Справа № 191/4311/25
Провадження № 2/191/2057/25
03 листопада 2025 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Окладнікової О.І.,
за участі секретаря судового засідання Заламай О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
25.08.2025 року до суду звернувся позивач із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №220605 від 10.07.2018 року у розмірі 20182,28 грн., а також судових витрат.
Позовні вимоги ТОВ «Він Фінанс» обґрунтовані наступним.
10.07.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 220605. Відповідно до індивідуальної частини договору № 220605 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику у сумі 3499,15 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту №220605 від 10.07.2018 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3499,15 грн.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. 06.12.2018 року укладено додаткову угоду № 9 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 10 від 06.12.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до гр. ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №220605 від 10.07.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». 25.07.2024 р. відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання протоколу загальних зборів № 1706 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.
Відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс». Таким чином, позивач вважає, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Він Фінанс» за кредитним договором №220605 від 10.07.2018 року у розмірі 20182,28 грн., яку позивач просить стягнути із відповідача на свою користь, а також стягнути понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 04.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача просив проводити розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.
Відповідач до судового засідання не з'явилася, про день, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила.
Суд, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Крім того, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За вимогами ст.526,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що: відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17 зроблено висновок про те, що чинне законодавство не містить положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати оплати новим кредитором на користь первісного кредитора заборгованості та інших платежів відповідно до договору відступлення права вимоги. Така вимога визначена законом лише щодо договору факторингу (ст. 1077 ЦК) чи може встановлюватися сторонами в укладених ними договорах.
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 Верховним Судом зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Судом установлено, що 10.07.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №220605 про надання фінансового кредиту, відповідно до умов якого товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 3500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Строк дії договору 30 днів.
12.04.2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) було укладено Договір факторингу №1, відповідно до умов якого, клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
Згідно з п. 2.3. Договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року, розмір оплати послуг фактора за надання фінансування клієнту за цим договором за кожен реєстр прав вимоги становить 100,00 грн, що сплачуються клієнтом протягом 5 банківських днів з дати складання кожного реєстру прав вимог на банківський рахунок фактора, зазначений у відповідному пункті цього договору.
Крім того, 06.12.2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) було укладено Додаткову угоду №9 до Договору факторингу №1 від 12.04.2018 року, якою умови договору факторингу були викладені у новій редакції. Зокрема, відповідно до п.1.2 додаткової угоди, викласти п. 3.1.2 Договору в наступній редакції, а саме: «Фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог і складає 737184,79 гри. (сімсот тридцять сім тисяч сто вісімдесят чотири) гри 79 коп. сплачується Фактором п'ятьма платежами:
- Перший платіж в сумі 149184,79 (сто сорок дев'ять тисяч сто вісімдесят чотири) грн 79 коп. -до 14.12.2018
- Другий платіж в сумі 147000,00 (сто сорок сім тисяч) грн 00 коп. - до 21.12.2018
- Третій платіж в сумі 147000,00 (сто сорок сім тисяч) грн 00 коп. - до 28.12.2018
- Четвертий платіж в сумі 147000,00 (сто сорок сім тисяч) грн 00 коп. - до 04.01.2019
- П'ятий платіж в сумі 147000,00 (сто сорок сім тисяч) грн 00 коп. - до 11.01.2019.
25.07.2024 р. відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання протоколу загальних зборів № 1706 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.
Разом з тим, ТОВ «Він Фінанс» не надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу №1 від 12.04.2018 року та Додаткової угоди №9 до Договору факторингу №1 від 12.04.2018 року, тому суд вважає, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до ОСОБА_1 за договором №220605 про надання фінансового кредиту від 10.07.2018 року від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження оплати за договором факторингу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей 77, 78 ЦПК України, на підтвердження тієї обставини, що первісний кредитор ТОВ «Авентус Україна» відступило право вимоги за договором №220605 про надання фінансового кредиту від 10.07.2018 року на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»), а тому відсутні підстави вважати, що позивач ТОВ «Він Фінанс» набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором.
У даному випадку ТОВ «Він Фінанс» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 10.07.2018 року між нею та ТОВ «Авентус Україна».
Крім того, на підтвердження суми заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №220605 від 10.07.2018 року, яка становить загальний залишок заборгованості за наданим кредитом в сумі 15421,08 грн.
17 грудня 2020 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19 (ЄДРСРУ № 93630925) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно належних доказів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526,527,530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц).
Суд звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.
Підпункт 14 пункту 3 Розділу 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року (далі - Положення), що діяло на час виникнення кредитних відносин між сторонами по даній справі, вказує, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.
Пункт 50 Розділу 3 Положення встановлює, що первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банком самостійно, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.
Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51 Розділу 3 Положення).
Також пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, у разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.
Суд приходить до висновку, що виписка по картковому рахунку є належним доказом щодо наявності заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами.
У матеріалах даної справи виписка по картковому рахунку ОСОБА_1 відсутня.
Крім того, наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є не достатнім для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами товариства та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Оцінюючи наданий позивачем лист ТОВ ФК «Вей фор пей» від 15.07.2025 року суд звертає увагу, що з його змісту вбачається, що платник ТОВ «Авентус Україна» здійснив переказ коштів 10.07.2018 на суму по 3500 грн. декілька разів на невстановлені банківські рахунки: маска картки НОМЕР_1 (код авторизації 036120, номер транзакції в систему WayForPay - creditplus-461635), маска картки НОМЕР_2 (код авторизації 155154, номер транзакції в систему WayForPay - creditplus-462371), маска картки НОМЕР_3 (код авторизації 973027, номер транзакції в систему WayForPay - creditplus-462781), маска картки НОМЕР_4 (код авторизації 155459, номер транзакції в систему WayForPay - creditplus-463490), при цьому номер рахунку отримувача не відображається повністю, як і не відображається ПІБ, РНОКПП особи, тому ідентифікувати відповідача як власника банківської картки та отримувача цих коштів за вказаним документом неможливо. Крім того, даний документ не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відтак, на думку суду, даний лист про переказ грошових коштів на різні рахунки не є належним та достатнім доказом виникнення та існування між кредитором та відповідачем кредитних відносин та доказом заборгованості.
Інших документів, які б підтверджували отримання відповідачем грошових коштів від позивача на умовах договору кредитування, позивачем не надано.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.
Частиною 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Будь-яких доказів на підтвердження видачі первісним кредитором відповідачу кредитних коштів, зняття таких коштів відповідачем з рахунків, відкриття рахунків на ім'я відповідача (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо) та інших доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів відповідачем в розмірі, заявленому позивачем, до позовної заяви не надано.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 2, 10, 11, 12, 13, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 280-283 ЦПК України, суд
відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 10.11.2025 року.
Суддя О.І. Окладнікова