Справа № 2/593/236/2025
"06" листопада 2025 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої - судді Данилів О.М.
при секретарі Паньків М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Бережани в порядку спрощеного провадження цивільну справу № 951/176/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ ПОНГ», яке під час розгляду справи по суті змінило назву на ТзОВ « Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
18 березня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» за допомогою підсистеми «Електронний Суд» звернулося в суд з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 100926313 від 18 березня 2021 року, що становить 44500 грн., 2422,40 грн. сплаченого позивачем судового збору та 6000 грн., витрат на професійну правничу допомогу.
Свої позовні вимоги обгрунтував тим, що 18 березня 2021 року між ТзОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 100926313, згідно якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 10 000 грн., які у обумовлений у договорі строк не повернув. А так як відповідач свої зобов'язання по вказаному кредитному договору належно не виконував у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у сумі 44 500грн.
23 червня 2021року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено Договір відступлення прав вимоги № 03Т у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» передало ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» належні йому права вимоги, а ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» прийняло належні ТзОВ «МІЛОАН» права вимоги до Боржників, у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 по кредитному договору №100926313 від 18 березня 2021 року.
Крім вказаного, 24 січня 2022 року між ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» укладено Договір факторингу №1/15 у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» прийняло належні ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги до Боржників, у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 по кредитному договору № 100926313 від 18 березня 2021 року.
А так як борг відповідача по вказаному кредитному договору перед позивачем складає 44500грн., який у добровільному порядку не сплачений, тому ТзОВ «ФК«ПІНГ-ПОНГ» звернулося до суду про стягнення вказаної суми боргу у примусовому порядку.
За вказаними позовними вимогами 18 квітня 2025 року ухвалою Бережанського районного суду було відкрито провадження у справі та вирішено розглядати зазначені вимоги у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.
Представник відповідача адвокат Іщук Костянтин Валентинович, ознайомившись із позовною заявою та долученими до неї документами, надіслав суду відзив на позов (а.с.60-63), у якому, посилаючись на правові висновки Верховного Суду із подібних правовідносин, просив відмовити ТзОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» у задоволенні їх вимог, оскільки позивач не довів обставини та факти, на які посилається у позовній заяві, окрім цього, при зверненні до суду не надав належних та допустимих доказів, які у своїй сукупності надали би можливість зробити висновок про законність та обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, з яких серед іншого не довів виникнення права грошової вимоги у позивача.
У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що ТзОВ "ФК "Пінг-Понг" у своїй позовній заяві вказав, що 23.06.2021 року згідно умов Договору відступлення прав вимоги № 03Т, ТзОВ "Міолан" відступлено право вимоги за Кредитним договором № 100926313 від 18.03.2021 року на користь ТОВ "Діджи фінанс". Згодом, 24.01.2022 року між ТОВ "Діджи фінанс" та ТзОВ "ФК "Пінг-Понг" укладено Договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого згідно Додатку № 1, позивач набув права вимоги до відповідача - ОСОБА_1 за кредитним договором № 100926313 від 18.03.2021 року.
До матеріалів справи ТзОВ "ФК "Пінг-Понг" долучає Витяг з Додатку до Договору відступлення прав вимоги № 05Т від 29.07.2021 року про уступлення прав вимоги від ТзОВ "Міолан" до ТзОВ "Діджи фінанс", хоча у тексті позовної заяви зазначається про Договір відступлення прав вимоги № ОЗТ від 23.06.2021 року. Також долучає Витяг з Додатку до Договору факторингу № 1/15 від 24.01.2022 року та сам Договір.
При цьому, стороною позивача долучено Реєстр прав вимоги до Договору факторингу № 1/15 від 24.01.2022 року, в якому не вказано жодних грошових сум, а таблиці є незаповненими, ідентифікувати боржника, суми та іншу інформацію неможливо. Аналогічно, без будь-яких даних є і Звіт про отримані кошти (немає навіть дати складення такого документу).
Представник відповідача у поданому суду відзиві звертає увагу суду на те, що відповідно до положень статей 512, 514 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).
Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16, в якій Суд зазначив, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України).
Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по- різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
При цьому Верховний Суд резюмував, що факторинг є правочином, який характеризується тим, що:
а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);
б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);
в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;
г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату;
д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;
е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
У поданому відзиві на позов представник відповідача вказав, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення оплати за вищевказаними договорами факторингу на час, або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором, тобто позивачем не надано доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.
Крім вищевказаного, у поданому відзиві на позов представник відповідача також просив врахувати, що стороною позивача заявлено вимогу про нарахування та сплату відсотків, яка є явно завищена.
Згідно підпункту 1.5.2. пункту 1.5. кредитного договору, проценти за користування кредитом становлять 4500 грн., які нараховуються за ставкою 3% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, реальна річна процентна ставка 1095% річних і вказана сума по відсотках підтверджується долученим до позову Паспортом споживчого кредиту.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у Постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець мав право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред' явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Із матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач розрахував стягнення заборгованості поза межами встановленого 15-денного строку користування кредитом та застосував процентну ставку в 1095% річних, що є несправедливою та обтяжливою умовою для ОСОБА_2 . Представник відповідача просив врахувати вищезазначене та позовні вимоги ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» залишити без задоволення, як такі, що заявлені без належних на те підстав.
В судове засідання представник позивача ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» не з'явився, у поданому суду позові просив розгляд справи здійснювати у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задоволити. Окрім вказаного, останній, отримавши відзив на позов, надіслав свої письмові пояснення, у яких зазначив про підставність заявлених ним вимог та просив суд врахувати, що при поданні документів було допущено технічну помилку у назві Витягу з Додатку до Договору про відступлення прав вимоги, поданого позивачем серед матеріалів справи. Зокрема, у наданому документі зазначено: «Витяг з Додатку до Договору відступлення прав вимоги № 05Т від 29.07.2021 року», у той час як правильним є: «Витяг з Додатку № 1 до Договору відступлення прав вимоги № 03Т від 23.06.2021 року».
Зазначена помилка носить виключно технічний характер та сталася при формуванні матеріалів позову. Вона жодним чином не впливає на зміст документа та не спростовує обставини, на які посилається позивач, обґрунтовуючи наявність прав вимоги до відповідача. У своїх письмових поясненнях представник позивача стверджує про підставність заявлених ним вимог, спростовує заперечення позивача щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами та просить долучити до матеріалів справи Витяг з Додатку № 1 до Договору відступлення прав вимоги № 03Т від 23.06.2021 року. Також у своїх письмових поясненнях сторона позивача просила суд при постановленні рішення врахувати, що стороною відповідача у відзиві на позов заявлено явно не співмірний розмір витрат на правову допомогу, які сторона відповідача просить стягнути на їх користь при постановленні судом рішення.
Крім цього, представник позивача ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» поряд із заявою про розгляд заявлених ним вимог у відсутності його представника просив також при постановленні рішення врахувати, що ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» з 1 липня 2025 року змінило назву на ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» про що свідчить долучене ним до заяви рішення № 1778 ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» про перейменування (а.с. 83-84).
Відповідач ОСОБА_1 та його захисник в судове засідання не з'явилися. Представник відповідача адвокат Іщук К.В. подав суду письмову заяву, у якій просив справу розглядати у їх відсутності та при постановленні рішення по справі взяти до уваги зазначені ним у відзиві аргументи та відмовити позивачу у задоволенні його вимог.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги долучені до матеріалів справи письмові докази та поданий стороною відповідача відзив на позов, письмові пояснення сторони позивача, прийшов до висновку, що заявлені ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ», яка змінила назву на ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС», позовні вимоги залишити без задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» звернулося в Бережанський районний суд Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення з нього боргу за кредитним договором, право отримання яких відповідно до укладених договору відступлення прав вимоги та договору факторингу перейшли до позивача.
У поданому позові зазначив, що 18 березня 2021року між відповідачем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» було укладено кредитний договір №100926313 згідно з умовами якого відповідач отримав 10 000 грн. терміном на 15 днів зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. ТзОВ «МІЛОАН» умови кредитного договору виконало у повному обсязі, а відповідач не дотримався умов укладеного договору та своєчасно не сплачував платежі, які були передбачені умовами укладеного договору, у зв'язку з чим у нього по даному кредиту виникла заборгованість у розмірі 44500грн., з яких: 10 000грн.- заборгованість за тілом кредиту та 34500грн.- заборгованість по несплачених відсотках.
23 червня 2021року між ТзОВ «МІЛОАН» та ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено Договір відступлення прав вимоги № 03Т у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» передало ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» належні йому права вимоги, а ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» прийняло належні ТзОВ «МІЛОАН» права вимоги до Боржників, у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 по кредитному договору №100926313 від 18 березня 2021 року.
Крім вказаного, 24 січня 2022 року між ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТзОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» укладено Договір факторингу №1/15 у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» прийняло належні ТзОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» права вимоги до Боржників, у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 по кредитному договору №100926313 від 18 березня 2021 року.
На підтвердження своїх позовних вимог ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» долучило до позовної заяви: статут ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ- ПОНГ» (а.с. 11-18), анкету-заяву на кредит № 100926313 від 18 березня 2021 року (а.с. 21), договір про надання споживчого кредиту № 100926313 від 18 березня 2021 року (а.с. 23-26), паспорт споживчого кредиту № 100926313 від 18 березня 2021 року (а.с. 27-28), графік платежів по кредиту (а.с. 27), розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором ( а.с. 22), витяг з додатку до Договору відступлення прав вимоги № 05Т від 29.07.2021року (а.с. 19)/що не має відношення до цієї справи/, Договір факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року (а.с. 29-31), витяг з додатку до Договору відступлення прав вимоги № 1/15 від 24 січня 2022 року (а.с. 19), витяг з реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги № 1/15 від 24 січня 2022 року (а.с. 31), звіт без номера про отриманні платежі до Договору відступлення прав вимоги № 1/15 від 24 січня 2022 року (а.с. 32) та дві платіжки (а.с. 34).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства ( ст. 526 ЦК України ).
Відповідно до ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Статтею514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, це є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони правонаступником. Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 466/3066/13-ц.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Вказані норми не встановлюють імперативної вимоги щодо передання первісним кредитором новому кредитору оригіналів первинних документів як умови переходу права вимоги, отже, і наявності оригіналів цих документів у нового кредитора. Передання таких документів має на меті перевірку існування у первісного кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов'язків, а також змісту та обсягу таких обов'язків.
Обставина не передання новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов'язані з невиконанням боржником своїх зобов'язань на користь саме нового кредитора.
Однак відсутність передання новому кредитору таких документів не може вказувати на відсутність передання права вимоги взагалі.
Водночас вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні відповідно до статті 517 ЦК України не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника для здійснення заміни кредитора у справі (процесуального правонаступництва). Зазначені вимоги випливають з різних правових підстав та не є взаємозалежними.
Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки про те, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Отже, суди беруть до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за яким набуває новий кредитор.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12 (провадження № 61-483св23).
А так як відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, однак на підтвердження обставини набуття права вимоги за кредитним договором № 100926313 від 18 березня 2021року, позивач долучив до позовної заяви лише (а.с. 29-31) укладений 24 січня 2022 року Договір факторингу № 1/15, за яким позивач ТзОВ ''ФК '' ПІНГ-ПОНГ'' від ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» отримав право грошової вимоги та ( а.с. 34) дві платіжні інструкції № 1173 від 24 червня 2021 року і № 1033 від 29 червня 2021 року, за якими ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» сплатило ТзОВ ''Мілоан '' по договору відступлення прав вимоги № 03Т від 23 червня 2021 року 1 000 000грн. Та 722 227,64грн., однак позивачем до поданої заяви не долучено самого Договору відступлення прав вимоги № 03Т, укладеного 23 червня 2021 року між ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТзОВ ''МІЛОАН'', з якого можна було б з'ясувати яку ж суму мало сплатити ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» , щоб належно виконати обов'язок згідно укладеного договору відступлення та у належний спосіб отримати право вимоги до боржників ТзОВ '' МІЛОАН'' в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 по договору № 100926313 від 18 березня 2021року.
І хоч стороною позивача до позову долучено у якості доказів (а.с.31) Реєстр прав вимоги до Договору факторингу № 1/15 від 24.01.2022 року, однак вказаний документ суд не може прийняти як належний доказ, оскільки у ньому не вказано жодних грошових сум, а таблиці є незаповненими, тому ідентифікувати боржника, суми та іншу інформацію по вказаному документу є неможливо. Суд також не бере до уваги і долучений до матеріалів справи (а.с. 32) Звіт про отримані платежі, як додаток №2 до договору факторингу № 1/15, бо він не несе жодної інформації і графи вказаного звіту є не заповненими. Вказаний звіт не містить ні дати його складання, ні розмірів внесених платежів.
З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором про відступлення прав вимоги № 03Т від 23 червня 2021 року та договором факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року на час або після їх укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання позивачем ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» своїх зобов'язань за вказаними договорами, тому це є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16.
Приймаючи по справі рішення суд також враховує, що згідно договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту приймання - передачі реєстру боржників, однак такий акт до матеріалів справи не долучений, а долучений до справи витяг з реєстру боржників (а.с. 31 на звороті) хоч містить підписи посадових осіб і відтиски печаток фактора та клієнта, однак у ньому із невідомих причин графа ''загальна сума заборгованості складає'', залишилася не заповненою, а
тому вказаний документ не є належним доказам та не може братися судом до уваги.
