Рішення від 10.11.2025 по справі 398/4532/22

Справа №: 398/4532/22

провадження №: 2/398/95/25

РІШЕННЯ

Іменем України

"10" листопада 2025 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Подоляк Я.М.,

за участю секретаря судового засідання Черткова А.О.

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Стадніченко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Олександрія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального виплат за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки повного виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» про стягнення ненарахованих та невиплачених компенсаційних розрахунку звільненому працівникові,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» про стягнення ненарахованих та невиплачених компенсаційних виплат за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку звільненому працівникові.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01.03.2007 року вона була прийнята на роботу до Комунального підприємства «Олександрія-водоканал». 13.01.2020 року її було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників. Не погодившись з рішенням ОКВП «Дніпро-Кіровоград» вона подала до Олександрійського міськрайонного суду позов про визнання звільнення протиправним та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 11.01.2021 року її поновлено на роботі. Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду, подав апеляцію і постановою Кропивницького апеляційного суду від 24.03.2021 року рішення Олександрійського міськрайонного суду було скасовано. Керуючись рішенням апеляційної інстанції відповідач 26.03.2021 року видав наказ про скасування наказу про поновлення її на роботі та видачу їй трудової книжки. Нею було подано касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 24.03.2021 року. Постановою Другої Палати Верховного суду України від 18.05.2022 року постанову Кропивницького апеляційного суду було скасовано, а рішення Олександрійського міськрайонного суду залишено в силі. На підставі виконавчих листів, виданих 18.08.2022 року на підставі рішення Олександрійського міськрайонного суду від 11.01.2021 року, відповідачем було видано наказ №205-кп від 26.06.2022 року про її поновлення на роботі та виконавчий лист №398/ 450/20 на підставі якого їй було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.01.2020 року до 11.01.2021 року. Вказаний період прогулу було зараховано до її трудового стажу. 20.09.2022 року на робочому місці, усно, її було ознайомлено з наказом №125-з «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи». Ознайомлюватись під особистий підпис вона відмовилась, оскільки їй, як працівнику, на якого вже накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули, не були надані копії документів на підставі яких було прийняте дане стягнення та, відповідно, Наказ № 125 від 20 вересня 2022 року. Також при звільненні була недотримана процедура, передбачена ст.ст. 47, 83, 116 КЗпП України, зокрема, перед ознайомленням з наказом про звільнення їй не було надано табель-розрахунок про нараховані та отримані суми нарахувань (у тому числі основна та додаткова заробітна плата, премії надбавки, індексація та інші види компенсаційних виплат, передбачених трудовим законодавством), які вже повинні належати звільненому працівнику.

У свій останній робочий день на її рахунок було зараховано кошти в сумі 1583,33грн.

20.09.2022 року вона подала заяву про надання інформації, і засвідчила факт невиконання вимог законодавства роботодавцем перед працівником у останній день роботи у зв'язку з його звільненням.

У подальшому, 21.09.2022 року засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з описом вкладення вона отримала від відповідача наказ №125-з від 20.09.2022 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді звільнення з роботи».

Також 05.10.2022 року засобами поштового зв'язку рекомендованим листом вона отримала відповідь на її звернення від 20.09.2022 року щодо надання інформації про нараховані та фактично сплачені суми виплат. Отже, про не нараховані та, відповідно, невиплачені у день звільнення суми компенсаційних виплат за невикористану відпустку (за час вимушеного оплачуваного прогулу, який був спричинений незаконним звільненням з роботи і зарахований до трудового стажу) вона дізналася лише після отримання цієї відповіді ОКВП «Дніпро-Кіровоград».

Враховуючи, що вимушений прогул за період з моменту звільнення, тобто з 14 січня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на роботі, а саме по 11 січня 2021 року, був фактично оплачений на день звільнення з роботи, то, відповідно, на момент звільнення 20 вересня 2022 року вона, як працівник, мала право на компенсацію за невикористану частину відпустки за вказаний період роботи, тобто за 12 місяців вимушеного оплачуваного прогулу.

Законодавчо встановлено, що тривалість основної відпустки складає 24 календарні дні. Як інвалід третьої групи вона також мала право на додаткову відпустку тривалість 2 календарних дні. Крім того, відповідно до умов Колективного договору ОКВП «Дніпро-Кіровоград» встановлені додаткові відпустки по категоріям працюючих - тривалість даної відпустки складає 4 календарних дні. Отже, загальна тривалість відпустки на яку вона мала право становить 30 календарних днів.

Враховуючи вимоги Порядку розрахунку середньої заробітної плати, згідноПостанови Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року та відповідні статі Закону України «Про відпустки», а також правову оцінку та зроблені відповідні висновки судами щодо правомірності встановлення відповідного розрахунку компенсаційних виплат за невикористану відпустку звільненому працівникові у разі його перебування у вимушеному прогулі, який за рішення суду був визначений як такий, що підлягає оплаті згідно розрахунку по середній заробітній платі (справа №219/6524/20 впровадження № 22-ц /804/149/21 від 12 січня 2021 року та Постанова Верховного суду України від 17 березня 2020 року справа №569/6583/16-ц, Рішення по справі № 463/2466/20 від 21 січня 2021 року м.Львів) та факт того, що перед поновленням на роботі вона перебувала у вимушеному прогулі (період липень 2021 по липень 2022року), який на момент поновлення ще не був визнаний судом, як страховий трудовий стаж, та підлягає оплаті у розмірі середньомісячної заробітної плати як вимушений прогул, а також, що у даний час даний спір розглядається у Олександрійському міськрайонному суді (справа №398/4023/22) для розрахунку середньої заробітної плати при виплаті компенсаційних виплат за невикористану відпустку береться розрахунок середньої заробітної плати для обрахування оплати вимушеного прогулу, оскільки неможливо визначити розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу за повних 12 місяців, що передували моменту звільнення працівника.

Згідно наданих довідок обласним комунальним підприємством «Дніпро-Кіровоград» №93,94,95 від 26.09.2022, нарахована заробітна плата за останні 2 місяці роботи, що передували перед звільненням, це заробітна плата за серпень 2022 року у розмірі 255 гривень 74 коп (за відпрацьований 1 день тривалість якого становить 6,25 год)

Відповідно до довідки №93 від 26.09.2022 року середньогодинна заробітна плата складає 40 гривень 92 коп. Середньомісячна заробітна плата 7201 грн 92 коп.

Отже, середньоденна заробітна плата складає 327 гривень 36 коп. (40 гривень92 коп. х на 8 годин), тому сума не нарахованої та відповідно невиплаченої компенсації за невикористані 30 календарних днів відпустки при звільненні становить 9820 гривень 80 коп. (30 днів х на 327 гривень 36 коп).

Із зазначеної суми повинні бути утримані всі податки і збори, передбачені чинним законодавством України.

