Справа № 607/25020/24Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.
Провадження № 22-ц/817/1043/25 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
05 листопада 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
секретар - Панькевич Т.І.
з участю ОСОБА_1 та його представників - авдокатів Дрозди В.П., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та її представника - адвоката Моленя Р.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2025 року, постановлене суддею Черніцькою І.М. у справі №607/25020/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дій незаконними та зобов'язання повернути дитину до місця постійного проживання,-
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом.
В обгрунтування позовних вимог вказав, що у шлюбі з відповідачкою ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . В кінці 2021 року сторони разом із сином в цілях безпеки покинули територію України і виїхали до Португалії, а з в кінці лютого 2022 року прибули до Франції. Починаючи з березня 2022 року син ОСОБА_5 постійно проживав разом з батьками в Республіці Франція. Сторони отримали тимчасовий дозвіл на проживання у Франції, почали інтегруватися у французьке суспільство та планували навіть після закінчення війни залишатися проживати у Франції. ОСОБА_3 почала працювати. З 04.09.2023 року ОСОБА_5 почав відвідувати молодшу групу школи-садка “Шарко» в місті Ле-Плессі-Тревіз, почав розуміти шкільні вказівки, які надаються французькою мовою. Крім того, дитина користувалася регулярним медичним наглядом у медично-психологічному центрі і закладі захисту материнства та дитинства в м.Ле-Плессі-Тревіз, що було пов»язане, зокрема, із запізненням у розвитку мовлення (виявлено психомоторне запізнення із підозрою на розлади аутистичного спектра).
23.02.2024 року відповідачка разом з дитиною виїхали з Франції без відома та дозволу позивача. 24.02.2024 року позивачем подано заяву до французької поліції щодо вивезення дитини із території Франції.
У липні 2024 року позивач звернувся до суду м.Кретей (Французька Республіка) із позовом про встановлення умов здійснення батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 . 3 жовтня 2024 року цим судом винесено рішення про зміну додаткових заходів після розлучення.
Оскільки позивач не надавав згоди на переїзд сина на постійне місце проживання до України, тому дії щодо утримання дитини за кордоном порушують його права як батька на піклування. Він вважає, що відповідачка здійснює незаконне утримування сина на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, а тому просив визнати незаконним переміщення та утримування відповідачкою на території України малолітнього сина ОСОБА_5 , повернути сина до постійного місця проживання у Французьку Республіку. Якщо рішення не буде виконано у добровільному порядку, забезпечити відібрання дитини та передання батькові, для забезпечення повернення дитини до держави постійного проживання.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог. Вважає, що висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи, рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, позивач вказує, що суд дійшов помилкових висновків про те, що:
-малолітній ОСОБА_5 постійно проживав в Україні, як в країні постійного проживання;
-факт отримання дозволу на тимчасове проживання в Республіці Франція, страховки, відвідування школи-дитсадка ОСОБА_5 не має визначального значення та не свідчить про постійне проживання дитини у Франції;
-перебування дитини із батьками за кордоном України, в тому числі у Франції, було тимчасовим, пов»язаним із військовою агресією російської федерації проти України;
-позивач як громадянка України та матір, із сином, громадянином України, вирішила повернутись до свого постійного місця проживання в Україні, протиправності в таких діях не було.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що у розумінні “Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» дії відповідачки є протиправними. ОСОБА_3 порушує права позивача на піклування про дитину. Тому наявні всі умови, визначені ст.ст. 3, 4, 35 Конвенції, за яких держава, на території якої утримується дитина, зобов»язана повернути дитину у державу її постійного проживання.
Саме Франція є державою, в якій дитина постійно проживала і за законодавством якої мають вирішуватися питання щодо правовідносин між батьками і дитиною.
Для доведення факту незаконного переміщення дитини усупереч волі та без згоди батька із території Франції, де дитина проживала разом із обома батьками з початку 2022 року до лютого 2024 року, не має значення перебування сім»ї на території України впродовж 2020-2021 років, а також не має значення можливість чи неможливість батька перетнути державний кордон України.
Для вирішення цього спору має значення та обставина, що дитина проживала на території Франції з 2022 по лютий 2024 року.
Позивач надав докази на підтвердження того, що ОСОБА_5 прижився у Франції та це було його постійним (звичайним) місцем проживання, але суд помилково вказав, що такі докази не мають визначального значення та не свідчать про постійне проживання дитини у Франції.
Суд не взяв до уваги категоричне заперечення позивача на голослівні заяви ОСОБА_3 , що нібито вона з дитиною поверталася на територію України для проходження планових оглядів у лікарів. Докази на підтвердження таких пояснень відсутні. Український журнал здоров»я дитини, який ведеться з дня народження ОСОБА_5 , знаходиться у Франції і в медичній книзі немає жодного запису про планові спостереження у 2023-2024 роках. Суд не взяв до уваги, що саме у Франції Марко проходив планові спостереження і був під наглядом медиків у Центрі здоров»я матері і дитини, про що свідчать записи у французькому журналі здоров»я дитини.
Суд помилково не взяв до уваги рішення суду Кретея від 13.05.2025 року.
У відзиві представник ОСОБА_3 - адвокат Молень Р.Б. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Вказує, що належні письмові докази, зокрема медичні довідки, виписки з дитячого садка, декларації лікаря, довідки про реєстрацію місця проживання та соціальні зв'язки, підтверджують, що дитина народилася, виховується й отримує належний догляд саме в Україні. Відтак, твердження ОСОБА_1 про те, що постійним місцем проживання дитини є Франція, не підтверджуються жодним належним доказом і спростовуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги про нібито незаконне переміщення дитини до України є голослівними, оскільки позивачем не доведено факту переміщення всупереч його волі або без згоди. Судом першої інстанції правильно зазначено, що матеріали справи не містять жодних доказів заперечення батька проти проживання дитини в Україні. Суд також обґрунтовано не взяв до уваги рішення суду Кретея від 13 травня 2025 року, оскільки воно ухвалене без участі матері дитини, має тимчасовий характер і не створює правових наслідків у частині визначення постійного місця проживання дитини. Суд першої інстанції правильно вказав, що повернення дитини до Франції суперечило б її найкращим інтересам, створило б загрозу психічному здоров»ю, порушенню стабільного розвитку, соціального середовища і тісного емоційного зв'язку з матір'ю.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представників - адвокатів Дрозди В.П., Петровець Л.Р., які підтримали доводи апеляційної скарги, ОСОБА_3 та її представника - адвоката Моленя Р.Б., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважають законним та обгрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Обставини справи.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 18 вересня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2024 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Тернополі у сторін народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , виданим повторно 6.03.2024 року Тернопільським міськрайонним відділом ДРАЦС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).
З 16 січня 2020 року ОСОБА_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , де проживав разом з батьками до кінця 2021 року.
За цією ж адресою з 2016 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_3
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їх син ОСОБА_4 є громадянами України.
12 листопада 2021 року ОСОБА_3 в інтересах сина ОСОБА_5 уклала Декларацію №0001-ЕНАН-Х3А0 із лікарем-педіатром ОСОБА_6 , яка надає первинну медичну допомогу в м.Тернопіль.
У зв»язку із загрозою початку військових дій на території України сторони разом із сином ОСОБА_5 у кінці грудня 2021 року тимчасово виїхали з України, спочатку до Португалії, а в лютому 2022 року сім»я прибула до Франції.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали тимчасові дозволи на проживання у Франції як бенефіціари тимчасового захисту, а також медичне страхування.
З довідки про надання житла від 20 лютого 2024 року встановлено, що ОСОБА_7 надав безкоштовне житло за адресою: АДРЕСА_2 .
Як слідує із листа директора школи - садка «Жан Шарко» ОСОБА_8 від 14.03.2024 року, ОСОБА_9 навчався у молодшій групі школи -садка ОСОБА_10 , 15 авеню Жан Шарко, 94420, Ле-Плессі-Тревіз. Він відвідував школу у супроводі двох батьків. Вони надають пакет адміністративних документів, необхідних для відвідування шкоди. Дитина не з'явилася після закінчення лютневих канікул і відсутня в школі з 26 лютого 2024 року.
Як вбачається із спостереження, молодша група, початок року (т.1, а.с. 111) , ОСОБА_5 не відповідає на прохання дорослого словами, не висловлюється в групі/класі, не бере участь у співах, лічилках, не використовує “я», щоб говорити про себе, не дотримується головних правил поведінки в класі, та ін.
