Справа № 936/1139/25
Закарпатський апеляційний суд
02.10.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді матеріали судового провадження 11-сс/4806/648/25 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Воловецького районного суду Закарпатської області від 02.09.2025.
Цією ухвалою частково задоволено клопотання ст. дізнавача СД ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025078090000062 від 20.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: 41 картонна коробка з одягом; ТТН № П11376 від 19.08.2025, № П11372 від 19.08.2025, № П11381 від 19.08.2025 та № П11378 від 19.08.2025, які поміщено до спеціалізованого паперового конверту з логотипом «Національна поліція України слідче управління».
Цією ж ухвалою накладено арешт в частині заборони відчуження та розпорядження тимчасово вилученим майном, яке передано на відповідальне зберігання власнику, а саме: автомобіль марки «Ореl», моделі «Movano», д. н. з. НОМЕР_1 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки «Ореl», моделі «Movano», д. н. з. НОМЕР_1 .
З клопотання слідчого про накладення арешту на майно вбачається, що СД ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12025078090000062 від 20.08.2025.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 20.08.2025 черговою частиною ВП № 2 Мукачівського РУП зареєстровано рапорт працівника ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області про те, що 20.08.2025 ним під час несення служби на вул. Карпатська в селищі Воловець Мукачівського району було зупинено автомобіль марки «OPEL», моделі «MOVANO», д. н. з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який при перевірці документів надав товарно-транспортні накладні на перевезення одягу, які викликали сумнів у їх достовірності.
20.08.2025 з метою перевірки даного повідомлення проведено огляд місця події, під час якого вилучено автомобіль марки «Ореl», моделі «Movano», д. н. з. НОМЕР_1 , з вантажем, свідоцтво про реєстрацію даного ТЗ серії НОМЕР_3 , ТТН № П11376 від 19.08.2025, № П11372 від 19.08.2025, № П11381 від 19.08.2025 та № П11378 від 19.08.2025, які упаковано в спеціалізований паперовий конверт з логотипом «Національна поліція України слідче управління».
Крім того, в ході проведення додаткового огляду місця події від 20.08.2025, який проводився за добровільною згодою водія ОСОБА_6 , оглянуто вміст 41 картонної коробки,
-2-
під час якого встановлено, що у них знаходиться чоловічий та жіночий одяг ТМ «Zara», «Bershka», «Pull & Bear» та «Stradivarius», який є одягом іноземного походження та на який водій не надав жодних документів, які б підтверджували законне ввезення даного одягу на територію України.
Відомості про дану подію СВ ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025078090000062 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 358 КК України.
20.08.2025 постановою старшого дізнавача СД ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Орган дізнання вказує на те, що вищевказане майно є речовими доказами у даному кримінальному провадженні, може зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, а тому з метою проведення повного, всебічного, неупередженого, об'єктивного досудового розслідування кримінального провадження, необхідно обмежити фактичного володільця вказаного транспортного засобу ОСОБА_10 та тимчасового користувача (водія) ОСОБА_9 у користуванні та розпорядженні ним на час проведення досудового розслідування шляхом накладення арешту на майно із забороною його використання та розпорядження.
Ухвала мотивована тим, що вилучений товар (одяг) є речовим доказом у кримінальному провадженні, досудове розслідування на даний час не закінчено, для огляду майна розглядається питання про залучення спеціаліста, тобто з цим речовим доказом ще можуть проводитися відповідні експертизи чи огляди, а також отримання інформації з митної служби, що в свою чергу свідчить про те, що потреба у застосуванні арешту майна на час розгляду клопотання є необхідною. Встановлені слідчим суддею обставини не дають однозначного розуміння походження та маршруту транспортування товару (одягу), а відтак обґрунтовано дізнавач просить арештувати вилучене майно (товар) для проведення відповідних слідчих дій. Враховуючи те, що у матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що тимчасово вилучене майно, а саме 41 картонна коробка з одягом, ТТН № П11376 від 19.08.2025, № П11372 від 19.08.2025, № П11381 від 19.08.2025 та № П11378 від 19.08.2025, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, слідчий суддя визнав обґрунтованим посилання дізнавача на необхідність у накладенні арешту на це майно, зокрема для встановлення законності походження вилученого товару, в тому числі із залученням спеціаліста. Крім того, взявши до уваги положення ч. 4 ст. 173 КПК України та врахувавши співмірність втручання у господарську діяльність власника майна, слідчий суддя дійшов висновку про накладення арешту на автомобіль марки «Ореl», моделі «Movano», д. н. з. НОМЕР_1 , та свідоцтво про його реєстрацію, шляхом заборони відчуження та розпорядження цим майном, передавши таке на відповідальне зберігання власнику.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5 просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна. Зазначає, що володільцями вилученого майна під час розгляду клопотання надано пакет документів (договорів, товаротранспортних накладних, видаткових накладних), які повністю підтверджують відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, тобто повністю було доведено та встановлено походження вилученого товару (речей), їх власників та маршрут їх транспортування. Крім того, органом досудового розслідування не доведено, що вилучене майно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації та конфіскації як виду покарання. Відсутні підстави та мета накладення арешту на майно. Жодного доказу або обставин того, що вилучене майно відповідає
-3-
критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, не існує. Разом з тим, звертає увагу на те, що органом досудового розслідування не доведено, що вилучений автомобіль, свідоцтво про його реєстрацію, ключі від нього та товар, який переміщувався, є предметами, засобами чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Також не доведено, що незастосування арешту майна може призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Судове провадження розглядається за відсутності прокурора, власників майна та їхнього представника, неявка яких з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджає його розгляду. При цьому враховується, що вказані особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді. Клопотань про відкладення розгляду судового провадження на інший термін та відомостей про поважність причин їх неявки не надходило.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності.
За вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходами забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
За приписами до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною 2 статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав уважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
-4-
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).
За правилами ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел,
-5-
рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див, наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був упевнений в тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Цим вимогам закону ухвала слідчого судді від 02.09.2025 відповідає.
З матеріалів судового провадження вбачається, що СД ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025078090000062, відомості про яке 20.08.2025 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
20.08.2025 черговою частиною ВП № 2 Мукачівського РУП зареєстровано рапорт працівника ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області про те, що 20.08.2025 ним під час несення служби на вул. Карпатська в селищі Воловець Мукачівського району було зупинено автомобіль марки «OPEL», моделі «MOVANO», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який при перевірці документів надав товарно-транспортні накладні на перевезення одягу, які викликали сумнів у їх достовірності.
20.08.2025 з метою перевірки даного повідомлення проведено огляд місця події, під час якого вилучено автомобіль марки «Ореl», моделі «Movano», д.н.з. НОМЕР_1 з вантажем, свідоцтво про реєстрацію даного ТЗ серії НОМЕР_3 , ТТН № П11376 від 19.08.2025, № П11372 від 19.08.2025, № П11381 від 19.08.2025 та № П11378 від 19.08.2025, які упаковано в спеціалізований паперовий конверт з логотипом «Національна поліція України слідче управління».
У ході проведення додаткового огляду місця події від 20.08.2025, який проводився за добровільною згодою водія ОСОБА_6 , оглянуто вміст 41 картонної коробки, під час якого встановлено, що у них знаходиться чоловічий та жіночий одяг ТМ «Zara», «Bershka», «Pull & Bear» та «Stradivarius», який є одягом іноземного походження та на який водій не надав жодних документів, які б підтверджували законне ввезення даного одягу на територію України.
Відомості про дану подію СВ ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025078090000062 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 358 КК України.
20.08.2025 постановою старшого дізнавача СД ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
21.08.2025 старший дізнавач звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025078090000062, відомості про яке 20.08.2025 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
-6-
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Отже, саме до компетенції органу досудового розслідування належить встановлення чи є вказане майно знаряддям чи предметом злочину, для чого, з метою його збереження, запобігання приховування, пошкодження, псування, зникнення, втраті, знищення, використання, пересування, передачі, відчуження, слідчим суддею правомірно накладене на нього арешт як на речовий доказ.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
З матеріалів судового провадження вбачається, що слідчий суддя відповідно до вимог ст. 170-173 КПК України, з'ясував всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, в тому числі належно перевірив наведені у клопотанні дізнавача доводи про наявність підстав для накладення арешту на майно.
Як слідує з матеріалів клопотання, виявлене та вилучене майно, а саме: автомобіль марки «Ореl», моделі «Movano», д. н. з. НОМЕР_1 з вантажем (41 картонні коробки з одягом), свідоцтво про реєстрацію даного ТЗ серії НОМЕР_3 , ТТН № П11376 від 19.08.2025, № П11372 від 19.08.2025, № П11381 від 19.08.2025 та № П11378 від 19.08.2025, визначено речовими доказами у кримінальному провадженні.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали провадження містять достатньо даних вважати, що вказане у клопотанні майно має доказове значення щодо встановлення обставин кримінального провадження і обґрунтовано залучено до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ, що свідчить про наявність обґрунтованих підстав для дізнавача звертатись з клопотанням про арешт майна, та обґрунтованих підстав для слідчого судді накласти арешт на таке майно, з огляду на те, що таке майно підпадає під критерії, визначені положеннями ст. 98 КПК України, тому доводи адвоката ОСОБА_5 з приводу безпідставності накладення арешту на це майно є необґрунтованими і такі відхиляються.