Розмір розрахованої середньоденної заробітної плати у сумі 327 грн 36 коп, підлягає застосуванню і при розрахунку стягнення середньомісячної заробітної плати за весь час затримки повного розрахунку при звільненні (з 21 вересня 2022 року по час винесення судом відповідного рішення).

Стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні не можуть вважатися заробітною платою та не витікають із трудового договору, як підстави для виплат.

Ця виплата є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен бути дізнатися про порушення своїх трудових прав.

Про факт порушення свого права на виплату, як звільненому працівникові, компенсаційних виплат за невикористану відпустку за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2020 року до 11 січня 2021 року вона дізналася отримавши рекомендованого листа від ОКВП «Дніпро-Кіровоград» 5 жовтня 2022 року, отже законодавчо встановлений трьохмісячний строк для звернення до суду нею не пропущений.

Враховуючи викладене, просить стягнути з обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на її користь компенсаційні виплати за невикористану відпустку у розмірі 9820,80 грн, із обов'язковим утриманням із цієї суми всіх податків і зборів згідно чинного законодавства України, а також стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі середньоденної заробітної плати 327 гривень 36 коп за кожен день затримки повного розрахунку з дня звільнення 20 вересня 2022 року по день винесення судом відповідного рішення. Судові витрати за сплату судового збору просить покласти на відповідача, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Позовна заява надійшла до суду 26.12.2022 року

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2022 року справу розподілено судді ОСОБА_2 .

Ухвалою судді Нероди Л.М. від 31.12.2022 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

На підставі розпорядження керівника апарату Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області Бєлової А.С. від 24.09.2024 року, №535-р, у зв'язку з припиненням повноважень судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області ОСОБА_2 відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 12.09.2024 року №2679/2/15-24 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у зв'язку з поданням заяви про відставку», згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2024 року справа розподілена судді Подоляк Я.М.

Ухвалою судді Подоляк Я.М. від 24.10.2024 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

30.10.2024 року представником ОКВП «Дніпро-Кіровоград» подано відзивна позов, відповідно до якого відповідач просить поновити строк для подання відзиву на позов,посилаючись на те, що вона не отримував ухвалу суду від 02.12.2022 року про відкриття провадження у справі. Про розгляд даної справи судом відповідач дізнався лише отримавши 25.10.2024 року в електронному суді ухвалу суду від 24.10.2024 року, прийняту за результатами автоматизованого перерозподілу справи. 25.10.2024 року представником відповідача був отриманий позов з додатками, що підтверджується розпискою про отримання вказаних документів. Враховуючи викладене, вважає, що термін на подання відзиву має бути відновлено та продовжено до 08.11.2024 року. Відповідач не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 повністю, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Так, по-перше, трудовий спір про звільнення працівника за скороченням штату було передано на розгляд суду. Всі обставини трудової діяльності ОСОБА_1 встановлено рішеннями судів різних інстанцій по справі № 398/450/20 при розгляді спору про поновлення на роботі і відповідно до ч.4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України не потребують доказування. Факт поновлення на роботі та виплат всіх належних сум підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження, згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 69738796 від 20.09.2022 року, якою встановлено, що фактичне повне виконання рішення відбулося, згідно наказу № 13 від 25.01.2021 року з 14.01.2020 року. Також були виплачені до Фортечного відділу ДВС у м. Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Дніпро всі належні суми пов'язані з поновлення середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 48 500,92 грн із утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів, 10 000 грн моральної шкоди, 10 000 грн витрат на правничу допомогу, 840,80 грн судового збору та 1681,60 грн судового збору на касаційне оскарження, а всього 71 023,32 грн, що підтверджується платіжним документом від 05.09.2022 року № 23470, що міститься в матеріалах справи. По-друге, компенсаційні виплат в період з 20.09.2022 року до дня фактичного ухвалення рішення за іншою справою № 398/3493/22, щодо поновлення на роботі, а рішення було ухвалено 05.07.2023 року, не підлягають задоволенню оскільки позивачці відмовлено в повному обсязі в задоволенні її позовних вимог щодо визнання та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи, поновлення на посаді комірника та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про оголошення догани та відшкодування моральної шкоди та всіх належних сум у справі 398/3493/22 за рішенням Олександрійського міськрайонного суду, яке залишено в силі постановою Кропивницького апеляційного суду від 06.12.2023 року. Тобто, вимоги щодо стягнення невиплачених компенсаційних виплат за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку звільненому працівникові в період з 20 вересня 2022 року до 05 липня 2023 року, є безпредметним та позов заявлено безпідставно, оскільки поновлення з 20.09.2022 року не відбулося за вказаними рішеннями судів і ОСОБА_1 була правильно звільна за прогул без поважних причин, а тому не має право і на виплати, які просить стягнути у своєму позові.

Вважає, що всі твердження позивача за позовною заявою спростовано, тому просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог повністю.

11.11.2024 року позивачем подані письмові доповнення до позовної заяви та уточнення-доповнення позовних вимог, відповідно до яких просить суд врахувати, що внаслідок тривалого розгляду справи, відбулись певні події, пов'язані з трудовим спором, на підставі яких був поданий відповідний позов. Тому позивач вважай за необхідне доповнити та уточнити відповідні обставини справи та викласти свої важливі аргументи, які залишилися поза викладених обставин у позові. Так, просить третій аркуш позовної заяви доповнити, зазначивши, що факт звільнення з роботи, згідно Наказу №125-а від 20 вересня 2022 року, оскаржувався у суді трьох інстанцій, справа №398/3493/22 (рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 5 липня 2023 року; Постанова Кропивницького апеляційного суду Кіровоградської області від 6 грудня 2023 року; Постанова Верховного суду України від 27 березня 2024 року). Відповідно до рішень судів звільнення позивачки з роботи не визнано протиправним та відмовлено в питанні поновлення на роботі та стягненню середнього заробітку за вимушений прогул. Абзац 5 аркушу 4 позовної заяви доповнити наступним: «Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої зникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. У Постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/ё10) провадження №І4-47цс21) ВПВС вказано також, що пунктом 1.З розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати затвердженої Наказом Держкомітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі Інструкція №1148713) передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі ((оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих витрат. Фонд оплати праці складається з основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних витрат. У розділі 3 інструкції №114/8713 закріплено вичерпний перелік витрат, що не належать до фонду оплати праці. В інструкціях №114\8713 грошова компенсація за невикористану відпустку не віднесена до вичерпного переліку витрат, що не належать до фонду оплати праці. У Постанові Верховного суду України від 4 квітня 2023 року у справі 640/8348/21, провадження К/990/34222/22, зазначено, що у Рішенні Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справах щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення середньої заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору відповідно до державної гарантії установлених законодавством незалежно від того чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційного суду України розкрито сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.