16 грудня 2023 року ОСОБА_3 здійснювала виклик поліції за їх спільним місцем проживання у Франції та подала скаргу проти позивача за вчинення щодо неї домашнього насильства, що підтверджується протоколом №01027/2023/007319 від 16.12.2023 складеним поліцейським, офіцером судової поліції.
19 лютого 2024 року між ОСОБА_3 та асоціацією AUVM укладено договір перебування жінки-жертви насильства у притулку.
19 лютого 2024 року ОСОБА_3 разом з сином покинула місце їх спільного проживання у Франції у зв'язку із вчиненням щодо неї позивачем фізичного та психологічного насильства, про що подала поліцейській делегованій бригаді розслідування подій регіону Міністерства внутрішніх справ поточну заяву №DU/2024/0085165 від 22.02.2024 року та повідомила, що вона із сином проживають у житлі, наданому службою соціального захисту та мають супровід соціального працівника. Надавати свою поточну адресу не хоче з міркувань безпеки.
Як вбачається із заяви №DU/2024/0088172 від 23 лютого 2024 року, складеною поліцейською делегованою бригадою розслідування подій регіону Міністерства внутрішніх справ, Вуїв О.В. повідомила, що повертається в Україну із сином ОСОБА_5 , і вже зробила заяву про це 19 лютого 2024 року.
23 лютого 2024 року ОСОБА_3 разом із сином ОСОБА_5 покинули територію Франції та повернулися до України.
24 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою №DU/2024/0089126 до Міністерства внутрішніх справ Республіки Франції про залишення дружиною житла, у якій вказав, що він з дружиною та сином приїхали у Францію два роки тому. У них є тимчасовий захист у Франції через війну в Україні. У першій половині лютого він дізнався, що дружина збирається покинути територію Францію з сином. 16 лютого 2024 року він пішов до відділу соціальної служби щоб сповістити про виїзд дружини з дитиною за межі Франції без його згоди. 17 лютого 2024 після зустрічі з адвокатом, він повернувся додому і помітив численні багажі, складені у коридорі, у зв'язку з чим викликав поліцію. За згодою поліцейських, 17 лютого 2024 року він відвіз дружину з сином до відділу соціальної служби, оскільки вона не бажала бути разом з ним. Станом на 24 лютого 2024 року йому не відомо, де перебуває його дружина з сином, куди її поселила соціальна служба.
Як вбачається із висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку ОСОБА_11 від 15 червня 2023 року, а також висновку про повторну психолого-педагогічну оцінку розвитку ОСОБА_11 від 15.03.2024 року, складених комунальною установою «Інклюзивно - ресурсний центр» Великоберезовицької селищної ради Тернопільської області, ОСОБА_9 потребує індивідуального навчального плану, адаптаціїмодифікації освітньої програми (потребує освітньої програми ЗДО з корекційно-розвитковим складником для дітей з тяжкими порушеннями мовлення), занять з психологом 2 год/тиждень, занять з вчителем-логопедом 2 год/тиждень, потребує забезпечення стійкого, передбачуваного оточення з мінімумом змін, рекомендовано ІІІ рівень підтримки в закладі освіти.
12 березня 2024 року ОСОБА_3 в інтересах сина ОСОБА_5 уклала Декларацію №0001-5ХТМ-А8А0 із лікарем-педіатром ОСОБА_6 , яка надає первинну медичну допомогу в м.Тернопіль.
З виписок із медичних карт амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_4 , виданих КНП «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» ТОР (від 29.10.2024), амбулаторія «Медтайм» (від 12.03.2024), КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня №2» (від 02.12.2024) слідує, що дитині встановлено діагноз: ураження нервової системи не класифіковані в інших рубриках R47 R44, G98, Р22 за ІСРС; ОСОБА_9 перебував на стаціонарному лікуванні у вказаних медичних закладах 12 березня 2024 року, з 7 по 28 жовтня 2024 року, з 26 листопада по 2 грудня 2024 року.