Таким чином, як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, відповідно до вимог ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, оскільки воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом у рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 цього Кодексу.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. 2, 3 ст. 170 цього Кодексу, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Колегія суддів уважає, що на даному етапі досудового розслідування, є всі підстави вважати, що вказане майно відповідає критеріям визначеним у ст. 98 КК України та при цьому враховує правову кваліфікацію та обставини кримінального провадження.
-7-
За таких обставин, є достатні підстави вважати, що арештоване майно є доказом у кримінальному провадженні № 12025078090000062 від 20.08.2025, тому колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді щодо необхідності на час звернення дізнавача з відповідним клопотанням в прийнятті рішення про накладення арешту на майно, оскільки лише такий захід забезпечення кримінального провадження може забезпечити належне збереження майна, яке є речовим доказом.
З урахуванням наведеного слідчий суддя, всупереч тверджень представника власників майна, встановив належні правові підстави, передбачені ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання дізнавача та накладення арешту на майно.
Всупереч доводів апеляційної скарги, матеріали судового провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна для виконання завдань арешту майна, якими є запобігання можливості розпорядження вищевказаним майном, в тому числі і його відчуження.
Колегія суддів зазначає, що на даному етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Слідчий суддя визначає лише, чи може майно бути предметом, доказом кримінального правопорушення, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину або за рахунок доходів від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що органом досудового розслідування доведено існування достатніх підстав вважати, що вилучені предмети та документи були об'єктами кримінально протиправних дій, знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та має доказове значення для кримінального провадження, а відтак задля запобігання ризику знищення речових доказів, обґрунтовано наклав арешт на дане майно, забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
У свою чергу, в кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя, дослідив всі матеріали, що мають значення для вирішення питання про накладення арешту, врахував правову підставу для накладення арешту, достатність доказів, що вказують на можливе вчинення кримінального правопорушення, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, тому необхідність накладення арешту на вказане майно, як захід забезпечення кримінального провадження, обґрунтована та доцільна.
-8-
У зв'язку з чим, апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді про необхідність накладення арешту на 41 картонну коробку з одягом та ТТН № П11376 від 19.08.2025, № П11372 від 19.08.2025, № П11381 від 19.08.2025 та № П11378 від 19.08.2025 з усіма обтяженнями, а на автомобіль марки «Ореl», моделі «Movano», д. н. з. НОМЕР_1 , та свідоцтво про його реєстрацію серії НОМЕР_3 , - шляхом заборони відчуження та розпорядження цим майном, яке передано на відповідальне зберігання власнику.
Крім того, власник арештованого майна не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту на майно в порядку, передбаченому абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, в якому визначено, що арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав та мети накладення арешту на майно, а жодного доказу або обставин того, що вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, не існує, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знаходять свого підтвердження та повністю спростовуються наведеними вище судженнями.
Із урахуванням наведено, неспроможними є і доводи апеляційної скарги про те, що органом досудового розслідування не доведено, що вилучене майно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації та конфіскації як виду покарання.
Що стосується доводів про те, що володільцями вилученого майна під час розгляду клопотання надано пакет документів (договорів, товаротранспортних накладних, видаткових накладних), які повністю підтверджують відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, тобто повністю було доведено та встановлено походження вилученого товару (речей), їх власників та маршрут їх транспортування, апеляційний суд враховує наступне.
Як вірно встановлено слідчим суддею, представником власника майна надано пакет документів, зокрема рамкову угоду про придбання несезонного товару від 02.09.2024, укладену між ТзОВ «Індітекс Україна» та ТзОВ «100ОК», з якого вбачається, що предмет угоди на придбання товару не включає в себе предмети, які є частиною колекції, серед іншого, ТМ «Zara», «Bershka», «Pull & Bear» та «Stradivarius».
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ФОП та громадських формувань, представником ТзОВ «100ОК» є ОСОБА_7 , котрий також є власником ТЗ марки «Ореl», моделі «Movano», д. н. з. НОМЕР_1 .