На думку позивача, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати на які працівник має праве згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

До усіх виплат (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки. Верховний Суд у Постанові від 04.04.2023 року у справі №640/8348/21, провадження №К/990/34222/22, дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується не нарахування та виплати їй, позивачу, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і, відповідно, до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначанням «законодавства про оплату праці», у зв'язку з чим не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачена ст.117 КЗпП України. У відповідності зі змінами, внесеними згідно Закону 2352-ІХ від 01.07.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» стаття 117 КЗпП України пункт 1 передбачає, що разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 КЗпП Україні при відсутності спору підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток по день фактичного розрахунку, але не більше ніж як за шість місяців.

Враховуючи дану норму чинного законодавства, середній заробіток за час затримки повного розрахунку, який відповідач повинен сплатити їй, позивачу, становить 43 211 грн 52коп (середньомісячна заробітна плата за шість місяців).

Пункт 7 аркушу 4 позовної заяви просить відкоригувати та зазначити, що після поновлення її на роботі згідно наказу від 25.01.2021 року та звільнення з роботи, згідно наказу №34-з від 23.06.2021 року, відбулося порушення її трудових прав в частині невиплати заробітної плати за час фактичних трудових відносин з підприємством, у зв'язку з чим нею був поданий позов до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області (справа №398/2974/21 ) та згідно Постанови Кропивницького апеляційного суду від 21 червня 2024 року з відповідача стягнуто заробітну плату за лютий 2021 та березень 2021 року відповідно. Після скасування Наказу про поновлення на роботі вона знову перебувала у вимушеному прогулі в період з 27 березня 2021 року до 25 серпня 2022 року. Відповідно після поновлення на роботі 26 серпня 2022 року нею був поданий позов до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (справа №398/4023/22). Постановою Кропивницького апеляційного суду Кіровоградської області від 25.05.2023 року з відповідача на її користь стягнуто середній заробіток у сумі 107 170,80 грн за час вимушеного прогулу в період з 27.03.2021 року до 25.08.2022 року. Виконання цього рішення відбулося вже після її звільнення у 2022 році, тому відповідно до вимог чинного законодавства вона має право лише на стягнення компенсації за невикористану відпустку за період діючого часу з 12 січня 2021 року по 26 березня 2021 року - період, коли працівник фактично відпрацював 2,5 місяці (і відповідно до рішення суду йому буде виплачена заробітна плата) та період з 27 березня 2021 року до 25 серпня 2022 року, коли вимушений прогул був відповідно визнаний періодом страхового стажу, тобто відбулася оплата страхового трудового періоду.

На думку позивача, всі вище перелічені справи по трудовим спорам мають між собою причинно-наслідковий характер і пов'язані між собою характером спірних трудових відносин працівника та ОКВП «Дніпро-Кіровоград».

Враховуючи зміни до статті 117 КЗпП України (редакції Закону 2352-ІХ від 01.07.2022 року ст. 49 ЦПК України просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за шість місяців у розмірі 43 211 грн 52 коп (за час затримки повного розрахунку при звільненні), моральну шкоду у розмірі 10 000 грн та судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп, сплачений за подання позовної заяви.

11.11.2024 року позивачем подано також відповідь на відзив, відповідно до якого позивач посилається на те, що 31.10.2024 року вона рекомендованим листом без опису вкладення отримала від відповідача відзив на позов від 30.10.2024 року. При цьому, до відзиву на позов не було долучено жодного з додатків, які у ньому зазначені. Крім того, відзив на позов підписано ОСОБА_3 , однак доказів її повноважень до відзиву долучено не було. Позивач вважає, що вказане є грубим порушенням п.3 ст.58, п.4.6 ст.178 ЦПК України. Також, у відзиві на позов зазначено, що ухвала суду від 02.12.2022 року про відкриття провадження у справі на адресу відповідача не направлялась, при цьому, ухвалу про відкриття провадження у даній справі судом було винесено судом 31.12.2022 року. Відповідач є юридичною особою та зобов'язаний мати власний зареєстрований електронний кабінет у системі «Електронний суд», та відповідно мав доступ до єдиної судово-інформаційної комунікаційної системи. Ухвалою суду від 31.12.2022 року відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позовну заяву, який останнім пропущено. Крім того, вона вважає необґрунтованими і посилання представника відповідача на те, що відповідач про розгляд справи дізнався лише отримавши 25.10.2024 ухвалу суду від 24.10.2024 року, прийняту після перерозподілу справи, оскільки згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи перерозподіл справи було здійснено ще 25.09.2024 року. Крім того, згідно ухвали суду від 24.10.2024 року розгляд справи було продовжено, отже відповідач самостійно визначив собі строк для подання відзиву на позовну заяву. Крім того, станом на 31.10.2024 року відповідачем не було надано документів, які надають ОСОБА_3 право представляти його інтереси у суді. Щодо відзиву, який було подано ОСОБА_3 в інтересах відповідача, то з його змісту вбачається, що відповідач не заперечує щодо проведення ним їй, позивачу, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.01.2020 року до 11.01.2021 року у розмірі 48 500,92 грн, які були виплачені у вересні 2022 року, тобто вказане свідчить, що даний період було визнано страховим стажем. За рік вимушеного прогулу, який був оплачений відповідачем, вона мала право на щорічну відпустку. Звільняючи працівника, який не міг скористатись цією відпусткою відповідачем не було здійснено нарахування компенсації за невикористані дні відпустки за страховий період вимушеного прогулу. Вважає, що відповідачем у відзиві оцінюються і, відповідно, спростовуються зовсім інші спірні трудові відносини, та не надані належні аргументи та оцінка по суті вказаної справи.

26.11.2024 року представником відповідача подано заперечення на заяву-доповнення та уточнення позовних вимог, згідно якої просить повернути позивачу без розгляду заяву доповнення позовної заяви та уточнення доповнення до позовних вимог від 11.11.2024 року, посилаючись на те, відповідно до цивільно-процесуального кодексу України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення позовних вимог». Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовне заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову. Оскільки, аналізуючи вимогу і підставу за першим позовом та заяви доповнення - уточнення позовних вимог вони є різні за вимогами та обґрунтуванням зокрема вказані інші періоди та інше обґрунтування, тобто заявою-доповненням змінено і предмет і підставу позовних вимог, що є фактично новим позовом та ще збільшено позовні вимоги.