Приймаючи по справі рішення суд також враховує той факт, що відповідач позову не визнав та у поданому відзиві його представник зазначив, що позивачем не доведено, що відповідач отримував кредитні кошти так як до матеріалів справи не долучено первинних бухгалтерських документів, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, виписок по картковому рахунку, тощо, які би підтверджували перерахування на рахунок відповідача грошових коштів за вказаним кредитним договором.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до положень ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
В оцінці поведінки та способу ведення справ банком суд враховує те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо.
Суд констатує, що позивач, звертаючись до суду, у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, однак не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Отже, суд вважає, що позивач не довів заявлених позовних вимог, що є його процесуальним обов'язком, передбаченим статтями 12, 13, 81 ЦПК України.
Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №156/268/21.
Приймаючи по справі рішення про залишення заявлених позивачем позовних вимог без задоволення суд враховує, що Верховний Суд в своїх постановах неодноразово висловлював правову позицію, що документи, складені банком без участі позичальника не підтверджують факт надання позичальнику кредитних коштів, не доводять існування відповідного його волевиявлення, а отже й укладення сторонами певного правочину із дотриманням правил статті 1055 ЦК України (постанова Верховного Суду від 11.07.2018р. по справі № 752/6743/16-ц).
В постанові Верховного Суду від 21.11.2019 р. по справі № 621/74/19 також зроблено правовий висновок, що розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми. Тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
І хоч сторона відповідача у поданому суду відзиві зазначила ряд аргументів, які просила врахувати при постановленні рішення по справі, однак суд враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання ТзОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» своїх зобов'язань за вказаними договорами, а відсутність доказів на підтвердження повної оплати за договором відступлення прав вимоги чи договору факторингу відповідно до Правових висновків Верховного Суду, викладених ним у постанові від 17.01.2020 року в справі № 916/2286/16, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення заборгованості у зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог слід відмовити.
Що стосується витрат по справі, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову та на позивача у разі відмови в позові.
Частиною 1 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В якості доказу понесених витрат сторона відповідача долучила до матеріалів справи: (а.с.63-66) копію договору № 10-47 про надання правничої допомоги від 29 квітня 2025 року; ордер захисника Іщука Костянтина Валентиновича на надання ОСОБА_1 правничої допомоги відповідно до укладеного договору № 10-47 про надання правничої допомоги від 29 квітня 2025року; банківські документи на оплату послуг, а саме: квитанцію до прибуткового касового ордеру №14-10 від 29 квітня 2025 року, з якої видно, що на підставі договору № 10-47 від 29 квітня 2025 року прийнято від ОСОБА_1 15 000грн. та прибутковий касовий ордер, які свідчать про те, що відповідач ОСОБА_1 відповідно до договору № 10-47 від 29 квітня 2025 року поніс витрати на правничу допомогу, проплативши за послуги захисника грошові кошти на суму 15 000грн..
А так як, постановляючи по справі рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТзОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», яке під час розгляду справи по суті змінило назву на ТзОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», слід залишити без задоволення, а тому понесені відповідачем ОСОБА_1 судові витрати по даній справі на правничу допомогу адвоката слід віднести на рахунок позивача.
Приймаючи рішення про стягнення витрат на правничу допомогу то суд вважає, що заявлений розмір сторони відповідача витрат в сумі 15 000 гривень не є співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), тому вказані вимоги слід задоволити лише частково, виходячи із наступного.
У відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, що узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 19.02.2020р. в справі №755/9215/15-ц.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, в його рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою з урахуванням конкретних обставин справи, ціни позову.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
За даною категорією справ, з урахуванням її складності, сукупних затрат на складання процесуальних документів та супроводження справи в суді (справа не підпадає під визначення складної неординарної справи, яка потребує самостійного, з боку адвоката, напрацювання відповідних примірників документів тощо).
А так як суд вважає, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, та захисник не брав безпосередню участь у судовому засіданні по розгляду вказаної справи, тому враховуючи вищезазначене, суд вважає необхідним зменшити відшкодування витрат на правову допомогу, що їх потрібно стягнути з позивача з 15 000грн. до 5 000 грн. і саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об'єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою у ній.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 512, 514, 515, 517, 526, 530, 629, 1054, 1077 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 89, 137, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ТзОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», яке під час розгляду справи по суті змінило назву на ТзОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору залишити без задоволення.
Стягнути з ТзОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», що знаходиться за адресою: 01011, м. Київ, вул.Рибальська, 22, ЄДРПОУ - 43657029, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , судові витрати по оплаті послуг за надання правничої допомоги в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення набирає законної сили після закінчення терміну на його оскарження.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2025 року.
Суддя Бережанського районного суду
Тернопільської області Данилів О.М.