Згідно інформації про дитину ОСОБА_5 , наданої закладом дошкільної освіти дитячий садок-ясла «Кобзарик» смт. Велика Березовиця від 11.12.2204 року встановлено, що ОСОБА_9 відвідує даний ДНЗ з серпня 2024 року, проте документи про зарахування батьки подавали ще у серпні 2020 року. Дитині забезпечене інклюзивне навчання, призначено асистента вихователя та додаткові заняття. ОСОБА_5 двічі на тиждень відвідує корекційно-розвиваючі заняття із логопедом та психологом у ЗДО. На заняття хлопчик іде з великим задоволенням. Дитина систематично відвідує заклад дошкільної освіти у супроводі матері, бабусі і дідуся. Без поважних причин не пропускає навчання у закладі та відвідує його із задоволенням. Дитина завжди доглянута та охайна. Фізичний розвиток дитини відповідає віковим нормам, розмовляє виключно українською мовою. Адаптація дитини до умов ЗДО пройшла швидко та легко.
Із довідки Комунальний заклад Тернопільської міської ради «Центр творчості дітей та юнацтва» за травень 2024 року слідує, що ОСОБА_5 відвідує школу районного естетичного розвитку «Зернятко» ЦТДЮ.
У травні 2024 року Комунальний заклад Тернопільської міської ради «Центр творчості дітей та юнацтва» відзначив ОСОБА_11 за творчі успіхи, зразкову поведінку, щиру усмішку, доброту та бажання до навчання.
Як вбачається із виписки про надані реабілітаційні послуги та результати комплексної реабілітації КПН «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» ТОР, ОСОБА_9 проходив курс реабілітації (абілітації) у період 08 квітня по 19 квітня 2024 року, в результаті якого активізувався словниковий запас хлопчика, покращилася пам»ять, хлопчик став впевненішим у власних силах та зазначено ряд інших досягнутих позитивних результатів.
Як слідує із заяви ОСОБА_3 директору КЗ «Центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю «Без обмежень» від 28 лютого 2025 року, відповідач просить зарахувати ОСОБА_4 до реабілітаційної установи КЗ «Центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю «Без обмежень» для отримання послуг із комплексної реабілітації (абілітації).
З висновку органу опіки та піклування, наданого при розгляді цивільної справи №607/12309/24, вбачається, що ОСОБА_3 створила належні умови для виховання та розвитку малолітнього сина ОСОБА_5 у помешканні, яке належить їй на праві власності.
Судовим наказом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 квітня 2024 року у справі за № 607/9219/24 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, та не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягувати із 24 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Даний судовий наказ звернуто до примусового виконання.
З розрахунку заборгованості зі плати аліментів, складеного державним виконавцем Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиції від 30 вересня 2024 року встановлено, що за період з квітня 2024 року по вересень 2024 року є заборгованість по аліментах у розмірі 17 051.52 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що незважаючи на те, що безпосередньо перед поверненням до України дитина ОСОБА_4 проживав разом з обома батьками у Франції, однак таке проживання не було постійним, а тимчасовим, пов»язаним із військовою агресією росії проти України. Державою постійного проживання дитини є Україна, громадянином якої є він та його батьки, де він народився та проживав протягом майже 2 років до виїзду на тимчасове проживання за межі України у зв»язку із початком збройної агресії росії проти України, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, в тому числі тимчасовими дозволами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на перебування у Франції. Згідно з вимогами ст. 33 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. ОСОБА_3 як громадянка України та матір, разом із сином, громадянином України, повернулись до місця свого постійного проживання в Україні. Протиправності в таких діях відповідачки не було. ОСОБА_1 як батько не позбавлений права піклування щодо свого сина ОСОБА_5 та не має будь-яких обмежень у перетині державного кордону України для спілкування з сином.
Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що з моменту повернення дитини до України пройшло більше року, дитина відвідує дошкільний навчальний заклад, різноманітні гуртки, враховуючи його стан здоров»я, проходить реабілітаційні програми, за дитиною здійснюється належний медичний догляд, відповідачкою створені належні умови для проживання та гармонійного розвитку ОСОБА_5 , дитина має сталі сімейні зв»язки, спілкується українською мовою. ОСОБА_12 до Франції ставить під загрозу заподіяння йому психологічної шкоди, що підтверджується в тому числі, виписками з медичних карт та реабілітаційних програм.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (надалі Гаазька конвенція), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Положеннями частини першої статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Згідно зі статтями 1, 2 Гаазької конвенції цілями цієї Конвенції є: забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.