15.04.2025 року представником відповідача подано письмові пояснення, відповідно до яких просить закрити провадження у справ. Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач просить стягнути з відповідача на її користь ненараховані та невиплачені компенсаційні виплати за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки повного розрахунку звільненому працівникові у розмірі 9820,80 грн. та в період з 20.09.2022 року по день ухвалення рішення тобто 05.07.2023 року з розрахунку середньоденної заробітної плати 327,36 грн середній заробіток за кожен день затримки повного розрахунку з дня звільнення з 20.09.2022 року до 05.07.2023 року та судовий збір. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що її звільнення з 20.09.2022 було незаконне і підприємство має виплатити середній заробіток та компенсацію за невикористану відпустку. За першими вимогами заявленого позову ОСОБА_1 , остання не була поновлена з 20.09.2022 року, а тому не має права на стягнення середнього заробітку, оскільки рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.07.2023 у справі №398/343/22 їй відмовлено в поновленні та стягненні належних сум, а постановою Кропивницького апеляційного суду від 06.12.2023 року вказане рішення суду залишено без змін. 11.11.2024 року позивачем було подано заяву - доповнення до позовних вимог, згідно якої остання просила стягнути з відповідача середній заробіток за інший період, з 25.01.2021 року до 26.03.2021 року, а саме 2415 грн нарахованої але не виплаченої заробітної плати за лютий 2021 року та 5426,85 грн за березень 2021 року. 07.03.2025 року позивачем було подано заяву щодо предмету спору між працівником та підприємством, у зв'язку з чим вважає за необхідне, враховуючи ст. 49, 81 УПК України, надати пояснення для спростування хибних тверджень позивача стосовно того, що підприємство зобов'язано виплачувати середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 25.01.2021 року до 26.03.2021 року, середній заробіток за шість місяців у розмірі 43211,52 грн за період з 12.01.2021 року до 26.03.2021 року, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн та сплатити судовий збір в сумі 992,40 грн. Так, 27.11.2024 року нею, представником відповідача, у судовому засіданні була додана копія постанови Кропивницького апеляційного суду від 21.06.2024 року у справі № 398/2974/21 якою вже розглянуті зазначені вимоги ОСОБА_1 . Як вбачається з вказаної постанови в червні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, відповідно до якого просила стягнути на її користь 13 884,98 грн, з них: 3000 грн нарахованої невиплаченої заробітної плати; 5363,50 грн ненарахованої і не виплаченої заробітної плати; 3397,28 грн ненарахованої допомоги по тимчасовій втраті працездатності; 2 125,20 грн ненарахованих компенсаційних виплат за не використану відпустку, а також просила стягнути за час затримки розрахунку середній заробіток при звільненні по день прийняття рішення суду; моральну шкоду в сумі 2 000 грн. Крім того, позивач просила допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати у межах суми платежу за один місяць в сумі 6000 грн та визнати грубе порушення відповідачем норм та статей КЗпП України. Мотивуючи своє рішення Кропивницький апеляційний суд посилався на те, що з наведено вбачається, що позивач на виконання рішення Олександрійського міськрайонного суду від 11.01.2021 року була фактично допущена до роботи підприємством в період з 25.01.2021 року по 26.03.2021 року, а тому має право на отримання заробітної плати за вказаний період фактично відпрацьованого часу, а саме: 2415 грн нарахованої але не виплаченої заробітної плати за лютий 2021 року та 5426,85 грн за березень 2021 року з відповідними податками. Отже, враховуючи те, що вказані суми були спірними, а заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 02.01.2024 року було відмовлено в задоволені стягнення саме цих сум, при вирішенні питання все ж таки Кропивницький апеляційний суд дійшов висновку про стягнення вказаних сум саме по заробітній платі. При цьому, Кропивницький апеляційний суд вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день прийняття рішення суду зазначив, що відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Далі Кропивницький апеляційний суд вказує у постанові, що оскільки наказом генерального директора ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 26.03.2021 року № 34 -з на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 24.03.2021 по справі №398/450/20 скасовано наказ від 25.01.2021 року № 13 про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського ВКГ, а не звільнено позивача на підставі положень ст. 36 КЗпП України, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 117 КЗпП України у стягненні середнього заробітку щодо відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені працівника, а тому вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволені не були. Тобто, Кропивницький апеляційний суд своєю постановлю частково задовольнив вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо стягнення сум 2 415 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за лютий 2021 року та 5 426,85 грн за березень 2021 року з відповідними податками, а щодо стягнення середнього заробітку на ці суми за затримку їх виплати - відмовив. Тому твердження позивача, щодо відновлення порушеного права на виплату заробітної плати в період з 25.01.2021 року по 26.03.2021 року, а також що вона має повторно звертатися до суду про стягнення середнього заробітку на ці суми за затримку їх виплати є хибними, оскільки своєю Постановою Кропивницький апеляційний суд від 21.06.2024 року у справі № 398/2974/21 вже розглянув ці вимоги і відмовив у їх задоволені, а не залишив їх без розгляду, що дає право для повторного звернення.

Отже, ОСОБА_1 у разі незгоди з вказаною постановою мала б оскаржувати цю постанову у встановленому законом порядку до вищої інстанції суду, а не звертатися до суду першої інстанції з тими самими вимогами, які вже розглянуті іншим судом .

Представник відповідача просить врахувати ці пояснення при ухваленні рішення у даній справі та закрити провадження у зв'язку з наявністю за цими вимогами та предметом спору рішень інших судів, що набрали законної сили.

03.07.2025 року позивачем подано заяву, відповідно до якої зазначає, що повноваження представника ОСОБА_3 були відповідачем підтверджені лише 15.04.2025 року. Також саме 15.04.2025 року відповідачем було подано докази через електронний кабінет юридичної особи, як передбачено ЦПК України. Тому всі юридичні документи у справі, подані фізичною особою ОСОБА_3 до 15.04.2025 року вважає неправомірними та такими, що не мають правової сили. При цьому, позиція відповідача, викладена у поясненнях від 15.04.2025 року, аналогічна позиції фізичної особи ОСОБА_3 , якій було надано відповідну оцінку у запереченні на відзив, тому, вважає, що повторно оцінювати аргументи відповідача немає необхідності. При цьому, звертає увагу, що в заяві про уточнення вимог нею не було змінено предмет позову, натомість, у зв'язку зі зміною норм ст.117 КЗпП України, згідно якої у разі невиплати заробітної плати з вини роботодавця належних звільненому працівнику сум у строки, визначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців, вона лише уточнила період стягнення.

18.08.2025 року представником відповідача подано письмові пояснення, відповідно до яких просить відмовити ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог. Так, представник відповідача зазначає, що у заяві ОСОБА_1 від 07.03.2025 року вказано, що на момент звільнення 20.09.2022 року період з 13.01.2020 року до січня 2021 року визнаний судом як період вимушеного прогулу та оплата середнього заробітку відбулася у період з 27.03.2021 року до 25.08.2022 року і тому за цей період вона має право на компенсацію за невикористану відпустку, оскільки даний період зарахований до трудового стажу, тобто , відповідач вважає, що позивач вказаною заявою повністю змінює позовні вимоги, викладені за позовною заявою від 26.12.2022 року.

Заявою від 03.07.2025 року ОСОБА_1 знову підтверджує ту саму позицію, що викладена в позові від 26.12.2022 року і період за який просить стягнути компенсацію вказує той самий з 20.09.2022 року по момент винесення судового рішення.

03.07.2025 року в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 за усною заявою вносить наступні зміни до позовних вимог, просячи компенсацію за невикористану відпустку знову інший період з 13.01.2020 року по 11.01.2021 року, при цьому суму середнього заробітку вказує за 2022 року, що вже не відповідає розрахунку заявленим позовним вимогам за позовом від 26.12.2022 року та Порядку обчисленню середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. по №100 визначення суми середнього заробітку, тобто 12 календарних місяців, що передують місяцю в якому відбулася подія

Представник відповідача вважає, що первинні позовні вимоги, а саме компенсацію за невикористану відпустку з 20.09.2022 року по момент ухвалення рішення за позовною заявою від 26.12.2022 року не підлягають задоволенню повністю з двох підстав: ОСОБА_4 не була поновлена з 20.09.2022 року, як незаконно звільнений працівник (Постанова Кропивницького апеляційного суду від 06.12.2023 року № 398/3493/22) а отже не має право на компенсацію за невикористану відпустку за ст. 82 КЗпП України до якої були внесені зміни в період дії воєнного стану від 01.07.2022 року № 2352-ІХ на такий вид виплати. Позовна заява подана з порушенням процесуальних строків, встановлених ст. 233 КЗпП України, а саме 3 місячний термін звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 була звільнена 20.09.2022 року, в цей день проведено повністю розрахунок при звільненні, тому тримісячний термін має відлік з 20.09.2022 до 21.12.2022 року. ОСОБА_1 з даним позовом звернулася до суду аж 26.12.2022 року, що підтверджується реєстрацією і датою поставленої в її позові.

Уточнений за усною заявою період стягнення компенсаційних виплат за невикористану відпустку в судовому засіданні з 13.01.2020 року по 11.01.2021 року не підлягають задоволенню, оскільки розрахунковим листом за січень 2020 року в день звільнення, тобто 13.01.2020 року, позивачу своєчасно були здійснені виплати, а саме: оклад по годинам, оплата середнього заробітку, компенсація за відпустку 44 дні, доплата до мінімальної заробітної плати, вихідна допомога при звільненні та середній заробіток, а також компенсацію в сумі 107 170,80 грн за період з 27.03.2021 року до 25.08.2022 року, згідно Постанови Кропивницького апеляційного суду у справі №398/4023/22, якою рішення суду першої інстанції було змінено. Також суд надав оцінку періоду за який позивач просила компенсацію середнього заробітку, а саме з 13.01.2020 року до 11.01.2021 року. З моменту прийняття постанови Кропивницького апеляційного суду від 24.03.2021 року рішення суду першої інстанції у скасованій його частині втрачає силу, тобто спірний період, який з самого початку заявлявся як вимушений прогул - з 14.01.2020 року до 18.05.2022 року був змінений вказаною постановою на з 27.03.2021 року до 25.08.2022 року, тобто період з 13.01.2020 року по 11.01.2021 року відноситься до спірного періоду за який апеляційним судом не визнано вимушеного прогулу, а тому і не стягнуто середнього заробітку, тому позивач не має права і на компенсаційні виплати за цей період і відпустки.

Також позивачем не надано розрахунку за змінений період з 13.01.2020 року до 11.01.2021 року. При цьому, вказаний період, це не шість, а дванадцять місяців. Також позивачем при розрахунку взятий середній заробіток за 2022 рік, натомість період 2020-2021 рік, що не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів від 8 лютого 1995 р. по № 100, за якою для визначення суми середнього заробітку береться 12 календарних місяців, що передують місяцю в якому відбулася подія .

Стосовно усних змін до позовних вимог, уточнення періоду, зменшення та збільшення не передбачені Цивільно-процесуальним кодексом України і подаються за письмовими заявами сторін відповідно до ст. 49 ЦПК України у відповідні процесуальні строки, а у разі їх пропущення з клопотанням про поновлення цих строків.

Тому, заявлені позовні вимоги з наведених вище підстав задоволенню не підлягають у повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 не має права на нарахування компенсаційних виплат за не використану відпустку за період з 13.01.2020 року до 11.01.2021 року за її усним повідомленням суду, а також її первинний позов від 26.12.2022 року поданий з порушення строків три місяці з моменту звільнення, а саме з 20.09.2022 року.

08.09.2025 року позивач надала письмову заяву щодо уточнених позовних вимог у судовому засіданні 03.07.2025 року. Зазначає, що вона не змінювала ані предмет позову, ані підстави, а лише уточнила період стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку звільненому працівнику у зв'язку зі змінами в законодавстві. Аргументи відповідача проте що позивач пропустила трьох місячний строк звернення до суду є хибними, оскільки про порушення свого трудового права вона дізналася лише 5 жовтня 2022 року, а не з моменту звільнення, тобто 20.09.2022 року, і відповідно нею не був пропущений строк звернення до суду. Просить стягнути з ОКВП «Дніпро - Кіровоград» компенсаційні виплати за невикористані 30 днів календарної відпустки у розмірі 9820 із утриманням з цієї суми всіх податків і зборів згідно чинного законодавства за час вимушеного прогулу з 14 січня 2020 року по 11 січня 2021 року, незаконно звільненого працівника, і за цей час було виплачена заробітна (середня) плата в розмірі 48 500,92 грн. Стягнути з ОКВП «Дніпро - Кіровоград» середній заробіток за час затримки повного розрахунку звільненому працівнику за період з дня звільнення 20.09.2022 року по день винесення судом відповідного рішення, але не більше ніж за 6 місяців у розмірі 43 211,52 грн. Також просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн та судовий збір у розмірі 992, 40 грн.

Позивач у судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав викладених у заявах по суті справи.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволені позову з підстав викладених у заявах по суті справи.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши позовну заяву, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії наказу Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» від 25.01.2021 року №13 на виконання рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11.01.2021 року по справі №398/450/20 відновлено в штатному розписі підприємства посаду комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства, що передбачена на 14.01.2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства з 14.01.2020 року.

Згідно копії наказу Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» від 26.03.2021 року №34-з на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 24.03.2021 року по справі №398/450/20 скасовано наказ від 25.01.2021 року №13 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства». Також зобов'язано начальника кадрового забезпечення повідомити ОСОБА_1 про необхідність одержання трудової книжки.

Відповідно до копії наказу Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» від 26.08.2022 року №205-кп на виконання постанови Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 року по справі №398/450/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді комірника складського господарства Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства з 18.05.2022 року. Посадовий оклад 5 895,00грн.

Згідно запису на копії наказу Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» від 26.08.2022 року №205-кп ОСОБА_1 відмовилась підписувати наказ, посилаючись на те, що в ньому неправильно вказана дата поновлення її на роботі - 18.05.2022 року, оскільки згідно виконавчих листів, виданих Олександрійським міськрайонним судом від 18.08.2022 року дата поновлення вказана з 14.01.2020 року, тобто з моменту звільнення з роботи.

Відповідно до копії наказу Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» від 29.08.2022 року №208-кп з метою правильності здійснення запису до відомостей трудової книжки ОСОБА_1 наказано доповнити п.1 наказу від 26.08.2022 року №205-кп абзацом наступного змісту: «Відмінити наказ від 26.03.2021 року №34-з «Про скасування наказу про поновлення на роботі». Службі кадрового забезпечення в трудовій книжці ОСОБА_1 відмінити запис про її звільнення на підставі наказу від 26.03.2021 року №34-3 у відповідності до постанови Верховного Суду від 18.05.2022 року №398/450/20.

Постановою державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби в місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) від 30.08.2022 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №398/450/20 від 18.08.2022 року, виданого Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області, про стягнення з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 10 000 грн моральної шкоди, 10 000 грн витрат на правову допомогу, 840,80 грн судового збору, середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 48 500,92 грн із утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, та судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 1 681,60 грн, а всього 71 023,32грн.

Згідно копії листа в.о. головного бухгалтера ОКВП «Дніпро-Кіровоград» підприємством було отримано Постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.08.2022 року №69738650 на підставі виконавчого листа №398/450/20, виданого 18.08.2022 року, про стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 71 023,32грн. 05.09.2022 року вказану суму було перераховано на виконавчу службу (платіжної інструкції №23470 від 05.09.2022 року). Копія платіжної інструкції №23470 від 05.09.2022 року долучена до матеріалів справи.

Згідно копії наказу Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» від 20.09.2022 року №152-з до ОСОБА_1 , комірника складського господарства Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. ОСОБА_1 звільнено з посади комірника складського господарства Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства, 20.09.2022 року за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 20.09.2022 року, остання звернулась до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» з проханням надати їй довідку про відпрацьований термін у вересні та серпні 2022 року, а також розрахунок середньомісячної заробітної плати, згідно Постанови КМУ №100, за відповідний період. Надати табель-розрахунок про нарахування та утримання податків, зборів у зв'язку зі звільненням, та фактично виплачені суми.

Згідно копії листа ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 30.09.2022 року, вих.№1955/10/07-21, на адресу ОСОБА_1 було направлено: довідку про суми виплаченого доходу і утримання податків за місцем основної роботи №93 від 26.09.2022 року; довідку про доходи від 26.09.2022 року №94 згідно Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року; довідку про доходи від 26.09.2022 року №95 із зазначенням кількості фактично відпрацьованих робочих днів; копію відомості розподілу виплат від 20.09.2022 року фактично виплаченої заробітної плати.

Відповідно до копії довідки ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про суму виплаченого доходу і утриманих податків за місцем основної роботи №93 від 26.09.2022 року, ОСОБА_1 , яка працювала на посаді комірника, було нараховано: за серпень 2022 року - 255,74 грн, з яких 49,87 грн сума утриманих податків та 205,87 грн сума виплаченого доходу; за вересень 2022 року - 1 711,13 грн, з яких 333,67 грн сума утриманих податків, 1 377,46 грн сума виплаченого доходу. Всього нараховано 1 966,87 грн, сума утриманих податків - 383,54 грн, сума виплаченого доходу - 1 583,33грн.

Згідно копії довідки ОКВП «Дніпро-Кіровоград» №94 від 26.09.2022 року про доходи, ОСОБА_1 , яка працювала на посаді комірника, було нараховано: за серпень 2022 року 255,74 грн. Кількість робочих днів згідно графіка роботи - 184, фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 6,25. Середньогодинна заробітна плата складає 40,92 грн, середньомісячна заробітна плата складає 7 201,92грн.

Відповідно до копії довідки ОКВП «Дніпро-Кіровоград» №95 від 26.09.2022 року про доходи, ОСОБА_1 , яка працювала на посаді комірника, було нараховано: за серпень 2022 року 255,74 грн. Кількість робочих днів згідно графіка роботи - 184, фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 6,25. За вересень 2022 року 1 711,13 грн. Кількість робочих днів згідно графіка роботи - 176, фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 40,00.

Згідно копії відомості розподілу виплат КП «Дніпро-Кіровоград» ОКВП від 20.09.2022 року, наданої АТ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 на картку НОМЕР_1 було перераховано заробітну плату в сумі 1 583,33грн.

Відповідно до копії відповіді ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 18.10.2022 року, наданої на звернення ОСОБА_1 щодо виплати заробітної плати та компенсаційних виплат за невикористану відпустку, останню повідомлено про те, що 20.09.2022 року в день звільнення, їй були виплачені кошти по заробітній платі та всіх належних сум у повному обсязі.

Відповідно до переліку посад керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців з ненормованим робочим днем, яким надається додаткова відпустка, затвердженого генеральним директором ОКВП «Дніпро-Кіровоград» та погодженого головою ППО ОКВП «Дніпро-Кіровоград» (колективний договір ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на 2020-2025 роки), тривалість додаткової відпустки комірника 4 календарних дні.

Згідно копії довідки до акта МСЕК серія 10 ААА №456586 ОСОБА_1 з 01.03.2011 року має встановлену третю групу інвалідності загального захворювання по зору, безтерміново.

Відповідно до копії рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11.01.2021 року у справі №398/450/20 звільнення ОСОБА_1 з посади комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства ОКВП «Дніпро-Кіровоград» за п. 1 ст. 40 КЗпП України згідно наказу № 154-з від 24 грудня 2019 року з урахуванням змін, внесених наказом № 4-з від 11 січня 2020 року визнано протиправним, ОСОБА_1 поновлено на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства ОКВП «Дніпро-Кіровоград» з 14 січня 2020 року, стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 48 500,92 грн, який обраховано без утримання податків та інших обов'язкових платежів, 10 000 грн моральної шкоди, 10 000 грн витрат на правову допомогу та 840 грн 80 коп судового збору. При цьому, зазначено, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, тобто за період з 14 січня 2020 року по 14 лютого 2020 року в сумі 4516 грн 28 коп, яка обрахована без утримання податків та інших обов'язкових платежів та про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню.

Згідно копії постанови Кропивницького апеляційного суду від 24.03.2021 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24.03.2021 року у справі №398/450/20 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, відмовлено.

Відповідно до копії постанови Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі №398/450/20 постанову Кропивницького апеляційного суду від 24.03.2021 року у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОКВП «Дніпро-Кіровоград» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 48 500,92 грн, відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 грн, відмови у стягненні судового збору в сумі 840 грн 80 коп та витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн скасовано. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11.01.2021 року в частині вимог ОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн та в частині стягнення судового збору в сумі 840,80 грн та витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10 000,00грн залишено в силі. Абзац 4 резолютивної частини рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу постановлено викласти в такій редакції: «Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 48 500 (сорок вісім тисяч п'ятсот) грн 92 коп. із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів». Також стягнуто з ОКВП підприємства «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн.