Надані водієм на місці зупинки ТЗ марки «Ореl», моделі «Movano», д. н. з. НОМЕР_1 , накладних документів, а саме ТТН № П11376 від 19.08.2025, № П11372 від 19.08.2025, № П11381 від 19.08.2025 та № П11378 від 19.08.2025 вказують на транспортування товару, без найменувань (кодоване), з Івано-Франківської області м. Долина до м. Мукачева Закарпатської області. У подальшому, довідкою директора ТОВ «100ОК» Вих № 25/08/2025 від 25.08.2025 вказано невідповідності згаданих ТТН, зокрема щодо вантажоодержувача та пункту навантаження.
Також представлені згадані ж ТТН із внесеними змінами згідно довідки директора ТОВ «100ОК» вих № 25/08/2025 від 25.08.2025, однак вказано вантажоодрежувача ФОП ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а місцем розвантаження вказано магазин «100ОК» м. Мукачево Закарпатської області.
-9-
Окрім того, долучені договори про поставку оптової партії товару між ТОВ «100ОК» та ФОП ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , однак в таких не вказано, який саме товар є предметом угоди, а твердження представника власника майна про те, що такі угоди є пролонгованими попередніми угодами, не знайшли свого підтвердження в змісті таких угод.
Крім того, слідчий суддя дав належну оцінку і письмовим поясненням водія ОСОБА_6 , останній в мережі Інтернет на сайті «OLX» знайшов оголошення про продаж брендового одягу, оціненого ТМ «Zara», «Bershka», «Pull & Bear». 19.08.2025 взяв у свого знайомого ОСОБА_7 автомобіль марки «Ореl», моделі «Movano», д. н. з. НОМЕР_1 та виїхав до м. Ужгорода де знаходиться магазин ОСОБА_16 , забравши товар із ТТН, виїхав до пункту розвантаження у м. Долина.
Тому, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що встановлені вище обставини не дають однозначне розуміння походження та маршруту транспортування товару (одягу), а відтак обґрунтовано дізнавач просить арештувати вилучене майно (товар) для проведення відповідних слідчих дій.
При цьому, слідчий суддя обгрунтовано взяв до уваги те, що вилучений товар (одяг) є речовим доказом у кримінальному провадженні відповідно до постанови слідчого СВ ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області від 20.08.2025, досудове розслідування на даний час не закінчено, для огляду майна розглядається питання про залучення спеціаліста, тобто з цим речовим доказом ще можуть проводитися відповідні експертизи чи огляди, а також отримання інформації з митної служби, що в свою чергу свідчить про те, що потреба у застосуванні арешту майна на час розгляду клопотання є необхідною.
Із цих підстав, неспроможними і такими, що жодним чином не впливають на висновки слідчого судді у частині накладення арешту на майно, апеляційний суд визнає і доводи апеляційної скарги про те, що органом досудового розслідування не доведено, що вилучений автомобіль, свідоцтво про його реєстрацію, ключі від нього та товар, який переміщувався, є предметами, засобами чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, а також не доведено, що незастосування арешту майна може призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
При прийнятті рішення, колегія суддів враховує і те, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги, оскільки арешт на вказане майно накладено з метою збереження речових доказів, що не суперечить вимогам ч. 3 ст. 170 цього Кодексу.
Апеляційний суд не вбачає підстав сумніватися в розумності та співрозмірності такого обмеження права власності на майно завданням кримінального провадження. Можливість настання надмірно тяжких наслідків арешту майна для власника майна апеляційним судом також не встановлено.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, слідчий суддя, вирішуючи питання про арешт майна, діяв відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням обставин визначених у ст. 170-173 КПК України та положень, закріплених у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», з наведенням мотивів прийняття зазначеного рішення.
-10-
Порушень норм кримінального процесуального закону, невідповідності висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає, а тому доводи адвоката ОСОБА_5 про незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими та безпідставними і такі апеляційний суд відхиляє.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів, враховуючи положення кримінального процесуального закону, не перешкоджала учасникам судового розгляду в наданні ними доказів, можливостях доведення переконливості висунутих ними аргументів.
При прийнятті рішення колегія суддів враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом, ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги, положення ст. 220, 317 цього Кодексу про те, що саме за клопотанням учасників процесу сторони обвинувачення чи захисту апеляційний суд визначає необхідність дослідження тих чи інших доказів для з'ясування фактичних обставин справи, і те, що адвокат ОСОБА_5 не довів обґрунтованість доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Воловецького районного суду Закарпатської області від 02.09.2025 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12025078090000062 від 20.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, - без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді