Справа № 363/5416/23 Головуючий І-ої інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3564/2025 Доповідач: ОСОБА_2
11 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
законного представника - ОСОБА_8 ,
в режимі відео конференції особи,
відносно якої застосовано примусові
заходи медичного характеру - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - ОСОБА_10 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2025 року щодо ОСОБА_9 ,
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2025 року задоволено клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні № 62023100130001052 від 26 червня 2023 року відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Застосовано до ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусовий захід медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом з метою подальшого стаціонарного примусового лікування.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, залишено в силі до набрання даною ухвалою суду законної сили.
Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2025 року про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_9 у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом змінити у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Виключити з мотивувальної частини ухвали посилання суду на умисел, мету та мотив дій останнього при вчиненні суспільно-небезпечного діяння, яке має ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України. В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги прокурор зазначає про те, що оскаржувана ухвала є незаконною у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Так, з оскаржуваної ухвали встановлено, що ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки, і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, у порушення вимог ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст.17 ЗУ «Про оборону України», ст.ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, без поважних причин, 08.05.2023 близько 08 год 00 хв здійснив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 , після чого проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби, хоча відповідно до висновку судово-психіатричного експерта ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» №1497 від 29.10.2024 в період інкримінованих йому дій страждав на гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії та під час скоєння інкримінованих йому дій не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Таким чином, вбачається, що суд першої інстанції не врахував той факт, що здатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, є невід'ємною ознакою, що характеризує суб'єкт злочину лише за критерієм осудності.
У випадку вчинення суспільно-небезпечного діяння у стані неосудності можливо говорити лише про те, чи мало воно місце. Саме тому умисел, мотив та мета як вольові ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, виключаються, й мають місце лише тоді, коли особа здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку захисника, пояснення особи, відносно якої застосовано примусові заходи медичного характеру, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 503 КПК України, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності.
В силу вимог ч. 1 ст. 505 КПК України, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру підлягають встановленню, зокрема, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення.
Під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру, відповідно до ч. 1 ст. 513 КПК України, суд, окрім іншого, з'ясовує: чи мало місце суспільно небезпечне діяння; чи вчинено це суспільно небезпечне діяння особою.
Виходячи із передбачених ст. 19 КК України критеріїв, осудною є особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, тоді як неосудна особа позбавлена такої здатності внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
Згідно з положеннями статей 23, 24 КК України умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов'язковою передумовою чого є осудність.
Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином.
Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб. Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини.
Осудність є однією з загальних ознак суб'єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст. 19 КК України критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Тому зі станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст. 24 КК України, а також мети і мотиву як ознак суб'єктивної сторони злочину.
Враховуючи зазначене, особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру, та щодо неї не підлягають доказуванню ознаки суб'єктивної частини злочину, а саме умисел, мотив та мета вчиненого діяння.
Фактично всі досліджені в суді першої інстанції докази - витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №102 від 03.04.2023; висновок службового розслідування по факту неприбуття на службу солдата ОСОБА_9 ; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №141 від 08.05.2023; покази свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , покази експерта ОСОБА_13 , поза розумним сумнівом підтверджують вчинення ОСОБА_9 суспільно - небезпечного діяння, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема, з висновку судово-психіатричного експерта ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» №1497 від 29.10.2024 року (т.4, а.с.2-11), ОСОБА_9 , на теперішній час страждає на тяжкий психічний розлад: поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії (МКХ-10, F23.1). За своїм психічним станом не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Разом з тим, ОСОБА_9 в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, страждав на Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії (МКХ-10, F23.1) та за своїм психічним станом не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Всупереч вищенаведеному суд першої інстанції, встановивши, що суспільно небезпечне діяння було вчинено особою у стані неосудності, у той же час вказав в оскаржуваній ухвалі про наявність в діях ОСОБА_9 ознак суб'єктивної сторони, а саме, що ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, у порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, без поважних причин, 08.05.2023 близько 08 год. 00 хв. здійснив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , після чого проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби.
Виходячи з того, що ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення в стані неосудності, а тому на підставі ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності, суд дійшов висновку про застосування до останнього, як до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом з метою подальшого стаціонарного примусового лікування.
Водночас за умови перебування особи у стані неосудності, посилання на наявність умислу, мотиву та мети, як вольових ознак суб'єктивної сторони складу злочину, в судовому рішенні про застосування примусових заходів медичного характеру є неправильним, оскільки наявність даних ознак фактично є складовою суб'єктивної сторони злочину. Так, умисел, мета і мотив є елементами суб'єктивної сторони злочину, які встановлюються лише щодо осудної особи.
Таким чином, судом не враховано, що здатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, на чому акцентує увагу прокурор в апеляційній скарзі, є невід'ємною ознакою, що характеризує суб'єкт злочину лише за критерієм осудності і в такому разі, умисел, мотив та мета, як вольові ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, виключаються, й мають місце лише тоді, коли особа здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо безпідставного посилання суду на наявність умислу, мети та мотиву в діях ОСОБА_9 , при вчиненні ним інкримінованого суспільно небезпечного діяння.
У зв'язку із вищенаведеним, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити, а ухвалу суду - змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на наявність умислу, мети та мотиву в діях ОСОБА_9 .
Керуючись ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - ОСОБА_10 - задовольнити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2025 року - змінити, виключивши з мотивувальної частини ухвали посилання суду на умисел, мету та мотив дій ОСОБА_9 при вчиненні суспільно-небезпечного діяння, яке має ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
_______________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4