Згідно копії рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27.01.2023 року у справі №398/4023/22 з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.03.2021 по 13.09.2022 включно в сумі 112 939,20 грн із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1129 гривень 39 коп.

Відповідно до постанови Кропивницького апеляційного суду від 25.05.2023 року у справі №398/4023/22 рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27.01.2023 року змінено та стягнуто з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.03.2021 року до 25.08.2022 року включно в сумі 107 170,80 грн із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. У решті рішення суду залишено без змін.

Постановою державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби в місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) від 15.06.2023 року відкрито виконавче провадження №72032590 щодо примусового виконання виконавчого листа №398/4023/22 від 05.06.2023 року, виданого Кропивницьким апеляційним судом про стягнення з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.03.2021 року до 25.08.2022 року включно в розмірі 107 170,80 грн із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.07.2023 року у справі №398/3493/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» про визнання незаконним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи, поновлення на роботі, виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу про оголошення догани та відшкодування моральної шкодивідмовлено в повному обсязі.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06.12.2023 року у справі №398/3493/22 рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.07.2023 року залишено без змін.

Відповідно до копії постанови Верховного Суду від 27.03.2024 року у справі №398/3493/22 рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 липня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишено без змін.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02.01.2024 року у справі №398/2974/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» про стягнення нарахованої та не нарахованої заробітної плати, не нарахованої соціальної допомоги по тимчасовій втраті працездатності, не нарахованих компенсаційних виплат за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, відмолено.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 21.06.2024 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02.01.2024 року у справі №398/2974/21 скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 2 415 грн заробітної плати за лютий 2021 року, яка обрахована з відрахуванням податків та обов'язкових платежів; 5 362,50 грн заробітної плати за березень 2021 року, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті; 1 000,00 грн моральної шкоди, 1 135 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідно до копій платіжних інструкцій ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на рахунок Фортечного відділу державної виконавчої служби у ВП 76534566 від 13.11.2024 року у справі 398/2974/21 було перераховано кошти: судовий збір в сумі 1 135,00 грн (платіжна інструкція №48526 від 18.11.2024); відшкодування заробітної плата за березень 2021 в сумі 4 316,81грн (платіжна інструкція №48525 від 18.11.2024); відшкодування заробітної плати за лютий 2021 року в сумі 2 415,00 грн (платіжна інструкція №48523 від 18.11.2024); відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000,00 грн (платіжна інструкція №48524 від 18.11.2024); витрати виконавчого провадження в сумі 350,00грн (платіжна інструкція №48522 від 18.11.2024); виконавчий збір в сумі 991,25 грн (платіжна інструкція №48521 від 18.11.2024).

Крім того ОКВП «Дніпро-Кіровоград» 18.11.2024 року було перераховано кошти: на рахунок ф-л Головного управління ДПС у Кіровоградській області в сумі 450,99 грн на фонд оплати зарплати ОСОБА_1 за березень 2021 року; на користь ГУК у Кіровоградській області м.Кропивницький в сумі 965,25 грн прибуткового податку, який утримано із зарплати за березень 2021 року ОСОБА_1 ; на рахунок ОВВ, ГУДКСУ у Кіровоградській області в сумі 80,44 військового збору, який утримано із зарплати за березень 2021 року ОСОБА_1 .

Згідно копії довідки з Пенсійного фонду України (форма ОК-5), згідно якого період з 14.01.2020 року до 11.01.2021 року включено до страхового стажу ОСОБА_1 .

Відповідно до разрахункового листка за січень 2020 року ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на рахунок ОСОБА_1 було зараховано компенсацію відпустки за січень 2020 року (44 дні) в сумі 7 810,00грн та вихідну допомогу при звільненні в сумі 4 563,80 грн. Виплати здійснено 13.01.2020 року.

Вирішуючи спір у цій справі про наявність (відсутність) права у позивача, поновленого на посаді на виконання судового рішення, на виплату компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпустки, в тому числі додаткової, що передбачена ЗУ «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР та колективним договором, слід зазначити наступне.

За приписами статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (станом на 20.09.2022 , тобто на день звільнення), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 82 КЗпП і пункту 2 статті 9 Закону України "Про відпустки" час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Таким чином, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу або при звільненні отримати компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. При цьому її тривалість визначається за період від дати поновлення на роботі.

Згідно з ст. 5 ЗУ «Про відпустки» тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

Відповідно до частини першої статті 6 ЗУ «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до частини сьомої статті 6 ЗУ «Про відпустки» особам з інвалідністю III груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 26 календарних днів.

Отже, у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Судом встановлено, що рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року по справі № 398/450/20 визнано протиправним звільнення ОСОБА_1 з посади комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства ОКВП «Дніпро-Кіровоград» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України згідно наказу від 24 грудня 2019 року №154-з із урахуванням змін, внесених наказом від 11 січня 2020 року № 4-з та поновлено на посаді комірника господарчої дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства ОКВП «Дніпро-Кіровоград» з 14 січня 2020 року.

Відповідно до наказу № 13 від 25 січня 2021 року ОСОБА_1 поновлено на роботі комірника господарської дільниці Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства з 14 січня 2020 року. Наказ про поновлення винесено на підставі рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року по справі № 398/450/20.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у справі №398/450/20 рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року по справі № 398/450/20 скасовано, у задоволені позову про поновлення на роботі відмовлено.

У зв'язку із скасування рішення про поновлення на роботі, наказом від 26 березня 2021 року № 34-з було скасовано наказ про поновлення на роботі № 13 від 25 січня 2021 року.

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2022 року по справі №398/450/20 скасовано постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року у частині задоволення вимог про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди і в частині стягнення судового збору за подання позовної заяви та витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції залишено в силі; абзац 4 резолютивної частини рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 січня 2021 року у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладено в редакції постанови; здійснено розподіл судових витрат за подання касаційної скарги та зазначено, що з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Кропивницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у скасованій частині втрачає законну силу.

У зв'язку з цим, 26 серпня 2022 року наказом № 205-кп (із змінами внесеними наказом від 29 серпня 2022 року № 208-кп) скасовано наказ від 26 березня 2021 року №34-з «Про скасування наказу про поновлення на роботі» та поновлено ОСОБА_1 на посаді комірника складського господарства Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства з 18 травня 2022 року та доручено службі кадрового забезпечення в трудовій книжці ОСОБА_1 відмінити запис про її звільнення на підставі наказу від 26 березня 2021 року № 34-з у відповідності до постанови Верховного Суду від 18.05.2022 року № 398/450/20.

Зважаючи на рішення суду касаційної інстанції у справі № 398/450/20, Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області 18 серпня 2022 року були видані відповідні виконавчі листи у справі.