Виходячи зі змісту Гаазької конвенції, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утримуванням (пункт «а» частини першої статті 3 Гаазької конвенції); по-друге, переміщення або утримування дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Гаазької конвенції); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримування (пункт «b» частини першої статті 3 Гаазької конвенції).
Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримування дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування нею, без згоди якого (ї) відбулась зміна місця проживання дитини.
Таким чином, основним питанням, яке підлягає з'ясуванню у даній справі, є встановлення звичайного (постійного) місця проживання дитини.
У постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19 (провадження № 61-2286св21) та від 01 листопада 2022 року у справі № 201/1577/21 (провадження № 61-4217св22) зроблено такі висновки: «Поняття «місце постійного проживання» не визначене Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі - Гаазька конвенція 1980 року), оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.
Звичайне місце проживання підтверджується таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв'язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.
Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім'ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.
Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що звичайне місце проживання дитини потрібно розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив'язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім'ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі».
Отже, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом у цьому спорі, повинен був довести, що Французька Республіка була постійним та звичайним місцем проживання дитини.
Однак, обставини даної справи, підтверджені доказами, свідчать про те, що звичайним місцем проживання дитини була є і Україна.
На території Франції дитина перебувала разом з батьками тимчасово, у зв»язку із військовою агресією росії проти України, що підтверджується статусом сторін справи у Франції - бенефіціари тимчасового захисту, яким надано тимчасовий дозвіл на проживання.
Наявні у справі докази свідчать про те, що дитина не знає та не розуміє французької мови, у школі-садочку, який ОСОБА_5 відвідував з вересня 2023 по лютий 2024, останній не спілкувався ні з вчителями, ні з дітьми, не знав їх імен, не відповідав на прохання дорослих, не брав участі у співах та лічилках, про що свідчить наявне у матеріалах справи спостереження за Марком, перекладене на українську мову, переклад засвідчений присяжним перекладачем при Апеляційному Суді Парижа Оксаною Мізерак.
Отже, враховуючи тривалість, умови і причини перебування дитини і сім'ї у Французькій Республіці, нетривале відвідування дитиною навчального закладу у Франції (близько 6 місяців), відсутність доказів здійснення медичного догляду у Франції, відсутність доказів прив'язаності дитини до соціального оточення у Франції, відсутність друзів дитини, незнання та нерозуміння дитиною французької мови, відсутні підстави для висновку про те, що Французька Республіка була звичайним місцем проживання дитини ОСОБА_11 .
З наведених підстав колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що саме Франція є державою, в якій дитина постійно проживала.
Крім цього, аналогічні доводи позивач заявляв у суді першої інстанції і суд надав цим доводам обгрунтовані спростування, які наведені у мотивувальній частині судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач надав докази на підтвердження того, що ОСОБА_5 прижився у Франції та це було його постійним (звичайним) місцем проживання, але суд помилково вказав, що такі докази не мають визначального значення та не свідчать про постійне проживання дитини у Франції, колегія суддів також оцінює критично, оскільки суд оцінив усі наявні у матеріалах докази у їх сукупності та взаємозв»язку відповідно до положень ст. 89 ЦПК України та прийшов до законного та обгрунтованого висновку про те, що державою постійного проживання ОСОБА_11 була та є Україна.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги, що саме у Франції ОСОБА_5 проходив планові спостереження і був під наглядом медиків у Центрі здоров»я матері і дитини, про що свідчать записи у французькому журналі здоров»я дитини, колегія суддів оцінює критично, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вказаних доводів.
Матеріали справи не містять жодних доказів щодо медичного спостереження, нагляду французьких лікарів за дитиною ОСОБА_4 , отримання дитиною будь-яких медичних послуг на території Франції.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд помилково не взяв до уваги рішення суду Кретея від 13.05.2025 року про зміну допоміжних заходів після розлучення, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач звертався до суду з клопотанням про визнання рішення іноземного суду в порядку, визначеному розділом ІХ ЦПК України, та судове рішення щодо розгляду такого клопотання.
Рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Храпак Н.М.
Гірський Б.О.