міськрайонним судом за ч.4 ст.186 КК України до 3 років позбавлення волі
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Зараховано у строк відбуття призначеного покарання термін його попереднього ув'язнення з 08 липня 2025 року.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.
Як визнав суд, 10 червня 2025 р. близько 15 год. 40 хв. у ОСОБА_7 , раніше судимого за вчинення злочинів проти власності, який перебував у під'їзді №1 будинку № 51/1 по вул. Чернівецькій в м. Тернополі, виник злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану, який введено в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р. відповідно до Закону України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні».
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, 10 червня 2025 р. близько 15 год. 40 хв. ОСОБА_9 , перебуваючи в під'їзді № 1 будинку АДРЕСА_2 , переконався що за ним ніхто не спостерігає та його дії не будуть помічені сторонніми особами, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та та настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, таємно, шляхом вільного доступу викрав із під'їзду № 1 будинку №51/1 по вул. Чернівецька в м. Тернополі велосипед торгової маки “VNC» Mont rider, моделі “А2» із заводським номером рами НОМЕР_1 , 2022 р.в., після чого покинув місце події із викраденим майном. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 спричинено потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 10 166 грн.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи фактичні обставини, які суд визнав доведеними, та кваліфікацію його дій, вважає, вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок його суворості.
Вважає, що суд першої інстанції, призначаючи йому покарання, не врахував усіх пом'якшуючих обставин, а саме - часткове визнання вини та активне сприяння розкриттю злочину; розкаяння, відшкодування завданої шкоди; наявність постійного місця проживання та наявність осіб на утриманні.
На переконання апелянта, суд першої інстанції, не взявши до уваги наведені вище обставини, дійшов неправильного висновку про неможливість призначення йому більш м'якого покарання покарання та не застосував положення статей 69, 75 КК України.
Виходячи зі змісту апеляційної скарги, обвинувачений ОСОБА_9 просить змінити вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 вересня 2025 року, в частині призначеного покарання та пом'якшити призначене йому покарання, шляхом застосування ст.69 КК України і обрати йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.185 КК України або застосувати положення ст.75 КК України і звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу і, навівши аналогічні викладеним у ній мотиви, просять змінити вирок суду першої інстанції, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, та призначити покарання із застосуванням положень ст.69 КК України або ст.75 КК України; міркування прокурора, який не погодився з апеляційною скаргою обвинуваченого, вирок суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а обране ОСОБА_7 покарання таким, що повістю відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Відповідно до ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3)неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4)призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість (ст. 414 КПК).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Виходячи з указаної мети та принципів справедливості, співмірності й індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Як слідує із змісту апеляційної скарги, обвинувачений фактично порушує питання про недотримання судом першої інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання й пов'язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Висновок суду про винність обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за вказаних у вироку обставин, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які належно оцінені судом і в апеляційній скарзі не оскаржується.
Відповідно до з ч.2 ст.65 КК України та роз'яснень, наведених в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів.
Виходячи із змісту вироку Тернопільського міськрайонного суду від 02 вересня 2025 року відносно ОСОБА_7 та аналізу матеріалів кримінального провадження, колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд, обираючи покарання, дотримався положень Загальної частини Кримінального кодексу України, вимог ст.65 КК України, та врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, даних про особу винного, а також всі обставини справи.
Зокрема, судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином; особу винного, який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів; думку потерпілої про необхідніше призначення суворого покарання.
При цьому, місцевим суд також прийнято до уваги факт наявності обставин, що пом'якшують покарання, до яких суд відніс часткове визнання обвинуваченим своєї вини та повернення при добровільній видачі викраденого майна потерпілій.
За наведених обставин суд першої інстанції обґрунтовано мотивував своє рішення щодо необхідності призначення йому покарання у виді позбавлення волі, на строк, який є мінімальним відповідно до санкції статті обвинувачення.
На думку колегії суддів, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, а також даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності і знову вчинив новий умисний злочин, форма та строк відбування покарання в умовах суспільства, обрана судом першої інстанції, є виваженою, справедливою та такою, що відповідає вимогам статті 65 КК.
Що стосується обставин, на які посилається обвинувачений ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі, як на такі, що пом'якшують покарання, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання визначено з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Апеляційний суд зазначає, що щире каяття має включати не лише визнання вини, а й щирий жаль, негативну оцінку своєї поведінки, готовність відшкодувати шкоду та співчуття до потерпілого.
Тому, часткове визнання вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, як про це зазначає обвинувачений ОСОБА_7 , при тому, що його версія події пов'язана з частковим визнанням вини, була спростована судом першої інстанції, жодним чином не відповідає критеріям обставини, що пом'якшує покарання в контексті положень ст.66 КК України.
Не вбачає апеляційний суд підстав для врахування такої пом'якшуючої обставини як відшкодування завданої шкоди потерпілій, оскільки викрадене у потерпілої ОСОБА_10 майно було останній повернуто після вилучення його у обвинуваченого, що жодним чином не свідчить про його добровільне відшкодування заподіяної шкоди.
Відсутні в матеріалах справи будь-які докази щодо наявності у обвинувачуваного ОСОБА_7 утриманців, що він також просить врахувати як пом'якшуючу обставину.
За змістом ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного.
У кожному випадку застосування ст. 69 КК України суд зобов'язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.
Виходячи з матеріалів даного кримінального провадження, обставин, які б не лише пом'якшували покарання ОСОБА_7 , а й суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, колегія суддів, з урахуванням особи обвинуваченого, не вбачає, а відтак підстави для призначення останньому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, відсутні.
Враховуючи тяжкість злочину, вчиненого ОСОБА_7 , особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, а також інші обставини справи, які стосуються, зокрема, його відношення до вчиненого, колегія суддів не знаходить мотивів для висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання, що не дає підстав прийняти рішення про застосування ст.75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, про що останній ставить питання в апеляційній скарзі.
Узагальнюючи наведене, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апелянта про безпідставність призначення йому надміру суворого покарання, оскільки судом призначено покарання, в межах санкції статті обвинувачення за якою його визнано винним, з урахуванням особи обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що повністю узгоджується з приписами ст.65 КК України.
При цьому колегія суддів вважає, що апелянтом не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної суворості призначеного йому покарання, з огляду на те, що місцевим судом враховано всі обставини, з якими закон пов'язує вирішення цього питання.
Колегія суддів вважає, що визначене судом першої інстанції покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого і, з урахуванням його попередньої злочинної діяльності, є достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів.
Це рішення належним чином умотивоване і відповідає вимогам кримінального закону, а тому підстав для зміни вироку через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного і застосування до обвинуваченого м'якшого покарання або звільнення його від відбракування покарання з випробуванням, про що обвинувачений ОСОБА_7 ставить питання в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Вирок суду є обґрунтованим і законним. Будь-яких передбачених ст.ст. 408, 409 КПК України підстав до його зміни, про що ставить питання апелянт, не виявлено при перевірці справи в апеляційному порядку, а тому в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 слід відмовити.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий
Судді