Наказом ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 20.09.2022 року №152-з до ОСОБА_1 , на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України звільнено з посади комірника складського господарства Олександрійського водопровідно-каналізаційного господарства.

Законність вказаного наказу була предметом судового розгляду судів усіх інстанцій.

Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 207/1385/16-ц, від 19 листопада 2024 року в справі № 759/17721/21, зазначено про те, що в справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця.

Відповідно до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов'язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем, зокрема щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника) (постанова Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 758/9515/23).

За встановлених обставин цієї справи, враховуючи, що вимушений прогул за період з моменту звільнення, тобто з 14 січня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на роботі, а саме по 11 січня 2021 року, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП і п. 2 ст. 9 Закону України "Про відпустки" включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку, то відповіднона момент звільнення 20 вересня 2022 року вона, як працівник, набула право на компенсацію за невикористану частину відпустки за вказаний період роботи.

Отже, ОСОБА_1 , відповідно до ч.7 ст. 6 ЗУ «Про відпустки», як особа з інвалідністю третьої групи мала право на щорічну основну відпустку тривалістю 26 календарних днів, та відповідно до умов колективного договору ОКВП «Дніпро-Кіровоград» на 2020-2025 роки, перебуваючи на посаді комірника, мала право на додаткову відпустку тривалість 4 календарних дні.

Загальна тривалість відпустки на яке мала право ОСОБА_1 складає 30 календарних днів.

Для обчислення середньої заробітної плати у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки, необхідно застосовувати Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (надалі Постанова) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно розділу 2 Постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється, зокрема, відповідно до абзаців третього Порядку (виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата).

Оскільки за час вимушеного прогулу розмір виплат за останні 12 календарних місяців визначити не можливо, розрахунковим періодом у даному випадку є серпень та вересень 2022 року, що передували моменту звільнення.

Відповідно до розділу 4 Постанови, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до копії довідки ОКВП «Дніпро-Кіровоград» №94 від 26.09.2022 року середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 , складає 40,92 грн, середньомісячна заробітна плата складає 7 201,92грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 327,36 грн (40,92 грн х 8 год.).

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 відпрацювала у серпні 2022 р. - 6,25 годин та у вересні 2022 р. - 40 годин, за які отримала заробітну плату у розмірі 1966,87 грн, отже, грошова компенсація за не використані дні основної та додаткової відпусток становить 9 820,80 грн (327,36 (середньоденна заробітна плата) х 30 (кількість днів не використаної відпустки), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, посилаючись на ст.ст. 116, 117 КЗпП, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виплати при звільненні грошової компенсації за невикористані відпустки за весь час затримки повного розрахунку звільненому працівникові за період з дня звільнення 20.09.2022 року по день винесення судом відповідного рішення, але не більше ніж за 6 місяців у розмірі 43 211,52 грн.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Чинне національне законодавство закріплює правові гарантії дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, спрямованих на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, компенсаційних виплат за невикористану відпустку при звільненні.

Оскільки кількість робочих днів за 6-місячний час затримки розрахунку при звільненні (з 20.09.2022 по 19.03.2023) становить 129, то середній заробіток позивача за цей період становить 327,36 х 129 роб. днів = 42 229,44 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Дана сума обрахована без урахування податків та інших обов'язкових платежів, що узгоджується із роз'ясненнями, які надані судам у п. 6 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині судового рішення.

Щодо заявленої суми моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст.237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З огляду на викладене, суд вважає, що з боку відповідача мали місце порушення трудових прав позивача, які потягли за собою негативні наслідки морального характеру для останньої, що полягали у вчинені додаткових заходів/зусиль для отримання належних їй при звільнені коштів та відновлення свого порушеного трудового права.

Заподіяну моральну шкоду позивачка оцінює у 10 000,00 грн.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

З огляду на характер протиправних дій відповідача, їх тривалість, суд вважає розумним, достатнім та співмірним стягнення моральної шкоди у сумі 2 000,00 грн.

Відтак, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо строку звернення позивача до суду, слід зазначити наступне.

Відповідно до приписів ст. 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Позивач зазначає, що про факт порушення свого права на виплату, як звільненому працівникові, компенсаційних виплат за невикористану відпустку за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2020 року до 11 січня 2021 року вона дізналася вже після звільнення 20.09.2022 року отримавши рекомендованого листа від ОКВП «Дніпро-Кіровоград» 5 жовтня 2022 року з відповіддю на її звернення від 20.09.2022 року щодо надання інформації про нараховані та фактично сплачені суми виплат. Доказів зворотного суду не надано.

Позивач звернулася до суду 26.12.2022 року. За таких обставин, суд вважає, що позивачем строк звернення до суду за захистом своїх трудових прав порушено не було, отже доводи відповідача за цих обставин є необґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Великої Палати ВС від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зроблено висновок, що звільнення від сплати судового збору, передбачене п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивачем при пред'явленні даного позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 992, 40 грн.

У відповідності до положень ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені нею витрати по сплаті судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 992,40 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення ненарахованих та невиплачених компенсаційних виплат за невикористану відпустку та за вимоги про стягнення моральної шкоди, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 992,40 грн за позовні вимоги про стягнення ненарахованих та невиплачених компенсаційних виплат за невикористану відпустку, та 198,48 грн пропорційно задоволеним вимогам про стягнення моральної шкоди виходячи з розрахунку: (2000,00/10 000,00*992,40 грн).

Керуючись ст. ст. 3, 4, 11-13, 81, 133, 209, 258, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» про стягнення ненарахованих та невиплачених компенсаційних виплат за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку звільненому працівникові задовольнити частково.

Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 9 820,80 грн грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, 42 229,40 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього 52 050 (п'ятдесят дві тисячі п'ятдесят) грн 20 коп.

Розрахунок проведено без утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.

Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 грн.

Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на користь держави судовий збір у розмірі 1190 (одну тисячу сто дев'яносто) грн 88 коп.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якомуповне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10.11.2025 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Обласне комунальне виробниче підприємство «Дніпро-Кіровоград», адреса місцезнаходження: 25009, Кіровоградська обл. м. Кропивницький, вул. Соборна, 19а; код ЄДРПОУ 03346822.

Суддя Я.М.Подоляк

Попередній документ

131749399

Наступний документ

131749401

Інформація про рішення:

№ рішення:	131749400
№ справи:	398/4532/22
Дата рішення:	10.11.2025
Дата публікації:	14.11.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Подано апеляційну скаргу (20.11.2025)
Дата надходження:	26.12.2022
Предмет позову:	про стягнення ненарахованних та невиплаченних компенсаційних виплат за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку звільненому працівникові

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

27.11.2024 15:30	Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
08.01.2025 11:00	Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
11.03.2025 10:00	Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
08.05.2025 10:00	Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
03.07.2025 10:00	Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
15.09.2025 13:00	Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
05.11.2025 15:00	Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
10.11.2025 16:40	Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області