справа № 381/2182/25 головуючий у суді І інстанції Самуха В.О.
провадження № 22-ц/824/13467/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
10 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент -Банк» поданою представником - Омельченком Євгеном Володимировичем на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент -Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
у квітні 2025 року представник АТ «Акцент-Банк» - Шкапенко О.В. звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив суд:
стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором №АВН0СТ155101713257950448 від 16 квітня 2024 року у розмірі 21 073,02 грн станом на 27 квітня 2025 року, яка складається з наступного: 14 314,78 грн - заборгованість за кредитом; 6 331,69 грн - заборгованість по відсоткам, 426,55 грн - загальний залишок заборгованості за пенею; а також судові витрати у розмірі 2 422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16 квітня 2024 року між сторонами по справі був укладений Кредитний договір №АВН0СТ155101713257950448, відповідно до умов якого відповідачу був наданий кредит на суму 15 000,00 грн на строк 36 місяців (строк повернення - 15 квітня 2027 року), із сплатою процентів в розмірі 85 % річних.
Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором. Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконував, унаслідок чого станом на 27 квітня 2025 року утворилася заборгованість в розмірі 21 073,02 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 14 314,78 грн, заборгованості за процентами - 6 331,69 грн, заборгованості за пенею - 426,55 грн.
Щодо правомірності нарахування пені зазначав, що при нарахуванні пені було застосоване не загальне, а спеціальне законодавство, що регулює відносини споживчого кредитування, зокрема Закон України «Про споживче кредитування», що дозволяє застосування такого виду штрафних санкцій.
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «АКЦЕНТ-БАНК» заборгованість за кредитним договором №АВН0СТ155101713257950448 від 16 квітня 2024 року в загальній сумі 20 646,47 гривень, що включає 14 314,78 гривень - залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 6 331,69 гривень - загальний залишок заборгованості за процентами. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «АКЦЕНТ-БАНК» 2 349,72 гривні, як компенсацію витрати зі сплати судового збору.
Не погодившись із таким рішенням суду, представник акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвокат Омельченко Євген Володимирович 24 червня 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
Зазначає, що відмова суду в стягненні пені не відповідає чинному законодавству, оскільки ЦК України, зокрема п. 18 Прикінцевих та перехідних положень, у цьому питанні є не спеціальною, а загальною нормою законодавства, тому і не підлягає застосуванню, водночас спеціальною нормою є Закону України «Про споживче кредитування».
Вважає, що з огляду на приписи п. 6 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону неустойка не застосовується лише до кредитів, що були укладені до 24 січня 2024 року (30 днів із дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг»), натомість з 24 січня відсутня заборона на стягнення зі споживачів неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» поданою представником - Омельченком Євгеном Володимировичем на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент -Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження надіслана за адресою реєстрації ОСОБА_1 , однак рекомендоване поштове повідомлення повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача на адресу апеляційного суду не надходив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 16 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав до банку заяву про надання послуги «Швидка готівка» АВН0СТ155101713257950448, в якій зазначені умови отримання грошових коштів, сума коштів, строк користування та плата за користування ними, а також визначені правові наслідки порушення умов зобов'язання.
Зазначена заява підписана позичальником шляхом використання електронного підпису та акцептована банком, що свідчить про укладення кредитного договору та погодження його істотних умов сторонами зобов'язання.
До заяви позичальника надано таблицю обчислення вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за користування кредитом. В таблиці наведений графік погашення заборгованості та розмір щомісячних платежів. Таблиця підписана сторонами договору шляхом використання кваліфікованого електронного підпису та накладення відкритого електронного ключа.
Згідно погоджених умов кредитного зобов'язання, сума кредиту - 15 000 грн, строк кредитування - 36 місяців, з 16 квітня 2024 року до 15 квітня 2027 року; процентна ставка - 85 % річних; у випадку порушення клієнтом зобов'язань передбачено нарахування пені у розмірі 0,07 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.
Щомісячний періодичний платіж становить 1 174,93 грн.
Факт надання грошових коштів в борг позичальнику у сумі 15 000 грн підтверджується меморіальним ордером №TR.36292396.37640.65455, копія якого долучена до позовної заяви.
Відповідач прострочив виконання грошових зобов'язань, що підтверджується випискою по кредиту від 27 квітня 2025 року.
Згідно з розрахунком заборгованості, загальний розмір заборгованості становить 21 073,02 грн, що включає: 14 314,78 грн - залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 6 331,69 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 426,55 грн - нарахована пеня.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що відповідачем порушені умови кредитного договору, а права позивача, як кредитора, підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами. Разом із тим, з урахуванням пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, щодо звільнення позичальника від відповідальності у т.ч. у вигляді штрафу у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). Станом на дату укладення кредитного договору, як і станом на дату подання позову, дія воєнного стану не припинена, а отже виключається можливість нарахування і стягнення пені за прострочення зобов'язання, що виникло з договору про надання кредиту.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 548 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє по нині.
З урахуванням викладено безпідставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язань за Кредитним договором.
Неспроможними є доводи й наполягання позивача в необхідності застосування приписів ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» в поєднанні із п.6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з огляду на таке.
Дійсно, укладений між сторонами по справі Кредитний договір №АВН0СТ155101713257950448 від 16 квітня 2024 року є споживчим, оскільки метою його отримання було придбання товару/здійснення платежу/плата послуг, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Відповідно до п.6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року, тобто приписи вказаного пункту стосувалися договорів, які були укладені до 23 січня 2024 року.
Проте помилковим є тлумачення позивачем цього пункту Закону як такого, що дозволяє (заборона відпадає й відсутня) нараховувати неустойку за прострочення виконання споживачем зобов'язань за кредитним договором, оскільки Закон, який має захищати споживачів не може встановлювати для них умови гірші, ніж це передбачено загальним і основним актом цивільного законодавства - ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі №240/4894/23 указано, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини». Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.
За наведених підстав, суд першої інстанції правомірно задовольнив частково позовні вимоги банку, відмовивши у стягненні пені з відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у оскаржуваній частині та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява №18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява №49684/99).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, рішення суду в цій частині, відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядалося.
Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» подану представником - адвокатом Омельченком Євгеном Володимировичем - залишити без задоволення.
Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова